Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

«Слово пастиря». Випуск від 10 червня 2012 року

«Слово пастиря». Випуск від 10 червня 2012 року
Версія для друку
11 червня 2012 р. 18:30

Чому Церкву нерідко піддають жорсткій критиці ззовні? Якою є роль Православ'я в самоідентифікації руського народу? Цим питанням присвячено черговий випуск авторської програми Святішого Патріарха Кирила «Слово пастиря», що вийшов в ефір 10 червня 2012 року.

Доброго ранку, дорогі телеглядачі!

На адресу нашої передачі надійшло запитання від Марії Павлівни Єрмакової з м. Челябінська. «Ваша Святосте! Достоєвський якось сказав: "відбери у руської людини віру, і буде паскудна людина". От ми і спостерігаємо зараз цю картину. Цинізм і безвір'я охопили величезну кількість людей. Але й віруючі теж не відстають і, на жаль, не завжди показують приклад благочестя, що злорадно відзначається завзятими безбожниками. Тому положення Церкви, за всього зовнішнього благополуччя, вселяє тривогу».

Я б хотів, відповідаючи на Ваше запитання, сказати от про що і провести ось яку аналогію. Церква є громадою зцілення. Чому? А тому, що Господь Ісус Христос же не тільки вчив — що і продовжує робити Церква, здійснюючи Його служіння в історії. Господь Ісус Христос зціляв, і не тільки фізично хворих, а й душевно хворих, біснуватих. І Церква продовжує служіння зцілення. Не здорові потребують лікаря, а хворі, сказав Господь (див. Мф. 9:12).

А тепер давайте перенесемо цю добре відому євангельську тему в реальність церковного життя. Якщо Церква є громадою зцілення, то які люди до неї приходять — здорові чи хворі? Відповідь очевидна: люди хворі. А взагалі, чи є у нас люди абсолютно здорові? Таких людей немає, адже навіть якщо людина є фізично й розумово здоровою, то напевно є певний внутрішній розлад в його моральній природі, в його духовному обличчі. І Церква, будучи громадою зцілення, де зцілення подається силою Святого Духа, окормлює всіх цих людей.

Але якщо Церква є громадою зцілення, то певною аналогією з нашого життя могла б бути лікарня. Не до санаторію, де люди, що одужали, ходять по красивих алеях парку, насолоджуються життям, радіють своєму зціленню, а до лікарні слід уподібнити Церкву — до приймального покою, куди привозять людей із переламаними кінцівками, які стікають кров'ю, від яких і запах іде, і виглядає все так непривабливо й огидно... Церкву можна порівняти з лікарняними палатами, переповненими людьми, де присутні скорбота й страждання; з операційною, де проливається кров і куди не кожен увійде без ризику втратити свідомість...

Усе те ж саме, тільки в духовній області, відбувається і в Церкві. До неї приходять різні люди — грішні, що каються, що бажають спокою, умиротворення, зцілення. Ті, хто дивиться на Церкву ззовні, критикують Церкву за те, що не все гаразд. Але у хірурга, який щойно зробив операцію, — вимазаний кров'ю халат, усе непривабливо... А вже якщо хірург зробить помилку? Ми знаємо, чим це закінчується і скільки критики обрушиться на такого доктора. Те ж саме і в Церкві. Погляд на Церкву ззовні начебто припускає, що люди, які критикують Церкву, до неї не належать, що вони є сторонніми спостерігачами. А насправді частіше за все ті, хто критикує, теж хрещені люди, теж зі своїми хворобами і зі своїми проблемами.

Іноді ми обурюємося й говоримо: ну як же люди так богохулять, ображають Церкву, кидають на неї тінь? А хто це робить? Нерідко це роблять хрещені люди, тобто теж духовно хворі, які теж потребують зцілення. І вони — члени Церкви; можливо, не кожен це визнає, але, якщо він хрещений, він член Церкви. У Церкві відбувається таємниця спасіння — не прогулянка прекрасними алеями, але таємниця і боротьба за людське спасіння; і як багато всього важкого, непривабливого може бути пов'язано з цією духовною битвою!

Іноді на адресу Церкви, особливо її служителів, звертають ще й таку критику, що ви, мовляв, не відповідаєте ідеалу. А хіба ідеал, особливо християнський ідеал, може повною мірою здійснитися в житті людей, без поправки на людську слабкість, гріховність? Такого не буває. Ідеалом християнства є Господь Ісус Христос, а в кожній людині є гріх і є слабкість. Однак ми ж не відкидаємо допомоги лікаря, якщо він не повною мірою відповідає лікарському ідеалу, але при цьому здатний допомогти. От так само і в духовному житті: якщо священнослужитель і не повною мірою відповідає ідеалу, але здатний допомогти, ми йдемо до нього і просимо у нього допомоги й поради, і схиляємо голову свою під його єпитрахиллю, щоб отримати силою Божественної благодаті відпущення гріхів.

Найбільша помилка і найбільша омана багатьох критиків — це дивитися на Церкву зверху вниз і ззовні і, помічаючи якісь недосконалості, будувати на цих спостереженнях нищівну критику не тільки Церкви, а й самої віри. До скону віків Церква, що бореться, або, як говорили святі отці, Церква войовнича — що бореться з гріхом — здійснюватиме своє служіння. Ніколи це не буде простою і комфортною справою, це завжди супроводжуватиметься боротьбою, і здійснювати в Церкві боротьбу за людське спасіння будемо ми всі. Усі в минулому і всі в майбутньому причетні до цього великого дійства спасіння людської душі — і духовенство, і віруючі люди. І важливо, щоб ті, хто дивиться ззовні, усвідомили і свою причетність, і якнайшвидше прийшли до храму Божого, і позицію стороннього спостерігача змінили на позицію співучасника у великій справі духовного спасіння роду людського, яке відбувається в Церкві й через Церкву Божественною силою.

І ще таке питання. «Скажіть, будь ласка, Ваша Святосте, якою Вам уявляється роль Православ'я в самоідентифікації руського народу, тобто в усвідомленні самого себе, своєї місії в історії? Зараз почали багато про це говорити, але все якось мимо найголовнішого». З листа Євгена Михайловича Віріна, м. Навля Брянської області.

Євгене Михайловичу, поняття самоідентифікації — поняття, звичайно, не богословське, це поняття культурне. І Православ'я є стрижневим чинником культурної самоідентифікації руського народу з тієї простої причини, що саме Православна Церква відіграла вирішальну роль у створенні російської держави, у формуванні його культури, включаючи писемність, музику, архітектуру, освіту. Саме Церква багато в чому сприяла формуванню певного профілю нашої нації, образу нашого народу. Величезну роль відіграють також мова, досвід спільного життя людей, який формує традиції. Чинники, які визначають культурну самоідентифікацію народу, можна перераховувати й далі, але все-таки на першому місці — це православна віра.

І тут від культурної самоідентифікації я б хотів перейти до того, що, власне кажучи, стосується церковної місії, яка, безперечно, впливає на життя народу. Церква формує не тільки зовнішню, матеріальну культуру — вона насамперед формує внутрішню, духовну культуру людської особистості, в основі якої — моральне начало.

Церква, звичайно, створила писемність, і протягом довгих століть руські люди не читали інших книг, а тільки житія святих, богослужбові книги та святоотцівські творіння. Можна собі уявити, який величезний духовний вплив справлявся цим читанням, цим інтелектуальним фактором, крім якого нічого іншого просто не існувало!

Деякі історики стверджують, що Православ'я не відіграло вирішальної ролі. Тоді я хочу запитати, а що ж відіграло вирішальну роль? Адже в інтелектуальному житті народу все було пов'язано саме зі сповіданням віри. У цьому сенсі дуже важливо зрозуміти, що Церква, здійснюючи свою місію, не «ліпила» спеціально якийсь культурний образ руської людини — вона займалася її душею, системою цінностей, якою жила людина, моральною орієнтацією особистості. І, звичайно, у цій сфері немає ніяких рівновеликих Церкві сил, які вплинули б таким же чином на формування культурної матриці нашого народу, що донині відтворює абсолютно визначений духовний і культурний тип людини.

На жаль, у міру обмирщвлення, у міру відходу людей від віри, послаблювався і вплив Православної Церкви. Але ось на що варто звернути увагу: багато в чому породжена саме Православ'ям руська культура, у тому числі література, музика, живопис, стала здійснювати, трохи іншим чином, ту ж функцію, яку на початкових етапах історичного розвитку руського народу здійснювала Руська Православна Церква. Тому й сьогодні стоїть на порядку денному питання про взаємодію Церкви з усіма верствами нашого суспільства, і насамперед із тими освіченими верствами, з інтелігенцією, які стурбовані збереженням духовної й культурної самобутності нашого народу, щоб чудова традиція, що дійшла до нашого часу, не обірвалася.

На цьому я закінчую нашу передачу. Нехай благословення Боже перебуває з усіма вами.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами