Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Проповідь Святішого патріарха Кирила після Божественної літургії в свято перенесення мощей святителя Московського Петра

Проповідь Святішого патріарха Кирила після Божественної літургії в свято перенесення мощей святителя Московського Петра
Версія для друку
6 вересня 2013 р. 15:57

6 вересня 2013 року, у свято перенесення мощей святителя Петра, митрополита Київського, Московського і всієї Русі, чудотворця, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію вУспенському Патріаршому соборі Кремля. Після закінчення Літургії Святіший Патріарх Кирил звернувся до учасників богослужіння з Первосвятительським словом.

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Сьогодні ми святкуємо пам'ять святителя Петра, митрополита Київського, Московського і всієї Русі. У звичайному апостольському читанні, яке належить читати сьогодні, ми чули чудові слова з Другого послання до Коринфян, де апостол Павел говорить, що наші короткочасні легкі страждання породжують вічну славу, коли ми дивимося на невидиме, а не на видиме, бо невидиме є вічним, а видиме швидко минає (2 Кор. 4:17-18).

Ці чудові слова апостола означають, що страждання й труднощі, з якими ми стикаємося в нашому житті — у побуті, у сімейних відносинах, у спілкуванні з іншими людьми; страждання, які відвідують нас у вигляді хвороб, матеріальних труднощів і всього, що іноді здається великим горем, — це насправді слабкі, скороминущі страждання. Але і ці слабкі й скороминущі страждання, за словом апостола, породжують вічну славу, тобто приводять нас до спасіння. Однак для цього є неодмінна умова — ми повинні дивитися на не тимчасове, тобто скороминуще, а на вічне.

А що означає дивитися? А це означає мати мету, мати життєву установку, мати пріоритет і домінанту в думках, у почуттях, у житті. Якщо ми спрямовані до вічного, то, як говорить апостол Павел, легкі, скороминущі страждання, які, звичайно, ранять нас, які забирають енергію і сили, які іноді різко знижують наш емоційний рівень, — так що ми перебуваємо в скорботі, у печалі, а іноді плачемо, сумуємо, навіть нарікаємо, — ось ці скороминущі й легкі перед лицем вічності страждання породжують вічну славу, вводять нас до Божої слави, коли ми не втрачаємо життєвого орієнтира, коли перед нами вічність, яка в людській історії явлена через Господа нашого Ісуса Христа через Його слово, через Його послання до нас, через Його велике Божественне вчення.

Що ж відбувається з нами, коли ми маємо цю Божественну вічну домінанту в житті та одночасно проходимо через страждання? Вони стають легкими й скороминущими, за словом апостола Павла.

І ці слова апостола отримували блискуче підтвердження протягом всієї людської історії, особливо історії новозавітної, історії Церкви. Ми знаємо, що страждання, які відчували сповідники й мученики, були легкими в очах Божих, скороминущими; і ми вже не стільки говоримо про ці страждання, а просто відзначаємо, що через них люди знайшли спасіння, тому що дивилися на вічне — і в тюрмах, катівнях, і будучи ображеними й пригніченими, наражаючись на брехню й наклепи, будучи зневаженими й відкинутими суспільством. Вони були сміттям, як в іншому місці говорить апостол Павел, для світу (див. 1 Кор. 4:13), але страждання їх виявилися скороминущими й легкими в масштабах вічності, і сьогодні вони, на підтвердження слів апостола Павла, разом з Богом затверджують вічну славу.

А чому ми говоримо про це у зв'язку зі святкуванням пам'яті святого Петра, митрополита Київського, Московського і всієї Русі? А тому що він пройшов через багато страждань у житті. Він був обраний і поставлений на Київську кафедру, став Предстоятелем Руської Церкви в той час, коли татаро-монголи вже завойовували одне князівство Русі за іншим, коли був повалений Київ, коли були зруйновані його стіни, коли різного роду кочівники, вбивці, гвалтівники, бандити, грабіжники, проходили через це місто, спустошуючи все, що там залишалося. Отримавши посвячення в митрополити всієї Русі в Константинополі, святитель Петро, будучи уродженцем Волині, Західної України, як ми б зараз сказали, приїхав до Києва. Напевно, він мав бажання там залишитися, щоб якось об'єднати навколо Першопрестольної кафедри всі землі Руські, але не вийшло. Жити там було неможливо, і тоді він переїжджає до міста Володимира, куди на той час вже переїхав і великий князь, — там опинився центр усієї історичної Русі.

Але й там були скорботи. Серце святителя розривалося від звісток, які він отримував і з півдня, і з заходу, і зі сходу. Розділялася єдина Русь, її шматували міжусобні брані, послаблялися зв'язки всередині Руської Православної Церкви, і тому святитель, мешкаючи у Володимирі, багато подорожував, відвідував князівства, зустрічався з архієреями і всіх старався зберегти в єдності.

А потім сталася подія, яку важко зрозуміти. Іван Данилович Калита, який був князем Московським, правителем невеликого удільного князівства і невеликого маловідомого міста, запрошує святителя зі столиці — нехай тимчасової, але столиці, з міста Володимира — переїхати до Москви. Це було дивне запрошення, але ще більш дивною була відповідь. Святитель Петро погоджується і переїжджає до Москви, і тут затверджує загальноруську кафедру, кафедру всієї Русі. А в ознаменування цієї події закладає той самий Успенський собор, в якому ми з вами зараз перебуваємо.

А що означав тоді переїзд митрополита всієї Русі з одного міста до іншого? Це означало, що великий князь не міг бути в іншому місці, крім того, де була кафедра Первосвятителів. Великі князі переїжджають до міста Москви, і це невеликий місто починає розвиватися, набирати силу, і стає столицею всієї Русі з Першопрестольною кафедрою.

Але як же багато скорбот зазнав святитель Петро! Нам, що віддалені від нього століттями, важко навіть уявити цей образ старця, який у важких умовах переїжджає з одного місця до іншого, проповідує, служить, переконує, зберігає єдність. Його, за словом апостола, легкі й короткочасні страждання були стражданнями реальними, але оскільки він дивився на вічне, а не на тимчасове, шукав не політичну вигоду, не економічну силу, не спокій і могутність, а працював заради збереження єдності Святої Русі, Господь і дарував йому вічну славу.

І сьогодні святитель, який життя своє віддав за єдність Святої Русі, проповідує цю єдність усім, будучи великим докором для тих, хто бажає розірвати єдність Руської Церкви. Ми знаємо, як ті, хто бажає відірвати Церкву в Україні від Церкви всієї Русі, не люблять згадувати святого Петра; як не люблять згадувати й святителя Олексія; як не люблять згадувати те, що князь Володимир, до того як стати князем Київським, був князем Новгородським; як не люблять згадувати й те, що Ярослав Мудрий, до того як стати князем Київським, був князем Новгородським, і те, що він, будучи Київським князем, заснував Ярославль на тодішніх північно-східних околицях історичної Святої Русі.

Святитель Петро віддав всі свої сили, — будучи сином Західної України, як зараз би про це сказали (на той час Волинь так не називалася), маючи підтримку князів Галичини, яка на той час була виключно православним князівством, — у боротьбі за збереження єдності Русі. І донині його приклад є частиною нашої спільної боротьби за збереження єдності — духовної єдності Святої Русі і єдності Церкви нашої. І віримо, що якщо будемо прагнути до вічного, а не до тимчасового, то Господь допоможе і нам у нашому житті — і особистому, і сімейному, і громадському, і в церковному житті долати короткочасні та легкі страждання, щоб здобути вічну славу. Віримо, що чудовий приклад святителя Петра, його молитовне заступництво за Церкву Руську буде всіх нас зміцнювати, щоб усі життєві негаразди і всі наші людські скорботи ми долали тією силою, яка походить від Бога у відповідь на нашу спрямованість до вічного. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Слово Святішого Патріарха Кирила у день пам'яті мучениці Татіани після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Проповідь Святішого Патріарха Кирила у день свята Хрещення Господнього після Літургії в Богоявленському кафедральному соборі у Москві

Патриаршая проповедь в Неделю 31-ю по Пятидесятнице после Литургии в Александро-Невском скиту

Патриаршая проповедь в Неделю 30-ю по Пятидесятнице, по Рождестве Христовом, после Литургии в Успенском соборе Московского Кремля

Слово Святейшего Патриарха Кирилла после великой вечерни в праздник Рождества Христова

Патриаршая проповедь в праздник Рождества Христова после Литургии в Храме Христа Спасителя

Патриаршая проповедь в Рождественский сочельник после Литургии в Храме Христа Спасителя

Патриаршая проповедь в день памяти святителя Петра после Литургии в Успенском соборе Московского Кремля

Патріарша проповідь у Неділю 29-ту після П'ятидесятниці після Літургії в кафедральному соборі великомученика Георгія Побідоносця в м. Одинцово Московської області