Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила на відкритті IV Всецерковного з'їзду єпархіальних місіонерів Руської Православної Церкви

Слово Святішого Патріарха Кирила на відкритті IV Всецерковного з'їзду єпархіальних місіонерів Руської Православної Церкви
Версія для друку
16 листопада 2010 р. 17:45
16 листопада 2010 року в Залі церковних соборів кафедрального соборного Храму Христа Спасителя Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил очолив урочисту церемонію відкриття IV Всецерковного з'їзду єпархіальних місіонерів Руської Православної Церкви. Святіший Владика звернувся до учасників з'їзду з програмною промовою про цілі і завдання сучасного місіонерського служіння Руської Православної Церкви.

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Дорогі отці, брати й сестри!

Я хотів би сердечно привітати всіх вас на IV Всецерковному з'їзді єпархіальних місіонерів.

З часу проведення останнього з'їзду сталася важлива подія — у 2007 році Священним Синодом було ухвалено Концепцію місіонерської діяльності Руської Православної Церкви. Крім того, що концепція була підготовлена на підставі досвіду роботи наших місіонерів, з 2007 року цей документ пройшов певну апробацію в 104-х єпархіях. Були отримані відповідні відгуки, і на основі всього цього багатого матеріалу сьогодні вже можна говорити про більш-менш стабільний підхід Руської Православної Церкви до сучасної місії — принаймні, у найбільш фундаментальних термінах.

Те, що сьогодні відбувається в нашій Церкві, називається в ухваленій концепції другою християнізацією, і це цілком справедливо. Дійсно, країна з 1000-річною культурною християнською традицією, що явила світу величезну кількість святих угодників Божих, що здобула найменування Святої Русі, начебто відмовилася від свого історичного передання і, пройшовши через страшні історичні катаклізми, зруйнувала власну історичну традицію. На цих духовних руїнах виросло чотири покоління людей, і тому сьогодні неможливо проповідувати Христа, просто апелюючи до традиції, до генетичної пам'яті. Дійсно, пройшов дуже великий період часу, коли суспільство розвивалося поза всякою участю Церкви. Звичайно, ця участь ніколи не припинялася на рівні окремих людей або окремих сімей, але в громадському просторі голос Церкви був нечутний. І для того щоб люди прийняли Христа, сьогодні дійсно потрібні місіонерські зусилля.

Я сам багато подорожую країною, зустрічаюся з великою кількістю людей і, з одного боку, бачу великий інтерес до віри, духовну спрагу. Але, з іншого боку, добре видно і масштаби духовних руйнувань — це особливо стосується Далекого Сходу, Російської Півночі, по яких якимось особливим чином пройшовся каток гонінь на Церкву. І те, що сьогодні відбувається в цих віддалених єпархіях Руської Православної Церкви, безсумнівно, має величезне значення для всієї Церкви і, насамперед, для нашої місіонерської роботи.

Для того щоб вирішити поставлені перед нами величезні місіонерські завдання, необхідно, щоб місією займався весь народ Божий — ієрархи, священики, диякони, миряни, наша інтелігенція, яка несе особливу відповідальність за все, що сталося в нашій країні, — а тому православна, воцерковлена інтелігенція сьогодні повинна активно приєднуватися до цієї спільної місіонерської роботи. Завдання зрозумілі: потрібно, щоб віра, яка часто присутня в серці навіть невоцерковлених людей, ставала дуже могутнім мотивом, що визначає реальну поведінку людей, їх світовідчуття, їх світогляд. Адже дуже часто буває так, що люди, віруючі за переконанням, живуть так, ніби ніякої віри не існує, і стають легкою здобиччю руйнівних язичницьких спокус, які сьогодні обрушуються не тільки на наш народ, але й на весь рід людський. Віра повинна насамперед озброїти людину критерієм визначення добра і зла, здатністю відрізняти правду Божу від бісівської брехні; віра повинна реально допомагати людині знаходити своє місце в суспільному просторі, вибирати життєві пріоритети, будувати своє життя. Саме в місіонерській концепції, про яку ми говоримо, і було введено термін «місіонерська відповідальність мирян», який передбачає, що не лише духовенство має являти приклад доброго пастирства і повчання, але й кожен член Тіла Христового, кожен християнин справді зобов'язаний робити свій внесок у цю святу й важливу справу.

Тепер я хотів би сказати про практичні кроки, які, як мені здається, необхідно робити сьогодні для того, щоб наше місіонерське служіння стало ефективним. Насамперед, місцем докладання місіонерських зусиль має бути парафія. Парафія — це найбільша коштовність, яку має Церква. Парафія об'єднує однодумців, віруючих людей — саме там люди, об'єднуючись навколо престолу Божого, стають єдиним тілом, що причащається від єдиного Тіла і Чаші. Ця містична сила, що об'єднує людей в єдине тіло, не може зникати після того, як людина виходить з храму. Звичайно, на містичному рівні вона й не зникає, але виникає питання: а як ця містична єдність проявляє себе в реальних категоріях нашого буття? Що відбувається з нами як з членами парафій? І те, чим всі ми сьогодні стурбовані (що й було дуже виразно продемонстровано на останній Архієрейській нараді), — це як раз бажання знайти правильні способи й засоби виявлення в реальному житті справжньої містичної єдності, яку знаходять люди, причащаючись від одного Хліба і від однієї Чаші.

Коли ми говоримо про необхідність розвивати педагогічну, молодіжну, соціальну, місіонерську діяльність на парафіях, ми звертаємося не в порожній простір — ми апелюємо до реальності, ми звертаємося до людей, які силою благодаті Божої з'єднані один з одним в єдине причастя Духа. Звичайно, наша Церква пройшла через важкі роки гонінь, коли ніяку діяльність такого роду здійснювати було неможливо. І цей досвід життя виключно на рівні Літургії, після якої не наставало нічого, — люди просто виходили з храму і забували один про одного, як і зараз часто відбувається, — цей досвід, якому вже понад 70 років, може, звичайно, і сьогодні певним чином детермінувати нашу поведінку. Важко вибратися з прокрустового ложа, навіть якщо традиція не настільки вже давня, тим більше, що й стиль життя сучасної людини не сприяє реальному об'єднанню людей: кожен має свій «порядок денний», свої турботи, свої думки — навіть на Літургії кожен часто стоїть і думає про своє. Засуджувати за це неможливо, тому що життя розвивається дуже динамічно, до кожної людини звернена величезна кількість викликів — навіть якщо йдеться про простих людей, обтяжених сімейними турботами, не кажучи вже про осіб високопоставлених, що несуть велику відповідальність. Цей загальний стиль життя ніби закріплює ту саму короткочасну традицію нашого історичного парафіяльного буття, яка була орієнтована виключно на звершення богослужінь. Тому сьогодні потрібно докласти особливих зусиль, щоб допомогти реалізації того духовного потенціалу, який існує в кожній парафії, в кожній християнській громаді.

Про що, власне кажучи, йде мова? Мова йде про те, щоб у кожній парафії — звичайно, в міру її можливостей, адже деякі парафії дуже невеликі, слабкі, — працювали освітні, соціальні, молодіжні програми. До цих напрямків я б додав, звичайно, і місіонерську діяльність. Поки ми не матимемо абсолютно конкретних завдань, які ми можемо сформулювати і поставити перед людьми, ми не матимемо й роботи. І найперше завдання, яке ми повинні сьогодні поставити і постаратися швидко вирішити — це створення місіонерської інфраструктури в нашій Церкві, постійно діючого механізму місії.

Вже багато років тому ми створили одну ланку такої інфраструктури на загальноцерковному рівні — Місіонерський відділ у числі інших Синодальних установ. Подекуди в єпархіях є один-два священики, відповідальних за місію. Але хіба такими силами ми зможемо разом з вами відкоригувати рух історії? Адже перед нами стоїть завдання колосального значення — вплинути на свідомість людей, на свідомість суспільства. Давайте згадаємо найважчі роки нашої історії, коли в країні готувалася революція. Зі знаком мінус, але завдання перед революціонерами стояло аналогічне: тоді країна була православною, існувала православна традиція, і треба було цю традицію переформатувати. Які величезні сили було на це кинуто, яка організація працювала! Тому в нинішніх умовах у нас повинна бути ще більш потужна організація — зі ще більшим потенціалом, зі ще більшою відвагою, зі ще більшою мужністю, зі ще більшою здатністю йти на жертви.

Але ж іноді і ченця важко направити на три роки на Чукотку — людину, який дала обітниці! Яка різниця, де спасатися — на Чукотці чи в підмосковному монастирі? Запрошують такого, а він кривляється або посилається на те, що там «кисню не вистачає». Та яка тобі різниця, де Богу душу віддати — там, де більше кисню чи менше? Ти ж постриг прийняв, адже твоє головне завдання — Царство Небесне! Ніякої місії у нас не вийде, якщо не буде місіонерів-подвижників. Вражає приклад місіонерських зусиль нашої Церкви, в результаті яких увесь цей величезний євразійський простір Російської імперії був дійсно наповнений християнською вірою. Люди йшли — без карт, без компасів, без доріг — назустріч невідомому, назустріч небезпеці. Вони що, були зроблені з іншої плоті? Але вони бачили перед собою завдання, їх надихав Божественний заклик.

Тому всякий успіх місії знаходиться в безпосередній залежності від внутрішнього стану тих, хто вступає на шлях місіонерського служіння. Якщо людина дорожить міським комфортом, усіма тими зовнішніми благами, якими люди схильні сьогодні нестримно насолоджуватися, то їй не потрібно ставати місіонером, їй не потрібно ставати священиком — їй слід займатися чимось іншим. І перше слово, яке я хотів би звернути до вас, — це заклик до формування місіонерського складу думок і способу життя, до того, щоб віра ваша здійснювалася в реальних справах, у тому числі в подвижництві.

Але якщо повернутися до теми місіонерської інфраструктури — звичайно, потрібно зміцнювати місіонерські підрозділи на рівні єпархій. На цьому рівні мають бути створені місіонерські ради, які мають складатися з місіонерів, відповідальних за місіонерську роботу в благочиннях. А що далі, на нижніх рівнях? А далі — місіонерські програми парафій. Я добре знаю, що становлять собою багато наших парафій, в яких взагалі жодних програм бути не може, особливо якщо йдеться про сільську місцевість у Нечорнозем'ї, де на службу приходять 10-12 літніх людей та інвалідів, — від таких парафій і вимагати нічого. Але вимагати треба з матеріально сильних парафій, де є люди, в тому числі актив, інтелігенція. Але ж знову-таки всі ці люди не об'єднані — приходять і йдуть. Іноді батюшка навіть не поцікавиться, побачивши молодих, здорових, енергійних людей: «А ви хто, звідки? А ось ви приходьте, давайте з вами чайку поп'ємо». А потім просте питання: «А ти не хочеш якось допомогти справі Божій»? Адже досвід показує, що сьогодні завдяки таким мирянам нам багато чого вдається робити. Ми відновлюємо й будуємо храми, здійснюємо багато програм, спираючись саме на таких свідомих, відповідальних людей.

Тому перше, що потрібно зробити, і я просив би, владико, позначити це як пріоритетний напрямок вашої роботи — це організація місіонерської інфраструктури у всій Церкві. Від слів переходимо до діла. Місіонерський відділ має проводити моніторинг усього, що відбувається в єпархіях, — направляти туди своїх людей, проводити зустрічі, спостерігати за тим, що реально відбувається на місцях.

Якщо тільки ті, хто присутній сьогодні в залі, є нашим місіонерським активом, то не уявляю, як ми можемо такими силами впоратися з поставленими завданнями. Для того щоб у архієрея з'явилася можливість формувати місіонерський актив — насамперед на рівні благочинь, а потім і на рівні великих парафій — потрібно, звичайно, посилювати підготовку місіонерів. Я з вдячністю відзначаю вихід у світ курсу «Місіологія». Вважаю, що місіонерські програми в наших навчальних закладах повинні бути невід'ємною частиною навчального курсу і кожна семінарія має давати знання і місіонерської історії, і навичок місіонерської роботи, але, звичайно, особлива відповідальність покладається на семінарії з місіонерським профілем.

Якщо з допомогою Божою нам з вами до наступного всецерковного з'їзду місіонерів вдасться створити таку інфраструктуру і відпрацювати механізм роботи, то, по-перше, місіонерів у нас в залі буде рази в три більше, а по-друге, вже з'являться і результати роботи. Паралельно з цим потрібно розробляти конкретні місіонерські програми в кожній єпархії. Кожна єпархія відмінна від іншої. Одна справа — Москва, Петербург, інша справа — Петропавловськ-Камчатський, Якутія, Західна Україна тощо. Тому єпархії повинні самі розробляти власні місіонерські програми, але керівні вказівки для цих розробок повинен давати Місіонерський відділ. Це серйозна теоретична робота. Що гріха таїти — ні архієреї, ні священики не підготовлені для такої роботи, от і не знаємо, з чого почати. А починати повинні фахівці Синодального відділу. Вони повинні розробляти весь пакет теоретичних документів, включаючи різного роду інструкції, методологічні посібники, і в першу чергу допомагати на місцях розробляти місіонерські програми, давати певний «кістяк», а подальше наповнення повинно відбуватися в залежності від місцевої ситуації — тому що, як я вже сказав, у нас немає двох однакових єпархій.

Тепер щодо традиційного місіонерства — того, чим займалися і наші предки. Це християнізація наших величезних просторів. Я нещодавно повернувся з Далекого Сходу — можливо, завдяки цій подорожі Патріарха і телебачення щось показало, і суспільство наше дізналося про дуже небезпечні диспропорції, які існують на Далекому Сході. Нам, звичайно, ще належить вивчити цей феномен: чому вийшло так, що кількість протестантських та сектантських парафій там більша, ніж православних? Чому наші далекосхідні міста забудовані фундаментальними спорудами, в яких збираються представники цих організацій? Як так вийшло? Але, до яких би висновків ми не дійшли, ми повинні визнати тут нашу провину.

Думаю, головна причина полягає в тому, що Далекий Схід сприймався як дійсно «далекий». Спробуй знайди ентузіастів, щоб на цьому «далекому» Сході служити Христу! От поки ми будемо ставитися до Далекого Сходу як до «далекого», у нас взагалі мало що буде виходити. Я з глибоким задоволенням відзначаю розворот державної влади до далекосхідних проблем. Збільшення інвестицій в економіку далекосхідних регіонів, прагнення підвищити рівень життя людей, забезпечити транспортну інфраструктуру — все це дуже важливі зусилля. Але при цьому дуже важливо, щоб на Далекому Сході жили люди, які за духом, за традицією, за культурою належать Росії. А це вже наша з вами турбота: спільно з системою освіти, спільно з системою культури, у взаємодії з місцевою владою максимально розвивати православну місію в цьому регіоні.

Величезні простори — Камчатський півострів, Якутія, Красноярський край, Російська Північ... Там, де до революції були храми, причому багато храмів, зараз нічого немає — але ж двадцять років минуло з часу радикальних змін в нашій Церкві та в країні. Тому я глибоко переконаний в тому, що тема Далекого Сходу, Східної Сибіру, півночі Росії повинна бути пріоритетною з точки зору організації місіонерських зусиль. Ще преподобний Макарій (Глухарьов) говорив про необхідність створювати на таких величезних просторах організації, які він назвав «місіонерськими станами», тобто рухомі групи місіонерів. Я знаю, що під керівництвом нашого Місіонерського відділу така робота ведеться, організовуються місіонерські стани. Але мені б хотілося бачити системний підхід в цій галузі. Я просив би інформувати мене про плани на кожен рік, а також формулювати ті завдання, які необхідно вирішувати на рівні Патріарха і центрального церковного управління для того, щоб підтримати всі ці місіонерські зусилля.

Завжди центрами місіонерської діяльності були наші монастирі. Саме тому й будувалися монастирі в міру колонізації цих величезних просторів — острог, фортеця дуже часто перетворювалися на монастир. Дійсно, монастир — центр духовного життя. Ось і сьогодні до монастирів приїздить велика кількість людей. Хтось їде, вже будучи воцерковленим, — отримати духовну допомогу, помолитися, прикластися до святинь. Але ж є й такі, хто приїжджає до монастиря лише тому, що їх приваблює архітектура, історія. Тому місіонерське служіння монастирів — це теж велике завдання. Монастирі не повинні відлякуувати людей. Стиль ставлення ченців до прочан і навіть до туристів повинен бути пройнятий духовною турботою про людину — з тим, щоб молитовний, духовний потенціал обителей, звернений до сучасних невоцерковлених людей, робив свою добру справу, відкриваючи серця людей назустріч Богу.

Великою проблемою нашої Церкви залишаються розколи — в першу чергу це український розкол. У певному сенсі подолання розколу — теж місіонерське завдання, хоча, звичайно, це справа всієї Церкви. Але пам'ятати про те, що кожна загибла душа — це велика біда для Церкви, повинні й місіонери. Тому ми, вступаючи в контакт з людьми, які належать до розколу, повинні робити все для того, щоб мудрими словами, знанням проблеми і любов'ю зціляти людські душі.

Що ж стосується численних псевдорелігійних організацій і тоталітарних сект, то для того щоб правильно будувати відносини з цією публікою, потрібно завжди пам'ятати слова апостола Павла, звернені до Тита: «Бо є багато пустословів і дурисвітів, яким треба затулити уста: вони цілі доми баламутять, навчаючи, чого не належить, для зиску брудного. Вони твердять, немов знають Бога, але відкидаються вчинками, бувши бридкі й неслухняні, і до всякого доброго діла нездатні» (див. Тит. 1:10-11, 16). Ось і сьогодні в ім'я користі — причому користь може бути не тільки матеріальною, а й політичною — добре організовані групи людей намагаються спокушати наш народ, який ще не вкоренився у православній традиції належним чином, особливо там, де не вистачає храмів, монастирів, не вистачає духовенства, не вистачає духовної просвіти.

Такі завдання, дорогі мої владики, отці і браття, стоять сьогодні перед нами. Я б дуже хотів, щоб на цих зборах прозвучали конкретні пропозиції, свіжі думки. Ви ж добре знаєте ситуацію на місцях. Отже: головна цінність цього зібрання — в тому, щоб почути ваше розуміння ситуації. Звичайно, важливо також прослухати доповіді, але ж з'їзд не є лікнепом. Ми зібрали вас не для того, щоб ви послухали тільки керівників Синодальних установ, хоча й це потрібно, а для того щоб ви самі подумали, сконцентрувалися і розділили з усіма свою стурбованість.

Місія повинна бути сьогодні справою всієї Церкви, і всі ми повинні бути об'єднані в цьому загальному місіонерському діянні. Місія ні в якому разі не повинна розділяти людей. Сьогодні існує певне напруження між тими, хто приймає певні методи місіонерства, і тими, хто ці методи відкидає. Думаю, що тут слід зняти наліт усякого роду епатажу, надмірної оригінальності. Треба працювати зі смиренністю, а найголовніше - переслідувати тільки одну мету, щоб серця людей звернулися до Бога. Якщо буде зрозуміло, що все робиться тільки в ім'я цього, а всілякі інші цілі, включаючи піар, марнославство та інше відступають вбік, тоді ми не матимемо ніякої напруги. Ми допомагатимемо один одному незалежно від того, в якій сфері ведеться місія і якими засобами людина виражає свої місіонерські зусилля.

Я хотів би від усього серця побажати вам допомоги Божої. Я пов'язую певні надії з вашою присутністю в Москві, з майбутньою роботою. Найменше мені хотілося б побачити в результаті вашої діяльності, як це іноді буває, чергові дуже благочестиво сформульовані, але позбавлені конкретики документи. У цей важливий історичний момент буття Руської Церкви з'їзд повинен допомогти, говорячи сучасною мовою, переформатувати нашу місіонерську роботу. І тоді, можливо, нам вдасться реально вплинути і на світогляд, і на світовідчуття наших сучасників.

Дякую вам за увагу.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Версія: російська

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Вступительное слово Святейшего Патриарха Кирилла на собрании духовенства Калининградской митрополии

Патриаршее поздравление наместнику Троице-Сергиевой лавры епископу Сергиево-Посадскому Фоме с пятилетием архиерейской хиротонии

Приветствие Святейшего Патриарха Кирилла участникам торжеств, посвященных 15-летию образования Камчатского края

Поздравление Святейшего Патриарха Кирилла генерал-майору юстиции М.В. Молодцовой с юбилеем

Вітання Святішого Патріарха Кирила ректору Вищого театрального училища імені М.С. Щепкіна Б.М. Любимову з 75-річчям від дня народження

Вітання Святішого Патріарха Кирила голові Халк Маслахати Туркменістану Г.М. Бердимухамедову із 65-річчям від дня народження

Вітання Святішого Патріарха Кирила почесному голові Всеросійського товариства охорони пам'яток історії та культури Г.І. Маланічевій з ювілеєм

Патріарше вітання єпископу Наро-Фомінському Парамону з 45-річчям від дня народження

Патріарше вітання з нагоди 100-річчя Архієпископії західноєвропейських парафій руської традиції

Патріарше вітання архієпископу Шумському Іову з 25-річчям архієрейської хіротонії