Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила в неділю Всіх святих, що в землі Російській просяяли, в новоосвяченому храмі св. Ігоря Чернігівського в Передєлкіно

Слово Святішого Патріарха Кирила в неділю Всіх святих, що в землі Російській просяяли, в новоосвяченому храмі св. Ігоря Чернігівського в Передєлкіно
Версія для друку
17 червня 2012 р. 18:30

17 червня 2012 року, в неділю 2-у після П'ятидесятниці, Усіх святих, що в землі Російській просяяли, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив чин великого освячення соборного храму святого благовірного князя Ігоря Чернігівського в підмосковному Передєлкіно та першу Божественну літургію в новоосвяченому храмі.

Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до присутніх із Первосвятительським словом.

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Ваше Високопреподобіє, отче Володимире! Дорогі отці, браття й сестри!

Усіх вас вітаю і сердечно поздоровляю зі святом всіх святих, що в землі Російській просяяли, і пам'яттю святого благовірного князя Ігоря Чернігівського, яка з мого благословення перенесена з 18-го на 17 червня, на сьогоднішній день, у зв'язку з освяченням дивного храму на території Патріаршого подвір'я в Передєлкіно, — храму, який являє собою красу руської національної культурної та храмобудівельної традиції.

Це велика подія — насамперед тому, що місто Москва так розрослося, що навіть віддалені окраїни, селища, села, що лежали поза Москвою, сьогодні стали частиною столиці, як і те місце, на якому ми з вами знаходимося. У місті Москві, як ви знаєте, не вистачає храмів Божих. Неможливо вести пастирську роботу, коли тридцять, сорок, а іноді й сто тисяч мешканців, з яких 80% люди хрещені, що належать до Церкви, — мають тільки один храм і кілька священиків.

У це, власне кажучи, й упирається сьогодні місія Церкви у великих містах. Адже ворог не дрімає, ворог тут як тут і, використовуючи засоби масової інформації, намагається переконати народ, що Церква, яка отримала такі свободи і такі багатства (добре було б порахувати ці «багатства»!), нездатна ані зменшити кількості абортів та розлучень, ані скоротити злочинність. Цікаво провести просту паралель: що, якщо б на 100 000 солдатів припадав один, як раніше говорили, політрук, тобто особа, відповідальна за виховання військовослужбовців? Чи можна було вимагати з нього ті показники, які пред'являються сьогодні Церкві недоброзичливими зовнішніми спостерігачами?

Наша головна проблема полягає в тому, що катастрофічно не вистачає храмів і парафій — тих самих парафій, які були б центрами молитви й одночасно освітньої, культурної, соціальної діяльності; де проводилася б робота з молоддю і з літніми людьми; парафій, навколо яких об'єднувалися б жителі мікрорайону. Адже, власне кажучи, за цим принципом будувалося все церковне життя в Росії — парафія була центром села; парафії були центрами невеликих громад, які проживають на території міст. І люди знали одне одного, і священик знав своїх парафіян, і був постійний духовний контакт. До батюшки приходили з проблемами, з питаннями, з турботами, — він був першим, хто примиряв чоловіка з дружиною, дітей з батьками; першим, хто зупиняв сповзання когось із членів сім'ї в той чи інший порок. Найчастіше пияцтво чоловіка припинялося після сліз дружини, коли вона приводила його, що страждає від цього пороку, до священика, і священик у присутності парафії — адже всі одне одного знали — перед хрестом і Євангелієм брав з нього клятву, що той припинить пити. І припиняли! Парафія була місцем духовного та фізичного зцілення; саме тут люди знайомилися зі словом Божим, отримували тлумачення цих великих слів, повчання в практичному житті — чи то сімейне чи навіть професійне.

А з якої позиції здійснювалося це повчання? Зовсім не з того, щоб Церкві отримати якісь переваги, а з єдиної позиції — актуалізувати великі, незмінні й вічні християнські істини, які Богом вручені роду людському через Церкву, для того щоб люди навчилися мотивувати свої вчинки саме християнськими переконаннями. Не міркуваннями користі, що розуміється ними, не міркуваннями кон'юнктури, не міркуваннями наживи, а совістю своєю, сповненою християнських переконань.

І тоді вторинним є, знають люди закон чи ні, розвинена законодавча система чи ні — усі живуть за законом совісті. Адже так і жив наш народ! Добре було б задати історикам запитання, коли з'явилися замки на руських хатах, в якому столітті і в якому році. Люди ніколи не закривали своїх будинків. Ніхто не міг увійти в цей будинок і зробити що-небудь погане — тільки хороше, якщо приходили на виручку. Мільйонні контракти укладалися без нотаріусів, без підписів — люди тільки дивилися одне одному в очі, тисли руки і просили священика благословити.

Так будувалася Русь. І це не ідилічна картина, це не романтизація минулого — це приклади того, що відбувається з народом, коли люди стають віруючими. Не такими, що раз на рік приходять до церкви, щоб освятити паски, а такими, що живуть вірою, регулярно відвідують храм, вивчають Слово Боже в освітніх установах при храмі.

Ми говоримо сьогодні про розрив між старшим і молодшим поколіннями. А чи є точка зіткнення старших і молодших? Домівка перестала бути такою точкою. Домівка стає місцем конфлікту, місцем нескінченних суперечок і навіть насильства, місцем стресів як для одних, так і для інших. Благополучні діти з багатих сімей стають чужими для своїх батьків. На що ж ідуть гроші? Поїздки за кордон, заняття спортом — але раптом у певну мить сім'я усвідомлює, що її більше немає, що всі одне одному чужі. Я можу до безкінечності продовжувати ці замальовки з нашого спільного життя, це перерахування конфліктів і страждань людських.

Напевно у людей поза Церквою є якісь рецепти, як все це виправити. Тільки де ці рецепти? Де ці люди? Якщо хтось сьогодні і пропонує рецепт, то його здійснення працює на ту чи іншу політичну силу, на ті чи інші політичні чи корпоративні інтереси — хтось хоче отримати політичні чи економічні дивіденди.

Школа перестала бути місцем виховання, вуз забув, що це таке. Де ж буде збиратися наш народ? Де ми будемо припадати до джерела благодаті, до джерела істини, що зцілює наші особисті, сімейні, суспільні недуги? Милістю Божою народ наш дивним чином зберігає віру, пройшовши через найважчі випробування безбожного часу, продовжуючи і сьогодні відбивати нападки на Церкву, не піддаючись спокусам і звабам. Як свідчить нецерковна соціологічна статистика, яка Церкві не симпатизує, ніякі кампанії проти Церкви не скорочують кількості віруючих. Ще раз хочу нагадати, що в цьому році як ніколи наповнилися храми Москви та інших міст Росії в дні Великого посту і Страсної седмиці.

Нехай це і буде нашою відповіддю на всі нападки тих, хто має сил більше, ніж ми. Вони 24 години віщають на десятках телевізійних каналів, вони використовують всю міць Інтернету — ми з вами не маємо такої сили і ніколи не будемо її мати. Але щоб зберегтися як громада віри, щоб передати наш імпульс усьому народу, ми повинні серцем бути тут, у храмі, відвідувати його якомога частіше, приводити сюди своїх дітей — і до церкви, і до недільної школи, брати участь у різних парафіяльних проектах, чи то соціальних, культурних чи освітніх. Ми повинні формувати соціум навколо храмів Божих.

І будівельники, які звели храм, не повинні ставитися до цього як тільки до своєї професійної справи — побудував і пішов на інший об'єкт. Цей храм має увійти у ваше життя. Відвідуйте його. Якщо живете далеко, то принаймні кілька разів на рік приїжджайте, привозьте свою сім'ю, покажіть цю красу, розкажіть, що тут і ваш внесок.

На цьому місці створюється дивовижний духовний центр. Усе почалося з маленького будинку, який у 1946 році за вказівкою Сталіна було надано Патріарху Олексію I. Потім, за Святіших Патріархів Олексія, Пимена та Олексія, це місце стало розширюватися. І що найважливіше, не тільки розширюється простір для роботи Патріарха і Священного Синоду, а й з'являються нові храми, і це місце стає одним із духовних центрів Москви. А будівництво храму святого благовірного князя Ігоря Чернігівського завершило одну з найважливіших сторінок у творенні цього Патріаршого духовного центру в Москві.

Я хотів би висловити особливу подяку всім тим, хто потрудився, здійснюючи задумане, здійснюючи такий непростий проект.

<…>

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Інші статті

Слово Святішого Патріарха Кирила в Неділю 7-у після П'ятидесятниці після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у день свята Казанської ікони Божої Матері після Літургії в Казанському соборі на Червоній площі міста Москви

Патріарша проповідь у день 600-річчя обрітення чесних мощей преподобного Сергія Радонезького після закінчення Літургії у Троїце-Сергієвій лаврі

Патриаршая проповедь после Литургии в Петропавловском соборе Санкт-Петербурга

Патриаршая проповедь в день памяти преподобных Сергия и Германа Валаамских после Литургии в Валаамском монастыре

Патриаршая проповедь после Литургии в храме равноапостольных Кирилла и Мефодия в Калининграде

Патриаршая проповедь после вечернего богослужения в соборе Христа Спасителя г. Калининграда

Патріарша проповідь після Літургії в Андріївському кафедральному соборі м. Геленджика

Патріарша проповідь після Літургії у храмі благовірних князя Петра і княгині Февронії Муромських м. Новоросійська

Патріарша проповідь після Літургії у Спаському кафедральному соборі м. Пензи