Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Патріарше слово в неділю про митаря і фарисея у храмі Воздвиження Хреста Господнього в Алтуф'єво

Патріарше слово в неділю про митаря і фарисея у храмі Воздвиження Хреста Господнього в Алтуф'єво
Версія для друку
24 лютого 2013 р. 17:54

24 лютого 2013 року, в неділю митаря й фарисея, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в московському храмі Воздвиження Хреста Господнього в Алтуф'єво.

Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із Первосвятительським словом.

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Дорогий владико Іоно, почесний настоятелю цього святого храму! З Вашим ім'ям пов'язане відновлення цього храму, і москвичі, особливо мешканці цього району, пам'ятають все те, що Ви зробили для відродження церковного життя. Вельмишановний отче Анатолію! Дорогі отці, брати й сестри!

Для мене сьогодні велика радість відвідати Хрестовоздвиженський храм в Алтуф'єво, який знаходиться в центрі величезного району Москви, де практично немає храмів. Я б запропонував усім тим, хто критикує наміри Церкви побудувати нові храми в Москві, приїхати сюди, до Алтуф'єва, і побачити цей храм, оточений величезними будинками, де живуть десятки й десятки тисяч людей. Вони пишуть мені листи, вони просять побудувати нові Божі храми, причому до цих прохань приєднуються не тільки православні, а й мусульмани, які знають, як скорботно для православної людини не мати місця молитви.

Ми дуже сподіваємося, що милістю Божою бажання тисяч і тисяч москвичів мати Божі храми вдасться здійснити — можливо, не тією мірою, якою вони бажають цього, але тією мірою, наскільки вистачає сил, і тією мірою, наскільки народ буде готовий підтримати цей добрий намір, у тому числі своїми матеріальними жертвами.

Будівництво храму — це завжди певний подвиг, і духовний, і матеріальний. У будівництві храму виявляється справжнє прагнення людей до спілкування з Богом. От чому в молитві на освячення храму й говориться, що тим, хто побудував храм, прощаються гріхи. Подвиг спорудження храму дійсно приймається Господом як жертва запашна, угодна, тому що через створення Божого храму душі людські звертаються до спасіння. І я дуже сподіваюся, що і тут, у цьому великому районі Москви, будуватимуться Божі храми, щоб люди могли не на морозі стояти за межами церкви під час Божественної літургії, як було сьогодні, але щоб могли вміститися в храм і молитися Господу.

Ми храми будуємо для того, щоб на краще змінювалося наше життя. А воно може бути кращим тільки тоді, коли ми самі станемо кращими. Той, хто не бачить цього взаємозв'язку, — той сліпець. Не може ставати кращим громадське, державне життя, якщо в серці нашому злоба, наклеп, якщо ми з легкістю поширюємо брехню, якщо ми заздримо, якщо ми силою, а то й насильством прокладаємо собі шлях до тих цілей, які перед собою ставимо, якщо ображаємо слабких, якщо не думаємо про дітей або про престарілих. Яке ж може бути тоді благополучне суспільне житіє? Ну а оскільки все починається з людини, з її внутрішнього світу, то Церква насамперед звертається до внутрішнього світу людини зі словами проповіді й умовляння.

Сьогодні неділя, яка мовою церковного статуту іменується неділею митаря й фарисея. З цього дня починається тритижневий підготовчий період до Великого посту. У храмах за утренею співають дивний піснеспів «Покаяння відчини мені двері, Життєдавче», і зміст богослужінь готує людей до вступу на поприще Великого посту. Тому і євангельські читання відповідають тому великому часу, в який ми вступаємо.

Сьогодні неділя митаря й фарисея, неділя, присвячена спомину про притчу про митаря й про фарисея, яку Господь вимовив, звертаючись до Своїх учнів. Ми знаємо, що фарисей був людиною благочестивою, як він сам говорив: «Два рази на тиждень пощу, і десяту частину всього того, що маю, віддаю». Дійсно, з зовнішньої точки зору це благочестива людина. Мало хто з нас два рази на тиждень постить, і вже зовсім небагато десяту частину віддають Господу, присвячуючи її або Церкві, або бідним людям, або здійсненню добрих справ. Але фарисей був таким. А поруч стояв митар, мерзенний збирач податей. І для кого? Для окупантів, для римлян, настільки ненависних завойовників Палестини. І, звичайно, народ оточував цих людей презирством, вважав їх зрадниками, колаборантами. А оскільки кожен зі збирачів податей не зупинявся перед тим, щоб і свій особистий маєток збільшити за рахунок посади, то багато хто був людиною корумпованою, як ми б сьогодні сказали. Вони обкрадали свій народ, і тому люди їх ненавиділи.

Фарисей дякував Богу за те, що він не такий, як інші, — за те, що він постує, віддає десяту частину, і за те, що він не такий, як цей митник, що стоїть поруч. А митар не смів на небо глянути. Він тільки бив себе в груди й казав: «Боже, будь милостивий до мене, грішного». Жодного слова виправдання, жодних порівнянь з іншими, а лише тільки скорботний стан душі й бажання, щоб Бог допоміг йому, що заплутався в цих непростих для нього життєвих обставинах. І що ж? І Господь говорить: митар вийшов більш виправданим, ніж фарисей. Не сказано, що фарисей засуджений, — зовсім ні. Але митар вийшов із храму більш виправданим. І чудові слова звучать в кінці: кожен, хто прагне підняти себе, буде принижений, а хто себе принижує, буде піднесений.

З точки зору логіки нашого повсякденного життя це оповідання не має ніякого сенсу. Якщо перевести все це в категорії сучасної життєвої філософії, то людина, незнайома з євангельським текстом, почувши це, покрутить пальцем біля скроні, вона не зрозуміє, про що йдеться. Але ми знаємо, що в слові Божому велика спасенна сила незалежно від того, розуміє його людина чи не розуміє, приймає або відкидає. Воно несе в собі силу, здатну спасти людину.

Чого ж навчає нас сьогодні цей текст? Чудово сказав про це святитель Феофан Затворник: «Ревнуючи про чесноти (тобто прагнучи здійснювати добрі справи), надію покладай на Господа, бо Він спасає». Святитель не сказав, що добрі справи не потрібні. Він пропонує ревнувати про чесноти, тобто прагнути до здійснення добрих справ, але пам'ятати, що спасає людину Господь. І тут постає найголовніше питання: а що спасає людину? З чого починається спасіння? І відповідь — у сьогоднішній притчі. Митар, усвідомлюючи себе грішником і звертаючись до Бога, не каже Йому: «Господи, ось я зараз вийду й платитиму десятину, робитиму добрі справи». Він не про це говорить — він говорить про те, щоб Бог до нього, грішного, прихилив Свою милість. Він усвідомлює себе грішником, він усвідомлює себе таким, що гине, він усвідомлює, наскільки відповідальна для нього ця молитва, як важливо для нього це прагнення Бога, і він волає до Нього простими словами: «Боже милостивий, будь до мене, грішного».

От із цього й починається спасіння. Якщо ми думаємо, що наші добрі справи, наш звичний спосіб життя, наше виконання законів, державних або церковних, нас спасає, ми помиляємося. Тому що разом із здійсненням цих добрих справ ми можемо зростати в гордині, у вихвалянні, а іноді в прагненні використовувати свої добрі справи для того, щоб заручитися авторитетом серед інших людей, добрим ставленням до себе з боку начальства або влади. Як часто добрі справи використовуються в цілях, які спрямовані, врешті-решт, не до спасіння душі, а до досягнення влади, матеріальних коштів, до розширення можливостей впливати на інших людей!

Сьогоднішня притча, як кажуть, б'є в десятку, у самий центр духовного життя. Без усвідомлення своєї гріховності, без покаяння, без усвідомлення того що Бог спасає, ніякі добрі справи не спасуть, — вони завжди будуть певною кривдою, а не правдою, що заважає людині усвідомити глибину свого падіння й своєї гріховності.

Господь звертає до нас сьогодні дивовижні слова. Кожен із нас постійно порівнює себе з іншими, особливо коли совість наша починає нас у чомусь звинувачувати. Порівнюючи себе з іншими, ми неодмінно говоримо: «я ж не такий, як мій сусід або сусідка або навіть, можливо, не такий, як мої рідні брати й сестри. Я живу інакше, я кращий». І це порівняння, яке завжди спрямоване на те, щоб заспокоїти свою власну совість, дуже часто заважає нам знайти почуття розкаяння.

Ні з ким себе не потрібно порівнювати — потрібно прислухатися до голосу своєї совісті, а якщо совість мовчить, то потрібно розбудити її молитвою, зверненням до Бога. Можливо, до кінця й митар не знав, у чому винен, бо жив у колективі, де такими були закони, за якими доводилося діяти. Можливо, він і не усвідомлював до кінця ту неправду, яку творив, але відчував — внутрішньо, совістю своєю, — що живе неправильно, і не знаходив ніяких інших слів, як тільки сказати: «Боже, будь милостивий до мене, грішного». Нехай із цих слів, нами виголошених, — не на виду людей, не голосно, а в глибині своєї совісті — почнеться і наш шлях до спасіння.

А Великий піст, власне кажучи, і призначений для того, щоб дати нам засоби, що очищають нашу душу. Піст є часом очищення, і невипадково він збігається з весною, тому що і весна є часом пробудження, часом надії на життя, часом розквіту природи. Саме навесні постраждав Господь і Спаситель, і напередодні Його страшних страждань і славного Воскресіння християни проходять через поприще Великого посту, щоб очистити свою душу і наблизитися до Бога і, ревнуючи про чесноти, пам'ятати, що спасає нас сила Божа. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Інші статті

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в храмі пророка Божого Ілії в Обиденському провулку в Москві

Слово Святішого Патріарха Кирила в День Хрещення Русі після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь після Літургії в Казанському соборі на Красній площі

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті преподобного Сергія Радонезького після Літургії в Троїце-Сергієвій лаврі

Патриаршая проповедь в день памяти апостолов Петра и Павла после Литургии в Храме Христа Спасителя

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в свято Вознесіння Господнього

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в Неділю 5-ту після Пасхи, про самарянина

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в Неділю 3-ю після Пасхи

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в Велику П'ятницю

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в Великий Четвер