Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

«Слово пастиря». Випуск від 9 березня 2013 року

«Слово пастиря». Випуск від 9 березня 2013 року
Версія для друку
9 березня 2013 р. 13:12

У черговому випуску авторської програми «Слово пастиря», що вийшов в ефір 9 березня 2013 року, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил відповів на запитання телеглядача про церковну оцінку ролі Дому Романових у російській історії.

Доброго ранку, дорогі телеглядачі!

Після певної перерви ми повертаємося до відповідей на питання, які ви надсилаєте нам у листах.

«Скажіть, будь ласка, Ваша Святосте, як у світлі 400-річчя Дому Романових Православна Церква оцінює роки правління цієї династії? Чи варто цю подію святкувати, а також чи є легітимними претензії нащадків цієї династії на Російський престол?» З листа Володимира Петровича Сурова, м. Саратов.

Відповідаючи Володимиру Петровичу, хотів би насамперед сказати про те, що Церква може мати погляд на історію тільки з позиції тієї місії, яку вона здійснює. Нерідко кореспонденти ЗМІ, представники громадськості вимагають від Руської Церкви негайного коментаря на всі політичні події, які відбуваються в країні. І якщо Церква, особливо в особі Патріарха, не коментує негайно, то це викликає здивування, питання, жаль, а іноді й звинувачення в неправильній позиції.

У своїй проповіді до народу Церква звертає увагу, насамперед, на все те, що стосується спасіння. Історичні події можуть стосуватися людського спасіння — за їх наслідками, але сам по собі факт події найчастіше ніяк не пов'язаний з Євангелієм. От чому від Церкви не слід очікувати негайних коментарів на події, які відбуваються в політичному житті. Церква — це не орган політичного коментаря, і ми не ставимо перед собою завдання негайно давати оцінку всьому тому, що відбувається в країні, у суспільстві, в світі. Проте Церква може мати свій — знову-таки сотеріологічний, тобто з точки зору спасіння людей, — погляд на історію. Саме з цієї точки зору я й хотів би прокоментувати Ваше питання.

Не можна відірвати правління Романових від правління Рюриковичів. Не можна говорити про Романових, не кажучи про князя Володимира, про Олександра Невського, про Димитрія Донського, про Івана III — призбирувача Русі, про Івана IV Грозного, що відіграв величезну роль у становленні нашої держави. І те, що здійснювала династія Романових, було продовженням цього царського служіння Батьківщині й народові. Якщо уважніше подивитися на всю історію російської монархії, то ми можемо сказати, що в центрі цього служіння було, безперечно, благо країни й народу. В кожну епоху робляться специфічні акценти на розумінні того, що є благо. Одна справа — середньовіччя, інша — нові часи. Тому чисто формально, із зовнішньої точки зору, служіння Петра I відрізнялося, звичайно, від служіння Івана Грозного, але з точки зору державної користі ці служіння, безперечно, дуже схожі одне на одного. Дійсно, не було жодного царя, за якого б скоротилася площа нашої держави — за кожного з царів вона лише збільшувалася. Звичайно, були якісь тимчасові завоювання, як, наприклад, за Єлизавети Петрівни наші війська дійшли до Кенігсберга та окупували Східну Пруссію, а потім за велінням Петра III зупинилися і зовсім покинули окуповану територію. Але не про це йдеться. Йдеться, звичайно, про примноження держави Руської, і патріотичне служіння династії Романових є абсолютно очевидним.

Але от ще про що хотілося б сказати. Коли ми оцінюємо діяльність государя і будь-якого державного діяча такого масштабу, то насамперед оцінюємо її з точки зору результатів: що було зроблено для країни, для народу, для розвитку життя суспільства; але ми забуваємо про особисті якості — вони перебувають у тіні.

Варто відзначити, що серед Романових не було жодного святого, крім останнього царя, який був прославлений в лику святих не як державний діяч, не як полководець, не як політичний лідер, а як страстотерпець. Тому, говорячи про династію Романових, ми не повинні забувати і про те загальнокультурне тло, на якому розвивалася їх діяльність. І от у цьому загальнокультурному тлі не все було гаразд. Ми знаємо, який згубний вплив було справлено на життя нашого народу в XVIII столітті — безперечно, за попусканням тих же государів, які самі були захоплені духом цього часу. Були проблеми і в столітті XIX. Тому, попри всю повагу, яку Церква завжди мала до державної влади згідно з євангельськими наказами, слід зазначити, що існувала певна дистанція між духовним життям народу і духовним життям нашої аристократії.

Говорячи про все це, я ще раз хочу сказати, що, як тепер кажуть, на виході, як результат діяльності царів, що належали до романівської династії, ми маємо безсумнівні, величезні позитивні досягнення. І в цьому сенсі думаю, що перше почуття, яке ми сьогодні повинні відчувати до тих, хто очолював нашу Вітчизну впродовж 300 років, — це почуття подяки, вдячності за те, що було зроблено. Але попри все те ця вдячність не повинна бути лубочною, картинною, штучною. Ми повинні розуміти також, що і певні серйозні помилки були зроблені у формуванні ідеалів життя нашої інтелігенції, нашого освіченого класу, що, безперечно, позначалося на житті всього народу. Тому Церква, з тієї точки зору, з якої вона оцінює історичний процес, має як позитивну, так і стриману оцінку діяльності царів, що належать до династії Романових.

І все-таки, завершуючи, я б хотів сказати, що все пізнається в порівнянні. І якщо порівнювати державну діяльність царів із діяльністю тих, хто потім зруйнував велику Росію, розірвав її, з діяльністю тих, хто у XX столітті завдав величезних збитків загальнонаціональним інтересам, то, безперечно, особистість царів із династії Романових видається нам високим і чудовим зразком піклування про державу й про народ.

Ну і друга частина Вашого запитання: чи легітимними є претензії, як Ви кажете, нащадків Романових на Російський престол? Хотів би відразу сказати, що ніяких претензій не існує. Сьогодні ніхто з осіб, які належать до нащадків Романових, не претендує на Російський престол. Але в особі Великої княгині Марії Володимирівни та її сина Георгія зберігається спадкоємність Романових — вже не на Російському імператорському престолі, а просто в історії.

І я повинен із вдячністю до цієї родини і до багатьох інших Романових відзначити їх сьогоднішній внесок у життя нашої Вітчизни. Марія Володимирівна підтримує дуже багато добрих ініціатив, вона відвідує Росію, вона зустрічається з людьми, вона підносить у дворянське достоїнство простих людей, які чимось відзначилися. Я добре пригадую, як на Смоленській землі у дворянське достоїнство було піднесено бабусю-селянку, яка так багато зробила для тих, хто був поруч із нею у важкі роки війни та в післявоєнний час. Тому культурний внесок цієї сім'ї продовжує бути дуже помітним у житті нашого суспільства.

Ну, і тепер та частина питання, яка стосується святкування: а чи потрібно святкувати? Так, звичайно, потрібно. Це чудова історична дата. Незалежно від ставлення людей до монархії, до можливості її відновлення в нинішній час, сам факт 400-річчя дає нам можливість проаналізувати історію; із вдячністю, як я вже сказав, згадати труди тих, хто очолював Російську державу, великі досягнення в освоєнні земель, у створенні величезної державної інфраструктури, включаючи транспортну інфраструктуру, у розвиток науки, мистецтва, промисловості. Адже досить сказати, що напередодні Першої світової війни Росія була майже на другому місці за рівнем ВВП у світі, і якби не воєнні дії, то, безперечно, досягла б цього другого місця. Усе це свідчить про те, що государі зробили дійсно величезний внесок у розвиток нашої країни, і святкування є природним.

Святкування не матиме державного статусу, але це важлива історична дата, і Церква відзначила її — 6 березня в Успенському соборі Кремля було звершено урочисту Літургію, на якій ми згадували всіх Романових, починаючи від Михайла Феодоровича, Олексія Михайловича — великого призбирувача землі Руської, Петра I і до святого страстотерпця Миколая II. Ми молитовно згадували цих людей, із вдячністю до Бога про їх труди і з молитвою, щоб Господь упокоїв душі їх у поселеннях праведних.

Чудово й те, що засоби масової інформації, наше телебачення відгукуються на цю дату. Зараз можна бачити багато цікавих історичних фільмів, матеріалів, дискусій на цю тему. Тому не на державному, а на громадському рівні святкування відбувається досить широко.

Але Церква, ще раз хочу сказати, по-своєму коментує історію і по-своєму відзначає історичні дати, і в день святкування 400-річчя династії Романових ми будемо насамперед підносити до Господа молитви про упокоєння їхніх душ.

На цьому я закінчую нашу передачу, і Боже благословення нехай перебуває з усіма вами.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Матеріали за темою

Виступ митрополита Волоколамського Іларіона на презентації китайського видання книги Патріарха Московського і всієї Русі Кирила «Слово пастиря» [Стаття]

У Москві відбулася презентація китайського видання книги Патріарха Московського і всієї Русі Кирила «Слово пастиря»

Вийшло у світ шосте видання книги Святішого Патріарха Кирила «Слово пастиря. Бог і людина. Історія порятунку. Бесіди про православну віру »

У Гонконзі пройшла презентація книги Святішого Патріарха Кирила «Слово пастиря» китайською мовою

Виставка «Православна Русь. Моя історія. Романови» пройде в Краснодарі

Виставка «Православна Русь. Моя історія. Романови» відкрилася в Санкт-Петербурзі

Виставка «Православна Русь. Моя історія. Романови» пройде в Петербурзі

Круглий стіл «1613-2013. Знай минуле, живучи сьогоденням, думай про майбутнє» пройшов у Громадській палаті Росії

Усі матеріали з ключовими словами