Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила на зустрічі з керівниками регіонів Північно-Кавказького федерального округу

Слово Святішого Патріарха Кирила на зустрічі з керівниками регіонів Північно-Кавказького федерального округу
Версія для друку
15 грудня 2012 р. 09:11

14 грудня 2012 року в П'ятигорську, в резиденції повноважного представника Президента Російської Федерації у Північно-Кавказькому федеральному окрузі, відбулася зустріч Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила з керівниками регіонів, що входять до складу ПКФО. Предстоятель Руської Православної Церкви звернувся до учасників зустрічі зі словом.

Шановний Олександре Геннадійовичу! Дорогі браття! Шановні керівники північнокавказьких суб'єктів Федерації! Дорогі владики!

Для мене сьогодні дуже важлива зустріч. Від багатьох із вас я отримував запрошення відвідати Північний Кавказ, відвідати ваші республіки, отримував також запрошення від владик. Милістю Божою мені вдалося приїхати на Північний Кавказ. Я не мав можливості відвідати республіки, це відкладемо на наступний етап знайомства з північнокавказьким життям, але сьогодні є можливість, у гостинних стінах у Олександра Геннадійовича, зустрітися і трохи поговорити.

Звичайно, я багато чув і читав про Північний Кавказ, про міжнаціональну, міжрелігійну, економічну ситуацію. Але коли читаєш і чуєш — це одне, а коли бачиш — зовсім інше; і зіткнення з реальністю значно скоригувало моє розуміння того, що відбувається на цій благословенній землі.

Я мав можливість зустрічатися з духовенством, з віруючим народом, з керівниками і, найголовніше, чути голоси людей. І в цих голосах я відчув не якусь нарочито політкоректну ідеологему — так іноді буває, коли як по завченому говорять про мир, про дружбу, а насправді ні миру, ні дружби немає. Я постійно стикався з тим, що люди апелювали до минулого і говорили, що в минулому всі жили в мирі й дружбі, причому це минуле — не тільки радянське, але ще й дореволюційне минуле. Дійсно, в тому самому минулому було, я думаю, щось таке, що скріплювало життя людей тут, на Північному Кавказі.

А коли люди по-справжньому відчувають себе братами, коли вони готові захищати один одного? Тоді, коли вони мають спільні інтереси. Тільки-но їх інтереси стають різними, тільки-но їх цінності стають різними, тоді людей нічого не скріплює. Який там спільний дім — кожен на себе тягне! І цією спільною цінністю в старі часи була, звичайно, наша віра — віра православних і мусульман.

Якщо взяти етику, мораль, то вона спирається на ті ж самі постулати, які своїм корінням сягають у десять заповідей. А десять заповідей тісно пов'язані з моральною природою людини. Бог так побажав створити людину — щоб, крім розуму, волі, почуттів, вкласти в неї моральне почуття. Моральне почуття — це не міф, не фантом; це справжня реальність, яка пізнається голосом нашої совісті.

Звичайно, голос совісті можна заглушити. Його можна пропити, його можна продати, його можна просто знищити розмовами про те, що «я вчиняю не так вже й погано, сусід вчиняє ще гірше» — можливостей заглушити голос совісті багато, але це не означає, що його немає.

Отже, голос совісті відзивається болем на ті ж самі гріхи — що у мусульманина, що у православного, що у будь-якої іншої людини. Коли нам говорять, що моральність — діло набуте, що буття визначає свідомість, я завжди запитую: «Так чому ж моральне почуття однаково працює і в Росії, і де-небудь на островах у Тихому океані, і на Кавказі — де завгодно?» Та тому, що Бог так створив людину. Закладено однаковий моральний код, і якщо ми за ним живемо, то вирішуються всі проблеми — і міжнаціональні, і міжрелігійні, про це навіть говорити не треба. Усе вирішується автоматично, якщо ми живемо у відповідності з цим моральним кодом.

У радянські часи силою держави підтримувалося те, що ми називаємо дружбою народів. У якомусь сенсі у цієї політики були позитивні результати. Але були й інші дії, які завдали величезної шкоди всьому тому, про що я говорю, — це руйнування віри. Віра зберігалася тільки в підпіллі, від віри потрібно було відмовлятися, — це й призвело до того, що разом із вірою почала руйнуватися моральна основа. А потім, коли раптом з'явилася свобода, коли людині сказали: «Роби що хочеш», — яке вже тут моральне почуття, особливо якщо є гроші? Якщо ж хтось заважає жити у відповідності з інстинктами, він стає ворогом. Але у людини, яка втрачає моральну опору, втрачається фундамент, таку людину дуже легко спокусити.

А от тепер я хотів би перейти до теми тероризму. Не можна сприймати все те, що сьогодні відбувається на Північному Кавказі, особливо те, що відбувалося в недавньому минулому, настільки примітивно: мовляв, виникли якісь групи, почали боротися за щось і т.д. Завжди є певна підоснова. Люди, з якими працювали заїжджі «гастролери», намагаючись їх завербувати, зробити з них терористів, розповідали приблизно так: «Я віруюча людина, а мені казали: "Кругом безбожний, аморальний світ. Ти що, хочеш жити так, як живуть усі ці безбожники? Ти що, хочеш, щоб твої дочки вели себе так, як дівиці у великих містах? Ти що, хочеш, щоб була безпросвітна корупція? Люди совість втратили! Іди до нас і будеш разом із нами захищати найбільш священне"».

Інша справа, що емісари, які так «виховують» молодь, кажуть неправду, адже вони не за ці моральні ідеали борються. Але у людини найсильніші почуття — це почуття релігійні й національні. Чому ми та народ наш так прореагували на блюзнірство в Храмі Христа Спасителя? Тому що національні і релігійні почуття — найбільш священні. За віру, за Бога і за свій народ люди готові віддати життя. За збільшення ВВП в два рази, за зростання інвестицій життя ніхто не віддасть, а за віру й за народ люди віддають життя. Тому різноманітні заїжджі пропагандисти і знають, на які педалі натискати. А от що потрібно робити, щоб вони не змогли скористатися цим релігійним і національним потенціалом? Потрібно, щоб релігійні почуття формувалися сьогодні в здоровому, природному середовищі, і в цьому сенсі я на перше місце ставлю питання релігійної освіти.

Вчора у мене була чудова зустріч із муфтіями — почалася дещо формально, а потім ми стали по-братськи говорити про те, що у кожного на душі. Один із муфтіїв навів мені статистичні дані. У регіоні, де він керує громадою віруючих, у школах викладають основи ісламської культури. І він розповів про те, як скоротилося вживання алкоголю, як скоротилося куріння, як скоротилися правопорушення в тому середовищі, де викладаються основи ісламської культури. Те ж саме ми спостерігаємо і в наших школах, де викладаються основи православної культури. Немає моральної розбещеності, немає пияцтва, ніхто не лихословить — це інше обличчя людини. Але ж з якою бідою ми пробивали й досі пробиваємо викладання основ релігійної культури в наших школах!

Я глибоко переконаний, що релігійне виховання може закласти фундамент міцного міжрелігійного миру, особливо якщо в цих курсах ми будемо говорити — кожен своєю мовою, посилаючись на своїх власних авторитетів, — про те, яку людину ми хочемо мати, як кажуть інженери, «на виході», про те, що ми хочемо бачити в нашій молоді. І говорити ми повинні про однакові речі, а інакше ми й говорити не можемо, тому що у нас етика спільна, фундамент спільний. Спираючись на релігійну мотивацію, релігійні почуття, ми будемо формувати людину, яка не стане брати в руки зброю, щоб вбивати ні в чому не винних людей, силою доводити свою перевагу, формувати етнічні, кланові групи для боротьби з іншими. Тому що правильне релігійне виховання, звернення людини до релігійних джерел допомагає посилити моральний вимір життя.

А якщо ви мене запитаєте: «Який ще існує рецепт вирішення проблеми?», то я відповім, що ніякого іншого рецепту не знаю. Звичайно, я згоден з тим, що треба вирішувати питання безробіття: коли людині робити нічого, їй дурощі до голови йдуть, а якщо ще й грошей немає — то й поготів. Звичайно, потрібно розвивати інфраструктуру, економічні проекти, щоб досягти загального добробуту. Але ж добробут не робить людину менш злочинною. Хіба у нас у в'язницях лише жебраки сидять? У нас у в'язницях сидять люди дуже освічені, часто дуже багаті, тому що ні багатство, ні освіта не вирішать найголовнішого — не змінять внутрішньої духовної, моральної природи людини.

От чому я з особливим почуттям вдячності і якось дуже природно поставився до тієї підтримки, яку ваші браття — релігійні діячі, як і багато хто з вас, надали особисто мені в дуже непростий час, коли на Патріарха і на Руську Церкву обрушилися різного роду підступи. Тоді один із релігійних діячів приїхав і сказав: «Пам'ятайте, що Північний Кавказ — ваш союзник». І я зрозумів: це не дипломатія, тому що віруючі мусульмани так само болісно сприймають будь-які спроби блюзнити, оскверняти й ображати святині, як і їх православні браття.

У нас є спільна основа, і я вважаю, що цю основу в жодному разі не можна втратити. Тому у нас повинен бути активний міжрелігійний діалог, що стосується конкретних питань. Не формальний діалог, коли збираються при світському начальстві і всі починають говорити, що ми за мир, що ми браття тощо; а ті, хто зі зброєю, не чують нічого і продовжують творити свої справи. Наш діалог повинен досягати низів. А то приймаємо хороші декларації, а хто ці декларації читає? Та ніхто їх не читає — принаймні, той, хто йде зі зброєю, декларацій не читає, або читає і сміється. Нам потрібен такий діалог, який буде проникати в глибину свідомості наших людей — і православних, і мусульман, змінювати наші відносини в принципі. Чому? Тому що ми сьогодні союзники перед лицем всього того, що в світі відбувається. Тому що найголовніша проблема сучасної цивілізації полягає у відмові від Бога — я сьогодні про це говорив у проповіді. Тому що в основу всього зараз покладається виключно особиста свобода людини. Людина, згідно з цими поглядами, сама визначає, що добре, а що погано. Але ж що голова, то й розум, і якщо кожен буде сам визначати, що добре, а що погано, то людство буде знищено взаємними конфліктами.

Повинні існувати абсолютні мірила добра й зла, і для віруючих людей абсолютним мірилом є слово Боже. Для нас Біблія, Євангеліє, для вас Коран — це абсолютне мірило, і тому наше завдання — тільки навчити людей розрізняти добро й зло на підставі цього критерію. От тому віруючі люди сьогодні є союзниками, і ці союзницькі відносини ми повинні зміцнювати, на основі цих союзницьких відносин вибудовувати братерські відносини — не кривдити, не ображати, а цінувати один одного.

Я виступав тут на форумі Всесвітнього руського народного собору і говорив про роль росіян. Я відзначив, що кажу так не тому, що я сам росіянин, не тому, що росіяни кращі за інших. Але абсолютно ясно, що історично роль російського народу не тільки на Кавказі, але й на всьому величезному євразійському просторі абсолютно особлива. І знаєте, чому? Чому росіяни створили імперію? Я поділюся з вами своїми думками.

Що таке імперія? Це об'єднання людей. А коли ми готові жити поруч з іншою людиною? Коли нам добре з нею жити. А коли нам добре з нею жити? Наприклад, що таке хороша дружина? Це дружина, яка піклується про чоловіка. А що таке хороший чоловік? Той, який піклується про дружину. Що таке хороший начальник? Приходить людина в кабінет до начальника, а у нього часу немає поговорити: «Не можу прийняти, йди». Іншого разу приходить — його вже навіть не пускають. Що ця людина скаже про начальника? «Поганий начальник». А начальник може бути дуже хорошим, розумним, турботливим — у нього просто часу не вистачило з цією людиною поговорити, отже для цього співробітника начальник буде поганим незалежно від того, які він програми здійснює і що він робить.

От так само і в спілкуванні між народами. Сформувати таку імперію, як Російська, міг тільки народ, який себе в повному розумінні слова віддавав іншим, жертвував собою. Це спричинило те, що в імперії при владі були люди різних національностей. Ніколи не було сказано, що тільки православний і тільки росіянин може бути, припустимо, міністром чи губернатором. Той характер, що формується Православ'ям, який ззовні іноді здається м'якотілістю, слабкістю, відсутністю хребта, є насправді результат свідомого виховання народу в цій м'якості й відкритості, яка дуже невірно сприймається як слабкість. Ця відкритість дозволяла іншим не відчувати себе дискримінованими, і завдяки цьому характеру російських людей і сформувалася імперія. Це не слабкість — це виховане Православ'ям ставлення до інших, і завдяки йому ми і існуємо всі разом, тому що якщо б корінна нація була залізобетонною, то об неї розбивалися б лоби інших і не було б ніякого спільного життя.

Спільне життя завжди вимагає жертовності. Для того щоб добре жити з чоловіком чи дружиною, потрібно жертвувати собою заради іншої людини. Тільки тоді шлюб міцний, коли ти віддаєш чоловікові або дружині час, турботу, кошти. У цьому сенсі значення російського народу дуже велике, і думаю, що потенціал, закладений у свідомість, у природу наших людей, не вичерпався, хоча й був підірваний в радянські часи, коли на місце віри прийшла ідеологія. Але не будемо зараз про це говорити, а будемо говорити про те, що ми повинні відродити всі добрі традиції спільного життя, взаємної поваги, взаємної вдячності, з тим щоб будувати мирну, спокійну, процвітаючу державу. А якщо, борони Боже, коли-небудь доведеться захищати її, то щоб усі стали на захист так, як захищали Росію наші предки — і мусульмани, і православні.

Тому я глибоко переконаний у тому, що найголовніше — зберегти нашу спільну моральну основу, допомогти людям сформувати на цій основі свої переконання, побудувати міжнаціональні, міжрелігійні зв'язки. І хотів би всім нам побажати допомоги Божої на цьому шляху.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Матеріали за темою

Секретар ВЗЦЗ з міжхристиянських відносин зустрівся з представниками ефіопської громади Москви

Тимчасовий керуючий Бакинською єпархією здійснив робочу поїздку до столиці Азербайджану

В Елісті представили наукове видання книги архімандрита Мефодія (Львівського) «Калмики Большедербетівського улусу Ставропольської губернії»

У Москві відбувся науковий круглий стіл «Православ'я в Гагаузії: історія та сучасність»

Патріарша проповідь у Неділю 29-ту після П'ятидесятниці після Літургії в кафедральному соборі великомученика Георгія Побідоносця в м. Одинцово Московської області [Патріарх : Проповіді]

Патриаршая проповедь после Литургии в Георгиевском кафедральном соборе г. Владикавказа [Патріарх : Проповіді]

Слово Святейшего Патриарха Кирилла при вручении архиерейского жезла Преосвященному Павлу, епископу Сарапульскому и Можгинскому [Патріарх : Привітання та звернення]

Патриаршая проповедь после Литургии в храме равноапостольного князя Владимира в подмосковной Балашихе [Патріарх : Проповіді]

Співчуття Святішого Патріарха Кирила у зв'язку із загибеллю людей внаслідок терористичного акту в місті Пешавар у Пакистані [Патріарх : Послання]

Митрополит Волоколамський Антоній зустрівся з муфтієм Альбіром Кргановим

Затверджено склад делегації Руської Православної Церкви для участі у XII засіданні спільної російсько-іранської комісії з діалогу «Православ'я-Іслам»

Представник ВЗЦЗ взяв участь у міжрелігійному форумі у Громадській палаті Російської Федерації

Інші статті

Поздравления Святейшего Патриарха Кирилла по случаю Дня российской науки

Поздравление Святейшего Патриарха Кирилла художественному руководителю Московского молодежного театра B.C. Спесивцеву с 80-летием со дня рождения

Патриаршее поздравление митрополиту Нижегородскому Георгию с 20-летием архиерейской хиротонии

Поздравление Святейшего Патриарха Кирилла по случаю 80-летия разгрома советскими войсками немецко-фашистских войск в Сталинградской битве

Слово Святейшего Патриарха Кирилла в четырнадцатую годовщину интронизации после Литургии в Храме Христа Спасителя

Вітання Святішого Патріарха Кирила спеціальному представнику Президента Росії С.Б. Іванову з 70-річчям від дня народження

Патріарше вітання митрополитові Воронезькому Сергію з 40-річчям архієрейської хіротонії

Патріарше вітання члену Опікунської ради гімназії святителя Василія Великого З.М. Чавчавадзе з 80-річчям від дня народження

Вітання Святішого Патріарха Кирила Блаженнішому Митрополитові всієї Америки і Канади Тихону з 10-річчям інтронізації

Вітання Святішого Патріарха Кирила Предстоятелеві Сербської Православної Церкви з днем пам'яті святителя Сави