Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Виступ Святішого Патріарха Кирила в Воронезькому державному університеті

Виступ Святішого Патріарха Кирила в Воронезькому державному університеті
Версія для друку
19 вересня 2011 р. 12:30

18 вересня 2011 року у Воронезькому державному університеті відбулася урочиста церемонія з нагоди присвоєння Святішому Патріархові Московському і всієї Русі Кирилу ступеня почесного доктора ВДУ. Святіший Патріарх звернувся до присутніх із промовою.

Шановний Олексію Васильовичу! Ваше Високопреосвященство! Шановний Дмитре Олександровичу! Шановні члени Вченої ради! Шановні ректори вищих навчальних закладів міста Воронежа!

Перш за все, я хотів би від усього серця подякувати за те, що ви удостоїли мене цієї високої честі. Як людина, що почала свій шлях в академічному середовищі і що пов'язує саме з академічним середовищем кращі роки свого життя, я ціную знаки уваги від наукового співтовариства і ставлюся до нього з глибокою повагою. І зараз, проводячи внутрішньоцерковні наради, я нерідко апелюю до методології, прийнятої в академічному середовищі, яка дозволяє за допомогою відкритої наукової дискусії відсівати суб'єктивне, емоційне, наносне.

Нашій громадській дискусії не вистачає тієї внутрішньої дисципліни — дисципліни думки й дисципліни слова, — яка властива науковому співтовариству. Будь-яка наукова ідея може бути оскаржена, якщо її супротивник має досить вагомі аргументи. Той факт, що погляди будь-якого учасника академічних зборів можуть бути спростовані, і виховує дисципліну думки й дисципліну слова, які сьогодні цілком відсутні в нашому суспільному просторі — навіть у межах відносно респектабельних дискусій, які проводяться у низці ЗМІ, на телебаченні, вже не кажучи про Інтернет.

Шкодую, що багато людей, які сьогодні мають можливість публічно висловлюватися, не пройшли через школу наукового співтовариства. І високий ступінь доктора honoris causa Воронезького університету є для мене нагородою особливо значущою — з огляду на мою глибоку повагу до науки й до людей, що працюють в галузі науки й освіти, але ще й тому, що завдяки цій нагороді я стаю співучасником великої важливої справи, яка здійснюється в стінах Воронезького державного університету і в стінах вищих навчальних закладів міста Воронежа.

За традицією, доктор, якого одягнули в мантію і вручили диплом, повинен щось сказати. Не буду вас втомлювати занадто довгим виступом, але хотів би поділитися з вами деякими думками, тривогами, міркуваннями і, насамперед, поговорити на тему освіти.

Думаю, що існують дві суспільні системи, діяльність яких життєво необхідна для країни й держави. Назва обох починається на букву «о», і комусь може здатися дивним, що я зводжу воєдино ці дві сфери суспільного життя, а саме оборону та освіту. Дозвольте мені розвинути цю тезу.

У наш час посилюється сприйняття освіти як певної ринкової послуги. За гроші, приватні або державні, надається можливість отримати освіту, а тому учні або їхні батьки можуть отримувати або не отримувати цю послугу, залежно від їхнього бажання. Це так само дивно, як якщо б ми надали громадянам право, якщо вони того захочуть, наймати воїнів і купувати на особисті кошти військову техніку. Немислимо, щоб оборона була приватною справою громадян, інакше втрачається сам сенс держави. Адже держава є спільністю людей, сформованою на підставі певного суспільного договору, одним із найважливіших пунктів якого є забезпечення безпеки. Точно так само й освіта — це не приватна справа людей, а така сфера суспільного життя, від якої залежить існування суспільства й держави. Це становий хребет існування суспільства, і тому переведення освіти виключно до сфери надання ринкових послуг є, на мій погляд, великою помилкою.

Дійсно, освіта є так само важливою, як і оборона, і точно так само може бути тільки загальнонаціональною справою. Освіта готує людей, здатних працювати в умовах сучасної наукомісткої економіки, і без грамотного населення успішна економіка неможлива. Коли ми говоримо про горезвісний людський чинник, ми, звичайно, маємо на увазі відсутність внутрішньої дисципліни, культури, моральної відповідальності, але також і відсутність необхідних знань, дисципліни праці.

Ще зовсім молодою людиною я колись брав участь, зовсім випадково, у дискусії, пов'язаній із будівництвом одного дуже важливого об'єкта в Москві. Для його спорудження запросили велику іноземну будівельну фірму, і завдяки випадку я став співучасником певної дискусії постскриптум, коли все вже було підписано, — учасники відзначали цю подію. Мене запросили, і я став свідком розмови головної дійової особи з нашого боку з головною дійовою особою з того боку. І ось наша головна дійова особа говорить: «Все добре в цьому контракті, але, звичайно, ми маху дали — не треба нам було домовлятися про те, що й робітники мають бути з вашого боку. Яка різниця, хто забиває шуруп — ваші чи наші?» Головна дійова особа з того боку подивилося уважно й каже: «Вся проблема в тому, що ваші забивають, а наші вкручують».

Я говорю про це не до того, щоб принизити наших працівників і підняти чужих. Я говорю лише про те, що рівень трудової дисципліни, рівень трудової культури, рівень знань сьогодні у нас не на тій висоті, на якій повинен бути. Тому, зважаючи на відсутність ще й моральної відповідальності, ми повсюдно стикаємося з проблемою людського чинника — і на воді, і в повітрі, і на землі, де трапляються техногенні катастрофи.

Але, говорячи про те, що освіта покликана сьогодні готувати фахівців, здатних працювати в умовах наукомісткої економіки, ми повинні відзначити також, що освіта — це не тільки передача знань. Зрештою, знання передаються сьогодні за допомогою Інтернету без необхідності відвідувати навчальні заклади. Обсяг доступної інформації зараз настільки величезний, що людина зі здібностями може освічувати сама себе досить ефективно, що, до речі, й відбувається. А от без чого в освітньому процесі неможливо обійтися? Думаю, неможливо обійтися без формування людської особистості. Той, хто отримує інформацію через Інтернет або просто в бібліотеці, позбавлений можливості діалогу й контакту з учителем. А хто такий учитель? Учитель — як екскурсовод, котрий веде людину надзвичайно цікавим, захоплюючим дух шляхом оволодіння знаннями.

Це не означає, що викладач повинен говорити про все. До речі, наша колишня радянська система освіти передбачала, що на лекціях потрібно сказати про все, і голова роздувалася від обсягу інформації. Насправді, як чудово сказав про це отець Павел Флоренський, завдання лектора, завдання викладача полягає в тому, щоб проводити цю екскурсію, звертаючи увагу на найголовніше, формувати в людині не тільки певний багаж фактичних знань, але, що найголовніше, розуміння суті проблем, які розглядаються в ході навчального процесу і пропонуються для засвоєння учням.

І ось що мені здається найважливішим в освітньому процесі. Це передача певного культурного коду, про який Ви сказали сьогодні, Дмитре Олександровичу, і я Вам за це вдячний. Дійсно, освіта покликана передавати людині знання попередніх поколінь, бо, власне кажучи, всі знання належать до минулого. Освіта є входженням у традицію або, як говоримо ми, церковні люди, у передання; входження в минуле і засвоєння в ньому того істотно важливого, що має значення для сьогодення, адже не все в минулому має значення. Ми добре знаємо, зі щоденного життя, що ми не все зберігаємо з минулого — ми сміття викидаємо. Адже був би жах, якби людство зберігало все — ми б задихнулися від сміття, від непотрібних речей, від непотрібних книг, від непотрібних ідей. Але є щось стрижневе, надзвичайно важливе — те, що й називається культурним духовним кодом нації та всього людства. І головним виміром, головною силою цього духовного коду є моральність.

А чому так? А тому, що все можна знищити і все можна перетворити на шкоду — людині, суспільству, державі, всій людській цивілізації, — якщо освіта буде відірваною від морального виміру. Ніяких істин я зараз не відкриваю — про це замислювалися фізики-теоретики, коли стало ясно, що вдасться вивільнити енергію атомного ядра. Вже тоді стали міркувати, до чого все це може призвести і що, крім моральних параметрів, може спрямувати неймовірно успішний науково-технічний прогрес у бік благополуччя, а не катастрофи. Але ж ніщо, крім моральності, не може — ми знаємо, те, що відбувається в тиші лабораторій, у свідомості вченого, не регламентується жодними законами. Тому формування моральної основи у студентів є важливим для підтримки морально стійкого стану наукового співтовариства, для забезпечення балансу між науковим, технічним і моральним прогресом, для виживання всього роду людського.

Викладач — ще раз хочу відзначити — не продавець, який пропонує придбати в нього певні знання. Це наставник, який допомагає молодим знайти свій шлях у житті. Ми звикли до словосполучення «шлях у житті» і сприймаємо його як певну метафору. Але це в жодному разі не метафора — наш успіх у справах кожного дня, місяця, року визначається тим, які цілі в житті ми для себе визначаємо. Нерідко людина, особливо молода, не замислюється про свої чи суспільні цінності, цілі та принципи. Вона діє під тиском інших людей, під тиском обставин, під впливом прикладу і якимось чином визначає напрямок свого життя. Хтось вчиться, бо цього вимагає сім'я; хтось працює, щоб прогодуватися, а ввечері, вимотаний, приходить додому, сідає перед телевізором, нерідко відкриває пляшку і таким чином знімає стрес. Але життя, побудоване таким чином, навряд чи принесе багаті плоди і самій людині, і суспільству. Якщо у людини немає мети, то вона її і не доб'ється. Але можна будувати своє життя по-іншому: з самого початку визначити свої цінності, виходячи з них — свої цілі, виходячи з цілей — дії. Ось ця парадигма: «цінності — цілі — дії». Якщо ми вириваємо з цієї тріади хоч одну ланку, руйнується логіка життя. Неможливо визначити цілі поза ціннісною системою координат. Неможливо досягати цілей, не діючи. Інакше кажучи, цінності, цілі та дії є тріадою, у межах якої і розвивається людська особистість.

Але й тут на людину може чекати пастка. Неправильне визначення цінностей, помилкові пріоритети можуть спонукати людину до надзусиль, які в підсумку виявляться марними. Хіба не перемелювали людський ресурс протягом XX століття, у тому числі і в нашій країні, заради досягнення хибних цілей — бо помилкові цінності формували помилкове означення цілей?

Сьогодні ми нерідко стикаємося з уявленнями про особистий успіх, згідно з якими цей успіх вимірюється грошима та популярністю. Уже стало хрестоматійним посилатися на журнал «Forbes», який публікує список багатих людей. Для багатьох потрапляння до цього списку є єдиною метою і головною цінністю, і як страждають люди, коли редакція журналу переміщує когось вгору або вниз у цій не для всіх нас зрозумілій шкалі!

Які ж цінності є справжніми? Хтось вважає саму постановку цього питання безглуздою. Для певного світогляду, який, до речі, сьогодні панує — не в наших з вами серцях і умах, але в мас-медіа, в публіцистиці, в інформаційному просторі — обов'язкових цінностей не існує, а є тільки окремі вподобання тих чи інших людей, тих чи інших груп. Цей світогляд дедалі активніше заявляє про себе як про єдино прийнятний у сучасному світі й дедалі частіше повстає проти традиційного морального закону, який нібито здавлює людську свободу і перешкоджає людському щастю. У результаті виходить, що кожна людина є автономною, вона — альфа і омега, початок і кінець, вона сама визначає цінності й цілі, і немає жодного об'єктивного критерію, згідно з яким можна було б визначити, права вона чи ні, — тому що вся правда в самій людині.

Коли я полемізую з такого роду філософією, я постійно відсилаю своїх опонентів до системи наукового пошуку. Адже в науковому співтоваристві неможливо будь-яку абракадабру видавати за істину — тебе негайно поправлять, як я вже сказав на початку свого виступу. Підійдуть із крейдою до дошки, напишуть формулу й доведуть, що ти не правий, що твоя абракадабра не може бути істиною. У природничих науках є певний критерій істини, і він допомагає розвивати науку. Є поняття доказу. Ви знаєте, що деякі вчені й філософи ставлять під сумнів саму можливість доказів, саму можливість об'єктивної наукової істини. Проте, на сьогодні весь науково-технічний прогрес і забезпечується цією здатністю людей оперувати об'єктивною науковою істиною.

Але якщо це так у світі науки, чому ж цього не повинно бути в суспільному житті? Чому тут можуть панувати будь-які, найжахливіші погляди й переконання? Ліберальний підхід вимагає тільки одного: не порушуйте закон, не наступайте на п'яти одне одному, а що у вас всередині, яку моральну істину ви сповідуєте або заперечуєте все — ваша особиста справа. Це дуже глибока помилка, яка тихою сапою увійшла в людську цивілізацію з часів Просвітництва. Тоді тема свободи здавалася такою привабливою, але сьогодні ми бачимо, до чого прийшов рід людський, до чого приходить людська цивілізація — вона сама в себе заклала певний код самознищення, бо немає об'єктивного критерію добра й зла, немає об'єктивного розуміння істини. На ділі такий погляд не може принести нічого, крім нещастя, — і окремим людям, і суспільству в цілому. Я хотів би процитувати слова чудового англійського письменника Клайва Льюїса: «Перше, що є необхідним для того, щоб оцінити будь-яке створення — від штопора до собору — це розуміння того, навіщо воно було створено і в чому його призначення. Це вірно й відносно людини. Ми зламаємо будь-який інструмент, будь-яку машину, якщо спробуємо використовувати її не для того, для чого вона була задумана. І ми точно так само зруйнуємо людське життя, якщо відмовимося слідувати справжньому задуму про нього».

Дійсно, корінь багатьох наших проблем у тому, що в нашому суспільстві виявилося розмитим і багато в чому втраченим те, що в будь-якій цивілізації вважалося за абсолютно необхідне — а саме прагнення пізнати об'єктивну моральну істину і жити згідно з нею. Скажіть, будь ласка, могла б розвиватися наша класична література, яка виховала цілі покоління людей, якби не було опори на об'єктивну моральну істину? Як могли б писати Тургенєв, Толстой, Достоєвський і навіть наші радянські автори, якщо б не було об'єктивного поняття істини? Якщо б зрадництво не сприймалося як зло, зрада не сприймалася як зло, злодійство не сприймалася як зло? Але якщо кожна людина несе критерій істини лише в самій собі, то що ми можемо довести людям? Ми скажемо: «Погано брати гомосексуальні "шлюби"» або: «погано влаштовувати фінансові піраміди», а нам дадуть відповідь: «Це з вашої точки зору погано, а з моєї — добре». Але якщо ми даємо людині можливість заявляти, що він є альфою і омегою і ніякого об'єктивного критерію моральності не існує, то ми закладаємо атомну бомбу під саме існування людської цивілізації.

Навіть у нехристиянських культурах існують уявлення про об'єктивний моральний закон, який не нами встановлено, але який ми зобов'язані пізнати і згідно з яким зобов'язані жити. А чому так? Та тому, що Бог заклав у природу людини цей об'єктивний моральний закон, і в голосі совісті ми цей закон і впізнаємо. Що б ми не говорили, хто б нас не вчив, але, зробивши погано, ми чуємо цей голос, якщо тільки ми свою совість не спалили або не пропили. І традиційний моральний релігійний закон співвідноситься з цим природним моральним законом, а якби цього не було — храми були б порожні, ніхто б не слухав проповідь, ніхто б релігією не цікавився. Але релігія відображає цей природний моральний закон, вкладений Богом у людську природу. Дотримання цього закону розумілося не тільки як обов'язок, а і як необхідна умова гідного й щасливого життя. Саме так був сформований образ позитивного героя, зокрема і в нашій російській класичній та радянській літературі. Позитивний герой — носій об'єктивних моральних цінностей, якого ми сьогодні практично не бачимо ні на екранах телевізорів, ні в літературі. Але зараз нам необхідно повернутися до цієї віковічної мудрості.

І дозвольте мені процитувати, оскільки я виступаю у Воронежі, Івана Савовича Нікітіна, який написав чудові рядки про Божий Промисел, про присутність Бога в навколишньому світі:

Присутствие Непостижимой Силы

Таинственно скрывается во всем;

Есть мысль и жизнь в безмолвии ночном,

И в блеске дня, и в тишине могилы,

В движении бесчисленных миров,

В торжественном покое океана,

И в сумраке задумчивых лесов,

И в ужасе степного урагана,

В дыхании прохладном ветерка,

И в шелесте листов перед зарею,

И в красоте пустынного цветка,

И в ручейке, текущем под горою.

Дай нам Боже зберегти те, чого ми навчені. І дай нам Бог мудрості й сили не бути такими довірливими, щоб у відповідь на спокуси, у тому числі інтелектуальні, втрачати всередині нас і в народі нашому те, на чому тільки й може грунтуватися життя суспільства й держави. Дякую вам за увагу.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Матеріали за темою

«Вирішили зробити Росії погано». В.Р. Легойда про звільнення від Болонської системи [Iнтерв'ю]

У Москві відбулася презентація освітнього проєкту журналу «Фома» та Класичної гімназії при Греко-латинському кабінеті Ю. Шичаліна

У Тамбовській духовній семінарії пройшла ІІІ Всеросійська Феофанівська теолого-педагогічна конференція

Голова Синодального відділу релігійної освіти й катехизації взяв участь у круглому столі в Російській академії освіти

Патріарша проповідь після Літургії в Андріївському кафедральному соборі м. Геленджика [Патріарх : Проповіді]

Предстоятель Руської Церкви освятив Андріївський кафедральний собор у Геленджику

Святіший Патріарх Кирил освятив храм благовірних князя Петра і княгині Февронії Муромських у Новоросійську

Патріарша проповідь після Літургії у храмі благовірних князя Петра і княгині Февронії Муромських м. Новоросійська [Патріарх : Проповіді]

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патріарше вітання єпископу Наро-Фомінському Парамону з 45-річчям від дня народження

Патріарше вітання з нагоди 100-річчя Архієпископії західноєвропейських парафій руської традиції

Патріарше вітання архієпископу Шумському Іову з 25-річчям архієрейської хіротонії

Вітання Святішого Патріарха Кирила з нагоди десятиріччя Російського історичного товариства

Вітання Святішого Патріарха Кирила М.М. Дроздову з 85-річчям від дня народження

Поздравление Святейшего Патриарха Кирилла Архиепископу Турку и Финляндии Тапио Луоме с 60-летием со дня рождения

Патриаршее поздравление протопресвитеру Владимиру Дивакову с 85-летием со дня рождения

Патриаршее поздравление по случаю 175-летия Русской духовной миссии в Иерусалиме

Патриаршее обращение к участникам торжественного принесения ковчега с мощами преподобного Сергия Радонежского в епархии Русской Православной Церкви

Поздравление Святейшего Патриарха Кирилла мэру Москвы С.С. Собянину с Днем России