Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті преподобних Зосими, Саватія і Германа Соловецьких

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті преподобних Зосими, Саватія і Германа Соловецьких
Версія для друку
21 серпня 2012 р. 15:57

21 серпня 2012 року, у день пам'яті преподобних Зосими, Саватія і Германа Соловецьких, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в Спасо-Преображенському соборі Соловецького ставропігійного монастиря.

Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із Первосвятительським словом.

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Високоповажний отче наміснику! Дорогі отці, брати й сестри!

Усіх вас сердечно вітаю зі святом — пам'яттю перенесення чесних і цільбоносних мощей святих преподобних Зосими, Саватія і Германа Соловецьких. Крім того, цього року святкують три пам'ятні дати — і диво на Анзерському острові, і ювілей храму на горі Секирній, і 20-річчя відродження обителі.

Щоразу, коли відвідуєш Соловки, відчуваєш особливе почуття. Краса й суворість північної природи ще більш відтіняють той людський подвиг, який в ім'я Христове добровільно брали на себе люди, зрікшись світу, благополучного життя, більш-менш комфортних умов існування і відправившись сюди, на цей острів у холодному Білому морі, для того щоб спасати душу.

Але от що дивно — спасіння душі ніколи не буває байдужим навколишньому світові. Нібито індивідуальний за своєю природою подвиг пустельників Зосими, Саватія і Германа привів у дію величезну духовну силу їх послідовників, які також спрямовувалися на цей острів, щоб мати усамітнення і можливість духовного зосередження, які покладали на себе неймовірні фізичні подвиги, щоб взяти під контроль рухи своєї плоті і своєї душі.

І чим же розцвів цей особистий подвиг преподобних Соловецьких отців? Він розцвів зовнішнім дивом, яким не перестають захоплюватися люди, — це чудовий монастирський ансамбль, який нібито вийшов із холодних вод Білого моря, шедевр світової архітектури, створений так далеко від місць тогочасної цивілізації, з його непідйомними багатотонними кам'яними брилами. Якою ж мала бути воля цих людей, яку силу повинен був мати їхній дух, щоб створити тут це рукотворне диво? Адже ніхто не отримував за це зарплату, не було ніяких премій, ніяких нагород; важко сказати, чи говорили кому-небудь навіть слово «дякую» — не заради людської слави, а заради слави Божої творилася ця дивовижна обитель.

Святі преподобні отці приїжджали сюди, безперечно, за покликом Божим. Адже нікому на думку не спаде кинути все і їхати кудись за тридев'ять земель — тільки в тому разі, якщо є певний потужний сигнал, що досягає серця. І вони, безперечно, отримували цей сигнал, цей Божественний заклик, подібно до святих апостолів. Ми сьогодні чули Євангельське читання про покликання Андрія, Симона Петра, Іакова та Іоанна Зеведєєвих (Мк. 1:16-22). Ми звикли до цих Євангельських читань, але якщо уважно вслухатися, вчитатися в слова, то вони вражають. З'являється Дехто, Хто звертається до двох рибалок, які займаються своєю справою. Вони мають сім'ї, вони обтяжені клопотами, напевно, є і матеріальні труднощі, і ловля риби — єдиний засіб до існування. Щойно вони саме закинули мережі, і Цей Дехто звертається до них: «Ідіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями людей». Незрозумілі слова — вони рибу ловлять, причому тут люди? Але що ж? Одне тільки слово, і вони кидають свої мережі, знаряддя праці, які дають прогодування їм та їхнім близьким, і йдуть за Тим, Хто сказав їм ті слова. І Він підходить до інших рибалок, до Іакова та Іоанна, сина Іакова, які разом зі старим батьком лагодять мережі в човні, і звучать ті ж самі слова: «Ідіть за Мною». І ті все залишають — престарілого батька, роботу, можна сказати, життя, до якого вони так звикли, і йдуть за Господом...

Це неможливо пояснити раціонально. Вчинок апостолів був поза всякою логікою, поза здоровим глуздом, але ж вони здійснили цей вчинок. Господь не аргументував Свій заклик ніякою людською логікою або посиланням на якісь факти. Він просто покликав, і вони пішли, тому що сприйняли це послання не розумом — розумом таке послання сприйняти неможливо, — а серцем своїм, життям своїм, і дійсно стали ловцями людей.

От і святі преподобні отці — ніяким розумом, ніяким раціональним підходом, ніякою логікою неможливо пояснити, чому вони залишили життя в миру та прибули сюди, на ці холодні острови, як неможливо ні розумом, ні раціональної логікою пояснити те, що тисячі їх послідовників, у тому числі і в наше неспокійне, безбожне XXI століття, що роздирається протиріччями, приходять сюди, залишаючи все за своїми плечима, кидаючи мережі і залишаючи своїх батьків, щоб відповісти на заклик Спасителя. І доки будуть на землі люди, здатні відмовитися від усього заради здійснення цього заклику, будуть Слово Боже і благодать Божа перебувати в роді людському, і зречення світу в ім'я особистого спасіння відображатиметься у великих діяннях на благо людей, що залишилися в миру.

І сьогодні відбувається дещо, що можна порівняти з тим, що було за часів будівництва цієї святої обителі. Ми знаємо, який страшний період часу пережили ці святі стіни, як багато зла, скорботи, гніву, брехні було явлено тут, на цій землі. Здавалося б, у тому місці, де розквітав духовний подвиг, усе повинно було бути захищене. Але зло проникло й сюди, і звило тут своє гніздо — жахливе гніздо, яке стало символом зла, насильства, безбожництва, брехні, неймовірної жорстокості й підступності.

Що залишила по собі та сама людська сила, яка творила тут беззаконня? Нічого не залишила. Сьогодні держава, Церква й доброзичливці наші, благодійники вкладають величезні гроші, щоб відновити все втрачене за той час, коли людська сила, що претендує на правду, на істину, творила тут беззаконня. На що ж направляються всі ці кошти? На те, щоб відродити і знову явити красу того, що створили тут іноки, які не прагнули ні до якої людської сили і ні до якої людської слави.

Усе сказане про Соловецьку обитель можна застосувати і до Церкви Божої. Ми приходимо в Церкву, приймаємо Хрещення, стаємо її членами, потім приступаємо до Святої Чаші, сповідуємо свої гріхи в ім'я власного спасіння. Ми знаємо Божі заповіді, ми знаємо, чого вчила Церква з початку, і тому в житті своєму прагнемо робити все для того, щоб душу свою спасти, щоб отримати прощення гріхів, щоб позбутися спокус і зваб, поганих звичок, гріховних схильностей. Адже кожен, хто приходить до цієї обителі, приходить із тим, у чому йому потрібно каятися, у кожного є докори сумління, і кожен притікає сюди саме для того, щоб душу свою полегшити.

Так відбувається в масштабах усієї Церкви, і, нібито служачи власному спасінню, Церква завжди, протягом усієї історії, приносила видимий плід світу, творячи храми й монастирі, сприяючи розвитку освіти, здійснюючи справи благодійності, виховуючи дітей, формуючи особисту і громадську мораль, перетворюючи людські відносини, розвиваючи національну самосвідомість, засновану не на національній гордині, а на любові Христовій. Це обов'язок Церкви, який вона здійснює без будь-якого внутрішнього надриву і без будь-якого спонукання, тому що вся зовнішня діяльність Церкви, яку можна назвати суспільно значимою, походить з нашої роботи над самими собою, з нашого шляху спасіння.

Я хотів би від усього серця побажати інокам цієї святої обителі ніколи не вдаватися в тугу, не падати духом, ніколи не боятися холодів, морозів, мокрого снігу, пронизливого дощу, сильних вітрів, холоду, обмежень у можливості догоджати своїй плоті, тому що через цей подвиг твориться святість життя.

Сьогодні в апостольському читанні (2 Кор. 5:15-21) ми знаходимо чудові слова: «Ви у Христі нове створіння». Це ми, його послідовники. Що означає бути «новим творінням у Христі»? Хіба Христос зробив щось подібне до того, що було при створенні світу? Хіба Він когось заново створив? Такого не було. Але через спокутну Жертву, через подвиг Свій Він відтворив у Самому Собі ту святу й непорочну твар, те творіння, яке вийшло з рук Творця, позбавлене всякого гріха і всякої неправди; і дав можливість кожному, хто вірує в Нього, зіткнутися з цим новим творінням, отримати відпущення гріхів, повернути собі первозданну славу Божественного творіння. І кожен, хто прагне жити за заповідями Божими, хто сповідує свої гріхи, хто причащається Святих Христових Таїн, хто здійснює справи добра, правди, милосердя, стає причетним до цього нового творіння, яке Бог у Христі явив роду людському.

У цьому ж апостольському читанні ми чуємо також інші слова: «Бог у Христі примирив із Собою світ, і нам дарував служіння примирення». Дійсно, через Христа Спасителя всі ми прощені: якщо тільки не упираємося у своєму гріху, якщо не хулимо Святого Духа, якщо не відмовляємося від Бога — ми прощені. Милістю Божою нам прощаються наші особисті гріхи, тому що Христос за нас постраждав і, більш того, дав нам служіння примирення.

У Церкви найбільший потенціал примирення людей, чи то в сім'ї, у трудовому колективі, у місцевій громаді, у суспільстві, у державі та у всьому світі. Церква здатна нести справжнє примирення між людьми, тому що їй цю силу дав Сам Господь, Який Жертвою Своєю примирив рід людський з Богом і Отцем.

Навчені дивними словами сьогоднішніх Євангельського й апостольського читань, збережемо їх у своїх серцях і будемо жити згідно з цими словами, прагнучи до особистого спасіння та до перетворення світу, що нас оточує. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святих рівноапостольних Мефодія й Кирила після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Проповідь Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Миколо-Перервинському монастирі

Проповідь Святішого Патріарха Кирила після Літургії на Бутовському полігоні

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Покровському ставропігійному монастирі

Слово Святішого Патріарха Кирила після Великодньої великої вечірні в Храмі Христа Спасителя в Москві

Проповідь Святішого Патріарха Кирила у Велику Суботу після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в Великий Четверток після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила напередодні Великого Четвірка після богослужіння в Марфо-Маріїнській обителі в Москві

Проповідь Святішого Патріарха Кирила у Велику Середу після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь напередодні Великої Середи в Андріївському ставропігійному монастирі