30 травня 2012 року Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил взяв участь у роботі IV З'їзду лідерів світових і традиційних релігій в Астані. Предстоятель Руської Церкви виступив із доповіддю на першому пленарному засіданні з'їзду.
Ваше Превосходительство, вельмишановний Нурсултане Абішевичу!
Шановні лідери й представники світових релігійних традицій, державні й громадські діячі!
Ми живемо в епоху надій, змін і потрясінь, коли багато колишніх моделей розвитку суспільства перестають працювати. У минулому столітті почала активно просуватися й просувається сьогодні ідея верховенства автономного розуму, максимальної свободи й розкутості, меж світськості, що постійно розширюються, відокремлення особистості від Бога і традицій. Релігії при цьому відводилося у кращому разі місце на полях культурного або етнографічного кластера. Для всього цього використовувалися й використовуються новітні досягнення політичних, інформаційних технологій. Відбувалося перетворення людських «мас» не тільки на суб'єкт, а й на об'єкт ринку товарів та ідей. Мільйони наших сучасників, переважно молоді люди, стали учасниками глобального експерименту з нав'язування споживацької, утилітарної системи цінностей.
Ніколи у своїй історії людство не переживало такого системного нав'язування глобального стандарту — соціального, культурного та світоглядного. Мрії про кар'єру, ставлення до речей, стиль поведінки і навіть образ мислення — усе це піддалося тотальній уніфікації. Сьогодні гріх стає нормою, оскільки в суспільстві споживання немає підгрунтя для поняття «моральність». Є тільки поняття «комфорт». Якщо в минулому людина мислила категоріями добра й зла, ставила питання про моральну допустимість якихось явищ, то сьогодні всім набагато простіше мислити в категоріях «комфортно — некомфортно», «вигідно — невигідно», «прибутково — неприбутково».
Для досягнення комфорту молоді пари добровільно відмовляються від народження дітей і вбивають зачатих немовлят. Для досягнення комфорту старих батьків відправляють у спеціальні лікарні та притулки для людей похилого віку, аби не заважали жити. Для досягнення комфорту руйнуються сім'ї та відбирається право жінки на материнство, а сучасні технології одночасно перетворюють жінку на платний інкубатор. Зрештою, для досягнення комфорту застосовують евтаназію, оскільки життя в стражданнях і хворобах нібито вже не є життям і не потрібне.
І в цих умовах віра може допомогти людині розпізнати правильні й неправильні цілі. Вона дає особистості потенціал самореалізації, але в той же час показує людині ту межу, за якою втрачається сенс життя людини, її гідність, та й саме поняття «людина». Збереження справжньої свободи особистості, свободи від поневолення розпусти, і реалізація вічного призначення людини — от який обов'язок релігії в нинішньому світі.
Атеїстична модель розвитку народів зазнала краху разом з ідеологіями ХХ століття. Історія цього століття показала, що видалити релігію з суспільства означає видалити і мораль, і видалити серце. Якщо суспільство, в якому зазвичай більшість складають віруючі люди, чомусь оголошується тотально «світським», якщо релігію намагаються загнати в гетто, відокремивши від соціальних процесів, то повторюють провалену спробу держав з домінуючою атеїстичною ідеологією. Ось чому необачними, навіть нереалістичними в сьогоднішньому світі виглядають аналогічні спроби. Вони проваляться так само, як провалився грандіозний проект державного атеїзму.
Сьогодні очевидно: витіснення з суспільного життя традиційних релігій не приводить до падіння самої релігійності. Тому що тяга до Бога, до віри — це природна для людини тяга. І там, де переривається або ігнорується органічна для народу релігійна традиція, виникають або привносяться ззовні релігійні новоутворення. Нерідко — злоякісні. У геометричній прогресії зростає кількість конфліктів на національному й релігійному грунті. Люди, позбавлені традиційних механізмів виховання, стають джерелами агресії, у тому числі і в міжрелігійній сфері.
У зв'язку з цим варто згадати про проблему псевдорелігійного екстремізму. Нелюдські вчинки, жертвами яких стають мирні громадяни — це не тільки результат злих намірів бандитів, яких ми засуджуємо. Це і наслідок релігійного вакууму, відсутності вірних поглядів на релігійну традицію. Держави борються з тероризмом, знищують агресивних фанатиків, і діють правильно, бо суспільство має право на самозахист. Але одночасно необхідно вирішити проблему докорінно: дати народам можливість мирно сповідувати свою споконвічну віру, розвивати свою національну культуру, втілюючи їх в улаштуванні сім'ї та беручи участь у побудові суспільних відносин.
Окрема роль у запобіганні міжнаціональним і міжрелігійним конфліктам належить системі освіти. За рахунок залучення до культурної та релігійної спадщини формується особистість людини і розвивається цивілізація. Релігійна освіта приводить людину до розуміння Божественного задуму про неї, вчить її моральної поведінки. Тому вкрай важливим уявляється заохочення з боку державної влади релігійних освітніх програм, вивчення людьми культурних основ і традиційного укладу життя свого народу.
Є ще одна глобальна проблема, що хвилює багатьох наших сучасників. Дотримання прав людини поставлено на перше місце світової та національної політики. З метою забезпечення людських свобод проходять конференції та зустрічі, приймаються різноманітні документи. Проте весь цей труд набуває нерідко односторонньої політичної та світоглядної спрямованості, яка дедалі частіше лунає з тоталітарними інтонаціями. Деякі добре організовані меншини з успіхом нав'язують свою волю більшості під приводом дотримання прав людини. Але на цьому тлі у світі не скорочуються попрання прав віруючих, у тому числі християн, торгівля людьми, злидні, голод, сексуальна експлуатація жінок і дітей. Це лише деякі, найбільш кричущі порушення прав людини.
Якщо індустрія прав людини буде позбавлена духовного й морального виміру, якщо вона стане інструментом політичної пропаганди та просування одних світоглядів на шкоду іншим, — її плоди принесуть людству багато несправедливості, рабство розпусті й гріхам, надмірному споживанню, гордині, які можуть обернутися і вже обертаються реальними стражданнями людей.
Сьогодні ми, релігійні лідери, покликані ясно говорити про згубність спроб будувати світ без Бога — світ панування пристрастей і егоїзму. У цьому нашому свідченні ми матимемо безліч союзників, у тому числі серед невіруючих людей. З власного досвіду знаю, яку велику підтримку багатьом програмам Руської Православної Церкви сьогодні надають люди, які не є віруючими. І я щиро радий тому, що багато держав і їх лідери допомагають зробити голос релігійних діячів чутним у всьому світі.
Казахстан і його гостинна столиця вже вчетверте стають глобальним майданчиком обговорення проблем загальносвітового характеру на основі діалогу релігійних традицій. Не можна не порадіти тому, що за участю державних структур лідери світових і традиційних релігій мають тут прекрасну можливість зібратися разом і поміркувати про те, як відповісти на виклики, єдині не тільки для наших релігійних громад, а й для більшості народів світу.
Нурсултан Абішевич якось вірно порівняв релігію з птахом. Птах, що ширяє над полями, лісами й містами, — це чудовий символ, близький духовному світорозумінню. Віра дає людині можливість відірватися від плоского земного буття і начебто з висоти пташиного польоту побачити світові події в їх перспективі, зрозуміти їх справжній зміст. Упевнений, що ми, віруючі, покликані зберігати здатність до такого бачення, щоб розділяти його з усіма людьми. Дякую за увагу.
Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі