Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Виступ Святішого Патріарха Кирила на зустрічі зі студентами вищих навчальних закладів Смоленської області

Виступ Святішого Патріарха Кирила на зустрічі зі студентами вищих навчальних закладів Смоленської області
Версія для друку
31 серпня 2013 р. 23:53

31 серпня 2013 року Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил відвідав Смоленський державний університет, де відбулася зустріч Його Святості зі студентами вищих навчальних закладів Смоленської області. Предстоятель Руської Церкви виступив перед присутніми.

Шановний Євгене Володимировичу, дорогі професори, викладачі, студенти всіх тих навчальних закладів м. Смоленська, які присутні сьогодні тут, і в цьому залі, і на вулиці!

Я щойно пройшов повз велику групу молоді і порадів, що матиму можливість сьогодні звернутися до всіх вас. Для мене ця будівля добре знайома, як вже сказав Євген Володимирович, я неодноразово виступав тут. Але повинен сказати, що багато чого змінилося, навіть чисто зовні: проведено чудові ремонтні роботи, зараз усе виглядає дуже сучасно. Так і повинно бути, тому що не тільки інтелектуальний або духовний вимір життя формує людську особистість, а й зовнішнє оточення також впливає на психологію людини, особливо на її розвиток, на її становлення в якості відповідальної особистості. <...>

Я невипадково говорю зараз про зовнішню естетику. Я хотів би сказати про те, що гармонія і краса справляють творчий вплив на людську особистість. Ось чому я з великим побоюванням дивлюся на ті види мистецтва, які зневажають гармонію. Мені одного разу за кордоном довелося чути концерт какофонічної музики. Я, коли слухав цю музику, починав відчувати почуття внутрішнього занепокоєння. Потім це занепокоєння почало переходити в почуття страху. Я зрозумів, що відсутність гармонії, у даному випадку музичної гармонії, є руйнівною для людської психіки.

Нехтування естетичними правилами, гармонією зовнішнього людського влаштування життя також є надзвичайно небезпечним. Коли нам кажуть, що там або сям з'являються певні зразки мистецтва, які нехтують гармонією, то це означає, що людям пропонується якийсь небезпечний естетичний продукт, який здатний переформатувати свідомість від гармонії, краси — до неподобства.

А що ж відбувається з людиною, коли вона неподобство ставить на одну дошку, на один рівень з гармонією і красою? Це означає, що відбувається внутрішній зрив людини, внутрішня хвороба його відвідує, тому що перестати розрізняти гармонію, красу й відсутність такої або навіть псевдогармонію це все одно що втратити відмінність між добром і злом: добро і краса — зло і неподобство. Наші предки добре це усвідомлювали. Саме тому в той час, коли було ще зовсім мало матеріальних можливостей створювати, наприклад, красиві будівлі для проживання більшості людей, будувалися храми й палаци, будувалися панські садиби.

У якийсь момент сказали, що це все погано, що всі повинні жити однаково. Але, як чудово сказав відомий наш російський філософ Микола Олександрович Бердяєв, однаково жити не можна. І якщо ми тонким шаром масла намазуємо бутерброд, то це погано, особливо якщо людині потрібні жири. Їй потрібно мати хоч невеликий шматок, але намазаний маслом таким чином, щоб вона могла відшкодувати цю потребу в жирах. Тому, коли руйнуються зразки чогось прекрасного в ім'я того, щоб усім було добре, потрібно розуміти, що це дуже помилковий посил, це певний помилковий пропагандистський посил, який штовхає людей до того, щоб дійсно було зруйновано внутрішнє естетичне відчуття й розуміння краси.

Ось так відбулося в нашій країні. Зруйнували храми, спалили садиби, і думали, що після цього настане рай і всі отримають по шматочку. Ми знаємо — ніхто нічого не отримав, а країна просіла. І сьогодні робиться дуже багато, і, хотів би відзначити, і тут, у Смоленську, особливо у зв'язку з ювілеєм міста, для того щоб зробити прекрасною хоча б центральну частину міста. Нам потрібно дивитися на щось, що зігріває душу. Ось чому важливо, щоб храми були відреставровані, тому що виняткова за цінністю національна архітектура, яка представлена в храмобудівництві, теж справляє благотворний вплив на свідомість людини. <...>

Мені хотілося б сказати про те, що молодість — це особливий вік. З одного боку, кипуча енергія, велика кількість фізичних сил, усе добре, усе працює в організмі правильно, людина читає без окулярів, слухає, чує все добре, у неї м'язи, скелет пересувається, згинається, танцює. Молодість не бачить ніяких перешкод, усе правильно, усе добре.

Іноді це почуття фізичного благополуччя, особливо у людей сильних або красивих, викликає не зовсім правильну реакцію. Рухаючись по життю на хвилі того, що ти маєш, не думаєш про те, що в якийсь момент — а це неодмінно станеться — не таким буде рухомим хребет, не такими пружними м'язи, не таким гладким обличчя, з'являться зморшки. І це ж не ознака смерті, що наближається, це просто інший період життя, коли буде більше обмеженості для людини, у тому числі інтелектуальної обмеженості. Чому потрібно вчитися змолоду? Та тому що інакше працює головний мозок, зовсім інакше працює людська пам'ять, ми можемо більше дізнатися, більше запам'ятати. Іншими словами, молодість — це формування особистості і інтелектуальне, і духовне, і естетичне, і фізичне.

А тепер хотів би поговорити ось про що. Адже жити можна по-різному, і в молодості теж. Про декого кажуть: живе, не приходячи до тями. Можливо, ви зустрічалися з таким визначенням. Не опритомнює хтось або тому що весь час п'яний, чи під наркотиками, або настільки людина є керованою, настільки нею легко маніпулювати, що вона не може вискочити за межі цих маніпуляцій, свідомих, несвідомих чи просто продиктованих комерційною вигодою.

Адже цілком очевидно, що на сучасну людину обрушується колосальний інформаційний потік. Ви це знаєте — через Інтернет, через інші електронні засоби комунікацій, передається величезний потік інформації. І ось виникає питання: а як себе вести перед лицем всього того, що обрушується на людину, особливо у молодому віці?

Можна, звичайно, все це проковтувати, можна абсолютно некритично сприймати все, що пропонується, особливо якщо це, як кажуть, «модно» або «круто». Усі повторюють: круто, круто, круто. Що це означає — добре чи погано ? Ні, це «круто». А що таке «круто», поясніть мені, будь ласка. Я людина з тієї епохи, коли не було цього слова. Були слова «добре» чи «погано». «Круто» — це що? Можна сказати, що творчий пошук вченого це «круто»? Ніхто про це так не скаже. Можна сказати, що прекрасний витвір мистецтва, над яким письменник працював, його труд — це «круто»? Ніхто не скаже. Ми даємо це визначення інших явищ, і частіше за все тим із них, які справляють на нас сильний вплив.

Зрештою, ми живемо в суспільстві, і кожна людина знаходиться під впливом когось іншого, під впливом ідей, під впливом знову-таки естетичних уподобань, які, зокрема, і через моду передаються. Але виникає питання: а чи здатна людина в сучасному суспільстві жити своїм розумом? Чи здатний молодий чоловік критично оцінювати інформаційний потік? Чи здатний він, коли всі говорять «круто», сказати: «Це зовсім не круто, це вульгарно»?..

Розвиваючи цю тезу, хотів би сказати наступне: потрібно мати здатність критично оцінювати інформацію, яка до вас приходить, потрібно мати мужність сказати «ні», навіть коли більшість говорить «так». Збирається молодь, йде куди-небудь, починається п'янка і всі п'ють — «круто». А чи вистачить мужності встати й сказати: «Я цього робити не буду, тому що це не круто, це зовсім для мене не круто»? Повернутися й піти з цієї компанії.

Я можу продовжувати ці приклади. Те ж саме стосується такої важливої теми як любов. Любов це найбільше почуття, яке Бог вклав у людську природу. Любов підносить нас над цим природним світом, робить небожителями, тому що Сам Бог є Любов. І коли людина має в серці своєму любов, у неї виростають крила. Але почуття-то яке дивовижне. Воно ж не запрограмоване на автоматичну присутність протягом усього людського життя, аж ніяк. Любов не запрограмована. І якщо цю любов марнувати, якщо її розтоптувати, якщо цій любові зраджувати, то вона зникає. Отже крила складаються, і не злетиш до Божественної висоти.

І знову-таки сучасна мода на спілкування, у тому числі й між людьми, які відчувають симпатію одне до одного, часто зводиться до того, що кожен експлуатує іншого не в ім'я любові, а в ім'я задоволення свого інстинкту. І якщо ці невпорядковані зв'язки людина практикує протягом довгих років, то вона перестає бути здатною любити. А потім запитують у подиві: «Ну чому мені так не щастить у житті? Ну чому? Вийшла заміж — покидьок, за іншого — покидьок». Або одружився — погано, знову одружився — ще гірше. У чому справа?

А справа в тому, що якщо люди з'єднуються для спільного життя, розточивши потенціал любові, нічого не вийде! І коли Церква говорить: «Будьте обережні, не грайте з цим великим почуттям», вона не старомодні речі говорить, а вічну істину, яка від Бога прийшла, а не від людей.

Тому я хотів би всім вам побажати сильної любові, яка дуже вам допоможе. Ви, безперечно, знайдете свою половинку, ви, безперечно, будете щасливі одне з одним у тому випадку, якщо ви цей потенціал великого почуття самі не зруйнуєте. І коли вам хтось каже: «А це круто», і підштовхує вас на вчинок, який може цей потенціал любові зруйнувати, скажіть: «Це не круто, а це вульгарно, це плебейство, це свинство. Я вище цього».

Ця життєва позиція вимагає здатності, готовності й внутрішньої сили чинити опір зовнішнім обставинам. Дуже важливо, щоб нашими життями не розпоряджався хтось інший. А зараз це дуже просто; і в минулому було просто, але зараз особливо. Ми знаємо, як Інтернет може на біле сказати «чорне», і змусити людей вірити в те, що це чорне. Ми знаємо, як формується інформаційний простір в Інтернеті. Це зовсім не нешкідлива річ... Тому я хотів би вас всіх закликати до того, щоб ви були критичні стосовно в тому числі й інформації, яка приходить до вас через Інтернет. Інший не повинен панувати у вашому житті, він не повинен поневолювати вашу волю, вашу свідомість. Він не повинен маніпулювати вашим життям. Потрібно завжди бути готовим сказати, що можна жити по-іншому.

Дійсно, у кожної людини є покликання. Бог так нас створив. У нас різні покликання, тому що у нас різні здібності. Один може стати вченим, бізнесменом, політичним діячем, державним керівником. Інший знаходить себе в тому, що він стає захисником Батьківщини, лікарем або хорошим працівником. Третій працює в сільському господарстві і насолоджується гармонією життя на лоні природи. У кожного є своє покликання.

Дуже важливо це покликання відчути й захистити його, незважаючи на численні впливи ззовні, коли кажуть: «Не треба ставати інженером. Треба неодмінно стати менеджером, швидше гроші заробиш. Не треба ставати науковцем. Що там все життя просиджувати? Потрібно ставати банкіром».

Це не означає, що бути менеджером або банкіром погано. Але це означає, що якщо всі люди житимуть за цією модою, то в країні у нас не буде людей, здатних ні науку рухати, ні країною керувати, ні виробляти матеріальні цінності, ні хліб вирощувати. Тому кожен повинен знайти сам своє покликання, до чого душа лежить, і розвивати це покликання згідно зі своїм власним поглядом на життя. <...>

Хотів би декілька слів сказати про історію. Ми з вами не мали б зараз ніяких відреставрованих пам'яток, ніякої краси в Смоленську, якби зруйнували минуле. У нашій країні ми проходили через періоди, коли говорили: «Минуле — це погано, його потрібно зруйнувати вщент, а потім побудувати новий світ».

Один раз у XX столітті це зробили — відмовилися від історії, заявили, що ніякої історії до 1917 року не існувало, що була одна тільки боротьба класів. І в цій боротьбі, звичайно, завжди була одна хороша сторона, а інша погана. Ми знаємо, як називали хорошу, як називали погану. Історії не існувало. А якщо історії не існує, чому потрібно охороняти пам'ятки? І ви знаєте, що було зруйновано абсолютну більшість пам'яток нашого минулого тільки тому, що була відмова від історії. <...>

Цінності приходять з минулого. Ми говоримо, що патріотизм — це цінність. І що ми робимо, щоб довести, що це цінність? Ми наводимо приклади самозабутнього служіння Батьківщині з минулого, як люди захищали свою країну, як вони клали своє життя в ім'я інших. Ми живемо на цих прикладах. Руйнування цього ставлення до минулого, переведення історичного коментаря до сфери відносності є дуже небезпечними. Можуть бути різні дослідження й суперечки навколо тих чи інших подій. Історія це жива наука, вона не може бути догматизованою. Але дуже важливо зберігати цілісне сприйняття історії — так, як ця історія зберігається в народній свідомості.

У Церкві віровчення, яке дві тисячі років існує, теж піддавалося різного роду спробам впровадити ту чи іншу корективу. Ці спроби були дуже жорстокими, тому що свого часу, особливо в першому тисячолітті, Церква була єдиним носієм якоїсь ідеології. Тому будь-яка боротьба, у тому числі й сепаратистські дії, насамперед спиралася на ту релігійну доктрину, яка не відповідала церковній, для того щоб підтримати ту чи іншу групу, що не бажає жити, наприклад, у рамках Візантійської імперії.

І як Церква вижила? Адже чого тільки не було за ці дві тисячі років, скільки всяких єресей, розколів. Як вона вижила? Є таке поняття в Церкві — передання, або латинською мовою «традиція». Традиція — це передача цінностей. Це не передача минулого у всьому його обсязі. Не пам'ятаю, здається, навіть у цьому залі, а можливо, в іншій якійсь молодіжній аудиторії я говорив про те, що з минулого до нас приходить не тільки цінне, а й непотрібне. Сміття в нашому помешканні — це ж теж минуле. Але нікому ж на думку не спаде зберігати сміття тільки тому, що воно з минулого. Отже традиція, передання — це механізм, що зберігає цінності. І завдяки цьому збереглося віровчення Церкви, бо був критерій, на підставі якого кожне наступне покоління людей оцінювало — що є істина, а що брехня, що привноситься.

У такому ключі, я думаю, повинен формуватися наш коментар до нашої історії і взагалі до історії. Має бути розуміння народом своєї історії. Це не пусті слова, бо це є частина культури, частина національної самосвідомості. І якщо з посиланням на плюралізм думок ми руйнуємо нашу національну самосвідомість, то ми не маємо майбутнього. <...>

Сьогодні теж відбуваються битви, слава Богу, поки щодо нашої країни не на полі брані. Хоча, як ви знаєте з новин, і на полі брані сьогодні страшні битви. Але не можна сказати, що ми живемо в абсолютно мирному середовищі. І сьогодні відбуваються битви, які проходять без гуркоту гармат, а ворог, який нам загрожує, не перетинає наші кордони явно. Але ми все залучені в те, що в православній традиції називається «невидимою бранню».

Кожен сьогодні бере участь у цій брані. Нам пропонують хаос, але ми не повинні купуватися на ці рекомендації і брати участь у створенні хаосу. Ми бачимо, до чого хаос привів на Близькому Сході, в арабських країнах. Хаос — це засіб боротьби, у тому числі й з країною, зсередини. І коли нам пропонують брати участь у хаосі, пропонуючи різні пояснення і різну мотивацію, ми повинні пам'ятати, що хаос — це національна катастрофа.

Нам пропонують гріх, руйнування моральних устоїв. Потрібно пам'ятати, що руйнування моралі означає руйнування особистості. Особистість перестає бути цілісною, отже вона стає слабкою, отже бери голими руками таку людину. Усе внутрішньо пов'язане в людині, у людській особистості, і надзвичайно важливо розуміти, що немає великого й малого — навіть наші маленькі гріхи й маленькі слабкості можуть підточувати цілісність нашої особистості.

Хоча війна, про яку я кажу, є невидимою, наш народ несе в ній важкі втрати вже зараз. Я не кажу тільки про пияцтво, про наркоманію, яка теж прийшла ззовні, але я кажу про жахливе збільшення кількості абортів, розлучень. Це сотні тисяч загублених життів. Ми були б іншою країною, якби у нас не було такої великої кількості абортів і такого відсотка розлучень — у середньому 70% розлучень від числа взятих шлюбів. Я недавно подивився статистику по Москві — це жахливо. А що таке розлучення? Це крах життя. І хоча іноді, що називається, намагаються надути щоки ті, хто розлучаються, мовляв, знайду іншого або іншу знайду, насправді це трагедія. Наслідки розлучення — діти-сироти за живих батьків. Той же фактор розлучень впливає і на кількість абортів. Тому ми несемо втрати. І ці втрати, на жаль, сьогодні сильно відбиваються і на нашій економіці, і на нашому культурному житті, і просто не дають нам можливості освоїти всі наші неосяжні простори.

Зазвичай, коли зачіпають тему освоєння, я говорю про Сибір, Далекий Схід. Мені доводиться подорожувати по тих краях, я бачу ці колосальні простори, де ніхто не живе або живе так мало людей, що стає страшно. Але сьогодні ми летіли сюди, на Смоленщину, я дивився в ілюмінатор і запитував себе: чи це не Сибір? Величезні простори. Немає доріг, немає населених пунктів, немає полів — це тайга в 200 кілометрах від Москви. А чому це відбувається? Тому що людей немає.

Усі ці історичні експерименти з країною, усі ці революції, громадянські війни призвели до того, що зараз, коли дійсно країна обростає м'язами, коли з'являються фінансові, адміністративні, технологічні можливості, людей немає. Можна собі було уявити в минулому, після війни, коли треба було підняти з руїн країну, щоб запрошували працівників з-за кордону? А сьогодні ця тема стає вже архінебезпечною для країни. З одного боку, не можемо без них. З іншого боку, розуміємо, що втрачаємо власну ідентичність. А корінь проблем у чому? У моралі, у цілісності людської особистості. Якщо людина цілісна, у неї буде шлюб, сім'я, діти. Потрібно, щоб у кожній родині було не менше трьох дітей. Ось тоді ми ще якось зможемо вибратися. Але сьогодні це дуже важко, і не тільки тому що грошей мало у когось, все-таки їх стає більше, але тому що люди психологічно не готові взяти на себе подвиг виховання дітей, а це знову тема моралі й переконань. <...>

Завершуючи цей виступ, я хотів би ще раз всіх вас сердечно привітати і з ювілеєм міста, і з великими добрими змінами, які відбуваються і в місті, і в університеті, побажати вам допомоги Божої, міцної любові, сильного морального почуття, внутрішньої свободи від тиску зовнішніх обставин, здатності самостійно йти по життю і чинити опір навіть думці більшості, коли ця думка руйнує ваші уявлення про найсвятіше й заповітне. Глибоко переконаний у тому, що тоді ми здатні будемо побудувати сильне, життєздатне суспільство, ми будемо здатні прославити Вітчизну свою. Дякую вам за увагу.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

(Скорочено. Повний текст див. на російській версії сайту).

Матеріали за темою

В Загальноцерковній аспірантурі пройшли курси підвищення кваліфікації духовенства «Пастирське окормлення вищих навчальних закладів»

У Псковській єпархії пройшов ІХ Міжнародний науково-практичний Свято-Тихонівський форум

Привітання Святішого Патріарха Кирила учасникам урочистостей з нагоди 80-річчя Національного дослідницького ядерного університету «МІФІ» [Патріарх : Привітання та звернення]

У Санкт-Петербурзі відбулася VII наукова конференція «Православ'я на Далекому Сході»

За підтримки Синодального відділу у справах молоді в Челябінську пройшов форум православної молоді Уральського федерального округу

Представники Церкви взяли участь в Московському міжрелігійному молодіжному форумі

У день народження Святішого Патріарха Кирила в Ташкенті відбулася презентація нових книг Його Святості

Відбулася зустріч голови Синодального відділу у справах молоді з діячами культури та мистецтва Росії

Патриаршая проповедь после Литургии в Георгиевском кафедральном соборе г. Владикавказа [Патріарх : Проповіді]

Слово Святейшего Патриарха Кирилла при вручении архиерейского жезла Преосвященному Павлу, епископу Сарапульскому и Можгинскому [Патріарх : Привітання та звернення]

Патриаршая проповедь после Литургии в храме равноапостольного князя Владимира в подмосковной Балашихе [Патріарх : Проповіді]

21-23 жовтня відбувся Первосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила до Нижньогородської митрополії

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Слово Святішого Патріарха Кирила при врученні архієрейського жезла Преосвященному Петру, єпископу Кафському

Вітання Святішого Патріарха Кирила головному редактору журналу «Наш сучасник» С.Ю. Куняєву з 90-річчям від дня народження

Вітання Святішого Патріарха Кирила І.В. Абрамович з днем народження

Вітання Святішого Патріарха Кирила главі Республіки Крим С.В. Аксьонову з 50-річчям від дня народження

Патріарше вітання настоятельці Стефано-Махрищського ставропігійного монастиря ігумені Єлисаветі (Жегаловій) з 25-річчям зведення у сан ігумені

Слово Святішого Патріарха Кирила на церемонії вручення Макаріївських премій у галузі природничих наук за 2022 рік

Вітання Святішого Патріарха Кирила учасникам Міжнародного філологічного форуму пам'яті академіка Л.О. Вербицької

Вітання Святішого Патріарха Кирила учасникам XXVII Міжнародного кінофестивалю «Радоніж»

Привітання Святішого Патріарха Кирила учасникам урочистостей з нагоди 80-річчя Національного дослідницького ядерного університету «МІФІ»

Вітання Предстоятеля Руської Церкви Блаженнішому Патріархові Єрусалимському Феофілу з річницею інтронізації