Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Виступ Святішого Патріарха Кирила на нараді «Теологія в вузах: взаємодія Церкви, держави й суспільства»

Виступ Святішого Патріарха Кирила на нараді «Теологія в вузах: взаємодія Церкви, держави й суспільства»
Версія для друку
28 листопада 2012 р. 19:20

28 листопада 2012 року в конференц-залі готелю «Данилівський» в Москві під головуванням Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила відбулося перше пленарне засідання наради «Теологія у вузах: взаємодія Церкви, держави й суспільства». Нарада відкрилася доповіддю Святішого Патріарх Московський і всія Русі Кирила.

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Шановні ректори світських і духовних навчальних закладів! Дорогі отці, брати й сестри!

Ми зібралися сьогодні тут, щоб обговорити важливу тему — «Теологія у вузах: взаємодія Церкви, держави й суспільства».

Релігія в постсекулярному суспільстві

Золотою эпохою християнської теології або, по-російськи, богослов'я (потрібно домовитися про те, що це синоніми) вважається епоха святих отців і вчителів першого тисячоліття християнської історії — ті часи, коли євангельська віра отримала багате, складне, розгорнуте вираження в багатьох богословських працях, що стали класичними, коли Одкровення, відображене в Старому й Новому Заповітах, почало сприйматися крізь призму світського знання і, насамперед, крізь призму класичної філософії. Це час, коли відбувся певний синтез класичної філософії, що мала, як ми знаємо, язичницьке походження, і християнського Одкровення. Пізніше фундаментальне богослов'я і різні богословські дисципліни продовжували розвиватися в культурно-історичних умовах, що постійно змінювалися — на Сході й на Заході. Починаючись у формі проповіді, катехізичних повчань, полемічних творів, богослов'я пізніше стало зведенням релігійних знань і системою навчальних і наукових дисциплін. Теологія стала наукою, зі своїми джерелами, методами й дослідницькими традиціями. Вона лягла в основу християнського європейського університету, була першим і головним факультетом в цих університетах, і протягом довгого часу статус теології як цариці наук зберігався і ніким не оспорювався.

Потім у Європі почалися всім відомі процеси, які іменуються секуляризацією. Ці процеси торкнулися різних сфер життя. Спочатку відбувалася секуляризація наук, насамперед природничих, і так виник феномен сучасної науки. Потім — секуляризація суспільного життя, культури, освіти. І, нарешті, — секуляризація політики. Релігію і Церкву дедалі більше витісняли на узбіччя життя, заганяли у своєрідне гетто, у приватне життя — аж до радикального вигнання зі сфери будь-яких суспільних відносин, аж до затвердження тієї системи державного атеїзму, яку люди старшого покоління добре знають із власного досвіду.

Якою ж є ситуація сьогодні? Тут я хотів би звернути увагу на два важливі моменти.

По-перше, секуляризація — це не однорідне явище, у різних країнах і регіонах вона проходила по-різному. Радянська секуляризація спиралася на ідеологію, яка мала повністю витіснити релігію з життя суспільства. В радянській ідеології світське було рівнозначним антирелігійному. Так само розумілася будь-яка наука, і природнича, і гуманітарна, — як антирелігійне знання.

Проте в інших країнах — в Європі і в Америці — секуляризація мала більш м'які форми (хоча й там її двигуном була певна ідеологія). Багато які аспекти присутності Церкви в суспільному житті, у тому числі в освіті, там збереглися і навіть розвивалися; і принцип світськості розумівся зовсім не в дусі агресивного атеїзму, але як нейтральний простір, в якому є законне місце для релігійного життя й діяльності. Ми ж сьогодні в Росії все ще живемо в тіні жорсткого ідеологічного секуляризму радянського типу і не можемо зжити його наслідки. Це перше, що треба мати на увазі.

Другий момент — ще більш важливий. Секуляризм — і радянський, і західний — ідеологічно підживлювався пафосом очікування швидкої смерті релігії у так званому передовому, цивілізованому світі. Але це був не науковий пафос, а ідеологічний, хоча прихильники секуляризму завжди апелювали й продовжують апелювати до сучасної науки як до тієї сили, яка відповість на всі світоглядні питання і зробить релігію непотрібною, а людину — щасливою. В результаті для багатьох стало загальною думкою, стереотипом уявлення, що сучасна освічена людина не може бути релігійною, що вільний розум і релігійна віра несумісні.

Що ж ми бачимо сьогодні, на початку XXI століття, коли здається, що наука і породжені нею технології остаточно перемогли й проникли в усі пори нашого життя? Ми бачимо зовсім іншу картину: релігійна віра не тільки не вмерла, але відроджується. Віра живе й посідає найважливіше місце в житті людей різного рівня освіти, різного соціального стану, різного віку, різної етнічної та культурної приналежності. Кількість таких людей неухильно зростає — і в нашій країні, і в інших країнах, які пережили секуляризацію різних типів, і насамперед секуляризацію атеїстичного типу.

Це дуже важливо зрозуміти. Інакше ми будемо залишатися в полоні застарілих ідеологічних уявлень і не зможемо бачити реальність такою, яка вона є.

Релігійність — це не доля купки маргіналів, це соціологічний факт. До релігії, до Церкви сьогодні звертаються мільйони людей у пошуку відповідей на світоглядні та духовні питання, заглиблюючись у свою національну й культурну традицію та прагнучи знайти, у тому числі, моральну основу, сенс життя.

І я дуже чітко розділив би два підходи до цієї ситуації: підхід правовий та підхід соціологічний. Вони не суперечать один одному, але є взаємодоповнюючими.

З правової точки зору наша держава є світською і в ній діє принцип свободи совісті та віросповідання. Ніхто не має права нав'язувати громадянам будь-який світогляд, ідеологію чи релігію. Держава за допомогою права та відповідної політики створює світський простір, який є нейтральним у відношенні до світоглядних цінностей.

З соціологічної ж точки зору ми не можемо не бачити, що в суспільстві відбуваються певні трансформації, серед яких — процес відродження релігії, збільшення кількості релігійних людей. Цей процес стосується не просто окремих громадян та їх переконань — він стосується культурної матриці суспільства, яке перебуває на перехідному етапі від епохи жорсткої секуляризації до нової епохи, коли релігія знову набуває значимості, стає актуальною, всупереч усім прогнозам про її близьку й неминучу смерть. Деякі дослідники називають цю нову епоху постсекулярною, маючи на увазі, що жорсткий і агресивний секуляризм втрачає домінуючі позиції в суспільному й культурному житті.

На мій погляд, тему нашої сьогоднішньої наради слід обговорювати, виходячи саме з такого бачення.

Теологія у вищому навчальному закладі

Тепер я хотів би сказати кілька слів про теологію у вищих навчальних закладах.

Ми запросили до обговорення цієї теми не лише архіпастирів, богословів і церковних педагогів, але й представників державної влади, наукового співтовариства, освітніх структур, громадських організацій. Ми повинні обговорити питання, яке стосується не тільки внутрішнього життя Церкви або внутрішньоцерковної богословської освіти, але й життя суспільства, питання, яке входить до сфери державної відповідальності.

Давайте спробуємо розібратися, чому присутність теології у вищих навчальних закладах — державних і приватних, — з одного боку, не суперечить правовим принципам, що керують життям нашої держави й суспільства, а з іншого — відповідає тим трансформаціям, що відбуваються в нашому суспільстві, в нашій культурі.

Візьмемо саме слово «університет». Чим має бути університет? — Тим місцем, де учень долучається до універсуму людського знання.

Мене особисто завжди коробить, коли профільні вищі школи з незрозумілих причин присвоюють собі найменування університету: припустимо, університет легкої промисловості. Таке враження, що слово «університет» нібито краще, ніж «вища школа». Радянське слово «інститут» не повною мірою, звичайно, відповідало потребам назви вищої школи. А от «вища школа» (як, наприклад, Вища школа економіки) — це цілком правильна назва для профільного вищого навчального закладу, який за природою своєю не є університетом. Вибачте за це відхилення від теми, але хотів розділити з вами певну стурбованість з приводу масової появи в нашій країні профільних вищих навчальних закладів, які присвоїли собі найменування «університет».

Університет має бути тим місцем, де живе й розвивається наука, що охоплює різні області знання. Університет покликаний відкривати доступ до різноманіття людського досвіду, створювати можливість долучитися до обраних сфер знання, у тому числі й до релігійного знання, вираженням та викладенням якого є теологія.

Чи суперечить це світськості, що розуміється не в дусі агресивного секуляризму, а в дусі світоглядної нейтральності? Ні, не суперечить, якщо дотримується принцип добровільності, якщо теологія нікому не нав'язується.

Чи відповідає це суспільному запиту, духовним та культурним потребам людей? Безперечно, тому що створює можливість долучення до релігійного знання в процесі отримання вищої освіти, тобто в період активного формування особистості, її світогляду, в період входження в культурну традицію, вітчизняну й світову, в якій релігія посідає одне з найважливіших місць.

А тепер подивимося на те ж саме питання з соціологічної точки зору, маючи на увазі майбутнє нашого суспільства. Ми навчаємо інженерів, економістів, правознавців, учителів, управлінців — професіоналів у різних галузях практичної діяльності та науки. До того ж ми говоримо про необхідність зберегти гуманітарну науку та викладацькі кадри, без чого неможливо виховати покоління культурних та креативних громадян, здатних на участь у поступальному, інноваційному розвитку нашої країни. Тобто йдеться про збереження й підвищення професійної і наукової компетенції у випускників вищих навчальних закладів, у тому числі майбутніх викладачів, про їх всебічну освіту.

І от уявіть: ми матимемо компетентних фахівців у різних галузях знання, науки й культури, за винятком... фахівців у галузі релігії — у той самий час, коли 80% населення хрещено в православній вірі і 69% населення Росії заявляють, що вони мають зв'язок із Руською Православною Церквою. Додайте до цього понад 10 млн. мусульман. І виходить, що абсолютна більшість людей, громадян нашої країни, має відношення до релігії, а наукового вивчення релігії у вищих навчальних закладах практично не існує. Не існує такої важливої сфери знань, що історично виникла і була включена до університетських програм Західної Європи, як теологія.

Чим це загрожує? Це загрожує тим, що в новій історичній ситуації, коли дедалі більше число наших громадян звертається до релігії і переживає її значущість в особистому й суспільному житті, у багатьох людей буде формуватися перекручена або радикальна релігійність, здатна завдати величезної шкоди особистості, державі й суспільству. Ми індексуємо зростання такої релігійності — і не тільки в ісламській, а й у православній спільноті.

Нам треба усвідомити дуже важливу річ: теологія у вузі — це не екзотична освітня дисципліна, не примха якихось представників Церкви, не спроба вторгнутися в чужий простір, щоб нав'язувати релігійний світогляд і чинити перешкоди у викладанні традиційних наукових дисциплін. Теологія у вузах — це культурний імператив для суспільства, яке протягом тривалого часу було практично відчужене від релігії як особливої сфери людського буття.

Теологія у вищій школі, тобто на високому академічному рівні, що відповідає науковому рівню гуманітарних та суспільних дисциплін, — це ще й протиотрута від поширення в суспільстві релігійного радикалізму, який зазвичай розвивається спонтанно, безконтрольно і здатний охоплювати маси людей.

Місіонерське покликання Церкви

Дозвольте мені також сказати кілька слів про можливу співпрацю Церкви та світських вузів.

Коли ми говоримо про теологію, не можна забувати також іншого важливого аспекту, який стосується самої Церкви — це її суспільне служіння. Наші духовні семінарії та академії виконують дуже важливе завдання підготовки й виховання майбутніх пастирів, і традиції духовної школи слід усіляко зберігати й розвивати. Але богословсько-пастирська освіта має свої цілі та свою специфіку. Заняття богословською наукою далеко не завжди можна поєднувати з пастирським служінням. А компетентними богословами, здатними розвивати богословську науку та доносити знання, у тому числі про православну віру й церковну традицію, до широкого кола людей, можуть бути не тільки священнослужителі.

Присутність православного богослов'я у спільному академічному просторі та його творча взаємодія з іншими науковими дисциплінами як природничого, так і гуманітарного циклу має сприяти підвищенню наукового рівня богослов'я — і як комплексу навчальних дисциплін, і як дослідницької сфери.

Розвивати взаємодію між єпархіальними структурами та світськими навчальними закладами — це одне із завдань, що стоять сьогодні, у тому числі, перед архіпастирями, перед церковними керівниками. Дехто вважає, що оскільки формально теологічні кафедри, відділення та факультети у світських вузах належать до сфери відповідальності адміністрації цих навчальних закладів, Церкві до них не має бути ніякого діла: є в єпархії духовна семінарія — от і добре, а що там діється в університеті, нас не обходить. Це невірна логіка. Навпаки, потрібно створювати в структурі єпархіальних управлінь спеціальні органи, або доручати цю роботу спеціально підготовленим людям, які будуть взаємодіяти з теологічними підрозділами вузів.

Тому я закликаю архіпастирів нашої Церкви зі всією серйозністю поставитися до цієї справи, всіляко дбаючи про розвиток взаємодії між довіреними їм єпархіями й духовними навчальними закладами та вищими світськими навчальними закладами. У тих університетах та інститутах, де є потреба, необхідно створювати кафедри теології. Можуть відкриватися міжвузівські кафедри теології подібні до тієї, що є сьогодні в Самарі. Можуть створюватися науково-богословські міждисциплінарні центри, які стануть майданчиком для плідного діалогу між наукою та релігією. Форм взаємодії сьогодні дуже багато, і важливо, щоб ми використовували всі наявні для цього можливості.

Теологія у вузі неможлива без розвитку богословської науки. Навчальний і дослідницький компоненти тут повинні бути взаємопов'язані, повинні один одного підсилювати. Необхідно залучати для роботи на теологічних кафедрах як компетентних фахівців, так і талановитих студентів, перспективну молодь, створюючи їм максимально сприятливі умови для творчого розвитку. Це завдання не тільки самих кафедр, але й місцевих церковних структур.

Тут жодним чином не йдеться про втручання церковної влади у світський процес освіти. Йдеться про соціальне партнерство Церкви й освітніх установ, про взаємодію і співпрацю, спрямовану на підтримку теологічної освіти. Така підтримка — справа одночасно і церковна, і суспільна, і культурна. Об'єднання ресурсів вузів і церковних (єпархіальних) структур має служити спільній справі заповнення богословської складової у вітчизняній культурі, науці та освіті. Без такого заповнення важко говорити і про збереження історичної спадкоємності нашої культури, і про відновлення культурного універсуму в науці та освіті.

Хтось може запитати: чому я приділив так багато уваги обгрунтуванню необхідності присутності теології у світських вузах? Хіба вона там вже не присутня? Слава Богу, у цій галузі вже пройдено великий шлях, дуже багато зроблено. Сьогодні православна теологія викладається в 34 містах усіх федеральних округів: від Брянська до Владивостока і від Мурманська до П'ятигорська. Ліцензію на підготовку теологів мають 37 державних університетів (класичні, педагогічні, лінгвістичні, інженерні) і 10 недержавних освітніх установ. Навчання ведеться згідно з освітнім стандартом вже третього покоління.

Понад десять років у рамках Навчально-методичного об'єднання університетів Росії існує Рада з теології під головуванням декана історичного факультету МДУ імені М.В. Ломоносова академіка Сергія Павловича Карпова.

Завдяки спільній роботі представників різних вузів (державних і церковних) були розроблені діючі стандарти, а також навчально-методичне забезпечення бакалавріату, спеціалітету та магістратури, програм додаткової післявузівської освіти; надавалася методична та кадрова допомога тим, хто вперше вступав на шлях викладання теології.

Важливою віхою стало прийняття в лютому 2008 р. «Федерального закону про внесення змін до окремих законодавчих актів Російської Федерації в частині ліцензування та акредитації установ професійної релігійної освіти (духовних освітніх установ)». Цей нормативний акт дозволив розпочати процес ліцензування й акредитації за державним стандартом духовних освітніх установ. До теперішнього часу цю процедуру пройшли 6 духовних академій і семінарій.

Слід відзначити Рязанську й Приморську митрополії, в яких налагоджені тісні контакти в галузі теологічної освіти між державними й церковними освітніми структурами. Хороші результати досягнуті в Тулі, Єкатеринбурзі, П'ятигорську, в ряді інших місць. У цих містах дипломовані теологи добре показали себе на всіх значущих для Церкви й суспільства напрямках просвітницької роботи: вони займаються дослідженнями, викладають у вузах і школах, трудяться у сферах катехизації, працюють із молоддю у сфері місії та соціального служіння, працюють у ЗМІ, закладах культури, громадських організаціях і державних установах.

Хотів би особливо відзначити співпрацю представників традиційних конфесій нашої країни у справі викладання теології у світських вузах. Сьогодні ми маємо не тільки православні, але й ісламські факультети теології. Більш того, є приклади співіснування декількох конфесіональних профілів у рамках одного факультету. Так, наприклад, на факультеті теології Уральського гірничого університету вивчається і Православ'я, і іслам, причому факультет очолює православний архієрей, а його заступником є муфтій. Подібного роду взаємодію між традиційними конфесіями слід підтримувати.

Впровадження загальнообов'язкового предмету «Основи релігійних культур і світської етики» в російських школах — це важлива віха на шляху викорінення релігійної безграмотності серед нашого населення. Але запитаємо себе: хто сьогодні викладає цей предмет у світській школі? Іноді викладачем основ релігійної культури опиняється людина, що має дуже поверхневі й приблизні знання про свій предмет. У цих умовах створення кафедр теології у світських вузах стає особливо своєчасним і затребуваним. Адже саме ці кафедри, насамперед, мають виховувати не тільки майбутніх теологів, але й гуманітаріїв широкого профілю, у тому числі таких, які будуть здатні викладати дітям основи релігійних культур.

Полеміка проти викладання теології у світській школі

Отже, досягнення є, і їх чимало. Але є також серйозні проблеми, які ми повинні обговорювати, щоб знайти шляхи їх вирішення.

Почнемо з того, що донині іноді лунають публічні протести проти викладання теології у вищій школі. Деякі представники наукової громадськості знову говорять про «клерикалізацію» освіти. Говорять, що теологія у вузі суперечить Конституції, і при цьому проводять паралелі з радянськими часами, з присутністю партійних організацій у державних установах. Одночасно протестуючі посилаються на «світову практику». Ось пряма цитата з одного відкритого листа, опублікованого буквально днями. Цитую: «В інших країнах аналогічні кафедри існують або в приватних університетах, або як данина багатовіковій традиції, оскільки середньовічні університети спочатку були створені для підготовки служителів культу».

Про що свідчать такі висловлювання? Як раз про те, про що я говорив вище: у нашому суспільстві досі існує величезний дефіцит адекватного знання про релігію і Церкву, не кажучи вже про світову практику присутності теології в університетах.

По-перше, теологічні факультети в таких університетах, як Оксфорд, Кембридж, Гейдельберг, Тюбінген, ніяк не можна розглядати тільки як «данину багатовіковій традиції». За таку данину західні люди гроші платити не будуть. Ці факультети становлять невід'ємну частину освітнього процесу, не тільки готуючи професійних теологів, але й забезпечуючи компетентне викладання релігійних дисциплін для слухачів інших факультетів.

По-друге, факультети теології сьогодні є в університетах США, Греції, Сербії, Румунії, Болгарії та багатьох інших країн, де в середньовіччя взагалі не було університетів. Чи означає це, що в зазначених державах порушується принцип світськості?

Ще раз хочу відзначити, що нам необхідно досягти суспільного консенсусу в розумінні світськості. Що таке світськість держави? Що таке світськість освіти? Конституційною нормою є світський характер державної і муніципальної школи, тобто відсутність обов'язкової для всіх ідеології. Проте Основний закон не дає тлумачення цього фундаментального принципу.

Треба зрозуміти головне: не можна змішувати ідеологію секуляризму і світськість як ідеологічну та світоглядну нейтральність. Не можна розглядати атеїзм як спільний знаменник усіх світоглядів, у тому числі релігійних. У просторі правильно зрозумілої світськості можливою і бажаною є продуктивна взаємодія держави, суспільства та релігійних конфесій у різних галузях, у тому числі в галузі освіти.

Кілька слів про нинішній стан теології у вузах

Як ми бачили, у нас у багатьох вузах вже існують теологічні підрозділи. Але працюють вони по-різному, з різною ефективністю, часто спираючись лише на місцеві й дуже убогі ресурси. Болючою проблемою є гостре недофінансування теологічної освіти. Так, на поточний академічний рік з конкурсних процедур на всю країну було виділено лише 189 бюджетних місць для студентів-теологів, що, звичайно, не можна вважати достатнім, особливо у зв'язку з потребою викладання Основ релігійної культури й світської етики.

Сьогодні ми поки не можемо говорити про єдину систему теологічної освіти у вищій школі. Про таку систему, в якій відбувалася б внутрішня циркуляція ресурсів, взаємна підтримка і, як наслідок, загальне підвищення науково-освітнього рівня. Теологічні підрозділи у вузах роз'єднані, деякі з них перебувають на межі виживання. Це кризова ситуація, і ми ризикуємо втратити ті позиції, які вже досягнуті за весь період становлення вузівського теологічної освіти в нашій країні.

Хотів би ще раз відзначити: йдеться про справу, яка має загальнонаціональну значущість. Нам необхідно якісно змінити ситуацію, що можливо тільки об'єднаними зусиллями Церкви, держави й суспільства — включаючи університетську спільноту. Що ж для цього слід зробити?

По-перше, необхідно нормативно забезпечити партнерство держави й релігійних конфесій у справі розвитку теологічної освіти, враховуючи, коли це доречно, досвід інших держав. Тут ми звертаємося до органів законодавчої влади, до Міністерства освіти й науки Російської Федерації, до інших профільних державних структур, запрошуючи їх до конструктивної співпраці.

По-друге, потрібно розробити й прийняти перспективний план організаційного та фінансового забезпечення теологічної вузівської освіти як єдиної системи. Це має бути спільна робота представників державних органів, включаючи органи освіти, науково-освітянської спільноти, громадських організацій, благодійників і Церкви.

По-третє, є конкретна проблема, досі не вирішена, незважаючи на всі зусилля з нашого боку. Наші теологи отримують загальновизнаний, державний диплом і стають фахівцями у своїй галузі, але далі рухатися вони не можуть.

Згідно зі світовою практикою, теологи завершують своє професійне формування, захистивши наукову дисертацію і здобувши науковий ступінь. Так, наприклад, у Німеччині щорічно захищається близько 250 дисертацій з теології, що визнаються державою. Росія в цьому відношенні катастрофічно відстає. Навіть у наших найближчих сусідів — на Україні — справа набагато краще.

Нам кажуть, що в науковому співтоваристві немає консенсусу щодо питання про те, чи є теологія наукою. Думаю, що в даному випадку, знову ж таки, діє інерція радянських часів — тепер уже скоріше психологічна, ніж ідеологічна. Серед представників природничо-наукових дисциплін є й ті, хто не вважає наукою такі предмети, як філософія, літературознавство тощо. У членів наукової спільноти, що включає і природознавців, і гуманітаріїв, немає єдиного критерію науковості. У той же час існують формальні вимоги до написання й захисту дисертації, які є спільними для природничих, гуманітарних і суспільних наук. Вища атестаційна комісія фіксує відповідність будь-якого дисертаційного дослідження цим вимогам.

Сьогодні багато наших богословів проводять дослідження, які повною мірою відповідають вимогам і критеріям, що висуваються до наукових досліджень в різних галузях світської науки, у тому числі світової. Про це, зокрема, свідчить досвід нещодавно створеної Загальноцерковної вченої ради. Сподіваюся, що питання про внесення теології до номенклатури наукових спеціальностей ВАКу буде вирішено позитивно.

Висновок

На закінчення я хотів би подивитися на проблему, що обговорюється, дещо ширше.

Сьогодні світ переживає кризу, як уже не раз переживав на перехрестях історії. Багато суспільств перебувають у турбулентному стані. Люди втрачають колишні орієнтири. Майбутнє викликає скоріше занепокоєння, ніж упевненість у позитивному розвитку. У глобальному масштабі змагаються різні світогляди та проекти світоустрою, у тому числі й релігійні.

У цій ситуації жодне суспільство, жодна нація не виживе, якщо не визначить стратегію свого розвитку. Але така стратегія буде ненадійною, якщо обмежиться політичною чи економічною сферами життя суспільства. Необхідною є опора на фундаментальні — духовні та моральні — цінності. Але фундаментальні духовні цінності не можна вигадати. Історія минулого століття дає нам урок того, як вигадані цінності перетворювалися на ідеології і призводили, врешті-решт, до історичних катастроф.

Духовні цінності містяться в традиції, у довгому історичному досвіді народів, вони закладені в культуру, у повсякденне життя людей. Вони пов'язані з духовним досвідом, із досвідом розрізнення добра й зла, який лежить в основі християнської цивілізації і без якого неможливий справжній розвиток культури і, насамперед, мистецтва. Коли суспільство втрачає здатність розрізняти добро й зло, тоді наступає криза літератури, образотворчого мистецтва, про що ми всі можемо сьогодні дуже конкретно говорити на прикладах багатьох і багатьох країн.

Наше спільне завдання полягає в тому, щоб виявити й усвідомити цей досвід, сформулювати систему моральних орієнтирів, зуміти передати молодому поколінню знання про нашу власну духовну й культурну ідентичність. До вирішення цього комплексного завдання повинні підключитися всі здорові сили суспільства, включаючи Церкву, інші релігійні конфесії, систему духовної та світської освіти. Тільки працюючи всі разом, ми зможемо забезпечити гідне майбутнє нашій молоді, нашому народові, нашій країні.

Дякую за увагу.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Матеріали за темою

Вийшла в світ енциклопедія «Жировичі: під святим Покровом»

Голова Синодального комітету із взаємодії з козацтвом очолив онлайн-нараду з директорами та духівниками Першого козачого університету

Змінено строки проведення Всеросійського конкурсу «За моральний подвиг вчителя»

Синодальний відділ релігійної освіти проведе вебінар «Розбір типових недоліків за підсумками конфесійної атестації. Документарні перевірки»

В Стрітенській духовній семінарії відкрилося науково-богословське видавництво «Среда»

Вийшов у світ черговий номер журналу «Питання теології»

Відбулася другий в історії Росії захист докторської дисертації з теології

Завершилася III Міжнародна наукова конференція «Теологія в сучасному науково-освітньому просторі: релігія, культура, освіта»

У Загальноцерковній аспірантурі та докторантурі пройдуть дні відкритих дверей

Положение о Межведомственной координационной группе по преподаванию теологии в вузах [Документи]

Аспірантура Санкт-Петербурзької духовної академії отримала державну акредитацію

Митрополит Волоколамский Иларион: Президент Черногории пошел против собственного народа [Iнтерв'ю]

Поздравление мэра Москвы С.С. Собянина Святейшему Патриарху Кириллу с днем тезоименитства [Привітання та звернення]

Поздравление Президента Республики Беларусь А.Г. Лукашенко Святейшему Патриарху Кириллу с днем тезоименитства [Привітання та звернення]

Поздравление председателя Правительства РФ М.В. Мишустина Святейшему Патриарху Кириллу с днем тезоименитства [Привітання та звернення]

Митрополит Ростовский и Новочеркасский Меркурий: «Мы расширяем преподавание религиозных культур на 5-9-е классы средней школы» [Iнтерв'ю]

Голова Синодального відділу релігійної освіти і катехізації зустрівся з представниками профільних єпархіальних відділів

Вийшов у світ перший номер «Журналу Московської Патріархії» за 2020 рік

Коментар до заяви Синодального відділу релігійної освіти і катехізації з питання подальшого викладання православної культури в загальноосвітній школі [Документи]

Інші статті

Проповедь Святейшего Патриарха Кирилла в день памяти равноапостольных Мефодия и Кирилла

Привітання Святішого Патріарха Кирила міністру оборони Росії С.К. Шойгу з 65-річчям від дня народження

Патріарше привітання єпископу Балашихинському Миколаю з 70-річчям від дня народження

Патріарше привітання єпископу Можайському Леоніду з 45-річчям від дня народження

Слово Святішого Патріарха Кирила після літії в день 75-річчя Перемоги

Патріарше привітання єпископу Алатирському Феодору з 60-річчям від дня народження

Привітання Святішого Патріарха Кирила меру Москви С.С. Собяніну з 75-річчям Перемоги у Великій Вітчизняній війні

Привітання Святішого Патріарха Кирила голові Уряду Росії М.В. Мішустіну з 75-річчям Перемоги у Великій Вітчизняній війні

Привітання Святішого Патріарха Кирила Президенту Росії В.В. Путіну з 75-річчям Перемоги у Великій Вітчизняній війні

Патріарше привітання ігумені Іуліанії (Каледі) з 25-річчям призначення на посаду настоятельки Зачатівського ставропігійного монастиря