Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в новоосвяченому храмі Різдва Христового м. Новокузнецька

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в новоосвяченому храмі Різдва Христового м. Новокузнецька
Версія для друку
25 серпня 2013 р. 20:07

25 серпня 2013 року, в неділю 9-ту після П'ятидесятниці, свято Собору Кемеровських святих, Святіший Патріарх Кирил звершив чин великого освячення храму Різдва Христового м. Новокузнецька, побудованого в пам'ять про загиблих шахтарів, і очолив Божественну літургію в новоосвяченому храмі. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до присутніх із Первосвятительським словом.

Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Дорогий владико Аристарху! Дорогі отці, браття й сестри! Високі представники державної влади! Ваше Превосходительство, Амане Гуміровичу Тулєєв, губернаторе Кузбасу!

Я хотів би всіх вас сердечно привітати з цим чудовим недільним і одночасно святковим днем — днем пам'яті всіх Кемеровських святих і Днем шахтаря. Видобуток вугілля нарівні з металургією — це дуже важливі сектори економіки, які реалізуються працею тих, хто живе в Кузбасі. А тому, коли ми говоримо про День шахтаря, то згадуємо, звичайно, героїв праці, тих, хто видобуває вугілля, а через це — дає світло й тепло в наші будинки, дає енергію всій економіці.

Ми одночасно згадуємо і тих, хто загинув у шахтах, тому що видобуток вугілля навіть у XXI столітті, за наявністю всіх нових і високих технологій, залишається справою надзвичайно ризикованою. Але, незважаючи на цей ризик, люди спускаються на сотні метрів під землю і здійснюють свій професійний обов'язок. І ми згадуємо сьогодні всіх тих, хто живий, хто трудиться, а також тих, хто душу свою поклав, здійснюючи труд настільки потрібний для країни й народу.

Дивним чином із сьогоднішнім святковим днем збігається недільне Євангельське читання (Мф. 14:22-34). Це читання оповідає про те, як Господь Ісус Христос вночі, по воді як по суші, йшов до того човна, в якому були апостоли посередині Генісаретського моря, і який зазнав лиха, бо вітер був дуже сильним. Човен заливали хвилі, апостоли-рибалки були налякані. І раптом вночі побачили що йде до них по воді Спаситель, і подумали, що це привид, гукнули Його. І коли переконалися, що це Він, то тоді апостол Петро, завжди палкий у вірі і в словах, каже: «А чи можу я до Тебе прийти, Учителю?» І Господь відповідає йому: «Йди». І він переступив борт цього човна, що потопав, і пішов по воді. Але як же ця хода по воді розходилася з життєвим досвідом рибалки Петра-апостола, як це розходилося з усіма знаннями про природні закони! У якусь мить сила вітру й висота хвиль налякали Петра, і він почав тонути. І звернувся до Спасителя за допомогою, і Той сказав йому: «Маловір», — і простягнув руку, витягуючи його з цієї водної стихії.

Дивовижний образ і приклад того, що є віра. Господь так забажав, щоб створений Ним світ вінцем усього мав людину і щоб людина в природі своїй відображала Його Божественні властивості. Однією з цих властивостей і якостей є свобода. Бог є абсолютно вільним, і Він цей дар свободи вклав у людську природу, причому настільки послідовно, що людина є вільною навіть у відносинах з Богом. Людина може вступати з Богом у зв'язок або не вс       тупати; вона може визнавати Його існування або не визнавати. Бог через акт Свого творіння вклав у нашу природу цю можливість вибору.

Але для того щоб люди зберігали здатність бути у спілкуванні з Ним, з Творцем, з Отцем Небесним, Він дав людям особливу силу, знову вклавши її в людську природу. Ця сила називається вірою. Ми маємо зв'язок з Богом, ми замикаємо цей таємничий зв'язок, цей коло відносин з Ним тільки одним способом, і ніяким іншим це зробити неможливо — ні силою освіти, ні технологіями, ні владою, ні грошима. Це можна зробити тільки силою віри.

А чому Господь саме через віру, а не через знання, не через владу, не через технології, не через людську могутність забажав, щоб люди з Ним з'єднувалися? Саме тому що віра — це те, що є невидимим, що є прихованим у глибині людської свідомості і людського серця. Віра це не влада, яка може наказувати. Віра це не технологія, яка забезпечить виробничий цикл в автоматичному режимі. Віра це не багатство, яке може спрямовуватися і на добро, і на зло. Віра — це концентрація внутрішніх духовних сил людини. І у відповідь на цю концентрацію духовних сил людини Бог і замикає коло, Він встановлює зв'язок людини з Собою.

Яким чудовим прикладом є для нас ця історія з Петром. Адже Петро повірив, що Христос, Який перемагає силу людського закону, здатний і йому допомогти зробити те ж саме. І він сміливо переступив через борт цього човна, коли сильні вітри дули і високі хвилі здіймалися, і пішов назустріч Спасителю. І дійшов би до Нього, але в якусь мить ця внутрішня концентрація духовної сили розтанула під впливом страху, навколишніх обставин, зруйнувався зв'язок, перестав рухатися цей струм енергії від Бога до людини і від людини до Бога. Коло зруйнувалося, і Петро залишився наодинці зі стихією світу і почав тонути.

Те, що сталося з апостолом Петром, відбувається з кожним із нас, тому що в якийсь момент життя, концентруючи всі сили на одному, у молитві звертаючись до Бога, ми досягаємо того, що просимо. І якою радістю відбивається в наших серцях ця Божественна відповідь на нашу молитву! У нас виростають крила, ми стаємо сильнішими. А потім занурюємося в гущу повсякденних подій з їх радощами, скорботами, з їх конфліктами, непорозуміннями. Ми затьмарюємо свою душу, ми бруднимо свою первозданну небесну ризу в багнюці людських відносин — вже яке там коло з Богом... Найкраще — перехрестимося з поспіхом вранці, побіжимо на роботу, а цілий день Бога і не згадуємо. Увечері хто помолиться, а хто не помолиться, хтось у неділю прийде до храму, а хтось не прийде.

І раптом у якусь мить нас відвідує лихо, і ми починаємо молитися й дивуємося: Бог не чує, не допомагає. Чому? Та з тієї ж причини, з якої перестав допомагати апостолу Петру: немає цього потужного духовного посилу від нас до Бога, і Бог не сприймає наші молитви. Він не сприймає нашого звернення до Нього, коли це звернення на 55-му чи 105-му місці в нашому щоденному порядку денному, коли ми маємо інші пріоритети, коли ми маємо інше означення цілей: а, так, між іншим, начебто і повинен допомогти, адже до храму прийшов, свічку поставив, якийсь рубль поклав, так у відповідь давай, допомагай. Так не буває — саме тому що Бог зробив нас вільними і Він поважає наш вибір. Якщо для нас Бог на 105-му місці, ми не достукаємося до Нього, ми ніколи не зможемо пройти по водах, марні наші молитви. Дар віри — це найбільший дар. Як чудово сказав Іоанн Златоуст, «там, де віра, там і сила, а де невіра, там неміч».

Але як же так? Люди кажуть, що вони не вірять, захищають докторські дисертації, роблять відкриття, створюють машини й механізми, вирощують свої рахунки в банку, стають сильними й могутніми. Що це за неміч? Це неміч, тому що є ті сфери життя, де ніяка влада, ніякі гроші не допомагають. Бог, незважаючи на колосальний технічний прогрес, залишив цей величезний сектор людського життя, на який неможливо вплинути силою розуму, влади або грошима. Ми знаємо, що кожен з нас потрапляє в цей сектор, я не буду перелічувати — кожен з вас знає, що є моменти в житті, коли ніщо допомогти не може, крім Бога.

Щоб Бог допомагав, щоб Він чув нашу молитву, ми повинні концентрувати свої духовні сили, ми повинні не забувати Бога. Ми повинні знати Його слово, відкривати Євангеліє, читати його, ми повинні мати навичку молитви, ми повинні відвідувати храми Божі. І от тоді наша людська неміч, яка замішана на безвір'ї, на маловір'ї, на байдужості, на суєті, на людських турботах, почне відшкодовуватися силою Божою.

Коли стає особливо страшно, коли людина повністю потрапляє до цього сектору, де вона не може вплинути на розвиток подій ніякою людською силою, як, наприклад, тоді, коли воїн піднімається в атаку або коли людина проходить через стихійні лиха, через катастрофи — ніякі людські сили, ніякі технології, гроші, ніяка влада не можуть вплинути. У кращому разі, влада може добре організувати ліквідацію наслідків, але ніколи не може вплинути на те, щоб припинився природний катаклізм або якась страшна аварія. Це той сектор, у якому тільки одна сила може бути ефективною — сила віри. Перед нами приклад Петра, що йде по хвилях, що перемагає закон тяжіння, і потопає в ту мить, коли він перестає вірити, і чудові слова Златоуста: «Там, де віра, там і сила. Де невіра, там слабкість».

От у такий особливий день, в 9-у неділю після Трійці, ми святкуємо сьогодні в Кузбасі День шахтаря. Тішуся з того, що це святкування супроводжується освяченням цього величного храму... Ніколи б цей храм не постав тут раніше... Історія Кузбасу пов'язана з іншою політичною реальністю, в якій для Бога не було місця. Хочемо ми чи не хочемо, але чотири покоління людей виховувалися в цій безбожній атмосфері. І в тому, що сьогодні тут, на цьому місці, де не було ніколи церков, постав цей чудовий храм, ми теж бачимо Божу руку.

Але Божа рука породила дію у відповідь на волю людей, тих, хто вирішив побудувати цей храм, не пошкодував своїх грошей, свого часу, адміністративних і господарських ресурсів, тих людей, які приходили й допомагали, тих, хто палко молився за відродження цього Божого храму. І тому ця сьогоднішня дія є прекрасним символом відродження віри, того, що дедалі більше людей розуміють, що тільки через віру можна з'єднатися з Богом, для Якого все можливо, Якому все підпорядковано, Який є єдиним господарем всесвіту, що має над ним абсолютну владу.

Ми молилися сьогодні в цьому Божому храмі про те, щоб Господь зміцнив віру, церковне життя тут, на Кузбасі, де так необхідна людям опора на вірну молитву, беручи до уваги таку ризиковану, небезпечну працю шахтарів. Ми піднесли сьогодні молитву про тих, хто загинув на своєму трудовому посту, і віримо, що Господь прийняв це як певну жертву, як певний дар людей, які, будучи вірними своєму покликанню, своєму професійному обов'язку, робили те, що належить робити, незважаючи на високий ступінь ризику.

Ми молилися також про те, щоб цих жертв було якомога менше, щоб якомога сильнішою була віра в серцях шахтарів і їхніх сімей, у серцях всіх мешканців Кузбасу, тому що шахтар, спускаючись під землю, входить до цього сектору, де не панують ні влада, ні технології, ні гроші, але де перебуває Господь... Тому щира віра тих, хто спускається під землю, їхніх сімей, рідних, близьких, усього народу, який тут живе, і здатна захищати людей від страждань і смерті.

Я хотів би висловити сердечну вдячність Вам, Амане Гуміровичу, губернаторе Кузбасу, Кемеровської області, за Ваші труди. Ми пам'ятаємо кінець 1980-х, початок 1990-х, ми пам'ятаємо тих до глибини душі скривджених шахтарів, які, здійснюючи свою небезпечну роботу, по півроку не отримували зарплату. І ми знаємо, що з Вашим приходом сюди ситуація змінилася. Нехай Господь береже Вас і допомагає Вам у несенні Вашого служіння на благо шахтарського краю. (Оплески)

Хотів би сердечно подякувати Вам, Ваше Високопреосвященство владико Аристарху, за Ваші труди, за Ваші добрі слова, які Ви сьогодні сказали. На Вас сьогодні покладена особлива відповідальність. У Кузбасі створено митрополію. Це дуже важливе церковне об'єднання, яке покликане на порядок підняти рівень релігійного життя в народі. Наше завдання — будувати храми, монастирі, розвивати систему освіти, підтримувати культуру, здійснювати діалог із суспільством, допомагати стражденним, особливу увагу звертати на молодь. І мета наша — це спасіння людських душ, це та сама сила віри в серцях. Якщо буде ця сила віри, то багато чого буде вирішуватися легко й просто, тому що ті перепони суспільного розвитку, які сьогодні кореняться в корупції, у злочинності, у нечесності, усе це йде, коли до праці торкаються чисті руки та добре серце. Нехай Господь благословить Вас і все духовенство Кузбаської митрополії та трьох створених єпархій на її території в пастирських трудах на благо Церкви й Вітчизни.

На згадку про перебування в цьому святому храмі хотів би піднести ікони дванадцяти свят, головних свят нашої Церкви, з тим, щоб щоразу, коли таке свято траплятиметься, відповідна ікона покладалася б на середину храму, і віруючі могли підходити до неї, цілувати її і згадувати велику подію, учасниками якої всі ми сьогодні були.

На подяку за Ваші труди я хотів би піднести Вам святу панагію, знак архіпастирського достоїнства. Нехай Цариця Небесна, зображена на цій панагії, простягає над Вами Покров Свого державного заступництва.

Я маю також сьогодні чудову можливість зовнішнім чином висловити свою подяку тим, хто послужив справі створення цього святого храму, і попрошу оголосити Патріарші грамоти…

А всім учасникам сьогоднішньої нашої спільної молитви я хотів би передати маленькі іконочки Різдва Христового з Патріаршим благословенням. Нехай Господь молитвами Пречистої Цариці Небесної береже всіх вас!
 
Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті преподобного Серафима Саровського після Літургії в Серафимо-Дівеєвському монастирі

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Успенському соборі Саровської пустині

Слово Святішого Патріарха Кирила після молебню біля пам'ятника святому рівноапостольному князю Володимиру в Москві

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святої рівноапостольної княгині Ольги після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь після Літургії в Новоторзькому Борисоглібському монастирі

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті преподобного Сергія Радонезького в Троїце-Сергієвій лаврі

Патріарша проповідь в день пам'яті апостолів Петра і Павла після Літургії в храмі праведного Олексія Мечєва у Вешняках м. Москви

Патріарша проповідь у день пам'яті преподобних Сергія і Германа Валаамських після Літургії в Валаамському монастирі

Патріарша проповідь після Літургії в Коневському Різдво-Богородичному монастирі

Патріарша проповідь у свято П'ятидесятниці після Літургії в Троїце-Сергієвій лаврі