Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Доповідь Святішого Патріарха Кирила на XX Міжнародних Різдвяних освітніх читаннях

Доповідь Святішого Патріарха Кирила на XX Міжнародних Різдвяних освітніх читаннях
Версія для друку
23 січня 2012 р. 17:36

23 січня 2012 року в Гостиному дворі в Москві відбулося урочисте відкриття XX Міжнародних Різдвяних освітніх читань «Просвітництво й моральність: турбота Церкви, суспільства й держави».

Церемонію відкриття і перше пленарне засідання очолив Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил, який звернувся до присутніх із вступним словом.

Шановні представники державної влади! Преосвященні архіпастирі, всечесні отці, дорогі брати й сестри!

Сердечно вітаю всіх вас, що зібралися для участі в роботі Міжнародних Різдвяних освітніх читань.

Різдвяні читання — це важливий церковно-громадський форум, на якому ми щорічно підбиваємо підсумки у сфері розвитку православної освіти. Ці масштабні збори, за участю всіх єпархій, дозволяють побачити, як ми виконуємо заповіт Христовий іти по всьому світу й проповідувати Євангеліє (див. Мк. 16:15), доносячи знання про Слово Боже кожному, хто його потребує.

Перш ніж перейти до конкретних окремих питань релігійної освіти, актуальних питань, які висвітлює теперішній час, я хотів би коротко сформулювати сутнісні проблеми всієї системи освіти, з якими сьогодні стикаються не тільки Росія, не тільки країни історичної Русі, а й більшість держав світу.

На сучасному етапі розвитку суспільства питання виховання та освіти молодого покоління повинні стати предметом особливої турботи як самого суспільства, так і держави й Церкви, бо в умовах швидко зростаючих технічних можливостей та збільшення обсягу отримуваної інформації юнацтво опиняється перед лицем великої небезпеки, коли з потужного інформаційного потоку важко витягти те основне, що необхідно для інтелектуального, духовного й культурного розвитку особистості. Дедалі більшої популярності набуває переконання, що для юної людини оволодіння технологіями та останніми даними є важливішим за систематичне глибинне вивчення науки й культури. Виховний же компонент в освіті й зовсім найчастіше виявляється скороченим із метою економії часу для нових дисциплін. Доступ до Інтернету і різних електронних баз даних створює ілюзію певного інформаційного всевладдя, можливості в будь-який момент відповісти на будь-яке питання. Подібно до того, як пані Простакова з безсмертної комедії Фонвізіна дивувалася, навіщо дворянину вчити географію, якщо візники і так знають, куди везти, сучасні юнаки й дівчата часто не вважають за потрібне по-справжньому запам'ятовувати що-небудь і вчити, бо вся інформація в повному обсязі видобувається простим натисканням кнопки «Enter». Такий підхід до знань та інформації робить людину зарозумілою і ставить у небезпечне становище — і з точки зору моральної, і з точки зору побутової безпеки. Адже Інтернет не завжди під рукою, і навіть ефективне формулювання запиту в пошуковому рядку вимагає певних фонових знань і кмітливості.

У цих умовах новинного порядку денного, що постійно оновлюється, до особливого списку ризику потрапляють науки й знання, що відсилають молоду людину до минулих епох, до його коренів. «Навіщо знати, що було три-чотири століття тому, якщо в ці дрімучі часи не було айпедів і не було придумано жодної слушної іграшки?» — Так або приблизно так може думати сучасний підліток. Історія, культура, фольклор, класична література огорнуті туманом давноминулого часу. А тим часом саме за рахунок залучення до літературної, художньої і релігійної спадщини формується особистість людини і розвивається цивілізація. Народні пісні, казки, прислів'я й приказки залучають людину до цінностей його народу та регіону, класична література містить приклади моральної поведінки і формує навички умоглядного прогнозування. Нарешті, релігійна освіта і святоотцівська спадщина приводять людину до розуміння Божественного задуму про неї, навчають її морального самостояння й життя у злагоді з Євангельськими заповітами.

Як сказано в нещодавно затвердженому Священним Синодом документі «Про релігійно-освітнє та катехізичне служіння в Руській Православній Церкві», «церковне учительство принципово ширше й глибше інтелектуального процесу передачі й засвоєння знань та інформації. Осередком і сенсом церковної просвіти є благодатне перетворення всього єства людини у спілкуванні з Богом і Його Церквою».

Все вищесказане пробачно не розуміти юнацтву, але нам з вами буде непробачно забути слова святителя Філарета Московського про те, що «просвітництво приносить добрі плоди суспільству тільки тоді, коли основою їй служить віра».

Рецептивний принцип освіти був осмислений ще у стародавньому світі, а список наук, які формують юнака інтелектуально й духовно для його подальшого служіння суспільству й державі, отримав назву humanitas. Від цього поняття і виник комплекс тих наук, які в нові часи були названі гуманітарними. Ще перший в історії професор, відомий римський оратор Марк Фабій Квінтіліан, підсумовуючи все знання античної епохи про виховання талановитого оратора, гідного публічного діяча, писав, що неправильне виховання й навчання, неувага до гармонійного розвитку людини призводить до падіння моралі в суспільстві і кризи держави.

Тому невипадково, що тема наших нинішніх Читань звучить як «Просвітництво й моральність: турбота Церкви, суспільства й держави».

Спільне завдання суспільства, Церкви й держави полягає, по-перше, у підвищенні рівня компетентності всіх учасників освітнього процесу — не на рівні користувальницьких навичок, а у формі повноцінного володіння знаннями та вміння поєднувати інформацію з різних сфер із практикою. Друга складова нашої місії — виховна. Ми повинні разом формувати духовно сильне й морально здорове юнацтво, яке творитиме завтрашній день нашої країни, а сьогодні не допустить розпаду держави, потьмарення суспільної свідомості у молодіжному середовищі.

Завершуючи свою вступну частину, я хотів би ще раз відзначити, що відповідальність і вчителя, і священика, і чиновника визначається рівнем професійної та моральної підготовки як наших учнів, студентів, курсантів, кадетів, так і всіх інших, до кого ці категорії осіб звертають своє слово. Пізнавальна цінність навчання повинна органічно поєднуватися з виховною функцією. Це єдиний шлях до цілісності світогляду людини, що дорослішає. Тільки так ми виховаємо людей, які зможуть творити, винаходити, приймати рішення, зокрема, в моральній сфері, засновані на Божественних заповітах і досвіді культури.

Тепер переходжу до огляду змін, що відбулися у сфері церковної освіти й катехізації за минулий рік.

Сьогодні у всіх країнах історичної Русі існує великий попит на культуру й духовну спадщину Православ'я — традиційної для більшості мешканців цих держав релігії. Наші співвітчизники хочуть перебувати у православній культурі й отримувати знання про неї, і ми повинні зробити все, щоб повноцінно відповідати на цей запит. Ми покликані давати знання про Православ'я і тим, хто давно живе в Церкві, і тим, хто тільки вчить напам'ять «Символ віри».

Ця потреба суспільства в православній вірі й культурі створює поле для співпраці Церкви й державних інститутів. Адже знайомство людини з цінностями Євангелія перетворює її особистість, змінює образ думок і поведінку — як у її особистому, так і в суспільному житті. Православне просвітництво — це ще й спосіб морального оздоровлення суспільства, шлях до досягнення його стійкості і до вироблення імунітету проти багатьох соціальних недуг. Ми не можемо вважати себе застрахованими від соціальних потрясінь, криз і революцій до того часу, поки не сформується те саме моральне покоління людей, яке буде здатне, керуючись не своїм інстинктом, а своїми переконаннями, відрізняти добро від зла і правду від брехні.

Ось чому питання виховання, якщо мислити стратегічно, дивитися в майбутнє, у тому числі в майбутнє наших країн, — це не питання 29-е у державному порядку денному і не найостанніше питання в програмі політичних партій, як це іноді буває. Це найголовніше, фундаментальне питання. Без цього нічого не вийде, без цього ми всі будемо легко керовані. А в умовах розвитку масових комунікацій, Інтернету ця керованість забезпечується технічно дуже легко.

Відрадно відзначити, що за останні десятиліття Церкві вдалося досягти взаєморозуміння з державою з низки питань у галузі православної освіти. Наш діалог триває, і висловлюю надію, що ми зможемо дійти згоди за усім спектром тем, що стосуються освітньої сфери.

Сьогодні інтереси Церкви представлені в законотворчому процесі, пов'язаному з освітою. Юридична служба Московської Патріархії та профільні синодальні структури беруть участь у цьому процесі. Ними були сформульовані пропозиції до чинного законодавства і до проекту Федерального закону «Про освіту», який повинен, зокрема, сприяти розвитку такої соціально значущої практики, як викладання Основ православної культури; проте існує ще низка проблем, які вимагають свого вирішення.

Проект закону вже передбачає можливість реалізації в духовних школах програм професійної освіти за держстандартами з подальшим отриманням випускниками дипломів державного зразка.

Крім того, необхідно закріпити участь Церкви у підготовці вчителів і в експертизі підручників і посібників у цій галузі. Тільки законодавчі гарантії конфесійної експертизи, участі Церкви у підготовці вчителів можуть бути захистом від спотворень при викладанні будь-якої релігійної культури в школі. З такими спотвореннями ми вже зіткнулися під час експерименту з викладання ОПК в рамках курсу Основ релігійної культури та світської етики. Цей досвід необхідно врахувати в майбутньому і зробити відповідні висновки, щоб подібна ситуація не повторилася ще раз.

Також конче необхідне створення правової бази, яка б гарантувала бюджетне фінансування православних загальноосвітніх організацій. У цьому напрямку проведена певна робота, сформульовані відповідні поправки, як до федерального, так і до регіонального (зокрема, до столичного) законодавства, які зараз розглядаються профільними державними структурами. Сподіваємося, питання буде вирішене позитивно.

Окреме питання — статус кадетських козачих корпусів. Необхідно законодавчо закріпити взаємодію кадетських корпусів із православними релігійними організаціями, що важливо для духовно-морального й патріотичного виховання кадетів. Вихованці повинні мати можливість спільно молитися протягом дня, брати участь у богослужіннях. Такий устрій вже давно впроваджено у більшості козацьких кадетських корпусів, але іноді він зустрічає протести з боку наглядових органів — через нібито невідповідності цієї діяльності світському характеру освіти в державних школах. Видається, що в даному випадку не порушується принцип світського характеру освіти в школі. Адже діти інших релігійних традицій можуть вибрати інші (не козачі) кадетські корпуси. Точно так само і самі кадетські корпуси, як і інші муніципальні школи, не зобов'язані приймати всіх дітей найближчого мікрорайону.

Викликають тривогу пропозиції, що лунають дедалі частіше, про впровадження інституту так званої ювенальної юстиції. На наш погляд, зараз відсутні об'єктивні й переконливі мотиви необхідності створення нового правового механізму в цій галузі. Наявна система норм права передбачає підвищений захист прав дітей і підлітків і додаткові гарантії при здійсненні правосуддя за їхньої участі. Інша справа, що потрібно добиватися реальної та ефективної роботи наявних норм, зокрема інституту уповноваженого з прав дітей, з тим щоб цей інститут став реальним органом, здатним позитивно впливати на зміну ситуації на краще. Незважаючи на дуже високу активність тих, хто очолює цей орган, у нього недостатньо повноважень для того, щоб повною мірою здійснювати порядок денний. У кожному разі за батьками має бути збережено винятковий статус законних представників своїх дітей. Потрібно захищати право дитини жити й виховуватися в сім'ї так само як її безпеку.

Крім того, вкрай важливо закріпити в національному законодавстві пріоритетне право батьків виховувати й давати освіту своїм дітям згідно з власними релігійними та світоглядними переконаннями, що знаходиться у повній відповідності з усіма міжнародно прийнятими актами у сфері освіти, зокрема європейськими. Необхідно також передбачити відповідні гарантії здійснення цього права. Школа повинна враховувати побажання батьків виховувати дітей у своїй релігійній традиції і з повагою ставитися до свободи їх вибору, і вже ніяк не направляти волевиявлення в той бік, який бажаний для директора школи або для окремих педагогів.

З 2009 року йде експеримент з викладання у школах православної культури за вибором — в обов'язковій частині навчального плану. З нинішнього року до процесу впровадження ОПК в основній частині шкільної програми, хоча спочатку і в дуже невеликому обсязі, приєднуються всі регіони Росії. На цьому етапі в Міністерстві освіти за участю представників релігійних організацій будуть опрацьовані плани розширеного викладання релігійних культур за вибором не тільки в 4-5 класах, як було до цього, але й в інших класах, про що дуже ясно було заявлено учасниками XIX Різдвяних читань рік тому.

На початку експерименту було запропоновано викладати ОПК тільки в 4-5 класах по одній чверті або по одному півріччю. Зараз вже накопичено достатній досвід, подолано багато штучних страхів з приводу «розділення дітей за вірою». У суспільстві склалося сприятливе ставлення до участі Церкви та інших релігійних організацій у духовно-моральному вихованні школярів.

Згідно з рекомендацією Комісії з питань релігійних об'єднань при Уряді Росії, на місцях, при введенні викладання Основ релігійних культур і світської етики, повинен використовуватися накопичений досвід духовно-морального виховання молоді з урахуванням регіональних етнокультурних і конфесійних особливостей. Важливо зберегти, — і я вже говорив раніше, — той обсяг викладання ОПК, який вже є.

Окрема тема — ситуація в полікультурних регіонах Поволжя, Північного Кавказу, Сибіру. Тут потрібна особлива мудрість під час побудови взаємодії єпархій та світських освітніх структур на рівні регіону та окремих міст.

Протягом минулого року було багато зроблено для зміцнення єпархіальних відділів релігійної освіти. Хочу висловити подяку тим архіпастирям, які зробили ці відділи більш працездатними, матеріально забезпеченими, а також подякувати колективам цих відділів за їхню працю. Хотів би закликати єпархіальних архієреїв і надалі ставитися до цього питання з максимальною відповідальністю, пам'ятаючи про наслідки наших успіхів або неуспіхів у цій важливій галузі.

Також звертаю вашу увагу на те, що в школі іноді при викладанні курсу ОПК вивчення православної культури підміняється певним загальним релігієзнавчим курсом, що походить із секулярного підходу до релігії. У цьому випадку спотворюється головна мета духовно-моральної освіти, а саме залучення дитини до традиції, в якій живе його сім'я. Нам доведеться терпляче долати ці труднощі.

Разом з тим, є необхідність знайти механізми правового захисту православних освітніх організацій, визначити їх статус і значимість для Церкви на рівні Архієрейського Собору і Священного Синоду. Ми повинні пам'ятати, що православні школи та гімназії створювалися силами ентузіастів, яких не лякали ні чиновницькі перепони, ні фінансові складності, ні організаційні проблеми. Ці школи виживали в неймовірно важких умовах, і сьогодні ми зобов'язані їм допомагати.

Ще одне питання — соціальний престиж православних освітніх установ. Треба зробити все, щоб розвіяти міфи про маргінальність наших шкіл, і потрібно частіше говорити про більшість наших гімназій, які дуже часто є найкращими школами в регіоні, з найвищим відсотком зарахування випускників до вищих навчальних закладів, включаючи престижні московські вузи. Необхідно відбирати найбільш компетентні педагогічні кадри, вміти зберігати кращі освітні традиції і використовувати нові методичні розробки. Треба створити умови для постійного професійного зростання вчителів, застосовувати обов'язкову атестацію з віровчительних предметів. Там, де ми не дотягуємо, ми повинні найближчим часом змінити ситуацію на краще. Православні гімназії не можуть бути середнячками — вони можуть бути тільки просунутими школами. Тільки тоді вони будуть привабливими, і тільки тоді наш досвід у сфері загальної середньої освіти буде переконливим для інших. Пропоную Відділу релігійної освіти й катехізації розробити свої пропозиції щодо цієї темі, а єпархіальним архієреям звернути особливу увагу на підвищення рівня православних загальноосвітніх шкіл. І прошу проявляти більшу турботу про їх стан.

Звертаю особливу увагу присутніх на важливість роботи з батьками. Сьогодні в Церкві вже створено безліч форм роботи з сім'єю на всіх щаблях навчання, починаючи з дошкільного віку. Це і бесіди з батьками на духовно-моральні теми, що стосуються виховання, і сімейні свята, і різні конкурси та змагання. Особливо ж важливою є спільна участь у богослужінні.

Необхідно розвивати такі ефективні форми роботи з сім'єю, як сімейні форуми, сімейні літні табори та спільні паломництва, сімейні трудові загони з відновлення церковних святинь і пам'яток культурної спадщини. Залучення всієї родини до реалізації того чи іншого проекту посилює внутрішню солідарність членів сім'ї, виховує дітей, встановлює більш довірчі відносини між старшими й молодшими.

Важливо задіяти в рамках подібних програм і старше покоління, яке також потребує уваги дітей і онуків. Юнацтву необхідно прищеплювати шанобливе ставлення до старості, бо, як сказав поет, «неповага до предків є першою ознакою аморальності» (О. С. Пушкін). Сім'ї можна залучати до волонтерських співтовариств з надання благодійної допомоги дітям-відмовникам, інтернатам для дітей інвалідів та сиріт, а також інтернатам для людей похилого віку, самотнім людям похилого віку.

Таким чином, ми долучаємо сім'ї до соціального служіння, зміцнюючи їх морально й духовно через конкретні спільні добрі справи. Таке служіння допоможе їм усвідомити себе християнськими громадами, що свідчать світові про Спасителя справами любові й милосердя.

Одним із найважливіших напрямків просвітницької діяльності нашої Церкви є катехізація — залучення людей до істин православної віри, щоб вона не була лише зовнішнім атрибутом їх життя, набором уявлень про моральні норми, але була внутрішнім стрижнем, орієнтиром, що задає ціннісні координати буття — в сімейному, соціальному, культурному та економічному планах. Тільки в такому випадку людина стає справжнім громадянином країни, що служить її благу. Тому катехізацію не можна розглядати як лише вузькоцерковне завдання — вона перетворюється на об'єкт інтересу всього суспільства.

В умовах кризи інституту сім'ї, руйнування традиційних сімейних цінностей особливу увагу слід приділяти сімейній катехізації. Треба розвивати досвід молодіжних центрів, де, в тому числі, проводилася б духовна підготовка юнацтва, що бажає в перспективі одружитися.

Важливо створювати в парафії умови, що дозволяють всій сім'ї органічно брати участь у її житті й духовно розвиватися, долати виникаючі труднощі сімейного життя. Один із шляхів до цього — створення недільних шкіл сімейного типу, де діти й батьки разом займаються, разом беруть участь у паломницьких поїздках та інших заходах. Залучення до роботи з сім'єю професійних православних психологів дозволяє допомогти розібратися у важких сімейних ситуаціях.

На останньому засіданні Священного Синоду було ухвалено документ «Про релігійно-освітнє та катехізичне служіння в Руській Православній Церкві», який визначає структуру й зміст духовно-просвітницької діяльності Церкви на найближчу перспективу. Саме цей документ, який був визначений рішенням Архієрейського Собору 2011 року, сьогодні покладається в основу всієї нашої діяльності у сфері освіти й катехізації. Нагадаю, що згідно з рішенням Архієрейського Собору, у великих міських парафіях і благочиннях впроваджуються оплачувані посади катехізаторів. Крім того, розробляються документи, що регламентують підготовку й атестацію таких співробітників, а також рекомендації щодо їх діяльності. У зв'язку з цим закликаю єпархіальних Преосвященних, голів профільних єпархіальних структур з усією увагою та відповідальністю поставитися до втілення в життя рішень Священноначалія.

На завершення хотів би сказати, що від того, як всі ми сьогодні служитимемо високій місії православної освіти, вибудовуватимемо співробітництво у цьому напрямку між церковними, державними, громадськими інститутами, залежить моральний клімат у країнах, в яких ми живемо, і благополуччя в суспільстві в цілому. Духовно сильна, морально здорова, високоосвічена й вихована молодь — найважливіша мета наших спільних молитов і трудів. Будемо й надалі робити все можливе, щоб вічні євангельські ідеали справляли визначальний вплив на формування способу життя наших сучасників, ставали пріоритетними у виборі мотивації їх повсякденних вчинків.

Хай же сам Господь сприяє всім нам діяти гідно звання, до якого ми покликані, зі всякою смиренномудрістю, покірністю та довготерпінням, перебуваючи в любові один до одного, стараючись зберігати єдність духа в союзі миру  (див. Еф. 4:2-4).

Дякую вам за увагу.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патриаршее приветствие участникам участникам XI Покровских общественных чтений

Патриаршее приветствие участникам международной конференции «Митрополит Никодим: путь служения Церкви»

Поздравление Святейшего Патриарха Кирилла губернатору Волгоградской области А.И. Бочарову с 50-летием со дня рождения

Поздравление Святейшего Патриарха Кирилла министру по делам Северного Кавказа С.В. Чеботареву с 50-летием со дня рождения

Патриаршее поздравление митрополиту Иркутскому Вадиму с 65-летием со дня рождения

Поздравление Святейшего Патриарха Кирилла по случаю 75-летия Московского государственного института международных отношений

Поздравление Святейшего Патриарха Кирилла заслуженному художнику России И.И. Глазунову с 50-летием со дня рождения

Патриаршее поздравление митрополиту Корсунскому Антонию с 35-летием со дня рождения

Выступление Святейшего Патриарха Кирилла на заседании Попечительского совета Троице-Сергиевой лавры и Московской духовной академии

Поздравление Святейшего Патриарха Кирилла Блаженнейшему Феодору II с годовщиной избрания на престол Патриархов Александрийских