Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Святіший Патріарх Кирил: Створення нових єпархій допоможе повернутися до первісного церковного устрою

Святіший Патріарх Кирил: Створення нових єпархій допоможе повернутися до первісного церковного устрою
Версія для друку
25 серпня 2011 р. 10:00

21 серпня 2011 року Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил очолив урочистості, присвячені 20-річчю відродження Новоспаського ставропігійного монастиря м. Москви. Після закінчення Божественної літургії відбулася братська трапеза, за якою Предстоятель Руської Православної Церкви звернувся зі словом до присутніх.

Я хотів би сердечно всіх вас привітати, Високопреосвященні й Преосвященні владики, дорогі отці, братія й сестри, на завершення цієї урочистої трапези в нещодавно відреставрованій трапезній Новоспаського монастиря.

Дивлячись на ці стіни, розумієш, який розмах був у наших предків. Адже все це будувалося розумом і розрахунками тодішніх інженерів, без будь-якої сучасної техніки — але все це стоїть протягом століть, все це приваблює погляд, змушує міркувати про велич духу тих людей, які творили Росію. Для чого нам потрібні пам'ятники? Саме для того, щоб вдивлятися в минуле. Вони як вікна, через які ми бачимо людину минулого; і заглядати в них треба не з цікавості, а щоб співвіднести із собою, зі своєю епохою. Порівнюючи Новоспаський монастир із московськими новобудовами, ми можемо зробити дуже глибокий світоглядний висновок. У нас дедалі більше знань, дедалі більше технічних можливостей, але чи стаємо ми сильнішими як особистості? Чи стаємо ми мудрішими, чи стаємо ми просто по-людськи розумнішими? Це велике питання. І якщо наші далекі предки, що жили в ті далекі часи, які багатьом здаються неосвіченими, являли таку силу духу, таку красу думки, такий високий естетичний стандарт, то що це означає? А це означає, що навіть за недостатнього рівня розвитку науки й техніки люди, що засновували своє життя на високому моральному ідеалі, що ставили себе під суд Божий, що мали в серці страх Божий, здійснювали дива. А хіба не є дивом створення великої багатонаціональної країни від океану до океану, яка нам дісталася?

Ось чому з особливим почуттям я звершував сьогодні Божественну літургію, святкуючи 20-річчя відновлення цієї обителі. Як важливо, що такі пам'ятки все-таки збереглися в Москві, незважаючи на страшне лихоліття, коли було зруйновано понад тисячу храмів і монастирів. Вдуматися тільки: тисяча храмів і монастирів! Проте, те, що залишилося, сьогодні має служити людям, має відкривати духовні горизонти, має являти народу, що означає життя людини з Богом. І тому моє перше слово я хотів би звернути до владики Сави і до братії цієї обителі: привітати вас із 20-річчям її відкриття і побажати допомоги Божої у творенні цих стін і у творенні чернечого духу.

Я хотів би також сердечно привітати єпископа Ігнатія в день його архієрейської хіротонії. Вручаючи жезл, багато сказав тобі, владико, але зараз ось на чому хотів би зупинитись. Владика Рязанський Павел правильно сказав, що створення нових єпархій виглядає як певне дроблення. Але насправді, що таке єпархія? Єпархія — це місцева церква. У далекій давнині кожна парафія, кожна громада була місцевою церквою, тому що в громаді головував єпископ. Скільки було громад, стільки було ґчввґвй місцевих церков. Це потім, коли кількість громад стала збільшуватися, з'явилася необхідність висвячувати пресвітерів, тобто старійшин, і передавати їм єпископські повноваження щодо головування в євхаристичних громадах; і мало-помалу пресвітерів стало більше, ніж єпископів. Єпископи стали очолювати округи, що включають низку громад, але первісна апостольська традиція все ж таки зберігалася, і в давнину єпархії були дуже невеликими. Вони об'єднувалися навколо єпископа головного міста, якого стали називати митрополитом, — ось так і функціонувала Вселенська Церква. Дещо пізніше виникли Патріархати — коли з'явилася необхідність об'єднати численні митрополії, з тим щоб на великій території досягти більшої координації дій, краще організувати церковне життя. Така структура в багатьох Помісних Церквах зберігається донині.

Як ми знаємо, Руська Церква до здобуття автокефалії була митрополією Константинопольського Патріархату, причому однією з останніх митрополій, хоча за розмірами була більше, ніж весь Константинопольський Патріархат. Коли ж Руська митрополія стала автокефальною, її адміністративний розподіл зберігся. У нас не з'явилося митрополій, подібних до тих, що були на Сході; і розподіл на єпархії був дуже великим. Дуже часто священик бачив свого архієрея тільки, коли той його висвячував, тому що відстані були величезні, — ні єпископ не міг відвідати храми, ні священик не міг приїхати до владики. І коли в 1917 році розпочався Помісний Собор Руської Православної Церкви і був обраний Патріарх Тихон, то одним із перших завдань, поставлених перед Церквою, стало збільшення кількості єпархій та створення митрополій. Безперечно, з часом так би і сталося. Слід зазначити, що після 1927 року, коли вдалося якщо не нормалізувати становище Церкви, то хоча б формально легалізувати церковне управління, заступник Патріаршого місцеблюстителя, фактичний глава нашої Церкви митрополит Сергій (Страгородський) висвятив таку велику кількість архієреїв, якої не було навіть до революції, і це було не наслідком особистого волевиявлення владики Сергія, а здійсненням рішень Помісного Собору. Але ми знаємо, що потім сталося: Церква наша була практично ліквідована, пізніше пішли важкі роки відбудови.

І ось сьогодні ми знову звертаємося до цих мудрих рішень Помісного Собору 1917-1918 року — не для того щоб послабити владу архієрея, не для того щоб обмежити його матеріальні можливості, а для того щоб повернутися до первісного церковного устрою, який давав архієрею можливість бути дійсно близьким до свого духовенства і до свого народу. А що означає близьким? Це означає, що архієрей повинен знати всіх своїх священиків, він повинен знати, чим вони дихають, який у них настрій, який у них стан у сім'ї, яка у них освіта. Він повинен точно знати, що відбувається в кожній парафії: чи є там якийсь розвиток чи ні, чи служить священик ревно або, вибачте, більш за все про гроші думає, відновлюються храми чи ні, збирається молодь чи ні, здійснюються справи благодійності чи ні, видаються парафіяльні видання чи ні — кожен архієрей повинен все це знати й бачити.

Але ніде правди діти — і за кількістю парафій на душу населення багато регіонів у нас дуже відстають. Я вже говорив про місто Москву, не буду повторюватися, але й Ростовська область — далеко не в числі перших. У мене є список, де окремо позначені «червоні зони» — це єпархії, де кількість парафій менше однієї на 10 тисяч населення. Ростовська область також у «червоній зоні», і на всіх, хто трудиться на Ростовській землі, ще чекає великий труд — відкривати нові парафії, будувати храми, готувати кандидатів у священики, а найголовніше, формувати парафіяльні активи з мирян. Священик сьогодні не може зробити багато чого з того, що ми повинні робити, — у тому числі в галузі освіти, культури, взаємодії з громадськими організаціями, збирання матеріальних коштів. Усім цим повинні займатися віруючі, благочестиві миряни з активною життєвою позицією, в тому числі з високим суспільним становищем. І тільки тоді ми впораємося з завданнями, які стоять перед народом нашим, перед країною нашою, тільки тоді ми порушимо моральне почуття і почуття національної самосвідомості, коли перед нами стоятимуть високі цілі й високі завдання.

Для цього потрібно й те, що ми називаємо, можливо, неправильно, розподілом єпархій — точніше було б говорити про створення нових єпархій. Звичайно, ми будемо йти шляхом створення митрополій — з тим щоб досягати більшої координації у діяльності єпархій, які працюють в одному регіоні. Цим питанням займеться Міжсоборна присутність, і я дуже сподіваюся, що у недалекому майбутньому будуть підготовлені відповідні документи, на підставі яких ми зможемо організувати церковне життя так, як цього вимагає життя і як передбачали святитель і сповідник Тихон, Патріарх Всеросійський, із сонмом новомучеників і сповідників, які прийняли доленосне рішення про збільшення кількості єпархій Руської Православної Церкви і про створення митрополій. Сьогодні я говорю про це в загальних рисах, не передбачаючи жодних рішень, тому що вони готуватимуться Міжсоборною присутністю; але я хотів би відповісти всім тим, хто через недогляд, а може, й за злим наміром став приписувати нашим рішенням такі мотиви, якими не могли керуватися Патріарх і Синод, засновуючи нові єпархії.

Важливо зазначити, що сьогодні у нас вже цілий список заявок від правлячих архієреїв про створення на території їх регіонів нових єпархій. Але ми не поспішаємо, адже важливо не просто єпархію заснувати — потрібно насамперед підшукати кандидатів, гідних того, щоб здійснювати єпископське служіння, особливо на території нових єпархій. Тому рішення Патріарха та Синоду будуть зваженими — всі вони грунтуватимуться на широких консультаціях і будуть спрямовані на те, щоб зміцнити церковне життя, щоб значно збільшити кількість православних парафій у Російській Федерації, і не тільки. Йдеться про значне кількісне зростання, бо про яку реальну пастирську роботу можна говорити, коли сьогодні в середньому по нашій Церкві на одну парафію припадає понад 11 тисяч осіб — маються на увазі хрещені, православні люди?

Тому на нас чекає велика праця. Дякую Вам, владико Павел, за ті розумні й правильні слова, які сьогодні прозвучали. Це був перший публічний коментар на рішення Синоду, і я дякую Вам за те, що він був зроблений в такому позитивному ключі. Я впевнений у підтримці всього єпископату, особливо після серйозної роботи, яку проведе Міжсоборна присутність. Сподіваюся, ми зможемо здійснити задумане, а результатом стане воцерковлення нашого народу, зміцнення віри, подолання того рабства бісам, про яке ми говорили сьогодні під час служби. Дай Боже нам як народу і кожному як особистості очищатися від усякої скверни плоті й духу. Заради цього й служить, заради цього й трудиться Руська Православна Церква.

Я хотів би побажати тобі, владико Ігнатію, допомоги Божої, міцності сил, ефективної взаємодії з архієреями, які разом із тобою працюватимуть на території Ростовської області, успіхів у взаємодії з владою. Дякую Денису Івановичу Станіславову за сказане ним — це були важливі слова підтримки для новорукопокладеного  архієрея. Нехай благословення Боже перебуває над Ростовською землею і над Шахтинською і Міллеровською єпархією. Всім же — многая і благая літа!

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Інші статті

Вітання Предстоятеля Руської Православної Церкви Блаженнішому Патріархові Антіохійскому і всього Сходу Іоанну X з днем тезоіменитства

Патріарше привітання єпископу Сизранському Леонтію з 50-річчям від дня народження

Патріарше привітання митрополитові Крутицькому Ювеналію з 85-річчям від дня народження

Патріарше привітання митрополитові Віктору (Олійнику) з 80-річчям від дня народження

Патріарше привітання єпископу Орєхово-Зуєвському Пантелеїмону з 70-річчям від дня народження

Привітання Святішого Патріарха Кирила учасникам XXVII Генеральної Асамблеї Міжпарламентської Асамблеї Православ'я

Виступ Святішого Патріарха Кирила на нараді з підготовки та проведення ювілейних заходів, присвячених 800-річчю від дня народження князя Олександра Невського

Вітання Святішого Патріарха Кирила заслуженому діячеві мистецтв РРФСР А.Д. Заболоцькому з 85-річчям від дня народження

Привітання Святішого Патріарха Кирила новообраним головам регіонів Російської Федерації

Вітання Святішого Патріарха Кирила заступнику голови Ради Безпеки Росії Д.А. Медведєву з 55-річчям від дня народження