Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила в свято Донської ікони Божої Матері в Донському ставропігійному монастирі

Слово Святішого Патріарха Кирила в свято Донської ікони Божої Матері в Донському ставропігійному монастирі
Версія для друку
1 вересня 2012 р. 16:00

1 вересня 2012 року, у свято Донської ікони Божої Матері, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію у Великому соборі Донського ставропігійного монастиря в Москві. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із Первосвятительським словом.

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Високоповажний отче наміснику, ігумене Парамоне! Дорогі отці, брати й сестри!

Усіх вас щиро вітаю з великим святом! Ми згадуємо сьогодні чудеса, які град Москва, народ наш і вся Вітчизна отримали за молитвами наших благочестивих предків перед іконою Божої Матері Донської, що сьогодні разом із нами тут, у цьому храмі. І коли ви будете підходити до цього чудотворного образу, то згадуйте, що перед цією іконою молилися князь Димитрій Донський, Пересвєт і Ослябя напередодні найстрашнішої для того часу битви — вирішальної битви на Куликовому полі, від якої залежало майбутнє всієї країни.

Пізніше цей образ, подарований козаками Димитрію Донському, було принесено сюди, до града Москви, і поставлено в похідному храмі, на тому місці, де знаходиться зараз Донський монастир, у грізному 1591 році. Для нас це неначе справи давно минулих років, але історія в Церкві оживає, тому що Церква зберігає історичну пам'ять не як поєднання фактів, наслідків чи причин тих чи інших подій, а як явлення милості Божої або Божого гніву. Саме в цьому сенс Священної історії.

Ми називаємо Священною історією історію Старого й Нового Заповіту, але в якомусь сенсі Священна історія не обірвалася, тому що це є історія втручання Бога у справи людські, яке мало доленосні наслідки. І коли не було ніякої надії на порятунок, як на Куликовому полі, бо ворог був сильніший; і в 1591 році, коли ворог підійшов до Москви і був сильніший, ніж дружина, яка охороняла столицю; і в XVII столітті, у Смутні часи; і в часи Наполеонівського нашестя; і в часи революції та громадянської війни, що зруйнувала національне життя нашого народу; і в грізні роки Великої Вітчизняної війни — Господь за молитвами Церкви, народу Божого, святих угодників, що в землі нашій просіяли, захищав нашу землю, наш народ і нашу Вітчизну.

Бог не звершував чуда, яке нагадувало б якийсь фокус, коли слабкі раптом перемагають сильних. Щоразу потрібно було брати участь у цій милості Божій — брати співучасть ревним і самовідданим служінням Церкві й Вітчизні, готовністю здійснити подвиг, як здійснили його Пересвєт і Ослябя і все руське воїнство, готовністю йти на будь-які випробування, на каліцтва, смерть, як то було в 1812 році. Знаємо, що те ж саме було й у Велику Вітчизняну війну, — Бог прихиляє милість Свою до тих, хто живота свого не щадить в ім'я святих цілей. Але для того щоб було так, потрібно, щоб між людськими діяннями і Божественним промислом встановився певний зв'язок, щоб висіклася певна іскра, яка запалила б Божественну енергію. І цією іскрою, цим зв'язком є молитва людей, живе релігійне почуття, глибока віра, тому що тільки у відповідь на щиру віру, на молитву й на готовність усі свої сили віддати для досягнення доброї мети Бог прихиляє Свою милість.

Іноді на сповіді священикам доводиться чути такі слова: «Молюся, молюся, храм відвідую, свічки ставлю, молебні замовляю, а не допомагає Господь». Іноді люди розчаровуються: «ну що ж молитва залишається непочутою?» Виною тому не Бог, Який завжди готовий чути наші молитви. Виною тому ми самі, коли і молебні замовляємо, і свічки ставимо, здійснюючи зовнішній обряд, — а серцем не полум'яніємо, вірою не загораємося, у молитві не міцні, на зовнішній, обрядовий бік покладаємо надію, як на якусь магію. Замовив — має у відповідь прийти, адже гроші заплатив, свічку поставив, так чому відповіді немає?

Чим же це сприйняття світу у нас, християн, відрізняється від сприйняття язичників, які обожнювали зовнішні обряди, істуканів, вважаючи, що достатньо доторкнутися до зображення істукана, принести йому жертву, покласти квіти, як неодмінно все має автоматично здійснитися? У релігійному житті нічого не відбувається автоматично. Усе вимагає внутрішнього напруження й сили, особливо молитва. Мені доводилося чути в монастирях, що послушники, особливо початківці, готові йти на будь-який найважчий послух, а не на молитву, тому що справжня молитва, концентрація всіх духовних сил забирає у людини всі сили. Прикладом такої молитви була молитва в Гефсиманському саду, коли з чола Спасителя стікали струмені кривавого поту. І це у Боголюдини! Можливо, Йому не варто було так напружуватися, адже Його ж мав почути Бог Отець. Та Син Людський і Син Божий в одній Особистості спасав рід людський, і Бог Отець вимагав від Свого Сина, що став Сином Людським, тих же зусиль, і ми знаємо, що ті зусилля в молитві перевершили будь-яке людське зусилля.

І якщо у нас інколи щось не виходить, не треба звинувачувати в цьому Бога. Потрібно звинувачувати самих себе. Чи з огляду на стан душі, чи через слабкість молитви, чи через свою гріховність, чи через скам'янілу нечулість ми стаємо нездатні висікти іскру, що запалює Божественну благодать. І все те, що сталося з нашими далекими предками в 1591 році тут, на цьому місці, має допомогти нам зрозуміти, що іскра висікається силою віри, силою молитви, концентрацією всіх душевних сил людини.

Можливо, хтось скаже: не кожному це дано. Відповідь така: це дано кожному. У Церкві немає обраних. Церква — це громада святих і грішних, і будь-якій людині, що загрузла в гріхах, що перший раз у житті переступає поріг храму і в молитві своїй висікає іскру, Бог дарує силу Своєї Божественної енергії. Господь творить чудеса з усіма нами, і це знає кожен, хто хоч раз мав відповідь на свою молитву.

І сьогодні, у день свята Донської ікони, прославляючи Царицю Небесну, ми припадаємо в цьому храмі до Її образа і молимося про Вітчизну нашу, про історичну Русь, про Російську державу, про народ наш, про молодь нашу, про нашу інтелігенцію, яка так часто збивалася з життєвого шляху, заводячи за собою в духовне болото весь народ. Ми молимося сьогодні з особливою силою і за воїнство наше, щоб Цариця Небесна захищала землю нашу миром, народ наш спокоєм; щоб Вона допомагала і молодим людям, тим, яких сьогодні силою хибних переконань намагаються відірвати від Бога і від Його благодаті, — щоб і над ними простягла Цариця Небесна Свій Покров.

Перебуваючи в цьому храмі, я хотів би особливе слово сказати козакам. Сьогодні їхній день — це їхні предки подарували князю Дмитру Донському чудотворний образ. Ви — особливий народ, який зберігає православні заповіти, який прийняв присягу жертовного служіння Вітчизні. Пам'ятайте про те, що ваші попередники завжди були готові життя своє покласти за віру православну і за народ свій; і нехай цей зв'язок часів зімкнеться у ваших душах, запалить ревність по вірі, ревність у любові до Вітчизні.

Я хотів би також подякувати отцю Парамону і братії за це богослужіння, за цю молитву. Отцю Парамону сьогодні було вручено ігуменський жезл, над ним було прочитано молитву поставлення на ігуменське служіння в цій святій обителі. Від тебе, отче Парамоне, очікую особливих зусиль в організації чернечого життя, в удосконалюванні всього того, що зробили до тебе твої попередники. Кожен робив свій внесок, і ім'я кожного ми пам'ятаємо. Сьогодні настав час тобі і братії твоїй зробити все для розквіту Донської обителі града Москви. Нехай Покров Пречистої Цариці Небесної перебуває над усіма нами. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Інші статті

Патріарша проповідь у свято Стрітення Господнього після Літургії в Успенському соборі Московського Кремля

Слово Святішого Патріарха Кирила напередодні свята Стрітення Господнього у Стрітенському ставропігійному монастирі

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в неділю 35-у після П'ятидесятниці в Храмі Христа Спасителя м. Москви

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті мучениці Татіани після Літургії в домовому храмі Московського державного університету

Проповідь Святішого Патріарха Кирила у свято Хрещення Господнього після Літургії в Богоявленському кафедральному соборі у Москві

Слово Святішого Патріарха Кирила в Хрещенський святвечір після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила в день свята Собору Пресвятої Богородиці після Літургії в Успенському соборі Московського Кремля

Слово Святішого Патріарха Кирила після великої вечірні у день свята Різдва Христового

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святителя Петра Московського після Літургії в Успенському соборі Кремля

Патріарша проповідь в Неділю 31-шу після П'ятидесятниці після Літургії в храмі Всіх преподобних отців Києво-Печерських у Старих Черьомушках м. Москви