Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила після великої вечірні на свято Різдва Христового в Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила після великої вечірні на свято Різдва Христового в Храмі Христа Спасителя
Версія для друку
7 січня 2013 р. 22:47

Увечері 7 січня 2013 року, на свято Різдва Христового, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив велику вечірню в кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя в Москві.

Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із Первосвятительським словом.

Ваше Високопреосвященство, владико митрополите Ювеналію! Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Дорогі отці, матушки ігумені, браття й сестри!

Усіх вас сердечно вітаю і поздоровляю з великим світоспасенним святом Різдва Христового.

Ви щойно сказали, владика, що віра в Господа й Спасителя, прийнята нашим народом, залишила глибокий слід — настільки глибокий, що всі потрясіння, які мали місце на теренах нашої історичної Вітчизни, усі спокуси й зваби нездатні були викорінити віру. Те ж саме можна сказати про весь світ, про християнську цивілізацію. Виникає питання: а чому це мало місце? Відповідь ми знаходимо тільки в унікальності того євангельського послання, яке Христос приніс людям. Народження Господа й Спасителя світу було поворотним моментом в історії роду людського. Ті, хто намагається соціологічно чи іншими способами з'ясувати, у чому ж полягає цей поворот, не можуть пояснити або хоча б оцінити наслідки цього повороту. Те, що приніс у світ Спаситель, неможливо розглянути, застосовуючи способи вивчення, які використовує наука чи людський досвід, тому що переворот стався в глибині свідомості людей, у схованках духовного життя.

Власне, чим же послання Спасителя відрізнялося від Старого Заповіту? Чим воно відрізнялося від інших релігійних традицій, адже всі традиції наголошують на пріоритеті духовного над матеріальним? І у Спасителя міститься той самий заклик, тому ті, хто порівнює релігійні традиції, іноді говорять, що нічим особливим християнство не відрізняється. Але ми точно знаємо, і це відання вкорінене в історії Церкви, що відбувся дійсно корінний поворот у розвитку всієї людської сім'ї. Тому що Господь Ісус Христос не тільки приніс потужне послання, звернене до свідомості людей, про необхідність змінити життя. Він не тільки викрив формалізацію тих релігійних істин, які були відкриті в Старому Заповіті. Він не тільки закликав своїх послідовників жити у відповідності з вірою і наголосив на важливості справ, а не слів і обрядів. Він зробив ще дещо, що відрізняє Його послання від будь-якого іншого слова, яке було звернено до людей, закликаючи їх до вдосконалення. Господь Ісус Христос в особистості Своїй поєднав Божественне і людське, і через це з'єднання ввів людей у зіткнення з життям Божественним. Якщо в Старому Заповіті виконання заповідей було справою тільки людини, вимагало тільки її сил, — а немає сил, так немає і виконання заповідей, — то через пришестя у світ Спасителя ми отримали доступ до Божественної сили, яку іменуємо благодаттю.

І ми не самотні, ми не просто раби Божі — ми Божі друзі, як Він Сам про це говорив. Через Христа Сам Бог поділяє з нами Свою силу, Свою енергію. І тому виконання заповідей, життя у відповідності з законом Божим є не тільки нашою справою — Господь бере з нами співучасть у цьому діянні. Саме тому стався радикальний поворот у житті людської сім'ї: Бог увійшов у плоть і кров, у тканину людської історії.

Ми не самотні, ми не віддані самі собі, ми можемо сподіватися не тільки на свої сили, але насамперед на силу Божу, яка реально звершується в нашій немочі, у наших людських вчинках, яка здатна перетворити наше особисте життя і простір навколо нас. І якби не було цього перевороту, якби не було цієї глибокої борозни, глибокого сліду, то нічого б не залишилося від нашої християнської віри за дві тисячі років гонінь, утисків, спроб повного знищення, спроб посіяти смуту, єресі, розколи, зіштовхнути Церкву з державою, з могутніми силами, підставити під удар. Адже так і відбувалося, і удари завдавалися! Чого тільки варта наша Вітчизняна історія у XX столітті, символом якої став зруйнований Храм Христа Спасителя, у якому ми дивом Божим сьогодні разом молимося Господу в день Його Різдва.

Якою ж силою звалилися окови? Це що, ми так всі разом піднапружились? Якою силою в епоху глибокої економічної кризи й бідності за п'ять років піднісся до неба цей самий собор? Можна перелічити безліч подій, які можна пояснити з людської точки зору, — як ми не можемо пояснити з людської точки зору припинення в один день всякого утиску Церкви і всякої боротьби з релігією, як ми не можемо пояснити з людської точки зору перемоги в страшній Великій Вітчизняній війні , коли ми були буквально в лічених днях від цілковитої поразки. Але ворог не пройшов, зупинився, а потім і зазнав нищівної поразки, у багато разів перевершуючи нас силою. І можна навести ще багато прикладів цієї присутності Божої в людській історії.

Ми знаємо, що багато людей не бачать цих слідів і намагаються своїм людським розумом, своїми критеріями, своєю методологією пояснювати ці чудеса, але до кінця пояснити не можуть, а тому розходяться один з одним, сперечаються, дискутують, не погоджуються, іноді на основі цих незгод створюють політичні партії, будують свої політичні програми. У нас, людей Церкви, інший погляд на історію, на минуле, на сьогодення і на майбутнє. Ми знаємо, що переворот — радикальний переворот — у житті людської сім'ї стався, але Бог нікого не неволить. Він нікого не змушує побачити те, що Він зробив в історії нашій, в історії роду людського через втілення Сина Свого і Бога нашого.

Але коли відкривається нам у глибині нашого релігійного досвіду це бачення, якою ж силою наповнює воно людину! А хіба без цього могли витримати страшні гоніння, випробування наші блаженноспочилі попередники, мученики й сповідники Вітчизни нашої?

Іноді (особливо це буває в часи кризові, неспокійні) люди замислюються про майбутнє. От і минулого року піднялася якась істерика, пов'язана з кінцем світу. Усе це могло хвилювати тільки людей, позбавлених того погляду на історію, про який я зараз говорю. Ми знаємо, коли станеться кінець світу. Він не відбудеться ні від якого зіткнення Землі з астероїдом, ні від якого катаклізму. Він відбудеться тоді, коли зла у світі буде більше, ніж добра, коли буде зруйнований і потоптаний Божественний закон співжиття, коли зло буде наростати, подібно до ланцюгової реакції в ядерному реакторі, коли ніякими регулюючими чинниками неможливо буде погасити цієї реакції, нагнітаючої зло до нескінченності. Ось тоді й станеться вибух, тому що суспільство перестане бути життєздатним.

Маючи це бачення і знаючи причини кінця світу, ми покликані як Церква Божа, як носії цього відання, робити все для того, щоб Божий закон, моральний закон життя зберігався в роді людському. Ніколи не було просто говорити людям, що є добро, а що — зло. У наші часи це особливо важко, тому що стираються межі між добром і злом. Іноді потужний інформаційний потік обрушує це змішання на свідомість людей, особливо молодих, які, повністю підхоплені вихором цього інформаційного потоку, втрачають усяку орієнтацію в житті, втрачають систему координат, не розуміють, де право, де ліво, де добро, де зло, де правда, а де брехня, стаючи легкою здобиччю маніпуляторів людської історії, тих, хто це забуття, хто цю круговерть хотів би використовувати для своїх особистих або корпоративних, ідеологічних, політичних цілей. Саме тому, проголошуючи правду Божу, ми завжди входимо в зіткнення з тією реальністю, яка буде боротися з нашим словом.

Яким же має бути наш підхід до свідчення, що покликані ми нести? Яким має бути наше внутрішнє почуття відносно тих, хто не просто не згоден, а хто активно бажає нашої поразки? Тільки один підхід. І ті, хто приймає Христа, і ті, хто Його відкидає, — діти Божі. Заради всіх Він прийшов, щоб усі знайшли спасіння, а це означає, що наше проголошення Божої правди завжди повинно тримати двері відкритими для тих, хто захоче прийти і разом із нами служити Господу. Це означає, що наше слово і наша справа має бути сповнена тим, що Сам Христос назвав вищою цінністю, — любов'ю.

Подія Різдва Христового, допомагаючи нам краще бачити сенс того, що відбувається в історії, допомагаючи нам краще усвідомлювати призначення Церкви, одночасно вчить нас любові. От чому свято Різдва Христового є свято любові Бога до людини, є свято проголошення любові як найвищої цінності. Приймемо це Божественне послання у свої серця і будемо служити справі, яка є найсвятішою, найпочеснішою і найважливішою, — справі спасіння роду людського.

Сьогодні в цьому храмі разом із великою кількістю віруючих людей, яких так радісно бачити, — і молодих, і літніх, і людей середнього віку, — молиться духовенство, і за звичаєм, коли ми всі збираємося разом, я звертаю слова на адресу нашого московського духовенства . «Духа не вгашайте» (1 Фес. 5:19). Почуття святині, страх Божий нехай завжди буде присутнім у вашому серці, тому що справа, яку ви робите, має вирішальне значення для спасіння багатьох людей.

Я дякую Преосвященним владикам, священнослужителям міста Москви, за труди, понесені минулого року, і сподіваюся, що і в році майбутньому ми як помісна Церква першопрестольного граду будемо здійснювати своє служіння на славу Божу. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Слово Святішого Патріарха Кирила у день пам'яті мучениці Татіани після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у Неділю за Богоявленням після Літургії в Успенському соборі Московського Кремля

Проповідь Святішого Патріарха Кирила у день свята Хрещення Господнього після Літургії в Богоявленському кафедральному соборі у Москві

Патриаршая проповедь в Неделю 31-ю по Пятидесятнице после Литургии в Александро-Невском скиту

Патриаршая проповедь в Неделю 30-ю по Пятидесятнице, по Рождестве Христовом, после Литургии в Успенском соборе Московского Кремля

Патриаршая проповедь в праздник Рождества Христова после Литургии в Храме Христа Спасителя

Патриаршая проповедь в Рождественский сочельник после Литургии в Храме Христа Спасителя

Патриаршая проповедь в день памяти святителя Петра после Литургии в Успенском соборе Московского Кремля

Патріарша проповідь у Неділю 29-ту після П'ятидесятниці після Літургії в кафедральному соборі великомученика Георгія Побідоносця в м. Одинцово Московської області