Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Виступ Святішого Патріарха Кирила на зустрічі голови Уряду РФ В.В. Путіна з лідерами традиційних релігійних громад Росії

Виступ Святішого Патріарха Кирила на зустрічі голови Уряду РФ В.В. Путіна з лідерами традиційних релігійних громад Росії
Версія для друку
8 лютого 2012 р. 17:10

8 лютого 2012 року в офіційній Патріаршій резиденції в Даниловому монастирі відбулася зустріч голови Уряду Російської Федерації В.В. Путіна зі Святішим Патріархом Московським і всієї Русі Кирилом та керівниками традиційних релігійних громад Росії.

Ласкаво просимо, Володимире Володимировичу, до Свято-Данилового монастиря! Ми раді, що Ви відгукнулися на нашу пропозицію зустрітися з представниками релігійних організацій та християнських конфесій, з тим щоб поговорити про майбутнє нашої країни, поговорити про все те, що є важливим для людей віруючих. Ми хотіли б провести бесіду з Вами як з Прем'єр-міністром, але насамперед, як з кандидатом на пост Президента нашої країни, причому з кандидатом, який має, звичайно, найбільші шанси реалізувати це кандидатство в реальну посаду. Саме тому розмова, яку ми хотіли б з Вами сьогодні провести, буде предметною і даватиме можливість Вам почути реальні побажання та пропозиції представників релігійних громад нашої країни. Ласкаво просимо!

Дякую Вам сердечно, Володимире Володимировичу, за дуже конкретний і змістовний виступ, який, звичайно, знаходить гарячий відгук у наших серцях. Всі ці теми, які ви відзначили, були предметом обговорення на різних рівнях — і з представниками громадянського суспільства на різних майданчиках, і з представниками держави, і от сьогодні так ясно сформульовані напрямки тієї діяльності, яка чекає як на державу, так і на релігійні організації, нас дуже радують. Але дозвольте мені до тих самих проблем, про які Ви сказали (виховання, демографія), підійти трохи з іншої позиції. І для того щоб зрозуміти те, що я хочу сказати, важливо все-таки згадати, через що ми пройшли в 1990-і роки. 1990-і роки увійшли в історію під абсолютно чітким, як тепер кажуть, брендом — «лихі роки». А що сталося в ці «лихі роки»? Ну, насамперед, звичайно, це повний ідейний хаос, це руйнування будь-яких ідеологічних парадигм, що, з одного боку, можливо, було й добре, враховуючи домінанту ідеологічну, яка була присутня в житті народу, але, з іншого боку, це таким чином вивільнило, в тому числі, інстинктивне начало людей, що ідейний хаос став змітати все. І грабіж держави, суспільства, руйнування економіки, політики, руйнування країни.... Я хотів би сказати, що те, через що країна пройшла в 1990-і роки, можна порівняти з іншими, найбільш значними катаклізмами в історії нашої країни, зі Смутою XVII століття, з наполеонівським нашестям, з гітлерівською агресією і з Громадянською війною, бо щоразу поставало питання: бути чи не бути самій країні, бути чи не бути народові. А якщо порівнювати руйнування і шкоду, якої було завдано народу й економіці протягом цих 1990-х років, то ясно, потрібно підкреслити, що все це можна порівняти з втратами у Великій Вітчизняній війні. Тому є певна проблема сьогодні, насамперед серед тих людей, які або народилися в ці роки, або народилися наприкінці 1980-х років, а це люди, яким 20-25 років. Вони свідомо не брали участі у всьому тому, через що проходила країна, вони не бачили цієї катастрофи. І тому ось це наше звернення до 1990-х років — для багатьох це приблизно так, як для нас звернення, ну я не знаю, до епохи НЕП або до початку XX століття. Отже дуже важливо, щоб наші співвітчизники зрозуміли, через що ми пройшли.

Звичайно, 1990-ті роки відкрили нові можливості, зокрема й для свободи совісті, для світоглядного вибору. І ми ніколи не закриємо очі на все те добре, що було зроблено, але загрози для існування держави були колосальні.

Ну а що ж таке 2000-і роки? Дивом Божим за активної участі керівництва країни нам вдалося вийти з цієї страшної, системної кризи, що руйнує самі основи народного життя. Інші можуть сказати про те, що сталося в галузі економіки, в галузі політики. Ми знаємо, що є дуже оптимістичні оцінки і менш оптимістичні оцінки, дуже критичні оцінки, але абсолютно очевидно, що країна вийшла з тієї страшної, небезпечної зони і почала набирати обертів.

Я поганий економіст, але розумію, що загальний світовий контекст не був сприятливим для розвитку економіки, проте сьогодні Росія — це багата країна. Той факт, що сьогодні в Іспанії, коли це одна з процвітаючих країн, масово продається нерухомість іспанцями і масово купується росіянами, — дуже хороший сигнал всьому світу. Країна, яка бідна, яка в кризі, не може дозволити собі те, що сьогодні не дозволяють багаті країни.

Але не хочу зупинятися на економіці. Я думаю, що дуже важливо зрозуміти, що вихід із цих важких 1990-х років був, звичайно, абсолютно особливою сторінкою в багатовіковій історії нашої Вітчизни.

Я абсолютно відкрито повинен сказати як Патріарх, котрий покликаний говорити правду, не звертаючи уваги ні на політичну кон'юнктуру, ні на пропагандистські акценти, про те, що величезну роль у виправленні цієї кривизни нашої історії зіграли особисто Ви, Володимире Володимировичу. Я хотів би Вам подякувати. Ви колись сказали, що Ви працюєте, як раб на галерах, — з тією лише різницею, що у раба не було такої віддачі, а у Вас дуже висока віддача.

Це зовсім не означає, що всі ми згодні з кожною Вашою дією, з усім тим, що відбувається в країні. У нас є критичні точки зору, і я публічно про це говорю, ніколи не соромлячись. І сьогодні про дещо скажу, що мене дуже непокоїть, і я думаю, що непокоїть тих, хто сьогодні зібрався навколо цього столу. Справа в тому, що досягнення цих 2000-х років, особливо близькі для нас у сфері віднаходження релігійної свободи, свободи світоглядного вибору, ці досягнення, звичайно, допомогли людям сформувати вже певну світоглядну основу — не всім, але дуже багатьом у нашому суспільстві. Період цього розброду й хитання закінчився: дуже багато людей ясно розуміють, що сьогодні означає той самий наш культурний код, про який Ви теж, до речі, говорите в одній із своїх статей. Формування цього усвідомлення, наявність культурного коду, що передає з покоління в покоління непорушні базисні цінності нашого народу, стають притаманними дуже значній частині росіян. І мені здається, що ці світоглядні зміни дуже важливі.

Але з іншого боку, звичайно, і загрози, які сьогодні існують і про які мені хотілося б дуже відкрито і прямо сьогодні сказати, вони теж дуже великі й небезпечні. Насамперед це стосується протиставлення нашої культурної традиції... Слово «традиція», я розумію, не всіма належною мірою сприймається сьогодні. Це пов'язано часто в масовій свідомості з якоюсь архаїкою. Але насправді традиція — це механізм і спосіб передачі цінностей, які не можуть зникнути з народного життя. Не все те, що в минулому, добре, адже ми викидаємо сміття, ми ж не все зберігаємо від нашого минулого. Але є речі, які необхідно зберігати, бо, якщо ми їх не зберігаємо, руйнується наша національна, культурна, духовна ідентичність, ми стаємо іншими, й частіше за все, ми стаємо гіршими.

Чому важливим є збереження цього культурного коду? Тому що на основі цього культурного коду і формується матриця народного життя, вона не з неба звалюється, вона виростає з цієї традиції, і у формуванні цього культурного коду впродовж тисячоліття брали участь всі ті духовні сили, які представлені сьогодні своїми гідними представниками за цим столом.

Так от якщо говорити про те, які загрози... Існують різні точки зору. Є певна конспірологічна теорія, що існує якийсь проект проти Росії. Я не беруся оцінювати ці конспірологічні теорії, наскільки вони відповідають дійсності, наскільки ні, нехай фахівці в цьому розбираються, але я хотів би сказати про те, що посил, який йде до нас, дуже легко засвоюється масовою свідомістю. Тому що звернення йде не до свідомості, не до ідеї, не до морального почуття, а до інстинкту. Сьогодні формується цивілізація інстинкту. Вона сформована у багатьох країнах. Що відрізняє цю цивілізацію? Ідея споживання — мати більше й витрачати більше. Звичайно, ми пройшли через злидні, через скорботи нашого буття і в радянські часи, і тим більше в 1990-і роки, і тому зрозуміло, що деякі люди, отримавши якісь кошти, вже дуже ототожнили себе з цією філософією споживання. Тут є певне історичне пояснення, чому так сталося. Але коли це стає чимось схожим на життєвий ідеал, на основне означення цілей людини, це є небезпечним для життя народу. Тому що народ, особливо Росія — багатонаціональний, багаторелігійний народ, який знаходиться на таких величезних просторах, не може жити без ідеї, без об'єднуючої ідеї. Ось цей наш культурний код, він і є нашою національною ідеєю, яка відтворює кожне наступне покоління людей з точки зору формування їх системи цінностей.

А ось що сьогодні ми маємо? Якщо просто проаналізувати весь інформаційний потік: телебачення, Інтернет, інші засоби масової інформації, друковані книги, фільми — вони всі працюють, можливо, не на 100%, але абсолютна більшість працює на формування інстинкту людини, громадянина цивілізації. Ніяких високих ідеалів! А чому ми потім дивуємося, що виступає якась дівчина на зустрічі з Президентом на факультеті журналістики і з якоюсь гордістю говорить, що я відмінниця, але головна моя мета — це відвалити, виїхати. А чому виїхати? Там вище рівень споживання, там більше грошей. І якщо у людини домінантою, його такою аксіологічною домінантою, його означенням цілей є цей вимір життя, то тоді ми явно програємо все, бо ще Росія має великий шлях пройти, для того щоб рівень споживання підняти до рівня споживання інших країн і забезпечити людей такою ж зарплатою.

Але ж є області, де ніякою зарплатою неможливо компенсувати ризики й жертви! Ви сказали про Збройні сили. Ніяка зарплата не може компенсувати втрату, смерть або людське каліцтво, інвалідність. Отже, для того щоб солдат піднявся в атаку, ніякою зарплатою ви його не мотивуєте. Якщо море вогню назустріч цій шерензі, яка повинна піднятися і йти захищати Батьківщину, — тільки найвища мотивація, тільки почуття обов'язку... А почуття обов'язку — це моральне поняття і одночасно ідейне поняття. Але наша цивілізація сьогодні не створює, не формує почуття обов'язку. Усе спрямовано на формування інстинктивного підходу: я маю задовольняти свої потреби, чим більше, тим краще; чим я більше буду грошей на це витрачати, тим краще. Ось на цьому полі ми всі й існуємо.

Ви дуже правильно сказали про необхідність зміцнити відносини церкви, релігійних організацій, держави, але ж це буде крапля в морі. Це дуже правильні краплі, хороші краплі. Навіть якщо з'являться якісь релігійні передачі на федеральних каналах, неможливо врівноважити. Це абсолютно різні сили. Що станеться з нашою молоддю через шість років, а що станеться через 12 років? А якщо це масовим буде, ідеал споживання, і масовим буде ідеал відвалювати туди, де можна більше заробити? Ми втратимо Росію. Ось це найважливіше стратегічне питання, і для вирішення цього питання необхідно, на мій погляд, зробити наступне: у 1990-і роки стався трагічний розрив між освітою та вихованням, між школою та вихованням. Сім'ї виявилися нездатними виховувати дітей в дуже великій кількості випадків, тому що інформаційний потік руйнував всі ці зусилля сім'ї, іноді навіть, до речі, не дуже вмілі. Ну, різний рівень батьків — і інтелектуальний, і моральний, і духовний, і тому конкурувати було неможливо, що дуже добре нам показав серіал «Школа». Ось обличчя сучасного школяра, молодої людини. Ну як батьки нещасні можуть запрягти в якусь голоблю цю людину, прищепити йому якісь високі ідеали? Вона живе на іншій планеті, що, до речі, посилює розрив між поколіннями.

Але тут ось що дуже важливо, на мій погляд. Потрібно повернути виховну функцію до дитячого садка, до школи, до університету. У нас повинна бути ідейна, духовна парадигма, в рамках якої б здійснювалося це виховання особистості, адже ми маємо цінності. Ми маємо цінності — моральна відповідальність, про яку Ви теж добре сказали у своїй статті, свобода, чесність, гідність, справедливість, правда. Не в силі Бог, а в правді.

От якщо ми наповнимо наш виховний простір цими ідеями, якщо ми навчимося всі разом працювати, щоб формувати умонастрої нашої молоді, то ми зуміємо, можливо, я сподіваюся (100-відсоткової впевненості немає, тому що занадто сильний цей інформаційний потік), але ми зуміємо залишитися островом свободи... Випадково зараз використовую цей образ — острів свободи. Я буду молитися й робити все для того, щоб Росія залишилася островом свободи. Звичайно, дуже важливою є культурна політика, політика на телебаченні. Адже можна й бойовики робити так, щоб хороша ідея була, і щоб був ясний позитивний герой. Адже всі ми дивилися фільми про міліцію, про розвідників, які мали такий характер бойовика, проте вони ж імпліцитно несли високу ідею. Так, вони виховували любов до Батьківщини, самопожертву людини, чесність, принциповість, готовність піти на подвиг. Ось я думаю, що сьогодні кінематограф, телебачення повинні це нести не шляхом моралізаторства, від якого всіх, вибачте, нудить, а шляхом мудрого й правильного включення наших національних цінностей, які одночасно є і загальнолюдськими, звичайно, цінностями, ось до цього нашого інформаційного потоку і до наших виховних зусиль.

Ось сьогодні йдеться про створення громадського телебачення. Ми спочатку з ентузіазмом сприйняли цю ідею, а потім задумалися. А задумалися ось чому: у нас найчастіше найбільш пронизливі голоси і найбільші крики лунають з боку тих, хто не представляє більшості. І на них влада реагує з певним переляком — є така реакція. Але ж це не більшість. А більшість, я вас запевняю, це ті, хто сьогодні погоджується з тим, що я говорю. І ви знаєте, це не просто самовпевнена заява: вона заснована на ретельному вивченні суспільних настроїв, яке церква проводить своїми засобами й способами. Ну, до речі, не тільки церква. Ось я хотів би навести цифри фонду «Громадська думка»: від 63% до 82% вітають участь Руської Православної Церкви в соціальних та громадських програмах — у залежності від питання. На деякі запитання відповідає 63% як мінімум, на деякі — 82%. Це означає, що люди мають потребу, в тому числі, і в участі церкви в суспільно значущих проектах. Ось тому мені здається, що і громадське телебачення має відображати не кількість децибел в цих громадських заявах, а реальну кількість людей, які пов'язані з тією або іншою позицією, і має адекватно представляти різні точки зору, в тому числі і, безперечно, представляти тих людей, які занепокоєні сьогодні моральним станом нашого суспільства.

І останнє, що я хотів би сказати, — звичайно, не останнє за значенням, і дякую Вам сердечно за те, що Ви сьогодні підняли цю тему, — це тема «Демографія». Ми маємо кілька можливостей радикально змінити ситуацію. У нас за рік народжується 1 млн. 814 тис. дітей. Так було в 2011 році. І зроблено абортів 1 млн. 230 тис. Це за офіційною статистикою. Неофіційна статистика говорить про 3,5-4 млн. абортів.

Сьогодні громадська думка схиляється до того, що робити аборт чи не робити аборт — це вибір самої жінки. Але ж, навіть поважаючи такий вибір, держава, яка занепокоєна станом демографії, має подумати про те, що зробити для того, щоб цей вибір на користь аборту радикально скоротився. Якщо ми скоротимо аборти вдвічі, виходячи з цифри 4 млн., то через 20 років ми матимемо 40 млн. населення тільки за програмою скорочення абортів. А якщо до цього додати програму стимулювання сімей, народжуваності?! Тому я дякую Вам, що Ви сказали про те, що необхідно створювати соціальні центри підтримки сім'ї спільно з парафіями, з НКО, створеними релігійними організаціями.

Але я б ще сказав про те, що важливо, щоб на тому ж самому телебаченні, у засобах масової інформації пропагувалося дітонародження, підтримувалося всіляко, щоб це був пріоритет у нашій роботі — і держави, і громадських інститутів, і церкви. І я хотів би внести одну конкретну пропозицію. Можливо, мало б сенс розробити програму підтримки багатодітних сімей для демографічно депресивних регіонів? У деяких регіонах у нас народжуваність абсолютно нормальна, але в деяких абсолютно депресивна демографія. І ось, можливо, ми могли б мати таку програму, державну програму, яка б забезпечила адресну матеріальну підтримку багатодітних родин? Не загалом, не на якомусь макрорівні, а от щоб кожен розумів, що ось ця реальна підтримка буде здійснюватися, крім, звичайно, того самого материнського капіталу, який зараз вже реалізується, але увага до кожної багатодітної сім'ї була б дуже важливою. І тут так само, як і в плані підтримки жінок, які відмовляються від абортів, церква сьогодні багато робить. І я знаю, інші релігійні організації також роблять. І ми готові були б разом із державою брати участь у реалізації таких програм.

Я вітаю все те, що Ви сказали, і стосовно того, щоб допустити НКО релігійних організацій до конкурсу на державні замовлення нарівні з муніципальними та державними установами, і щоб зрівняти вузи й школи, тому що ми дійсно несемо велике навантаження. Я не люблю посилатися ні на чий досвід, але хотів би цифри навести: в секулярних демократичних державах, які ніколи ніхто не критикує за з'єднування з церквою або з іншими релігійними організаціями, існує ось яка матеріальна підтримка. (На жаль, у моєму розпорядженні були дещо застарілі цифри, але я не думаю, що щось радикально змінилося.) У США 3 тис. релігійних організацій, які працюють у соціальній сфері, за рік виплачується понад 2 млрд. доларів. У Німеччині половина організацій, зайнятих у соціальній роботі, — це конфесійні організації, обсяг фінансування — 20 млрд. євро. Франція: 2 млн. французьких студентів навчаються в конфесійних навчальних закладах, обсяг підтримки цих студентів з боку держави — 1 млрд. євро. Це порядок цифр. Можливо, зараз криза якось внесе певні зміни, але це свідчить про те, що це загальноприйнята політика держави — взаємодіяти з релігійними організаціями, в тому числі на тих соціальних напрямках, які архіважливі для процвітання і благополуччя народу. Я дякую Вам ще раз, Володимире Володимировичу. Можливо, я виступав довше, ніж належить, але ми маємо сьогодні унікальний шанс сказати Вам все, що накипіло на душі.

«Путін 2012»/Патріархія.ru

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патріарше привітання учасникам IX Загальноцерковного з'їзду з соціального служіння

Вітання Святішого Патріарха Кирила ректору Всеросійського державного інституту кінематографії B.C. Малишеву з 70-річчям від дня народження

Вітання Святішого Патріарха Кирила народній артистці СРСР О.М. Пахмутової з ювілеєм

Виступ Святішого Патріарха Кирила на пленарному засіданні II з'їзду Товариства російської словесності

Привітання Святішого Патріарха Кирила з нагоди 90-річчя газети «Культура»

Привітання Святішого Патріарха Кирила учасникам VII Форуму програми «Святість материнства»

Привітання Святішого Патріарха Кирила Предстоятелю Кіпрської Церкви з річницею обрання на престол Блаженніших Архієпископів Кіпрських

Патріарше привітання учасникам III Міжнародної наукової конференції «Теологія в науково-освітньому просторі: релігія, культура, освіта»

Патріарше привітання Блаженнішому митрополиту Київському Онуфрію з 75-річчям від дня народження

Привітання Святішого Патріарха Кирила учасникам XVIII виставки-форуму «Православна Русь — до Дня народної єдності»