Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Патріарша проповідь у понеділок першої седмиці Великого посту після великого повечір'я в Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у понеділок першої седмиці Великого посту після великого повечір'я в Храмі Христа Спасителя
Версія для друку
18 березня 2024 р. 22:48

Увечері 18 березня 2024 року, в понеділок першої седмиці Великого посту, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив велике повечір'я з читанням Великого покаянного канону прп. Андрія Критського у кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя в Москві. Після богослужіння Святіший Владика виголосив проповідь.

В ім'я Отця і Сина і Святого Духа!

Ми з вами вступили на поприще Святої Чотиридесятниці. Особливий час, який дає нам можливість духовно зосередитися, відірватися від повсякденних турбот, радостей та скорбот, всього того, що заступає від нас головний вимір життя — духовний, релігійний вимір.

Протягом посту православній людині, та й людям недостатньо воцерковленим, але таким, що мають інтерес до духовного життя, надається можливість багато про що поміркувати. Піст — це час, коли ми молимося і одночасно замислюємося про свій життєвий шлях, про те, що ми чинимо доброго, і чи чинимо, і що ми чинимо недоброго; як позбутися останнього і розвинути в собі навичку чесноти. Іншими словами, піст — це час спостереження за своїм духовним життям.

Дисципліна посту включає обмеження прийняття певних видів їжі. Люди мало воцерковлені нерідко кажуть: «Не так важливо, що ви їсте; головне — не те, що у вас входить, а що з вас виходить». Я багато разів чув навіть від людей, які не заперечують Бога і називають себе віруючими, що піст справа другорядна, головне не робити поганого, нікого не ображати, не обманювати і так далі.

Але, як показує досвід, всі ці посилання на те що, що є речі важливіші, ніж піст, практично не реалізуються, а відсилання до цих цінностей виявляється просто самовиправданням. Не вистачає сил попоститися, волі не вистачає, а треба якось пояснити самому собі, тим більше іншим, чому я не пощуся, — от і запускаються такі роздуми.

Насправді, це зовсім неправильний підхід, і, можливо, одне з найважливіших свідчень — сама історія встановлення постів. Традиція посту належить глибокій старовині — в давнину постили перед битвами, перед випробуваннями, навіть під час хвороби. А чому? А тому що люди відчували, усвідомлювали і на досвіді знали, що піст зміцнює духовні сили, витончує почуття, робить людину більш здатною до богоспілкування. Молитва стає іншою, погляд на світ стає іншим.

Здавалося б, що особливого в тому, щоб утримуватися від певної їжі? Адже насправді не про їжу — мова про здатність людини керувати самим собою, керувати своїми пристрастями і бажаннями. І якщо в малому, тобто у помірності від скоромної їжі, у нас не вистачає сил керувати самими собою, що ж говорити про досягнення вищих та складніших цілей?

У якомусь сенсі піст — це одна з найдавніших, перевірених на досвіді Церкви форм благочестя. Справжнього благочестя, коли ми жертвуємо чимось заради досягнення духовних цілей, цілей, пов'язаних із нашим духовним удосконаленням, і добровільно обмежуємо себе у своїх потребах. І треба зазначтьт, що це духовне встановлення, пов'язане ще зі старозавітними часами, адже воно виправдало себе. Ну не може те, що не має сенсу, існувати протягом одного тисячоліття.

Тому саме існування посту як особливого засобу духовного впливу на природу людини є доказом особливої важливості пісного поприща. І не треба прислухатися до тих голосів, які, як я вже сказав, стверджують, що піст — справа другорядна. Ще раз наголошу: якщо в малому не можемо щось зробити заради Бога, обмежуючи себе від певного виду їжі, що ж говорити про велике? Якщо заради порятунку своєї душі, заради піднесення своїх почуттів, заради зміцнення своєї віри ми не здатні зробити зовсім невеликий подвиг? А в нинішніх умовах, коли є прекрасна пісна їжа, цей час навіть не можна назвати пісним подвигом — настільки все просто і легко.

Згадую радянський час. Ось тоді постити було дуже складно, тому що асортимент продуктів був обмежений, і взагалі з харчуванням, особливо у післявоєнний час, було не так просто. Проте у великих містах різко скорочувалося споживання м'яса — фіксували відповідні торгові точки. Адже народ жив небагато, за плечима людей були суворі роки, але вони не говорили: «Ми й так багато зазнали», і багато віруючих проходили поприще святих постів, особливо Великого посту.

Тому і ми, люди сучасні, які мають можливість купувати різного роду продукти — а зараз у цьому немає жодного недоліку, постачання на дуже високому рівні, — завжди можемо замінити пісною їжею скоромне на не такий уже тривалий час Святої Чотиридесятниці.

Ще раз хочу наголосити, що піст необхідний як засіб духовного самовиховання, вироблення навички самообмеження, а, можливо, важливе — як наша невелика жертва Господу. Приносимо цю жертву, і Господь з милості Своєї, з любові до нас щось дарує у відповідь на наш маленький подвиг. І багато людей, з радістю зустрічаючи Світле Христове Воскресіння, усвідомлюють, що ця радість була обумовлена ще й тим, що ми постили, обмежували себе, приходили частіше до храму. Настала світла Великодня урочистість — серце радіє, душа радіє, не в останню чергу саме тому, що ми тримали піст.

Бажаю всім нам, мої дорогі отці, брати і сестри, гідно пройти цю пісну ниву, пам'ятаючи про спасительне значення помірності. Воно потрібне для нашої душі і для нашого тіла, це взагалі необхідний засіб і духовного, і фізичного загартування. Крім того, добре відомо, що у багатьох випадках обмеження у вживанні калорійної їжі зміцнює здоров'я і навіть виліковує деякі хвороби. Тому давайте відкладемо убік будь-які посилання на здоров'я, на якісь труднощі, на брак можливостей і постараємося попоститися протягом цього Великого посту. Якщо хтось знемагатиме — ну що ж, прийти до священика, сказати про свою знемогу, і, можливо, священнослужитель дасть дозвіл на послаблення посту. Ще і ще раз, мої дорогі, хочу сказати: піст — це духовна весна, піст — це відродження нашого почуття віри, це час молитви; і в жодному разі не можна проспати цю можливість — її треба максимально використати.

І нехай допомагає нам Господь, вступивши на поприще Великого посту, не озиратися назад, як каже слово Боже, не йти вбік, а з надією на Божу допомогу і з вдячністю Господу за можливість пройти це поприще, приступити до нього, щоб із радісним почуттям зустріти Світле Христове Воскресіння і радіти великому святу перемоги життя над смертю, усвідомлюючи, що підготовка до нього всіх нас трохи змінила на краще. А станеться це тоді, коли ми гідно пройдемо поприще Святої Чотиридесятниці. І нехай зберігає всіх нас Господь на цьому спасительному шляху, нехай зміцнює всіх нас у рішучості й готовності здійснити для спасіння душі своєї поприще Святої Чотиридесятниці.

Ще раз хотів би у всіх вас вибачитися, бо як Патріарх я міг, свідомо чи мимоволі, не надати комусь достатньо уваги та турботи. Не за жорстокосердям, а найчастіше через дуже складний порядок денний. Буває й так, що я не можу приділити достатньо часу для особистих зустрічей із людьми — також усвідомлюю у цьому свою слабкість та свій гріх. Тому прошу вас молитися за Патріарха, щоб у нього на все вистачало сил і часу, зокрема й на те, що не завжди вдається робити, в чому я перед усіма вами каюсь. І нехай допоможе нам Господь — ще раз наголошу — гідно пройти велике поприще святого посту, щоб у радості й душевному мирі зустріти Світле Христове Воскресіння.

Благословіть і пробачте, отці, брати і сестри, якщо вчинив справою, словом, помислом і всіма моїми почуттями, те, що могло засмутити вас, привести в спокусу або викликати інші негативні почуття. Каюся в тому, що, можливо, не зумів щось зробити — не через лінощі, а через багато обмежень, з якими пов'язане все життя Патріарха.

Благословіть і пробачте, отці, брати і сестри.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Версія: російська

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Слово Святішого Патріарха Кирила у день пам'яті святителя Миколая Чудотворця після Літургії в Миколо-Угреському монастирі

Патріарша проповідь у Неділю жон-мироносиць після Літургії у Георгіївському соборі в Одинцові Московської області

Патриаршая проповедь в день Радоницы после Литургии в Архангельском соборе Московского Кремля

Патриаршая проповедь в Неделю 2-ю по Пасхе после Литургии в Храме Христа Спасителя

Слово Святейшего Патриарха Кирилла в пятницу Светлой седмицы после Литургии в Троице-Сергиевой лавре

Патриаршее слово после Пасхальной великой вечерни в Храме Христа Спасителя

Проповедь Святейшего Патриарха Кирилла в Великий Четверток после Литургии в Храме Христа Спасителя

Патріарша проповідь у свято Входу Господнього до Єрусалиму після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь в Неділю 4-у Великого посту після Літургії у храмі Казанської ікони Божої Матері в Лосиноострівській м. Москви