Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Патріарша проповідь у Неділю 21-у по П'ятидесятниці після Літургії у Воскресенському храмі на Смоленському кладовищі Санкт-Петербурга

Патріарша проповідь у Неділю 21-у по П'ятидесятниці після Літургії у Воскресенському храмі на Смоленському кладовищі Санкт-Петербурга
Версія для друку
29 жовтня 2023 р. 17:20

29 жовтня 2023 року, в Неділю 21-у після П'ятидесятниці, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в храмі Воскресіння Христового на Смоленському кладовищі м. Санкт-Петербурга. Після богослужіння Предстоятель Руської Православної Церкви проголосив проповідь.

Ваше Високопреосвященство, владико митрополите! Дорогі владики, отці, брати і сестри!

Усіх вас щиро вітаю зі знаменною подією — освяченням храму Воскресіння тут, поряд із Смоленським кладовищем, на Василівському острові.

Я дійсно дуже пов'язаний із усіма цими місцями. Мій благочестивий батько 1947 року, залишивши високу світську посаду, прийняв священний сан. Передбачалося, що він буде направлений тодішнім митрополитом Григорієм до найвіддаленішої парафії Ленінградської єпархії — Петрівської Гірки. Гірше й уявити було неможливо: далеко, транспорту нема. Тому митрополит Григорій перед висвяченням запросив батька і сказав: «У Вас гарний стан, зарплата, Ви тут живете, але я змушений відправити Вас на парафію, де зараз важливо відновити службу. Це Петрівська Гірка, тому Вам доведеться змінити Вашу квартиру на Василівському острові на цю віддалену парафію. Порадьтеся зі своєю дружиною, боюся, вона не погодиться». Батько не радився з дружиною і сказав: «Як благословите, так і буде. Поїду до Петрівської Гірки». Але його висвятили і призначили сюди, до храму Смоленської ікони Божої Матері, за десять хвилин ходьби від місця, де ми жили. А мешкали ми на 13-й лінії, будинок 68, навіть квартиру чудово пам'ятаю — № 29. Там минуло все моє дитинство і юність. Вже почавши працювати — а я продовжував навчатися в школі, але поєднував навчання з роботою, — я, як і раніше, мешкав у нашій невеликій квартирці, яку сім'я розділяла із сім'єю сестри моєї мами.

Тому все дитинство пов'язане з цими місцями і особливо зі Смоленським цвинтарем. Сюди ми приходили на служби, а після служби гуляли цвинтарем. Нам розповідали усілякі страшилки, що ввечері тут ходити не можна, що у склепах живуть якісь небезпечні люди. Не знаю, можливо, тоді так і було; нас усе це захоплювало, уява малювала жахливі картини. Але ми дуже любили Смоленський цвинтар і храм, і цвинтар, і всі ці місця. Лише завжди з тяжким почуттям проходили повз храм Воскресіння — тут було якесь підприємство, майстерні, храм стояв обезголовлений, знебожений, як страшний символ того, що сталося з нашою Церквою, з нашим народом. І це так контрастувало з храмом Смоленської ікони Божої Матері, з потоком прочан, які прямували до гробниці святої праведної та блаженної Ксенії Петербурзької! Наче два світи: безбожний, страшний світ, який намагався зруйнувати всяку віру і символом якого був цей зганьблений храм, і буквально поруч місце паломництва, молитви, свідчення живої віри нашого народу, яка виражалася, зокрема, в шануванні святої блаженної стариці Ксенії Петербурзької.

Але минули ті часи, і думаю, після всього, що я вам зараз розповів, ви можете зрозуміти, з яким почуттям я сьогодні увійшов під покров цього храму. Усі картини минулого, дитинства воскресли у моїй свідомості — важкий час безбожжя, утисків, гонінь на Церкву, яких не знає молодше покоління, і навіть середнє покоління його не застало, пам'ятають лише люди мого віку. Пам'ятаю, так званий уповноважений Ради у справах релігій, чиновник, який був покликаний контролювати та обмежувати релігійне життя, запросив мене на бесіду — на той час я вже був ректором Ленінградської духовної академії. І каже: «Ви тут невідомо чим займаєтеся, але Ви не повинні забувати: це місто трьох революцій! Отже, даремно Ви своє життя з усім цим пов'язали, краще в інститут підіть». Ось така була розмова, і це була лише частина нашого життя. А зараз все до невпізнанності змінилося, і я тому й згадую, щоб наголосити, який колосальний контраст із тим, що ми бачимо зараз. З мертвих, духовно мертвих повстав наш народ, звернувшись до Господа, і сьогодні в цьому оновленому храмі ми звершили Божественну літургію.

Ну а який урок ми всі маємо винести з нашої історії? Ніколи, за жодних обставин наш народ не повинен відмовлятися від віри в Господа, від православної віри. Попередні покоління людей, яких вважали мерцями, які не мали нікого майбутнього з погляду безбожного суспільства і безбожної влади, адже вони вистояли, вони передали нам свою віру! У тому числі ті самі жінки, які постійно відвідували Смоленський цвинтар, наповнювали Смоленський храм тоді, коли людям скільки-небудь відомим, які посідали певне становище в суспільстві, робити це вже не можна було. А мироносиці зберегли віру, передали її наступним поколінням. Тому й воскресають усі ці образи в моїй пам'яті, у моїй свідомості, і я віддаю особливу данину поваги, вдячності, любові тому самому поколінню православних людей, які були містком між дореволюційним багатим духовним життям і нашим часом. Вони пройшли через роки безбожжя і зберегли для нас, навчивши своїх дітей і онуків, віру православну. А тепер ми маємо те, що маємо, — храми відкриваються, будуються, і цей чудовий храм сьогодні освячений і повернутий до духовного життя, яке припинилося за рішенням безбожної влади.

Дай Боже, щоб ніколи наш народ не відмовлявся від віри, ніколи не зраджував святині, ніколи не йшов на поводу новомодних, захоплюючих свідомість ідей, мета яких — відкинути людину від Бога. Думаю, наш народ і неможливо відторгнути, адже він пройшов через страшні горнила випробувань, але вийшов переможцем. Про нас говорили, що ми померли, але ми живі (пор. 2 Кор. 6:9). Звичайно, дуже важливо, щоб сьогодні зміцнювалася віра, і пережите попередніми поколіннями має не розчинитись в історії, а стати важливим уроком для всіх нас.

Нехай Господь зберігає нашу землю від будь-якого ворога і супостата, від усякого прагнення людей влаштовувати життя без Бога. Нехай зміцнюється наша любов до Вітчизни, щоб ми могли передати нашу духовну естафету майбутнім поколінням. Молитвами святої блаженної стариці Ксенії Петербурзької, молитвами всіх угодників Божих, що в землі Петербурзькі просіяли, нехай зберігає Господь град Петрів і всю нашу руську землю, і нехай допомагає нам зміцнюватися у вірі та надії, вдосконалюватися в любові, щоб продовжити ту велику справу, яку звершували наші благочестиві попередники. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Версія: російська

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патріарша проповідь у свято Стрітення Господнього після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Патриаршая проповедь в Неделю 35-ю по Пятидесятнице после Литургии в Храме Христа Спасителя

Слово Святейшего Патриарха Кирилла в 15-ю годовщину интронизации после Литургии в Храме Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Храмі Христа Спасителя у день відкриття XXXII Міжнародних Різдвяних читань

Патріарша проповідь у день пам'яті святителя Филипа Московського після Літургії в Успенському соборі Московського Кремля

Патріарша проповідь у день свята Хрещення Господнього після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у Хрещенський святвечір після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Патриаршая проповедь в праздник Собора Пресвятой Богородицы после Литургии в Успенском соборе Московского Кремля

Патриаршее слово после великой вечерни в праздник Рождества Христова