Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила після Божественної літургії в свято Торжества Православ'я в Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила після Божественної літургії в свято Торжества Православ'я в Храмі Христа Спасителя
Версія для друку
4 березня 2012 р. 17:30

4 березня 2012 року, в неділю першу Великого посту, коли Церква святкує Торжество Православ'я, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію святителя Василія Великого і чин Торжества Православ'я в кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до присутніх із Первосвятительським словом.

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Дорогі отці! Ваші Превосходительства посли, що представляють братські православні країни! Матушки ігумені! Дорогі брати й сестри!

Усіх вас щиро вітаю з великим святом Торжества Православ'я. У першу неділю посту ми прославляємо всіх тих, хто життям своїм, подвигом своїм, думкою своєю, своїми добрими справами затверджував православну віру.

Це святкування вперше було звершено в 843 році в Константинополі, в храмі Святої Софії. Саме в той рік зусиллями Патріарха Константинопольського Мефодія і благочестивої імператриці Феодори було остаточно припинено іконоборство — велику смуту в умах людей, що призвела за собою численні й страшні репресії, тому що ті, хто боровся з іконами, використовували не тільки силу переконання, але й, спираючись на політичну владу, винищували й гнобили всіх, хто зберігав віру православну.

Ще в 787 році на VII Вселенському Соборі Церква затвердила шанування ікон, однак смута тривала ще понад 50 років. Тільки тоді, коли і Церква, і народ подолали цю смуту, і було засновано це знаменне святкування — Торжество Православ'я. Тоді, у 843 році, урочисто прославляючи цю подію, наші далекі благочестиві предки святкували не тільки перемогу над іконоборчою єрессю. Вони святкували перемогу над усіма єресями, бо вірили й сподівалися, що ніколи більше віру Христову не буде піддано спотворенням, змінам і тим більше гонінням.

З історії ми знаємо, що ні одне, ні друге, ні третє не припинилося. Аж до сьогоднішнього дня в роді людському зберігаються такі поняття, як сповідництво й мучеництво, і, напевно, так буде до кінця віку.

Чому ж люди готові йти на страждання і навіть смерть, захищаючи свою віру? Відповідь на це питання міститься в сьогоднішньому апостольському читанні з послання до Євреїв (Євр. 11:24-26, 32 — 12:2). Там йдеться про віру Мойсея, про віру старозавітних пророків, яка допомагала їм долати труднощі, творити чудеса; але завершується цей уривок чудовими словами: «Будемо з терпінням проходити поприще, що лежить перед нами, дивлячись на начальника й виконавця віри Ісуса».

В якому сенсі Господь іменується в цьому посланні «начальником і виконавцем віри»? А в тому сенсі, що віра Церкви, віра святих апостолів, передана наступним поколінням людей, є тією вірою, в основі, на початку якої — Сам Господь Ісус Христос. Церква від Нього навчена вірі. Ця віра грунтується не на людській мудрості, тим більше не на людській силі, — ця віра грунтується на Самому Господі нашому Ісусі Христі. Це Його слова, слова Божественного одкровення стали основою нашої віри.

У посланні розповідається про старозавітних подвижників, після чого йдеться: «А нам Бог присудив мати щось більше, і цим більшим є віра, начальником якої є Ісус Христос». Саме у Христі міститься все можливе одкровення про Бога, більше якого не може бути дано роду людському. Він є альфа і омега, початок і кінець (див. Одкр. 1:8). Ось чому і наші благочестиві предки, і наші сучасники готові до смерті відстоювати віру Христову, — тому що ця віра є найбільшою цінністю, яку не можна похитнути. Людей можна залякати або вбити, а віру Христову винищити можна. І поки існує віра, існує і рід людський, бо віра дає нам великий критерій істини — здатність розрізняти духів (див. 1 Кор. 12:10).

Віра, відбита в реальному релігійному досвіді людини, дає їй особливий духовний зір, здатність бачити й розуміти сенс подій, бачити так далеко, як не може бачити жоден політик, якщо він не вірить в Господа і Спасителя. Віра дає особливу гостроту зору, а значить, допомагає людям знайти вірну життєву позицію. Ця позиція може входити в протиріччя зі смаками епохи, з модами на спосіб життя і спосіб мислення, з людськими філософіями. І ми знаємо з історії, що це зіткнення віри Христової з вигадками людськими дуже часто вимагає подвигу від тих, хто зберігає віру.

Так і наші з вами часи нічим не відрізняються від інших. І сьогодні людські філософії, політичні концепції нерідко входять у протиріччя з вірою в Христа Ісуса, і від нас потрібні мужність і сила залишатися вірними Богові, зберігати віру в Господа і Спасителя, Який є начальник і виконавець нашої віри. А у відповідь на це Бог дарує нам силу прозріння, силу й здатність розрізняти духів.

Ось чому на Церкву Божу протягом всієї історії здійснювалися нападки й гоніння — тому що нерідко за думками людськими, за філософськими поглядами й політичними переконаннями, за смаками й пристрастями стоїть спокусник віку цього. Коли ці людські погляди й уподобання входять у протиріччя з вірою Христовою, коли мужні послідовники Господа твердо стоять у Православ'ї, тоді й виникають конфлікти. Іноді вони тягнуть криваві гоніння, подібні тим, що порівняно недавно пережив наш народ, явивши сонм мучеників і сповідників. Сьогодні ніхто не страждає за віру фізично, але морально й етично ми продовжуємо нести ці страждання — всякий раз, коли наклеп, брехня, блюзнірство, знущання над вірою звертаються на адресу віруючих людей.

Якою ж має бути наша відповідь? Вона має бути сповненою Божої правди, любові, смиренності, внутрішньої сили й непохитної вірності Господу. Відповідь, яку християнин звертає на адресу тих, хто блюзнить, завжди має бути сповнена мудрості, духовної сили й спокою, тому що з нами Бог (Іс. 8:10; Мф. 1:23), Господь Ісус Христос, начальник і виконавець нашої віри.

Зберігаючи віру православну, зберігаючи здатність відрізняти добро від зла, ми повинні і в нашому житті — особистому, сімейному, суспільному — завжди ставати на бік тих сил, які або прямо, або, можливо, не зовсім видимим чином, але по суті — разом із Христом, разом із Тим, Хто є начальником і виконавцем нашої віри.

Нехай Господь допоможе нам продовжувати свідчити про свою віру, зберігати її в серці і на підставі цієї віри будувати відносини з навколишнім світом, пам'ятаючи, що Церква Бога Живого є стовп і утвердження істини (1 Тим. 3:15) і сили адові не переможуть її (Мф. 16:18). Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в свято Благовіщення Пресвятої Богородиці після Літургії в Благовіщенському соборі Московського Кремля

Патріарша проповідь в Неділю 3-тю Великого посту після Літургії в храмі свт. Стефана Пермського в Південному Бутові м. Москви

Патріарша проповідь в Неділю 2-гу Великого посту після Літургії в московському храмі св. блгв. кн. Олександра Невського в Олександрівці

Слово Святішого Патріарха Кирила в Неділю Торжества Православ'я після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила напередодні Неділі Торжества Православ'я після всеношної в храмі благовірного князя Ігоря Чернігівського в Передєлкіні

Патріарша проповідь в суботу першої седмиці Великого посту після Літургії в Зосимовій пустині

Слово Святішого Патріарха Кирила напередодні суботи першої седмиці Великого посту після богослужіння в Даниловому ставропігійному монастирі

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в п'ятницю першої седмиці Великого посту після Літургії в Троїце-Сергієвій лаврі

Проповідь Святішого Патріарха Кирила після великого повечір'я в четвер першої седмиці Великого посту в Стрітенському ставропігійному монастирі