21 липня 2013 року, в неділю 4-у після П'ятидесятниці, свято явлення ікони Пресвятої Богородиці у граді Казані, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в Казанському соборі на Червоній площі Москви.
Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із проповіддю.
Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Високоповажний отче настоятелю! Дорогі отці, браття й сестри!
Усіх вас вітаю сердечно з великим для нашої Церкви святом Казанської ікони Божої Матері. Цього року це свято збіглося з неділею, тому ми чули Євангельські (Мф. 8:5-13, Лк. 10:38-42, 11:27-28) і Апостольські (Рим. 6:8-23, Флп. 2:5-11) читання, присвячені недільному дню, а також і Божій Матері.
У недільному Апостольському читанні (а це був невеликий уривок з Послання до Римлян) ми знаходимо дивовижні слова: «Звільнившись від гріха, ви стали рабами праведності». «Який же плід ви мали, коли були рабами гріха?» — запитує апостол, і відповідає: «Такі справи, що соромитеся і нині; плід же їх був гріх, а кінець — смерть». «Коли ж звільнилися від гріха, — продовжує апостол, — і стали рабами Божими, то плід ваш — святість, а кінець — життя вічне».
Глибоко переконаний: ці слова повинна знати кожна сучасна людина, тому що жодне слово не вживається так часто в спілкуванні між людьми, у проголошенні тих чи інших політичних позицій, як слово «свобода». Ми знаємо, що за свободу люди боролися й гинули. Але ось що дивно: якщо проаналізувати всі ці грандіозні битви за свободу і згадати, що бувало після, то чи можемо ми сказати, що ці людські жертви дійсно приносили людям свободу?
Не буду наводити багато прикладів битв в ім'я свободи, які оберталися тиранією, загибеллю людей, позбавленням свободи, розбещенням моралі. Досить згадати тільки дві події. По-перше, Французька революція, слідом за якою прийшов терор, а потім Наполеон, який знищив сотні тисяч людей, прагнучи поширити своє панування над усією Європою. Ну, а в нашій історії початок XX століття також був відзначений нестримною боротьбою людей за свободу, яка обернулася терором, диктатурою, загибеллю мільйонів людей.
Чому ж так відбувається? Чому навіть жертви людей в ім'я свободи не зупиняють наступні покоління від помилок, від гріха, від божевілля, від крові? Та саме тому, що у свідомості людей сплутались два великих поняття, кожне з яких має цінність, але які необхідно розрізняти.
Людина повинна мати свободу вибору. Напевно, за цю свободу вибору і боролися люди, щоб ніякі зовнішні обставини, ніяка тиранія, ніяке панування багатих над бідними, одних станів над іншими не заважали людям обирати те, що вони бажають обрати.
Але сам по собі вибір — це механізм. Забезпечити їм необхідно, але головним залишається питання: а що людина обирає в результаті свободи? І от у сьогоднішньому уривку з Послання до Римлян, який ми зачитали під час Літургії, апостол Павел і говорить нам, що найголовніше — це те, до чого веде свобода. Якщо людина в результаті здобуття свободи стає рабом гріха, то її кінець — смерть. Але якщо вона, здобувши свободу, приймає Бога і стає рабом Божим, то тоді плід — святість, а кінець — життя вічне.
Як чудово ілюструє цю Божественну істину, передану апостолом, вся людська історія! Там, де після здобуття свободи обирається гріх, там смерть, там терор, там диктатура, незалежно від того, як ця диктатура оформляється, — диктатура особистості, партії, групи, диктатура фінансової могутності... А там, де диктатура, там, де людина позбавляється свободи, її дуже легко спрямувати в будь-який бік, у тому числі до вчинення гріха; а де гріх, там смерть.
Можливо, не для всіх зрозумілий цей вираз апостола Павла — «де гріх, там смерть», адже кожен знає, що впадаючи в гріх, він негайно не вмирає; а іноді люди грішні, кощунники, що вкрай вороже ставляться до релігії, ненавидять Бога й Церкву, живуть, і грім з неба не вражає їх, за рідкісним винятком... Потрібно розуміти, що має на увазі апостол Павел, коли говорить про смерть. Йдеться про духовну смерть людської особистості. Там, де гріх, там смерть духу, там людина перетворюється на тварину, там вона позбавляється свободи вибору, тому що повністю керується своїми інстинктами, своїми потягами, своїм гріхом. І як просто керувати такою людиною! Дайте їй десь більше можливостей задовольняти свої інстинкти й грішити, і вона піде туди, вона відвернеться від усього, що ще вчора було для неї важливим, святим, заповітним, з чим пов'язувалися ідеали її батьків, її предків. Вона піде до того стійла, де ситно годують і де вона може жити за законом інстинкту. Це і є смерть, тому що людина вмирає як вільна особистість, її розум перестає керувати почуттями і з'єднується з чуттєвим началом настільки, що працює на затвердження саме такого, а не іншого способу життя.
Історія дає нам безліч прикладів цієї духовної смерті. На рівні особистості це, можливо, не так помітно. Але коли гріх в результаті вільного вибору людини накопичується в масштабах суспільства, народу чи держави, тоді він стає зримим, видимим. У такого суспільства, у такої держави немає майбутнього — історія знову і знову показує, як моральне розтління, затьмарення свідомості, змішання добра і зла робило людське суспільство нежиттєздатним.
Ми живемо в той час, коли колосальні сили спрямовані на те, щоб переконати всіх нас у тому, що єдиною цінністю є свобода вибору і ніхто не має права зазіхати на цю цінність, навіть коли людина обирає зло, навіть коли людина обирає соціально небезпечну поведінку, — якщо тільки не порушуються норми цивільного закону. Але ми знаємо, як легко обійти всі ці норми. Ми знаємо, що ніякий, навіть найдосконаліший закон не може викорінити злочинності, корупції, зла, неправди, конфронтації, — їх може викорінити тільки людина, яка зробила вільний вибір на користь добра.
Останнім часом ми стикаємося з величезними спокусами, коли в ряді країн вибір на користь гріха затверджується і виправдовується законом, а ті, хто, діючи по совісті, бореться з такими нав'язаними меншістю законами, піддаються репресіям. Це дуже небезпечний апокаліптичний симптом, і ми повинні робити все для того, щоб на просторах Святої Русі гріх ніколи не затверджувався законом держави, тому що це означає, що народ вступає на шлях самознищення.
Ми сьогодні відзначаємо свято на честь Казанської ікони Божої Матері. З цим образом пов'язано багато чудес, і, можливо, перше з них — це те, що обрітення ікони в 1579 році в Казані дало потужний духовний імпульс нашому народу, багато в чому послуживши тому величезному місіонерському діянню, що його потім було здійснено на просторах Сибіру. Власне кажучи, приєднання Сибіру до Русі і відбувалося під Покровом Божої Матері. У більшості випадків це було безкровне приєднання, — хоча й траплялися якісь сутички та військові зіткнення, але переважно це був мирний процес, пов'язаний з мирною колонізацією величезних сибірських просторів.
А потім з ім'ям Божої Матері і з Її Казанською іконою була пов'язана інша доленосна подія — позбавлення Русі від іноземних окупантів, які увійшли до Москви і до Кремля. Ми знаємо, як нам особливо нагадав минулий рік, коли ми святкували 400-річчя визволення Москви від польських загарбників, — ця подія було прямо пов'язана з Казанською іконою Божої Матері, на честь якої і споруджено цей історичний храм на Червоній площі. Знаємо, що з Казанським образом пов'язані також важливі події під час Великої Вітчизняної війни. Щоразу, коли народ наш проходив через випробування, ми об'єднувалися в молитві перед Божою Матір'ю, підносячи ці молитви, дуже часто, перед Казанським Її образом.
От і сьогодні ми повинні молитися про всю історичну Русь, про країну нашу, про народ наш, щоб Цариця Небесна прихилила Свою милість, щоб народ наш перебував у рабстві праведності, але не в рабстві гріха, бо плід праведности є святість, а кінець — життя вічне. І тому наша боротьба не проти плоті й крові (Єф. 6:12). Наша боротьба не за якісь приватні інтереси. Наша боротьба — за долю Вітчизни нашої і за долю роду людського, і тому в цій боротьбі виграє той, хто сильніший духом, а дух зміцнюється вірою і молитвою.
Нехай же Цариця Небесна прихилить до нас Свою милість і дарує нам духовну силу — на затвердження святості і на проголошення життя вічного, яке і є спасіння для людей, яке і є обіцяне Богом Царство Небесне.
Усіх вас ще раз вітаю зі святом! Дякую Вам, отче настоятелю, за добрі слова й за подарунок, який Ви мені щойно піднесли. Буду зберігати його як благословення цього історичного храму на Червоній площі.
Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі