Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила в Неділю 2-гу Великого посту після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила в Неділю 2-гу Великого посту після Літургії у Храмі Христа Спасителя
Версія для друку
20 березня 2022 р. 16:04

20 березня 2022 року, в Неділю 2-гу Великого посту, день пам'яті святителя Григорія Палами, архієпископа Фессалонітського, Святіший Патріарх Московський та всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя м. Москви. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Православної Церкви звернувся до віруючих із Первосвятительським словом.

В ім'я Отця і Сина і Святого Духа!

Сьогодні ми чули Євангеліє про зцілення розслабленого (Мк. 2:1-12). Зазвичай, коли люди розмірковують над цим текстом і навіть коли священики цього дня проповідують, акцент робиться на розслабленому — на тому, чия неміч була практично несумісна з якоюсь життєдіяльністю, і, звичайно, на Господі Ісусі Христі, Який зробив розслабленого здоровою і сильною людиною. Але нерідко забувають про інших учасників цієї події, без яких вона не відбулася б, — про тих, хто приніс розслабленого до Спасителя. Адже якби не було цих добрих людей, якби вони не підняли розслабленого, якби не принесли його, то не було б чуда, про яке оповідає Євангеліє.

Потрібно завжди пам'ятати, що всяка велика справа, будь-яке диво відбувається силою Божественної благодаті. Немає справжніх чудес не від Бога. Але Господь, Який сам з'явився в людському тілі, все робить для роду людського як Боголюдина, з'єднуючи Божественне і людське, Божественну благодать з людською волею, з людською енергією. А без участі людини і Божа благодать діяти не може. Ось і в цьому випадку — не було б людей, які принесли нещасного, не було б чуда.

А якщо подивитися на історію Церкви або, трохи звузивши масштаб, історію нашої Руської Православної Церкви, то поєднання Божественної волі, Божественної сили і волі людини стає цілком очевидним і відчутним. Згадаймо, наприклад, страшну навалу монголо-татар. Вони підкорили пів Європи, так що Русь опинилася всередині величезної території, яку ординський хан вважав навіки своєю, і не було нікого, хто міг би перемогти цю військово-політичну силу, що контролювала неосяжні простори Євразії. Але що сталося? Преподобний Сергій, смиренний старець, благословляє Дмитрія Донського, мужнього князя та воїна, йти і дати бій цій непереможній татаро-монгольській раті. Напевно, якби ситуацію оцінював хтось із сучасних аналітиків, то він сказав би так: «Ну що ж, благословив на вірну смерть». Тому що жодних шансів на перемогу не було — настільки могутньою була армія окупантів; але за молитвами немічного, але святого старця, за молитвами Церкви Дмитрій Донський здобуває перемогу. І здобуває не дивом, не ангели з мечами спустилися з неба, але здобуває перемогу завдяки мужності, силі, сміливості свого воїнства, за яке молився святий старець Сергій, а разом з ним — і вся Церква.

А страшний Смутний час, коли народ занепав, коли були втрачені всі життєві орієнтири, тож країна була готова визнати будь-якого сильного зовнішнього правителя, навіть окупанта? Всерйоз говорили про те, що треба польського короля залучити на російський престол, і значна частина російської аристократії схилялася до такого вирішення проблеми! Стоять поляки в Москві, захопили столицю — а може, це не так уже й погано? Адже вони західний, освічений народ, чи варто нам чинити опір? Давайте запросимо Сигізмунда на царство, або його сина Владислава, і будуть вони правити Руссю, а ми житимемо в безпеці та мирі з Європою!

Можливо, так і сталося б, але був Патріарх Гермоген, святий чоловік, який молився, щоб Господь позбавив іноплемінного гніту Руську Церкву і російський народ. І молитвою цієї людини, примноженої молитвами багатьох інших людей, Господь не лише позбавив нашу країну від окупації, але й запобіг роковому розвороту в історії нашого народу, який, безсумнівно, привів би до цивілізаційних змін, страшних для нашої культури та нашої самосвідомості.

Перелік таких випробувань можна продовжити. Відбулася жахлива подія на Русі  революція, спроба змістити все духовне життя народу. І як новий гімн лунав: усе зруйнуємо, а згодом… Що потім? Збудуємо новий світ? А на якому підгрунті? Хіба можна звести будинок без фундаменту? Знести легко, а ось збудувати без фундаменту нову будівлю неможливо. Але ж схвилювали лжевчителі народ наш цією ідеєю вщент все зруйнувати, а потім побудувати новий світ, і Бог знає, що б сталося, адже в першу чергу удар завдався Руській Церкві як хранительці віри і національної самосвідомості. Саме Церква  в основі російської культури, історія Церкви  у серці історії російського народу. І тоді Патріарх Тихон за підтримки духовенства й народу Божого робить вибір на користь збереження Церкви та благочестя. Його ув'язнюють, але він не відступає від своєї лінії, і, хоча йому доводилося знаходити слова, які б завадили опуститися руці з занесеним над Церквою мечем, ці слова ніколи не розходилися з його совістю та совістю православного благочестивого народу.

Ми бачимо, як актуалізується в нашій історії розповідь про паралізованого, якого люди принесли до Спасителя. У всіх цих історичних сюжетах, на яких я сьогодні зупинився, була, безсумнівно, благодать Божа. Але ж були присутні й конкретні люди, чиї імена ми згадували.

Ось і сьогодні, коли Церква наша переживає найтяжчий період, принаймні в новітній історії, коли багато сил намагаються розірвати єдине тіло нашої Церкви, коли тяжко страждають люди на Українській землі, — ми повинні, як преподобний Сергій, як Патріарх Єрмоген, як Патріарх Тихон, насамперед молитися про духовну єдність спадщини святого князя Володимира. Про те, щоб, незважаючи на політичні кордони, які пролягли на тілі історичної Русі, народи, що живуть на цій землі, завжди впізнавали один в одному братів і сестер, щоб ніколи не руйнувалася система спільних цінностей, щоб ніколи не піднімався меч одного брата проти іншого.

Сьогоднішнє євангельське читання про те, як люди принесли розслабленого до ніг Спасителя і Господь його зцілив, чи не допомагає нам зрозуміти, що є Церква Руська? Єдина Церква, що вийшла з Київської купелі Хрещення, яка і в Росії, і в Україні, і в Білорусі та ще в багатьох країнах, — чи не подібна вона до тих, хто приніс розслабленого до Спасителя? Адже хтось має молитися за єдиний народ наш, якого бажають зробити розслабленим! Хтось має відстоювати Божу правду про те, що ми — справді один народ, який вийшов із Київської купелі Хрещення! Знаю, як зараз закричать там, в Україні, противники цього народу: «Знову Патріарх каже, що ми єдиний народ». А Патріарх інакше й казати не може, бо це є історична та Божа правда. І те, що ми сьогодні живемо в різних країнах, не змінює цієї історичної правди та змінити не може. Ми знаємо, що й інші народи, зокрема в Європі, нерідко тривалий час жили в різних країнах, але ніколи не втрачали своєї загальної національної самосвідомості. А щодо нашого народу скажу: ми не втрачали і єдиної православної віри.

І нехай допоможе нам Господь, як розслабленому, знайти силу, і нехай усі ті, хто уподібнюється невідомим людям, які принесли розслабленого до ніг Спасителя, всі ті, хто сьогодні готовий працювати для збереження духовної єдності наших народів, для збереження єдності нашої Церкви, не вагаються і не сумніваються у правоті обраного шляху, як не вагалися ті, хто приніс розслабленого до ніг Спасителя. Нехай Господь зберігає землю Руську, народи, які сьогодні населяють цю землю, Росію, Україну, Білорусь, бо всіх нас, представників цих трьох народів пов'язує також єдина слов'янська культура і практично єдина історія. Дай нам Бог ніколи не забувати про наше спільне коріння, дай нам Бог завжди молитися один за одного. І найголовніша молитва має бути про те, щоб диявол не попустив того страшного моменту, коли брат підніме руку на брата. А тому ми всі маємо молитися за мир, за благостояння святих Божих Церков, за наш єдиний народ, який сьогодні живе в різних країнах, але який вийшов із єдиної Київської купелі Хрещення, який об'єднаний спільністю віри та спільністю історичної долі.

Молитвами святих угодників Божих, починаючи з князя Володимира, який стоїть на початку всього сонму російських святих, княгині Ольги, благовірних Бориса і Гліба, преподобних Києво-Печерських та всіх святих, які включені в дивну єдину традицію Російського Православ'я, нехай зберігає Господь у духовній єдності народ наш і Церкву нашу, велику хранительку духовної культури і віри православної, яка й сформувала єдиний народ єдиної Святої Русі.

Прес-служба Патріарха Московського та всієї Русі

Версія: російська

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Слово Святішого Патріарха Кирила у день пам'яті святителя Миколая Чудотворця після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у день пам'яті апостола Іоанна Богослова після Літургії у Санкт-Петербурзькій духовній академії

Слово Святейшего Патриарха Кирилла в Неделю 3-ю по Пасхе после Литургии в главном храме Вооруженных сил РФ

Патриаршая проповедь в день памяти великомученика Георгия Победоносца после Литургии в Храме Христа Спасителя

Патриаршая проповедь в день Радоницы после Литургии в Архангельском соборе Московского Кремля

Патриаршая проповедь в Неделю 2-ю по Пасхе после Литургии в Храме Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила в п'ятницю Світлої седмиці після Літургії у Троїце-Сергієвій лаврі

Слово Святішого Патріарха Кирила у понеділок Світлої седмиці після Літургії в Патріаршому Успенському соборі

Патріарше слово після Великодньої великої вечірні у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у Велику Суботу після Літургії в Храмі Христа Спасителя