Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила перед відкриттям II Загальноцерковного з'їзду із соціального служіння

Слово Святішого Патріарха Кирила перед відкриттям II Загальноцерковного з'їзду із соціального служіння
Версія для друку
9 липня 2012 р. 17:07
9 липня 2012 року, перед відкриттям II Загальноцерковного з'їзду із соціального служіння, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив у кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя молебень на початок доброї справи.

Після закінчення молебню Предстоятель Руської Православної Церкви звернувся до присутніх із Первосвятительським словом.

Сьогоднішньою Божественною літургією і цим урочистим молебнем ми відкриваємо з'їзд керівників єпархіальних соціальних відділів, духівників та старших сестер сестринств, а також учасників фестивалю «За життя — 2012».

Це найбільший захід у рамках Руської Церкви, який об'єднує людей, залучених до церковної соціальної роботи; і ви добре знаєте, що саме з Архієрейського Собору 2011 року почалися великі зміни в організації соціальної роботи в Руській Православній Церкві. Собор одноголосно прийняв рішення, що соціальна робота у Церкві має здійснюватися у точній відповідності до прийнятих церковних документів і бути обов'язковою для всієї Церкви. Ця постанова відштовхувалася від соборної традиції багатовікової давнини. Можливо, місце соціальної роботи в житті Руської Православної Церкви ніколи не визначалося так ясно і конкретно, але ми знаємо, що Церква наша завжди дбала про нужденних, про хворих, про самотніх, про інвалідів, про ув'язнених. І це було частиною загальноцерковних трудів, до яких закликається кожен віруючий, — не за посадою, не за положенням, не за вказівкою Священноначалія, а за ясною вимогою Самого Христа Спасителя, бо саме зі здійсненням добрих справ, як свідчить Євангеліє, і пов'язане виправдання або засудження людей у вічності.

Сучасний світ, що швидко змінюється, незважаючи на численні досягнення в галузі медицини та соціальної діяльності, постійно стикається з дедалі зростаючими загрозами людській особистості і самому буттю людського суспільства. Ці загрози різноманітні. Більшість із них походить від внутрішньої моральної кризи людської особистості. Коли традиції, що несуть вікову мудрість, освячену Божественним авторитетом, перестають бути обов'язковими, тоді кожна людина, перебуваючи поза всякою традицією, отже, не маючи ясного і чіткого критерію, намагається відповідати на те, з чим вона стикається протягом життя, — і відповідь ця часом буває страшною.

Ми знаємо, що сьогодні відбувається у сфері сімейних стосунків: яка велика кількість розлучень, яка велика кількість абортів, яка велика кількість сиріт, у тому числі так званих соціальних сиріт, тобто сиріт, які набули цього сумного статусу за живих батьків. Можна продовжити цю тему і у зв'язку з тими випробуваннями й бідами, які спіткали нашу Вітчизну. Це страшні катаклізми — то пожежі, що душать великі міста і спалюють селища й села, то страшні проливні дощі, що буквально за кілька хвилин обрушують на людей страшний удар водної стихії.

За офіційними даними, 171 особа, дійсно за кілька хвилин, загинула на півдні Росії. Усе це також вимагає від людини — від кожної людини — своєї власної особистої відповіді. Ми можемо пройти повз так званого бомжа, замерзаючого на вулиці великого міста, не звернувши на нього уваги, або зробити все, щоб людина не замерзла. Ми можемо сьогодні дивитися передачу по телебаченню, у кращому разі жахаючись того, що трапилося, але й пальцем не поворухнути, щоб реально допомогти людям. Щоразу, коли ми стикаємося з певним безладом, з певним розладом, чи то розлад у житті людини, сім'ї чи суспільства, ми завжди маємо можливість вибору — прийняти цей виклик або від нього відсторонитися. Але християнська традиція, яка приносить у нашу сучасну культуру цілком певне свідчення Євангелія про необхідність поділяти страждання з іншими, не залишає для християнина жодного шансу — він зобов'язаний іти назустріч людській скорботі.

Щоправда, скорбота стала значним компонентом життя навіть благополучних людей. Невдачі на роботі, в сім'ї, хвороби — хіба мало що надриває душу сучасної людини, навіть середньоблагополучної, і мимоволі виникає думка: «З мене вистачить, я і так занадто перенапружений, мене вже ні на що не вистачає, я не можу простягнути руку допомоги іншому». Ось таким людям я хотів би сьогодні сказати: спробуйте протягнути руку допомоги, і ви побачите, якими будуть наслідки, — піде геть ваша внутрішня особиста скорбота, і ви знайдете величезний сенс у тому, що зробили, бо робитимете це не з примусу, а за прямою вказівкою Господа, виконуючи Його волю, Його заповідь, Його закон. А справжнє виконання заповіді здійснюється тільки тоді, коли людина вільно приймає цю заповідь.

Наше суспільство було б іншим, якби ми навчилися не проходити мимо людських бід, страждань і скорбот. Ось чому в 2011 році Архієрейський Собор і прийняв рішення, щоб підбити підсумок всього того, що робилося в Церкві, провести певну інвентаризацію наших зусиль. А коли ця робота була проведена, виявилося, що у Церкви часто не вистачає тих інструментів і механізмів, тієї організації, яка допомагала б людям, які вирішили не проходити мимо біди іншої людини, здійснити свій добрий намір. Адже дуже часто люди кажуть: «що я можу зробити? чим я можу допомогти?» А у відповідь на це ми бачимо по телевізору рядок з ледь помітними й малозрозумілими номерами банківських рахунків. Як їх запам'ятати? А вже піти в банк, щось оформити — для деяких людей це просто фізично неможливо. Я навів цей приклад тільки для того, щоб сказати: замало доброго наміру, замало готовності людини відгукнутися на біду, у чому Церква повинна виховувати свою паству і весь народ, — потрібно створювати також зручні, швидкодіючі, добре організовані й прозорі інструменти надання допомоги. І я сподіваюся, що Церква наша вступила на шлях створення такої загальноцерковної системи соціальної роботи.

Сьогодні в цьому храмі присутні керівники єпархіальних соціальних відділів, на яких покладається особлива відповідальність з організації соціального служіння в рамках єпархій, що неодмінно передбачає оптимізацію соціальної роботи, насамперед благочинь, де, як ви знаєте, мають бути оплачувані соціальні керівники, так само як і на великих парафіях. Але й слабкі парафії потрібно залучати, через роботу великих парафій і благочинь, до цієї спільної церковної соціальної дії, спрямованої на те, щоб виконати заповідь Спасителя — нагодувати, напоїти, одягти, відвідати.

Я вважаю, що під час з'їзду добре було б обмінятися досвідом того, як сьогодні працюють наші єпархіальні соціальні служби — відкрито, спокійно, не побоюючись ніяких репресій, — і чесно поговорити про те, що є і чого немає. Отримуючи звіти єпархіальних архієреїв, я бачу, що є і дуже великі зміни на краще, але іноді між рядками читається відсутність будь-яких змін. Ми з вами збираємося сьогодні в Москві зокрема й для того, щоб стимулювати подальший розвиток єпархіальної соціальної діяльності, щоб рішення Архієрейського Собору 2011 року не були певним гуком по даху будівлі, всередині якої, сховавшись, сидять люди, чекаючи, що вітер незабаром мине, а разом із вітром — і всякі претензії та вимоги. Знаю, що і таке іноді відбувається — відсиджуємося і чекаємо, що новомодна справа захлинеться, піде в трубу, у красиві слова, і все буде так, як було раніше. Запевняю вас, що милістю Божою так, як було раніше, не буде, тому що світ змінився до невпізнання, буквально за кілька років, і тому наше соціальне діяння має бути добре організованим, богословськи обгрунтованим, пастирськи натхненним і, що дуже важливо, — представленим у сучасному інформаційному просторі не заради вихваляння, а заради того щоб люди могли обмінюватися досвідом, черпати сили в трудах інших людей.

Я думаю, що ви обговорите всі ці питання, тому що чекаю від нашого з'їзду реальних, не фантастичних, а реальних пропозицій того, що Церква може зробити для вдосконалення всієї соціальної роботи. Ми збираємося сьогодні обговорити як головну тему питання відносин Церкви й держави в плані надання допомоги сім'ям. Сімейна проблема — це проблема номер один. Сім'я формує особистість або, відмовляючись це робити, віддає формування особистості іншим силам — вулиці, засобам масової інформації, творам кінематографії, часом низькопробним. Ми повинні боротися за те, щоб сім'я продовжувала зберігати ці важливі функції, несучи головний тягар виховання підростаючого покоління; але для цього сім'я сама повинна бути взірцем стосунків чоловіка й дружини, дітей і батьків.

Неблагополуччя сім'ї — це неблагополуччя всієї нації. Неблагополуччя сім'ї — це певний загальний виклик колосальної негативної сили. Зараз багато зусиль докладається до того, щоб підвищити рівень економіки, зробити її більш ефективною, розвинути виробництво, відновити наукові дослідження, підняти рівень освіти, удосконалювати транспортну інфраструктуру. Усе це завдання великої державної ваги, які спрямовані, у тому числі, на освоєння земель, що залишаються неосвоєними, на перенесення технологій туди, де практично немає ніяких технологій, на те, щоб стимулювати інтелектуальне й матеріальне зростання життя людей. Отже нічого не вийде, якщо ми не врятуємо наші сім'ї, бо якщо немає здорової сім'ї, то діти не народжуються або народжуються неповноцінні діти.

Демографічна ситуація в Росії сьогодні ніби завмерла в очікуванні якогось зростання завдяки відомим зусиллям з боку держави. Але всіх цих зусиль ще зовсім недостатньо. Внаслідок абортів ми втрачаємо таку кількість дітей, що перевищує кількість народжуваних, якщо брати до уваги не офіційні, а реальні цифри цього національного лиха. І тому одне з найголовніших наших завдань — це надання допомоги матерям, тим, хто не впевнений, повинні вони чи не повинні народжувати дитину. Потрібно зробити все для того, щоб схилити жінку до народження, і добрих слів для цього мало. Ми повинні створювати свою власну систему соціальної підтримки тих, хто відмовляється від абортів, і я впевнений, що держава буде нас підтримувати, бо це реальна робота, спрямована на зміну демографічної ситуації на краще. За останні два роки ми маємо певні позитивні зрушення; зокрема, в наших єпархіях створюються сімейні центри для молодих мам, де здійснюється піклування про збереження сімей, про збереження дітей.

Я побажав би всім вам усвідомити, що минув час декларацій, особливо обурених декларацій з приводу того, що хтось десь чогось не робить. Наша увага повинна бути звернена насамперед на самих себе — що ми робимо, яка реально наша віддача. Ми повинні з увагою вивчати успішний досвід єпархій, монастирів і намагатися розширити цей досвід, перенести його в ті регіони, де його ще немає, і, звичайно, ми обов'язково повинні мати тісні взаємини із соціальними службами, з державною системою охорони здоров'я, тому що, беручи на себе ці функції, Церква здійснює не тільки внутрішньоцерковну добру справу, а й важливу державну місію, і ми висловлюємо надію, що ця соціальна робота Руської Церкви буде підтримана і державою, і суспільством.

Я хотів би побажати всім вам, мої дорогі владики, отці, брати й сестри, плідної роботи. Дай Боже, щоб у результаті цієї роботи ми мали певний план дій на найближчі роки. Я вже ознайомився з деякими проектами, які вам будуть представлені, і вважаю, що в принципі вони заслуговують на увагу; але дуже важливо, щоб будь-який документ, навіть ухвалений одноголосно, враховував реальні можливості Церкви й суспільства і став реальним внеском у подолання важкої ситуації, що склалася в країні.

Коли я говорю «в країні», я маю на увазі не тільки Російську Федерацію. Я вітаю всіх учасників, що прибули до нас з України, Білорусії, інших країн СНД, а також із далекого зарубіжжя, тому що проблеми, про які ми сьогодні говоримо, — це спільні проблеми для всіх чад Руської Церкви, де б вони не жили, а в більш широкому значенні — це спільні проблеми для всього роду людського.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Матеріали за темою

Служба «Милосердие-на-Дону» передала 2 тонны обуви и одежды жителям Херсонской области. Информационная сводка о помощи беженцам (от 27 марта 2024 года) [Стаття]

За участі Уфимської єпархії на території Башкортостану запущено програму фудшерингу

Нікольський жіночий монастир у Калузької області організував серію майстер-класів для біженок. Інформаційне зведення про допомогу біженцям (від 26 березня 2024 року) [Стаття]

За підтримки Синодального відділу з благодійності відбудеться всеросійська акція благодійної стрижки

У шосту річницю пожежі в кемеровському торговому центрі «Зимова вишня» у храмах Кузбаської митрополії молитовно згадали жертви трагедії

З благословення Святішого Патріарха у всіх храмах будуть возноситись особливі молитовні прохання про загиблих і постраждалих у «Крокус Сіті Холі»

У храмах Москви та області пройшли перші заупокійні богослужіння про жертви теракту у «Крокус сіті холі»

При атаці на Ніколо-Васильєвський монастир отримав поранення насельник обителі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Виступ Святішого Патріарха Кирила на позачерговому соборному з'їзді Всесвітнього руського народного собору

Вітання Святішого Патріарха Кирила з нагоди Дня військ національної гвардії Росії

Патріарше вітання настоятельці Покровського Хотькового монастиря ігумені Олімпіаді (Барановій) з 40-річчям чернечого постригу

Патріарше вітання наміснику Ніколо-Угреського ставропігійного монастиря ігумену Мефодію (Зінковському) з 25-річчям чернечого постригу

Патріарше вітання єпископу Сергієво-Посадському Кирилу з 25-річчям чернечого постригу

Співчуття Предстоятеля Єрусалимської Православної Церкви у зв'язку з терористичним актом у «Крокус Сіті Холі»

Вітання Святішого Патріарха Кирила з нагоди Дня працівника культури Росії

Співчуття Блаженнішого Архієпископа Охридського і Македонського Стефана у зв'язку з терористичним актом у «Крокус Сіті Холі»

Слово Святішого Патріарха Кирила при врученні архієрейського жезла Преосвященному Алексію (Турікову), єпископу Раменському

Звернення Святішого Патріарха Кирила з нагоди 25-ї річниці початку агресії НАТО проти Югославії