Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Проповідь Предстоятеля Руської Церкви після Літургії в неділю жон-мироносиць у Ново-Тихвінському монастирі м. Єкатеринбурга

Проповідь Предстоятеля Руської Церкви після Літургії в неділю жон-мироносиць у Ново-Тихвінському монастирі м. Єкатеринбурга
Версія для друку
19 травня 2013 р. 17:07

19 травня 2013 року, в неділю 3-ю після Пасхи, святих жон-мироносиць, Святіший Патріарх Кирил звершив чин великого освячення відреставрованого собору в ім'я святого благовірного князя Олександра Невського Ново-Тихвінського монастиря в Єкатеринбурзі та Божественну літургію в новоосвяченому храмі.

Після закінчення богослужіння Предстоятель звернувся до присутніх із Первосвятительським словом.

Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Дорогий владика Кириле! Вельмишановна матушко Домніко! Високі керівники Єкатеринбурзького краю! Дорогі отці, брати й сестри!

Я всіх вас сердечно вітаю і поздоровляю з недільним днем, із днем пам'яті жон-мироносиць, святого Іова Багатостраждального і з освяченням головного храму Ново-Тихвінського монастиря.

Сьогодні особливий день — день пам'яті святих жон-мироносиць. Ми знаємо, що ці жінки супроводжували Спасителя разом з апостолами. Напевно, вони допомагали нести якісь тягарі з побутового облаштування апостольської сім'ї. Але що є найбільш вартим уваги й важливим, чому Церква так прославляє жон-мироносиць? Тому що, коли настали страшні часи, пов'язані з катуванням і розп'яттям Спасителя, апостоли в страху розбіглися. Ті, до кого Він адресував усі Свої слова, ті, хто був свідком Його великих чудес, включаючи воскресіння чотириденного Лазаря, — усі в страху розбіглися. Тваринний, інстинктивний страх за своє життя затьмарив усе. Вони забули про вірність і відданість, вони забули про ті слова, які вони звертали до Спасителя, а Петро, який клявся у вірності, тричі зрікся Спасителя — усе через той же страх. А слабкі жони-мироносиці — ті, хто весь час перебував у тіні, про кого Євангеліє майже нічого не говорить, — залишилися разом зі Спасителем. Вони піднімалися разом з Ним на Голгофу, вони стояли біля Його хреста, і ніякий страх переслідування, ніякий страх смерті не міг зруйнувати їх любов до Спасителя і їх відданість Йому.

Ми маємо також інший приклад дивовижної відданості жон-мироносиць. Це післяреволюційна історія нашої Вітчизни, коли почалися гоніння на Церкву, коли відкрите сповідання віри поєднувалося з загрозою смерті або ув'язнення. Ви, матушко, щойно розповіли, як багато жителів Єкатеринбурга були готові розтерзати царську сім'ю, розстріляти з гармати будинок, де вона перебувала, так що навіть гонителям, що заарештували государя, доводилося приховувати його від цієї людської ненависті. Мабуть, як страшно було виявляти почуття солідарності й підтримки! Адже поруч не було нікого — тільки сестри Ново-Тихвінського монастиря, які приносили їжу, проявляли турботу, наражаючи себе на смертельну небезпеку, і врешті-решт, як відомо, загинули за цю відданість і віру.

У наступні роки сильні чоловіки, які отримували освіту і робили кар'єру, боялися — боялися, навіть зберігаючи в серці віру, бути присутніми на хрещенні своїх дітей; боялися лоб перехрестити, хоча в глибині душі залишалися віруючими. Хто ж зберіг віру в нашій країні? Жони-мироносиці, наші матері й бабусі, ті самі, які нічого не боялися. Їх викликали й казали: «позбавимо пенсії». Але це їх не лякало, хоча незначна пенсія була для них єдиним коштом до існування. Казали: «Викинемо з квартири» — не боялися, хоча нічого, крім маленької кімнати в комунальній квартирі, вони не мали. Саме вони хрестили наш народ, саме вони зберегли спадкоємність від тих славних часів розквіту Руської Церкви до того часу, коли сповідувати Христа вже стало нестрашно. Жони-мироносиці землі нашої пронесли цю віру.

До цього часу, зустрічаючись із людьми середнього та старшого віку, які нині ходять у храм, сповідують православну віру, питаєш: «А як було у вашій сім'ї? Звідки в вас ця віра?» — І відповідь зазвичай така: «Так, ми росли безбожниками, і тільки бабуся нагадувала нам про віру. Вона нас таємно віднесла хрестити, і тому ми стали хрещеними». Цей подвиг вірності наших російських жон-мироносиць і сприяв тому, що, коли настав час пробудження, було кому прокидатися й було кому відроджувати віру.

Ми святкуємо сьогодні пам'ять святого Іова Багатостраждального. Це промисел Божий, що саме цього дня 145 років тому народився імператор Миколай II. Вражаюче, що день його народження збігся з пам'яттю Іова Багатостраждального. Цей старозавітний святий був багатою людиною, але Господь допустив, щоб диявол зруйнував усе його багатство, щоб він втратив усе — і гроші, і становище, і будинок, і сім'ю, і друзів, і опинився на гноїщі, на звалищі. Спокушаючи його, диявол говорив: «Ну, де ж твій Бог? Адже Він тобі не допоміг, Він не допоміг тобі зберегти твої гроші, твою владу, твоє становище, твій красивий одяг, твій будинок, — ти на звалищі життя, усе закінчено». Яку ж величезну віру потрібно було мати, щоб не піддатися цим брехливим словам, цьому навіюванню, щоб залишитися відданим і вірним Господу!

Іноді люди, які допомагають Церкві, а потім раптом стикаються з якимись матеріальними невдачами, приходять із подивом і запитують: «Як же так — Церкві допомагав, а щось втратив, справи пішли не краще, а гірше?» Таких людей часом важко переконати, що віра — це не лотерея, це не виграш квитка, який миттєво й назавжди дає благополуччя. Віра — це життя з Богом, а Бог проводить через радості й скорботи, іноді випробуючи нашу віру, і, напевно, кожен у глибині душі, покопавшись у своїй власній історії, може сказати, що і він проходив через таке випробування.

Яким же страшним випробуванням була для государя імператора зрада всіх, хто був поруч з ним, — генералів, міністрів, придворних і навіть родичів! Він залишився абсолютно один — людина, яка зробила для Росії стільки, скільки, можливо, не зробив жоден імператор, бо саме за час його царювання Росія стала великою державою, значно зріс рівень добробуту людей, з'явилися заможні селяни, почали з'являтися висококваліфіковані заможні робітники, поширювалися освіта, наука, модернізувалася армія. Здавалося б, таку людину треба було на руках носити й дякувати за те, що вона своїм тихим голосом, ніколи нікого не ображаючи, зуміла так організувати роботу, що за короткий час, незважаючи на випробування революцією 1905 року, країна стала сильною і могутньою!

Адже війна, яка була розв'язана саме для того, щоб послабити, підірвати й знищити Росію, не змогла її підірвати й знищити. Навіть пройшовши через важкі випробування й розчарування перших років світової війни, народ наш зібрався, як зібрався він згодом у Велику Вітчизняну війну, і почався потужний контрнаступ, що загрожував повним розгромом противника. Проте саме в цей час народ спокусився й відрікся від царя, від Батьківщини, від віри і, приваблений примарою благополуччя й певної рівності, яка так і не настала, зруйнував свою власну країну, зруйнував святині. Адже все це відчували цар Миколай і його сім'я, перебуваючи на повній самоті в Іпатіївському будинку, залишені усіма, крім тих жон-мироносиць з Тихвінского монастиря, що приходили до них із їжею!

Але царська сім'я зберегла віру в Бога, відданість Господу. Ніякого нарікання ні на Бога, ні на гонителів. Те, що ми знаємо про останні дні життя цієї сім'ї, вражає дійсно християнським ставленням до скорбот, до образ і навіть до смерті. Вони простили своїх гонителів і вбивць. У підвалі Іпатіївського будинку вони повинні були піти в небуття, про них ніхто не повинен був згадувати, тому і прах їх мав бути знищений. Але ж не вийшло!

І сьогодні, у день 145-ї річниці від дня народження царя-страстотерпця Миколая II, ми згадуємо з вдячністю і благоговінням його ім'я та ім'я його сім'ї, вбачаючи в них приклад сповідання віри, подібно до того, як сповідував віру в Господа, незважаючи на життєві страждання, той, у день пам'яті якого государ народився, — святий Іов Багатостраждальний.

Ці приклади вчать нас того, що відданість Богові, зберігання віри й вірності є найбільшими цінностями. Віра й вірність Богові завжди поєднувалися з любов'ю до Вітчизни, турботою про свій народ і про свою країну. Ось чому православна віра завжди — на прикладі святих угодників і Царствених страстотерпців — вчить людей любові до своєї країни і до свого народу, вірності Господу, вірності Його промислу, відданості Йому навіть до смерті.

Ми станемо дійсно великою країною за дотримання однієї лише умови: якщо ми збережемо вірність Богові та любов до своєї Вітчизни. Тоді ніякі спокуси, ніякі обіцянки красивого життя не зваблять нас, якщо в обмін за це від нас буде потрібно зречення Бога, Церкви й зрада принципових, глибинних інтересів Вітчизни й народу.

Досвід, через який ми пройшли у XX столітті, приголомшує своїм драматизмом. Як багато крові, як багато страждань! Іноді кажуть, що дитину потрібно покарати, щоб вона більше не вчиняла погано. Дійсно, іноді покарання, з любов'ю здійснене батьками, виправляє недоліки дітей. Ми були страшно покарані за боговідступництво, за зраду своєї Вітчизни, за руйнування своєї країни. Напевно, неможливо уявити більш суворе покарання, ніж страшні десятиліття, що настали після революції. Будемо завжди пам'ятати цей урок. Будемо триматися міцно за віру православну, яка є стрижнем всього нашого народного життя. Будемо довіряти тому, чого нас вчить Сам Христос, як довіряв Господу до останнього подиху цар-страстотерпець Миколай II. І віримо, що силою віри пробудиться остаточно наша національна самосвідомість. Ми станемо дійсно сильною, вільною країною, в якій легко дихає людина і в якій люди дбайливо зберігають основу свого особистого й національного життя.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Матеріали за темою

Патриаршее поздравление настоятельнице Троице-Одигитриевского ставропигиального монастыря Зосимова пустынь игумении Фаине (Кулешовой) с памятными датами [Патріарх : Привітання та звернення]

В.Р. Легойда: Попрано всі закони, немає навіть видимості правового вирішення питання щодо Києво-Печерської лаври

Предстоятель Польської Православної Церкви підтримав Київські духовні школи

Ієрарх Православної Церкви Чеських земель і Словаччини висловив підтримку братії Києво-Печерської лаври

Останки духівника царської родини архієпископа Феофана (Бистрова) повернуто до Росії

Десятки тисяч віруючих взяли участь у пам'ятних богослужіннях у Єкатеринбурзі в річницю розстрілу Царської родини

У Видавництві Московської Патріархії вийшов календар школяра на 2023 рік «Патріарх — дітям. Царська сім'я. Уроки з життя»

Митрополит Волоколамський Іларіон: Фігура Распутіна була надзвичайно суперечливою [Iнтерв'ю]

Патріарша проповідь у Неділю 29-ту після П'ятидесятниці після Літургії в кафедральному соборі великомученика Георгія Побідоносця в м. Одинцово Московської області [Патріарх : Проповіді]

Патриаршая проповедь после Литургии в Георгиевском кафедральном соборе г. Владикавказа [Патріарх : Проповіді]

Слово Святейшего Патриарха Кирилла при вручении архиерейского жезла Преосвященному Павлу, епископу Сарапульскому и Можгинскому [Патріарх : Привітання та звернення]

Патриаршая проповедь после Литургии в храме равноапостольного князя Владимира в подмосковной Балашихе [Патріарх : Проповіді]

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патріарша проповідь у Неділю 3-ю Великого посту після Літургії в Смоленському храмі у Філі-Давидковому м. Москви

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті благовірного князя Даниїла Московського після Літургії в Даниловому ставропігійному монастирі

Патриаршая проповедь в Неделю 2-ю Великого поста после Литургии в храме Сретения Господня в Жулебине г. Москвы

Патриаршая проповедь в день памяти святителя Ермогена после Литургии в Успенском соборе Московского Кремля

Патриаршая проповедь в пятницу первой седмицы Великого поста после Литургии Преждеосвященных Даров в Храме Христа Спасителя

Патриаршая проповедь в четверг первой седмицы Великого поста после великого повечерия в Храме Христа Спасителя

Патриаршая проповедь в среду первой седмицы Великого поста после великого повечерия в Сретенском ставропигиальном монастыре г. Москвы

Патриаршая проповедь в среду первой седмицы Великого поста после Литургии Преждеосвященных Даров в Храме Христа Спасителя

Патріарша проповідь у вівторок першої седмиці Великого посту після великого повечір'я у Богоявленському соборі м. Москви

Патріарша проповідь у понеділок першої седмиці Великого посту після великого повечір'я у Храмі Христа Спасителя