Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святителя Іони, митрополита Московського

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святителя Іони, митрополита Московського
Версія для друку
28 червня 2012 р. 17:14

28 червня 2012 року, у день пам'яті святителя Іони, митрополита Московського і всієї Росії, чудотворця, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в Патріаршому Успенському соборі Московського Кремля.

Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із проповіддю.

Усіх вас, Ваші Високопреосвященства і Преосвященства, дорогі владики, шановні високі представники Приморського краю на чолі з губернатором, дорогі отці, брати й сестри, я хотів би сердечно привітати й поздоровити з великим святом для всієї Руської Церкви, для всієї Русі — сьогодні ми звершуємо пам'ять святителя Іони, митрополита Московського і всієї Русі.

У далекому XV столітті жив святитель Іона, у важкі часи. То було наприкінці татаро-монгольського ярма, коли Русь уже набрала такої сили, що ніяка зовнішня окупація не могла продовжуватися. Але, з іншого боку, і безліч проблем була тоді в житті нашої Вітчизни, в тому числі в житті Церкви, і, напевно, головна полягала в тому, що Церква великої держави, що вже стала незалежною, була ще частиною Церкви Константинопольської.

Так сталося історично, бо з Константинополя ми прийняли православну віру і протягом майже 500 років були частиною Константинопольської Церкви, однією з її митрополій. Але саме в той час згустилися хмари над самим Константинополем. Нависла грізна небезпека захоплення й поневолення столиці Візантійської імперії, і візантійські імператори звернулися з проханням про допомогу до Заходу, а для того щоб ця допомога прийшла, прийняли рішення вступити в унію з Римом, підкоритися Римському єпископу. І митрополит Київський Ісидор, призначений і висвячений на це служіння Константинопольським Патріархом, був у складі тієї делегації, що вирушила до Італії на Ферраро-Флорентійський собор для підписання унії.

Митрополит Ісидор не був обраний єпископатом Руської Церкви, і мало що пов'язувало його з Руссю. Він опинився серед тих, хто підписав унію, і це був нищівний удар по всьому Православ'ю. Предстоятель Руської Церкви вступив до унії, відійшов від православної віри, і коли Ісидор забажав повернутися з Італії до Москви, його було вигнано москвичами з міста й великим князем — з меж Русі.

Тоді стало ясно, що необхідно обирати главу Церкви зі своїх, місцевих архієреїв, і Собор єпископів обрав єпископа Рязанського Іону митрополитом Московським і всієї Русі. Сталося це в далекому 1448 році, і з того самого року Церква наша вважається автокефальною, незалежною, самостійно обирає свого Предстоятеля.

Ми знаємо, що святитель Іона проявив себе як людина величезної духовної сили, як чудотворець, і тому невдовзі після смерті його було причислено до лику святих. Мощі його перебувають у цьому Успенському Патріаршому кафедральному соборі, і, прикладаючись до них, ви бачите нетлінну руку святителя як великий знак особливої благодаті, яка почила на ньому, першому Предстоятелю Руської автокефальної Церкви, на великому угоднику Божому, на великому духовному вожді руському.

Церква наша сприймалася сучасниками митрополита Іони, — як сприймалася, втім, протягом всієї історії країни нашої, як сприймається і сьогодні більшістю людей, — як те, що скріплює наш народ. Це духовна скріпа, це лінія самоідентифікації нашої нації, це та спільність, зруйнувавши яку, ми зруйнуємо свою Вітчизну. І хоча сьогодні ми живемо в інші часи, часи вільного релігійного вибору та відділення Церкви від держави, Руська Православна Церква продовжує нести це велике служіння, поєднуючи народ наш, зберігаючи в єдності нашу Вітчизну.

Ось чому Церква завжди була першою метою для тих, хто прагнув зруйнувати країну, внести внутрішній безлад у хід народного життя. Усі окупанти, починаючи від загарбників Кремля, що поневолили країну нашу в далекому XVII столітті, Наполеон, гітлерівські полчища мали на меті знищення й розділення Православної Церкви, розуміючи, що доки стоїть Церква як скріпа народного життя, стоїть і народ, здатний зберегти свою незалежність, свою цілісність, свою національну самосвідомість.

Усе сказане стосується земного людського життя, але місія Церкви простягається й далі. І щоб зрозуміти цю місію, потрібно уважно вчитатися або вслухатися в слова Євангелія, які ми сьогодні чули під час Божественної літургії (Мф. 11:27-30; Ін. 10:9-16). Господь сказав учням Своїм і тим, хто Його чув: «Я прийшов для того, щоб ви мали життя і мали його уповні» (див. Ін. 10:10).

Які чудові слова! Що означає «життя уповні»? Це життя в його повноті. А чи не до цього прагнуть люди, адже кожен хоче мати вдосталь життя? Однак дуже багато хто розуміє цей надмір по-своєму. Для багатьох надмір життя — це надмір грошей, це надмір власності, це надмір влади. І нерідко, досягаючи багато чого, оволодіваючи величезними матеріальними цінностями, маючи велику владу, вважаючи, що таким чином вони знайшли надмір життя, ці люди стикаються з величезними проблемами, із втратою спокою, душевного миру, любові, відданості, щирості, людського щастя. Ось і виходить, що в міру набуття того самого неправильно зрозумілого надміру життя ми втрачаємо найголовніше, що визначає людське щастя, стаємо людьми нещасними, хоча перебуваємо в надлишку матеріальному, до якого так прагнемо.

Що ж означають слова Господа «Я прийшов для того, щоб ви мали життя уповні»? І знову-таки в сьогоднішньому євангельському читанні від Матфея ми чули відповідь на це питання. Кожен, хто прагне до матеріального надлишку, стикається з багатьма проблемами, зі скорботами, з важким тягарем. Ми знаємо, як страшно оплачується часом цей людський надмір життя. І Господь говорить всім — і тим, хто має матеріальні цінності, і тим, хто не має; тим, хто має владу, і тим, хто не має, — словами, які ви сьогодні чули: «Прийдіть до мене, усі струджені та обтяжені — у тому числі обтяжені неправильно зрозумілим надміром життя, — і Я заспокою вас. Візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим, бо іго Моє добре, а тягар Мій легкий».

Що ж це за ярмо, яке треба прийняти на себе, щоб знайти спокій, щоб знайти це життя з надміром, яке Христос приніс людям? Це певна система самообмежень, які укладаються в Божественні заповіді. Заповіді — це система самообмежень. Людина може прийняти Божі заповіді тільки добровільно, отже вона добровільно себе обмежує. Декому ззовні це може здатися нудним, важким, нецікавим: навіщо себе обмежувати, коли сьогодні людей закликають розкріпачити себе, свої інстинкти, розкріпачити свою тваринну природу, брати від життя якомога більше? Що ж це за ярмо, яке Господь закликає взяти на себе, щоб знайти повноту життя? А це ярмо, яке через самообмеження і приводить людину до повноти життя, коли матеріальне поєднується з духовним, змістовним, внутрішнім, що визначає вертикаль життя людини.

Людина покликана не до того, щоб пересуватися лише по горизонталі, поглинаючи те, що дає мати-земля, насичуючи себе і задовольняючи свої потреби. Вона покликана пересуватися по вертикалі, і не донизу, а догори. І якщо успіхи в земному, в горизонтальному житті поєднуються з цим вертикальним сходженням, то це і є повнота буття, яку приніс Господь. І нехай не здається важким ярмо Христове, бо Сам Господь говорить: «Іго Моє добре, а тягар Мій легкий». Тільки спробуй, і ти зрозумієш, що це не згубна система самообмежень, що руйнує людину, а це сила, що піднімає людину догори, до неба, що дає велику свободу і справжнє бачення.

Церква, у тому числі наша Помісна Церква Руська, що пройшла важкими шляхами свого історичного буття, що несе багато важливих соціальних та культурних функцій, покликана відкривати людям правду Божу про повноту життя, про людське щастя. І сьогодні, згадуючи пам'ять святителя Іони, митрополита Московського і всієї Русі, першого Предстоятеля автокефальної Руської Православної Церкви, ми одночасно замислюємося про те, заради чого існує Церква Божа, до чого вона покликана вести народ, до яких висот вона покликана піднімати людей. І нехай допоможе Господь всім нам і Церкві нашій, незважаючи на спокуси й зваби, обмани та підступність віку цього, продовжувати це дивовижне служіння повноті людського буття й спасінню душ людських. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Інші статті

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила у день пам'яті святителя Тихона та отців Помісного Собору 1917-1918 років після Літургії в домовому храмі ПСТГУ

Патриаршая проповедь после Литургии в Георгиевском кафедральном соборе г. Владикавказа

Патриаршая проповедь после Литургии в храме равноапостольного князя Владимира в подмосковной Балашихе

Патріарша проповідь після Літургії у Благовіщенському соборі Дівеєвського монастиря

Слово Святішого Патріарха Кирила після всеношної в Олександро-Невському кафедральному соборі м. Нижнього Новгорода

Патріарша проповідь у день пам'яті святителів Московських після Літургії в Успенському соборі Московського Кремля

Слово Святішого Патріарха Кирила в Неділю 18-у після П'ятидесятниці після освячення Михайло-Архангельського кафедрального собору м. Архангельська

Патриаршая проповедь в праздник Покрова Пресвятой Богородицы после Литургии в Покровском монастыре в Москве

Патріарша проповідь у день свята Воздвиження Хреста Господнього після Літургії у Храмі Христа Спасителя