Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Відповіді Святішого Патріарха Кирила на запитання учасників Зборів ігуменів та ігумень монастирів Руської Православної Церкви

Відповіді Святішого Патріарха Кирила на запитання учасників Зборів ігуменів та ігумень монастирів Руської Православної Церкви
Версія для друку
23 вересня 2022 р. 21:00

23 вересня 2022 року Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил очолив роботу Зборів ігуменів та ігумень монастирів Руської Православної Церкви. Під час заходу Святіший Владика відповів на запитання присутніх.

— Благословіть, Ваша Святосте! Тепер Преосвященніший владика Порфирій нагадав нам про слова преподобного Сергія Радонезького, про те, що нам треба дивитися на Святу Трійцю, творити єдність і перемагати ненависну ворожнечу світу цього. Ми хотіли б почути і Вашу Первосвятительську пораду, щоб Ви з Вашого досвіду підказали нам, як створити в монастирі таку атмосферу. Ми були б дуже вдячні!

— Дуже важке питання…

— Ваша Святсте, а Ви насправді на всі запитання відповіли у своїй доповіді. Відповідь уже була.

— Ну, як була, то слава Богу. А от так навскидку… Не хотілося б говорити якісь загальні порожні слова. Це питання містить якийсь виклик кожному з нас, хто вступив на цей шлях. Думаю, насамперед добре було б, щоб кожен подумав і сам собі відповів на це запитання. Я не наважуюся в даному випадку пропонувати вам експромтом свої думки, тому що хотілося б, щоб на це запитання кожен знайшов правильну, мудру і відповідну саме для нього відповідну його життєвим орієнтирам, його життєвим настановам, його цілепокладанню відповідь. Давайте краще займемося такою «лабораторною роботою» в келіях.

— Дякуємо, Ваша Святосте, і шанобливо просимо Вас надати Вашу батьківську настанову — можливо, з особистого досвіду. Як при безлічі щоденних справ і піклування зберегти молитовний настрій і як під час богослужіння не розсіюватися, думаючи про справи обителі?

— Знову ж таки, все це дуже важко. Почну говорити — начебто якесь вихваляння, дуже складно для мене. Це зачіпає, знаєте, якийсь глибинний, духовний вимір. Єдине, що хотів би сказати чернецьким пресвітерам: ніколи не можна звикати до звершення Божественної служби, особливо Божественної літургії. Ніколи! Якщо звершення Літургії нас не зворушило, якщо протягом усієї служби ми постійно відволікалися думками на щось інше, якщо не пережили якогось досвіду, який ясно свідчить про дотик Божої благодаті в момент звершення Євхаристії, то ми негідно звершили цю службу. У тому сенсі, що ми не пережили щось таке, що справді оздоровило б наш духовний стан, зміцнило нас у вірі, благочесті, чистоті.

Неможливо дати відповідь, яка б задовольнила кожного, тому що у кожного власний досвід молитви, власний досвід духовного життя. І якісь загальні правила для одного будуть прийнятними, а інший поставиться до них байдуже. Тому в першу чергу потрібно мати ясне визначення мети — чого ми хочемо досягти? Ось ми облачилися в чернечі ризи — чого ми шукаємо? Не беру, звичайно, зараз у розрахунок і навіть не хочу звертатися до тих, хто з облаченням у чернечі ризи пов'язує кар'єрне зростання. На жаль, це також буває. Але іноді Господь діє так, що з якихось кар'єрних міркувань людина прийняла чернецтво, а потім доторкнулася до цього життя і, якщо це серйозна людина з вірою та здатністю до самоаналізу, чернечий досвід її дуже виправляє. І коли, нарешті, настає момент і їй пропонують вищий сан, така людина нерідко від цього сану відмовляється — адже починала з помислу про високий сан.

Тому, звісно, ​​Господь творить із нами чудеса, якщо ми здатні їх сприймати. Але, найголовніше (знов-таки побоююся якихось загальних слів, тому що загальні слова ніколи не можуть бути переконливими для всіх), хотів би сказати так: ми маємо насамперед щодня контролювати свій духовний стан.

Припустимо, хірург щодня здійснює операції, але не виносить уроків із зробленого, особливо стикаючись із важкими випадками. І якщо він не аналізує все те, що зробив біля операційного столу, він ніколи не досягне висот. Знаю, я спілкувався з такими лікарями, як зроблені операції, іноді стають величезною внутрішньою драмою для людини, яка усвідомлює, що вона не зуміла щось зробити. Щось не доробила чи не зуміла, і вона розуміє, що це вплине на здоров'я його пацієнта.

Ось якщо застосувати сказане зараз до нашого життя, до нашого духовного життя, то, безперечно, стає очевидним, що нам необхідний самоаналіз. Не самозаспокоєння, не самовиправдання, особливо якщо ми вступаємо в конфлікт з іншою людиною. Напружилися стосунки, посварилися і що потім відбувається? Ми починаємо програвати з нею діалоги, виправдовуючи себе та ще й підшукуючи нові й нові аргументи, щоб при зустрічі добити її ще й цими новими аргументами. А може, треба підходити до наших конфліктів з іншого боку і думати не про ту людину і не про те, як її добити, а про те, що я в цій ситуації вчинив? Чи правильно я вчинив? Чи правильно вжив ці слова? І яка в мене мета: посилити конфлікт чи його зцілити?

Кажу вам, дорогі мої брати і сестри, знову ж таки не як загальну рекомендацію, а просто трішки поділяюся своїм особистим життєвим досвідом. Не можу сказати, що цей досвід такий багатий і всебічний; напевно, у багатьох із вас він глибший. Але завжди і за будь-яких обставин нам потрібно уникати самовиправдання, особливо коли совість нам підказує, що не все добре ми зробили.

А самовиправдання — часто і густо. Розсварилися два брати чи дві сестри. Не скажу, щоб я був свідком сварок між сестрами, а конфлікти між братами спостерігав. Ну і потім кожен (і до мене нерідко так зверталися) починає давати свою інтерпретацію конфлікту, і завжди винною виявляється інша людина. Зараз у мене рідко виникають такі духовні можливості, а раніше, коли ще не був Патріархом, я мав можливість спілкуватися з братією на зовсім простому рівні. Так от, щоразу учасник конфлікту говорив мені тільки про те, як він скривджений, який поганий той, інший, і як несправедливо той вчинив. Найчастіше таку людину потрібно зупинити і сказати просту фразу: «Рцем і про себе самих. Не треба про інше — про себе говори». Ти вступив у конфлікт, ти розумієш, що хтось вчинив неправильно, але ти насамперед оцінюй свою позицію, свої слова. Тому що за свої слова ти будеш відповідати перед Богом, а не за дії іншої людини. Господь не запитає тебе: «А як ти оцінив вчинок брата?» Ні! Він запитає, як ти почував себе, поводився і говорив у цій ситуації. Тому фокус нашої уваги у духовному житті має бути зосереджений насамперед на нас самих.

Але тут є винятки. Коли до духівника приходить людина, що кається, тоді фокус має бути спрямований на неї. Треба дуже уважно слухати, що говорять люди, і в цьому випадку співвідносити те, що відбувається з людиною, і свій особистий досвід може бути небезпечним. Адже ти не проживав її життя, вона була у зовсім іншому становищі, вона живе в іншому вимірі, а ти її оцінюєш або засуджуєш зі своєї позиції. Це найнеправильніший підхід, і духовність не полягає в тому, щоб виносити суд тим, хто до нас підходить. Духівництво полягає в тому, щоб разом з людиною, яка страждає (бо до нас підходить хвора, духовно хвора людина) помолитися разом, поміркувати разом. Не проповідувати ex cathedra  це найжахливіше, а просто поміркувати. Сказати, якщо нагода: «Слухай, давай посидимо, поговоримо. Ти мені розкажи», і підвести людину до розуміння того, що і вона, якщо йдеться про конфлікти, особливо сімейні, несе частину відповідальності.

Іншими словами, якщо підсумувати те, що я сказав, можливо, не так гладко і переконливо, нам потрібно позбавлятися егоцентризму, коли ми дивимося на світ через самих себе, коли ми головна дійова особа, коли ми виносимо суд. Для пастиря, для духівника це дуже небезпечно. Він має стати всім для всіх, щоб урятувати хоча б деяких.

— Ваша Святосте, Ви говорите з нами класичною святоотцівською мовою, але мова ця не з книг, а з прожитого досвіду, і мені це дуже дорого. І навіть коли Ви щось не домовляєте, пропонуючи нам самим відповісти на це питання, у цьому велика довіра. Ви відкриваєте свободу, але водночас даєте правильну тональність. Ваша Святосте, у наш час люди ослаблені духовно та фізично, але водночас життя чернече не мислиться без подвигу, без певної внутрішньої роботи. Яким Ви бачите подвиг ченців сьогодні?

 Це дуже загальне питання. Кожен монах має свій подвиг. І є, звісно, ​​загальна аскетична традиція, у межах якої ми живемо як ченці. Але питання, звісно, ​​не стосується самої традиції, а на це кожна людина, мабуть, відповість по-своєму. Тому я не маю загальної відповіді.

— Ваша Святосте, ми Вам щиро дякуємо за Ваші відповіді. Потрібно мати таку мужність, щоб не піти в міркування, а надати іншим подумати і сказати іноді: «Візьми на себе відповідальність і дай відповідь на це питання». Ваша Святосте, сердечно дякуємо за цю зустріч, настільки неформальну й духовну.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Версія: російська

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Поздравление Святейшего Патриарха Кирилла первому заместителю председателя Комитета Совета Федерации по международным делам А.И. Денисову с 70-летием со дня рождения

Патриаршее поздравление по случаю актового дня Общецерковной аспирантуры и докторантуры

Патриаршее поздравление епископу Рыбинскому Вениамину с 70-летием со дня рождения

Вітання Святішого Патріарха Кирила Блаженнішому Патріархові Румунському Даниїлу з 15-ю річницею інтронізації

Вітання Святішого Патріарха Кирила Вільяму Руто зі вступом на посаду Президента Республіки Кенія

Вітання Святішого Патріарха Кирила раднику Президента Росії В.І. Толстому з 60-річчям від дня народження

Вітання Предстоятеля Руської Православної Церкви Блаженнішому Патріархові Антіохійському Іоанну X з днем тезоіменитства

Патріарше привітання митрополиту Єкатеринбурзькому Євгенію з 50-річчям від дня народження

Вітання Святішого Патріарха Кирила з нагоди 100-річчя Центрального будинку вчених

Відповіді Святішого Патріарха Кирила на запитання учасників Зборів ігуменів та ігумень монастирів Руської Православної Церкви