Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила після Божественної літургії в Свято-Троїцькому кафедральному соборі м. Брянська

Слово Святішого Патріарха Кирила після Божественної літургії в Свято-Троїцькому кафедральному соборі м. Брянська
Версія для друку
1 липня 2012 р. 16:58

1 липня 2012 року, в неділю 4-ту після П'ятидесятниці, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію у Свято-Троїцькому кафедральному соборі м. Брянська. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із Первосвятительським словом.

Ваше Преосвященство, вельмишановний владико Олександре! Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Шановний Миколо Васильовичу Денін, губернаторе Брянського краю! Дорогі отці, браття й сестри!

Я всіх вас вітаю з великим святом, бо освячення кафедрального Троїцького собору в Брянську є великим святом не тільки для Брянської землі, а й для всієї Русі.

Тішуся з того, що вчора на місці сходження кордонів трьох слов'янських держав — Росії, України й Білорусії — я мав можливість піднести молитву за духовну єдність наших народів, а сьогодні освятити в місті Брянську цей кафедральний собор, присвячений Святій Трійці — Трійці, Яка у внутрішньому Своєму житті являє приклад єдності й любові.

Кожне освячення храму є великою подією, освячення ж кафедрального собору — подія особлива. Кафедральний собор стає обличчям міста й області, він стає символом, видимим вираженням духовного життя й культурної традиції народу.

Мені доводилося бувати в місті Брянську, і коли я проїжджав по вулицях цього міста, ще будучи митрополитом Смоленським, я завжди шукав поглядом якусь точку, яка могла б бути домінантою міста, — але такої точки не було. Навіть діючі храми не справляли такого враження, щоб на них зупинився надовго погляд. Це було місто без видимого символу, без особливого знака.

Нині трудами всіх вас — і благодійників, і світської влади, і духовної влади, і всього народу — у Брянську споруджено символ цього міста, великий знак збереження й примноження людьми традиції Православ'я, що походить від купелі Київської, традиції, яка породила величезний духовний і культурний пласт спільного життя слов'янських народів.

Сьогодні ми чули Євангеліє від Матфея, у якому говорилося про зцілення слуги сотника (Мф. 8:5-13). Більшість з вас добре знають цей Євангельський сюжет, я тільки коротко нагадаю, що до Спасителя підійшов римський сотник, по нашому командир роти і, звичайно, язичник — римляни були язичниками, — і попросив зцілити його слугу. Господь погодився і був готовий іти до будинку сотника, але той зупинив Його і сказав: «Не треба, не йди, досить одного Твого слова. От і я, хоч сам є людиною підвладною, але маю також інших, хто мені підвладний. І кажу одному «йди» — і йде, а іншому «приходь» — і приходить. І слузі своєму кажу «роби» — і він робить». Вражений цією вірою язичника, Господь говорить: «Навіть в Ізраїлі, — тобто серед людей, віруючих в єдиного Бога, Своїх одновірців, — не знайшов Я такої віри».

Ця історія з римським сотником нагадує нам дещо з нашого недавнього життя. Країна наша — історична Русь, а потім Росія, Україна, Білорусь, інші країни — пройшли через десятиліття знищення віри. Ми добре знаємо про ці десятиліття, особливо люди середнього й старшого віку. Віру не просто ігнорували, не просто засуджували — її висміювали, над нею знущалися, її знищували всією силою адміністративного ресурсу. І як багато було людей, які злякалися, не витримали випробувань, які у найважчі часи злякалися заслань, в'язниць і навіть розстрілів! Ну, а коли ця загроза минула, багато хто боявся втратити роботу, зіпсувати кар'єру, втратити чергу на квартиру — мало що могло статися з людиною, яка, живучи в умовах атеїстичного суспільства, насмілювалася вірити в Бога.

Чотири покоління людей виховувалися в цій атмосфері. Мабуть, усе, настав кінець — адже багато хто так і думав! Коли я в 1985 році вперше приїхав до Смоленська з Петербурга, тодішнього Ленінграда, і почав відвідувати сільські парафії, то серце защемило, я відчув фізичний біль, споглядаючи видимий розгром православної Русі. Добре, якщо п'ять-шість людей, старих бабусь, були на службі. Та й у районних і навіть обласних містах справи йшли ненабагато краще, і, здавалося, обірвалася традиція, коли родина передавала віру, коли школа виховувала, коли моральні ідеали суспільства підтримували релігійний вибір людини...

Ми знаємо, що сталося потім. Сьогодні мені часто доводиться читати біографії кандидатів у священство, кандидатів на вступ до монастирів і навіть біографії кандидатів на архієрейське служіння — і що ж є спільним для абсолютної більшості цих людей? Пишуть: «Народився я в невіруючій сім'ї, батько й мати до храму не ходили, хрестився у свідомому віці, а потім вирішив усе своє життя присвятити Церкви». І ось виникає питання: що ж це за явище таке? Можливо, це звернення було у відповідь на потужний вплив Церкви на життя суспільства? Можливо, у ті часи Церква наша використовувала всі засоби масової інформації? Можливо, в одну мить влада почала підтримувати й допомагати Церкві? Але ж нічого подібного не було, і донині, якщо й буває, то в таких масштабах, що вони не можуть вплинути на масове звернення людей до Бога.

Що ж сталося й діється з нашим народом? А сталося те, що сталося з римським сотником. Язичник, тобто людина невіруюча, яка не знає Бога, яка не вміє молитися, не відвідує храм, раптом у певну мить у серці своєму відчуває колосальну зміну, і ця зміна відбувається у відповідь на зустріч людини з Христом, з Богом.

І які наслідки цієї зустрічі? Це не просто усвідомлення того, що «Бог є, ну і буду час від часу до храму ходити». Ця зустріч радикально змінює життя людини, і вчорашні інженери, лікарі, політичні діячі залишають світ і йдуть до монастирів, стають монахами та священиками.

Я ніколи не уявляв собі, що в наших монастирях стільки високоосвічених людей з прекрасною світської кар'єрою. І вони пішли до монастиря не тому, що образилися на весь світ, і не тому, що якесь нещастя їх вразило, а тому що усвідомили, що зустрілися з Христом і хочуть Йому служити і жити разом з Ним.

А де ж відбувається ця зустріч? Вона може відбутися де завгодно і в будь-який момент життя, але найчастіше вона відбувається в храмі. Коли ми відвідуємо храм, навіть будучи людьми невоцерковленими, ми, переступаючи поріг, відчуваємо, що опинилися в іншому світі. Це не той світ, який залишився за стінами. Усі пристрасті того світу — злість, конфлікти, проблеми — начебто залишаються за стінами храму, ми входимо в інше світобуття. І це не просто емоційне сприйняття архітектури, музики та зображень. Це реальне сприйняття нашим розумом і серцем іншого світобуття, тому що в храмі присутня благодать Божа, Божественна енергія. І часто, навіть будучи невоцерковленими, ми серцем відчуваємо цю Божественну благодать. А якщо людина одного дня відчула її і повернулася до храму, то вона починає поступово занурюватися в цю духовну стихію, у цей світ і усвідомлює, що з храму вона виходить щоразу сильнішою, спокійнішою, більш упевненою, бо благодать Божа піднімає нас до неба, а з висоти іншим є погляд на суєту світу цього.

Буває й так, що ми зустрічаємося з Богом поза храмом, коли щось відбувається в нашому житті. Іноді ми проходимо через скорботи, хвороби, часом смертельні хвороби, отримуючи за своїми власними молитвам або за молитвами близьких зцілення, цей факт вражає нас, і ми зустрічаємося з Христом. А буває й так, що ми зустрічаємося з Богом, зустрічаючись із іншою людиною, відчуваючи любов, яка від неї походить, і через зіткнення з добрими людьми, а іноді й через занурення в любов до іншої людини, ми усвідомлюємо красу небесного світу.

Буває й так, що зіткнення з людською творчістю, з гармонією і красою, яку творить людина, приводить нас до думки про спільного Творця, Який створив гармонію всього космосу і всього світу. От чому і зіткнення з природою, з нескінченним зоряним небом здатне змінити думку й життя людини. І щоразу, коли це відбувається, ми зустрічаємося з Богом, як зустрівся з Ним через Господа нашого Ісуса Христа римський язичник, сотник, імені якого ми не знаємо, і який загорівся такою вірою до Господа, яка вразила Самого Спасителя і напевно всіх тих, хто Його оточував.

От ми й будуємо храми, і проповідуємо слово Боже, і будемо проповідувати, і будемо закликати людей відкрити своє серце назустріч Господу. І якщо хтось ще не зустрів Спасителя світу, він неодмінно зустріне, якщо цього бажає. Нехай же будівництво та освячення величного Свято-Троїцького кафедрального собору в місті Брянську допоможе багатьом жителям цього града й області, через зіткнення з цією красою і цією духовною величчю, зустріти Бога, що спасає, на своєму життєвому шляху.

На пам'ять про освячення кафедрального собору я хотів би піднести Казанський образ Божої Матері. Нехай Цариця Небесна покриває Своїм Покровом жителів міста Брянська і всіх, хто з вірою і відкритим серцем приходитиме до цього святого храму.

Для всіх же вас, мої дорогі, я хотів би передати Патріарше благословення у вигляді цієї невеликої іконочки Святої Трійці.

Моя особлива подяка Вам, владико Олександре. Ви завершили будівництво цього храму. Порівняно недавно Ви приступили до керівництва Брянською єпархією, але душа Ваша приліпилася до цього місця, до цього народу, до цих святинь, і вірю, що Ви використаєте всі свої сили, освіту, знання й досвід, щоб сприяти духовному розвитку ввіреної Вам пастви.

<…>

Хотів би ще раз сердечно подякувати тим, хто вніс свою лепту у творення цього Божого дому. Понад усім єе дякую народові віруючому, який пожертвами своїми й молитвами своїми наблизив цей історичний день у житті міста Брянська та Брянської області. Нехай благодать Божа, яка походить від Пресвятої Трійці, перебуває над цим градом, над його жителями, над жителями Брянщини й над усією історичною Руссю. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патриаршая проповедь в праздник Покрова Пресвятой Богородицы после Литургии в Александро-Невском скиту

Патріарша проповідь в день пам'яті преподобного Сергія Радонезького

Патріарша проповідь у свято Воздвиження Хреста Господнього після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у день свята Різдва Пресвятої Богородиці після Літургії в Ільїнському храмі в Північному Бутові м. Москви

Патріарша проповідь в Неділю 14-ту після П'ятидесятниці після Літургії в храмі Введення в храм Пресвятої Богородиці в Вешняках м. Москви

Патріарша проповідь в день пам'яті благовірних князів Даниїла Московського і Олександра Невського після Літургії в Даниловому ставропігійному монастирі

Патріарша проповідь в Неділю 13-ту після П'ятидесятниці після Літургії в Храмі Христа Спасителя в Москві

Патріарша проповідь після Літургії в свято Донської ікони Божої Матері в Донському монастирі

Патріарша проповідь у свято Успіння Божої Матері після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь після Літургії в Савино-Сторожевському ставропігійному монастирі