Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Патріарша проповідь після Літургії у храмі Різдва Пресвятої Богородиці на Кулішках м. Москви

Патріарша проповідь після Літургії у храмі Різдва Пресвятої Богородиці на Кулішках м. Москви
Версія для друку
27 листопада 2022 р. 16:21

27 листопада 2022 року, в Неділю 24-у після П'ятидесятниці, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в храмі Різдва Пресвятої Богородиці на Кулішках м. Москви. Після богослужіння Предстоятель Руської Православної Церкви проголосив проповідь.

В ім'я Отця і Сина і Святого Духа!

За сьогоднішньою Божественною літургією нам було запропоновано євангельське читання про милосердного самарянина (Лк. 10:25-37). Всі, напевно, добре знають цю євангельську розповідь, але я коротко нагадаю її зміст. Якийсь чоловік, мабуть, досить заможний, подорожував, на нього напали розбійники, пограбували, побили і кинули ледве живим. Це було у південній частині Палестини. Місця, де це сталося, досить пустельні — гори, пісок, каміння, і можна собі уявити, як ні в чому не винна людина, що стала жертвою розбійницького нальоту, лежала, стікаючи кров'ю. Повз проходив священик єрусалимського храму, бачив цю людину, але навіть не підійшов до неї і пішов далі. Потім тією ж дорогою йшов левіт (це приблизно те саме, що сьогодні диякон у нашій церкві, церковний служитель). Подивився, не міг не подивитися, адже цікавість це завжди досить сильне почуття; та не підійшов.

А потім проїжджав на ослі чи на коні самарянин, тобто людина, яка не належала до юдейського народу. Той, хто попався розбійникам, був іудеєм, а стосунки між самарянами та іудеями були дуже напружені — іудеї з самарянами не спілкувалися. Хоча й ті, й інші вірили у Старий Завіт і пророків, проте були певні особливості у віровченні, через які жодного спілкування між самарянами і юдеями не було. Але самарянин підійшов до нещасного іудея, на якого напали розбійники, і почав надавати йому допомогу. Насамперед треба було дезінфікувати рани, а єдиним засобом дезінфекції тоді було вино. Звичайно, самарянин мав у запасі вино, оскільки він подорожував, і він вилив на рани. А для того, щоб зняти гематоми, синці, треба було пом'якшити тканину, і для цього самарянин використовував олію, єлей, розтираючи нею тіло нещасного. Здавалося б, достатньо, але ні, самарянин бере його з собою, привозить до селища, поселяє в готель, платить гроші господареві і каже: «Потурбуйся про цю людину, а якщо що витратиш понад, то я відшкодую твої витрати, коли повертатимуся».

І Господь запитує: «Скажи, а хто був ближнім для цієї людини?» Йому відповідають: «Той, хто вчинив йому милість». Але ж той, хто створив милість, не був одноплемінником, а був із ворожого племені, він самарянин! Що ж це означало у тих історичних умовах? Це була неймовірна заява! Неможливо було почути від жодного іудея, щоб самарянин, представник ворожого племені, міг бути ближнім для іудея. Але Господь каже: той, хто зробив тобі добро, він і є ближній.

Як ми можемо застосувати мудрість цієї євангельської розповіді до нашого життя? Адже й ми часто ніби вибираємо собі ближніх. Є родичі, брати, сестри, чоловік, дружина — це зрозуміло, це за спорідненістю, ну, а далі як? А далі ми вже обираємо собі ближніх і нерідко хочемо, щоб ці ближні були впливовими, заможними, навіть начальницькими. Ми намагаємося заручитися їхньою підтримкою, увійти в довіру, щоби від цієї близькості щось отримати — просування по службі, збільшення зарплати, якесь інше заохочення. Ми вибираємо собі ближнього, який нам потрібний, який може щось зробити для нас. Але Господь цією притчею, цією розповіддю вчить нас тому, що критерій вибору ближнього не повинен бути меркантильним. Вступаючи у спілкування з людиною, ніколи не потрібно питати себе: а що вона може для мене зробити? а чи варто з нею дружити? а чи варто її в дім запрошувати? (І якщо відповідь така: та навряд чи щось може, — то, звичайно, й у будинок не запрошувати, і не дружити.)

Господь звертається сьогодні до тих, хто таким чином вибирає собі друзів, знайомих, створює компанії, прагнучи своєї власної вигоди, сподіваючись через коло потрібних знайомств неодмінно щось отримати. Але у таких людях неможливо знайти ближніх. Чому? Бо ближній — той, хто робить тобі добро не заради прийдешніх заслуг, не заради грошей, а за рухом серця свого.

Дуже важливо використовувати цей критерій, коли ми встановлюємо дружні стосунки з людьми. Потрібно питати себе, що я можу зробити для цієї людини — не чекаючи від неї жодної нагороди, жодних преференцій; і якщо я можу щось зробити, треба це зробити. Саме добро поєднує людей, адже добро і робить знайому людину іншою. Друг пізнається у біді, говорить прислів'я. А що таке «пізнається у біді»? Це означає навіть у важких, небезпечних обставинах друг не зупиняється перед тим, щоб робити добро. Саме добро є маркер дружби, безкорислива здатність робити добре одне одному. І це не що інше як закон життя, який дуже легко тестувати на наших відносинах і з ближніми, і з далекими.

Скажу дуже прямолінійно: яку жінку чоловік називає доброю дружиною? Ту, яка дбає про нього, любить його. А кого жінка назве добрим чоловіком? Того, хто дбає про неї, хто віддає себе. Отримання від когось добра і є рушійною силою, яка приводить у дію особливі почуття, коли ми один в одному розпізнаємо друзів або, ще важливіше, чоловіка і дружину, які за заповіддю Божою повинні бути єдиним тілом (див. Бут. 2:24). ). Але ця єдина плоть дуже швидко може розірватися, і не залишиться жодної єдності, якщо подружжя не підтримуватиме один одного доброчинністю. Не лише подарунками, хоч і це непогано, але добрими справами по відношенню один до одного. Любов завжди має підтримуватись добрими справами. Як віра без добрих справ мертва (див. Як. 2:20), так і любов мертва без добрих справ.

Усьому цьому ми навчені сьогоднішньою дивовижною євангельською звісткою, цілком особливою розповіддю, яка дає нам у руки ключі від нашого щастя. Напевно, нам більше знати нічого не треба. Роби людині добро незалежно від того, чи отримаєш ти таку саму відповідь чи не отримаєш. Зроби вчинення добра якимось важливим орієнтиром свого життя, і тоді ти точно будеш щасливою людиною. Ми щасливі пропорційно до того, скільки добра ми робимо людям.

І ось ще про що тут слід сказати. І священик, і левіт, що пройшли повз нещасного, не були бідними людьми. Вони не були багатіями, але жили непогано. От і людина, яка допомогла, самарянин, теж не була жебраком. Але вона не лише допомогла мандрівникові впоратися з цим шоком, з цією скорботою, а й привела у готель, заплатила за нього, обіцявши господареві повернути витрачене. Значить, були гроші й у самарянина. Так ось, найважливіша заповідь, яку ми повинні засвоїти, якийсь закон життя: що більше ми даємо, то більше отримуємо. Іноді Господь відчуває нас: ми дали — і нічого не отримали. Знову дали — нічого не отримали. Правильно! Адже ми не в магазині і не на ринку: дав гроші — отримав товар. Ні, не так. Ми віддаємо, не чекаючи негайної відповіді від Господа, Який на нас виллє Свою благодать, успіх та здоров'я. Ми просто робимо добро, тому що ми так Богом навчені. Але, зрештою, за нашу милість до інших Господь нам віддасть, і віддасть так, що нам буде очевидно, чому в якийсь момент життя, коли все повисло на волосині, коли раптом все зруйнувалося, з'явився той, хто простягнув мені руку допомоги. А ця рука буде рукою Божою — у відповідь на ту ласку, яку ти зробив для ближніх своїх.

Ось якщо ми таким чином, безкорисливо намагатимемося робити добро, то все наше життя зміниться. Зміняться міжособистісні відносини, суспільні відносини, і не треба буде вигадувати жодних комунізмів, жодних щасливих суспільних систем, які ніколи не можуть реалізуватися, тому що ідеальне життя не може бути встановлене за збереження людського гріха, а тому всі ці казки так і залишилися казками. Що може бути? Може бути реальне множення добра і через це множення добра — набуття щастя, миру, добробуту та любові.

Усьому цьому ми навчені сьогодні, мої дорогі, словом Божим, і намагатимемося робити добро. Знов-таки, не для того, щоб хтось побачив, не для того, щоб хтось похвалив, а просто для того, щоб самим бути щасливими. І нехай допоможе нам Господь жити саме так, за Його законом, який, крім благополуччя у земному житті, дарує нам і життя вічне у Царстві Божому. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Версія: російська

Інші статті

Слово Святішого Патріарха Кирила у день пам'яті мучениці Татіани після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у Неділю за Богоявленням після Літургії в Успенському соборі Московського Кремля

Проповідь Святішого Патріарха Кирила у день свята Хрещення Господнього після Літургії в Богоявленському кафедральному соборі у Москві

Патриаршая проповедь в Неделю 31-ю по Пятидесятнице после Литургии в Александро-Невском скиту

Патриаршая проповедь в Неделю 30-ю по Пятидесятнице, по Рождестве Христовом, после Литургии в Успенском соборе Московского Кремля

Слово Святейшего Патриарха Кирилла после великой вечерни в праздник Рождества Христова

Патриаршая проповедь в праздник Рождества Христова после Литургии в Храме Христа Спасителя

Патриаршая проповедь в Рождественский сочельник после Литургии в Храме Христа Спасителя

Патриаршая проповедь в день памяти святителя Петра после Литургии в Успенском соборе Московского Кремля

Патріарша проповідь у Неділю 29-ту після П'ятидесятниці після Літургії в кафедральному соборі великомученика Георгія Побідоносця в м. Одинцово Московської області