Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Патріарша проповідь у свято Вознесіння Господнього після Літургії у московському храмі «Велике Вознесіння»

Патріарша проповідь у свято Вознесіння Господнього після Літургії у московському храмі «Велике Вознесіння»
Версія для друку
13 червня 2024 р. 16:44

13 липня 2024 року, у свято Вознесіння Господнього, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в храмі Вознесіння Господнього («Велике Вознесіння») в Сторожах, біля Нікітських Воріт м. Москви. Після богослужіння Предстоятель Руської Православної Церкви звернувся до віруючих з Першосвятительським словом.

Ваші Високопреосвященства та Преосвященства! Високошанований отець Володимире! Дорогі отці, брати та сестри!

Сердечно вас вітаю та поздоровляю з престольним святом цього святого храму — з двонадесятим святом Вознесіння Господа та Спасителя нашого. Це свято стоїть на межі двох світів, двох реальностей — земного життя Спасителя та Його життя за межами землі. А сам момент вознесіння? Адже Господь міг перейти в інший світ без цієї демонстрації, але Він показував людям, куди йде. Він не зникає, не розчиняється — він із плоттю підноситься на небо. І зараз люди, молячись, піднімають голову до неба — небо завжди було символом Божественної влади, Божественної сили, Божественної присутності. І Господь возноситься, тим самим показуючи, що Він не зникає, але переходить в інший світ, недоступний людям, які спираються на свої почуття, на свій розум, на свою волю, на свої обмежені можливості.

І тут же з'являється хтось і каже апостолам: «Галілейські мужі, чого стоїте й задивляєтесь на небо?» (Див. Діяння 1:11). Дивне питання. Спаситель, що помер і воскрес, підноситься на небо — як же на це не дивитись із подивом чи, можливо, із захопленням, зі страхом? А хтось — а був це, звичайно, Божий посланець, каже цілком повсякденно: «Той Ісус, що вознісся від вас на небо, прийде знов». 

Слова ці так запали апостолам у душу, що, мабуть, коли вони спускалися з гори Оливної, кожен тільки й думав, коли ж Господь прийде. І це швидке очікування на пришестя Спасителя було домінуючою силою, яка організовувала громаду і зміцнювала віру апостолів і всіх перших християн. Усі думали: Прийди Господи Ісусе! (Об'явл. 22:20) Марана-фа! (1 Кор. 16:22) А Господь не з'явився, і не з'являється. 

Тепер, можливо, слід поставити запитання: а чому? З'явився б зараз Господь — адже багато хто повірив би, хоча були б і ті, хто ні в що не повірив. Господь дає час від Його першого до другого пришестя, коли Він справді з'явиться судити живим і мертвим, — час усьому світу та кожній людині для приготування себе до зустрічі зі Спасителем. А щоб зустрітися з Ним, треба бути там, де Він. А щоб бути там, де Він, треба подолати в собі гріх, треба принести покаяння, треба робити добрі справи, тобто. жити так, як Господь наказав. Саме так і намагалися жити перші християни, сподіваючись, що ось-ось зараз і прийде Господь. І скільки ж чудес вони творили, яке ж було духовне життя, наскільки міцною була віра, яка, власне, і не була вірою, а ототожнювалася з самим знанням — віра була лише в швидке пришестя Спасителя! 

Але минули роки, десятиліття, і ті, хто ще продовжував вірити в швидке пришестя Спасителя, навіть стали в якомусь сенсі засуджуватись Церквою, яка усвідомила, що пришестя Спасителя не треба пов'язувати з якимось історичним періодом і особливо з присутністю якоїсь світської влади. Про час приходу Спасителя ніхто не знає (див. Мф. 24:36), і час дається всім — і народам, і країнам, і людям — для того, щоб реально підготуватися до зустрічі з Господом, яка для кожного з нас відбудеться дуже скоро. Адже людське життя швидкоплинне. Закінчуючи це життя, ми зустрінемося з тим світом, де Господь, — це і буде для нас особисто Його Друге пришестя. А оскільки Друге пришестя пов'язується у вченні Церкви, у свідомості людей зі Страшним Божим судом, то і предстояння перед Богом після смерті буде для кожного з нас особисто Страшним судом. І ми маємо бути готовими до цієї зустрічі — не колись у невідомому майбутньому, а через десять, двадцять, тридцять, п'ятдесят років — це вся мить перед історією та вічністю. Ми маємо бути духовно, морально підготовлені до цієї зустрічі. 

Ось Господь дає нам через Церкву всі можливості готувати себе до зустрічі з Ним. Він дає нам можливість каятися у своїх гріхах, причому таким чином, що ці гріхи ніби обнуляються. У світському правосудді людина повинна неодмінно відбути покарання, а потім ще й перебувати якісь роки під наглядом, як би чого не сталося... А Господь чинить інакше: Він наші гріхи обнуляє, якщо ми хочемо, щоб було так. Але це бажання неможливе без віри в Нього. Це бажання неможливо реалізувати без покаяння та причастя Святих Христових Таїн. Ось чому Церква протягом двох тисяч років закликає людей жити за її правилами, тому що ці правила і є ті, що приготують людину до зустрічі з Господом у вічному житті. 

Це послання Церкви, про яке я щойно сказав, завжди сприймалося важко. І в античній старовині, бо ще сильні були язичницькі забобони, якась інерція язичницького сприйняття життя. І наступні покоління нерідко сковувалися багатьма політичними, культурними, національними та іншими упередженнями, які нерідко відводили людей від прямої дороги до Бога, від справжнього покаяння та приготування себе до зустрічі з Господом. А деякі народи та країни круто відгорталися не просто від Бога, а ставли проти Нього. Такою стала і наша в якомусь сенсі нещасна країна, яка, незважаючи на віру більшості, піддалася на спокуси, на безглуздя людське, на байки, що в пух і порох розлетілися вже в ХХ столітті, в якому вони завоювали розум людей. І нічого від них практично не залишилося, окрім деяких політичних мрій; а те, що Господь чекає нашого покаяння, те, що Він вимагає від нас сильної віри, це Божий задум, і він нікуди не зникає, він увесь час з нами. 

І як чудово, що Господь дав нам засіб зчищати з себе гріховний накип, звільнятися від тяжіння гріха! Але це можна зробити тільки в Церкві і через церковні обряди — сповіді та причастя Тіла й Крові Христової. Але, з іншого боку, ми не можемо, причащаючись Тіла і Крові Христової, спокушати Спасителя! Покаялися, причастилися, вийшли за двері храму і все. Все як і раніше, як завжди — і в сім'ї сварки, і з сусідами конфлікти, комусь не довіряємо, когось підозрюємо, на когось озлоблені... Так само не може тривати вічно! Чому ми постійно випробуємо милосердя Боже? А Церква закликає до такого покаяння, яке б змінювало людське життя. Справді, справжнє каяття у гріхах, поєднання через таїнство Євхаристії з Тілом і Кров'ю Спасителя і дає таку можливість зміни життя — не тільки тут, на землі, а й для приготування себе до вічного життя. 

Нехай усе те, чому ми навчені словом Божим, все те, чому ми навчені через дивну подію Вознесіння Господа, зміцнює нашу віру, зміцнює наше усвідомлення того, що якщо ми називаємо себе християнами, то всі ми повинні жити по-християнськи і не забувати про свій обов'язок, вийшовши за межі храму. Цього я бажаю самому собі і всім вам, мої дорогі, щоб ми постійно пам'ятали про наше християнське покликання і про швидке пришестя Господа Спасителя, коли б воно не сталося, тим більше для кожного з нас воно відбудеться через не такий уже великий проміжок часу, бо надто довго сучасна людина не живе — сімдесят літ, а при силах може вісімдесят літ (див. Пс. 89:10), а там як Бог дасть.

Нехай Господь допомагає нам усім. Допомагає підготувати себе до зустрічі зі Спасителем. Допомагає таким чином будувати наше життя і стосунки з близькими і далекими, щоб ніщо не затьмарювало нашу душу і серце і ніщо не ставало гирями, які б заважали нам відірватися від землі і піднестися на небо до Господа та Спасителя нашого, Який прощає наші гріхи, залишає нашу неправду, наче її не було, якщо ми щиро цього бажаємо і прагнемо досягти через покаяння і доброчесність. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського та всієї Русі

Версія: російська

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патриаршая проповедь в день памяти преподобных Сергия и Германа Валаамских после Литургии в Валаамском монастыре

Патриаршая проповедь после Литургии в Тихвинском Богородичном Успенском мужском монастыре

Патриаршая проповедь после Литургии в Иоанновском ставропигиальном монастыре в Петербурге

Патріарша проповідь у свято П'ятидесятниці після Літургії в Троїце-Сергієвій лаврі

Слово Святішого Патріарха Кирила після всеношної в Троїце-Сергієвій лаврі напередодні свята Святої Трійці

Патріарша проповідь у свято Вознесіння Господнього після Літургії у московському храмі «Велике Вознесіння»

Патриаршая проповедь после Литургии в кафедральном соборе Христа Спасителя в Калининграде

Проповедь Святейшего Патриарха Кирилла по окончании вечернего богослужения в Никольском храме г. Калининграда

Слово Святейшего Патриарха Кирилла после Литургии в Покровском храме Рязани

Слово Святішого Патріарха Кирила в Неділю 4-у по Великодню після Літургії в головному храмі Збройних сил Росії