Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила після освячення відновленого подвір'я Оптиної пустині в Петербурзі

Слово Святішого Патріарха Кирила після освячення відновленого подвір'я Оптиної пустині в Петербурзі
Версія для друку
15 вересня 2013 р. 17:59

15 вересня 2013 року Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив чин великого освячення відновленого храму Успіння Пресвятої Богородиці Санкт-Петербурзького подвір'я Оптиної пустині та Божественну літургію в новоосвяченому храмі.

Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до присутніх із Первосвятительським словом.

Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Дорогі отці, брати й сестри!

Усіх вас сердечно вітаю з недільним днем і з особливим святом освячення храму колишнього Київського подвір'я в Петербурзі, а нині подвір'я Введенської Оптиної пустині. Цей храм ніколи не був зруйнований, але його було спотворено утилітарним використанням, настільки далеким від церковного життя. Я народився і виріс зовсім неподалік від цього місця, на Василівському острові, і щоразу, коли ще дитиною приходив на Неву подивитися на воду, на кораблі, я звертав свій погляд на цей величний храм. Потім, вже в зрілі роки, проїжджаючи повз цього місця, я завжди журився серцем, бо храм стояв німим докором усім петербуржцям, усьому нашому народу, який в певну мить зрікся Бога, зруйнував своє національне життя, вирішив побудувати життя щасливе, багате, справедливе, а замість цього мав те, що мав — зруйновані святині сусідили з бідним і нещасним життям.

Господь не вторгається в нашу з вами повсякденність. Він створив нас вільними, Він дає нам право розпоряджатися самими собою. І коли ми Бога зрікаємось, тим більше, коли ми заявляємо, що Бога немає і ми в Нього не віримо, Він повністю віддає нас у наші руки. Тоді ми живемо як можемо, як хочемо, але, будучи за природою слабкими, такими, яким легко можна навіяти щось і якими легко керувати, ми потрапляємо під владу сил, які з Богом борються. Так і сталося в нашій історії — ми зреклися Бога, і Бог віддав нас самим собі. Жили як хотіли, під склепіннями святого храму на ковзанах каталися, інші храми оскверняли й руйнували... Прагнули до якихось неймовірних висот, щось виходило, а життя залишалося важким, тяжким, і не було того щастя, заради якого люди були готові віддати своє життя. Щастя не приходило і не прийшло.

Сьогодні настали інші часи; принаймні, ми маємо можливість і право відновити історичну справедливість, відновити пам'ять про наших благочестивих предків, про тих, хто не шкодував грошей і праці своєї, споруджуючи такі величні храми, як цей. І велика робота з реставрації храму, яка була тут здійснена, є насамперед приношенням всім тим, хто трудився, створюючи цей Божий храм, а також і всім тим, хто у найважчі роки наповнював цей храм і звершував тут молитву — до самого 1932 року, коли все було закрито й порушено.

Я хотів би, згадуючи цю історію, сказати ще от про що. Пройшовши через важкий історичний досвід заперечення Бога, гонінь на Церкву, ми повинні були б як народ отримати щеплення від цієї інфекції на цілі століття вперед. Але в нашій країні відбувається щось інше. Усього-то двадцять з невеликим років, як стало більш-менш можливо відкривати й відновлювати храми, хоча й не без зусиль; але з'являються люди, — на жаль, серед них багато молоді, — які кажуть: «Ніякого Бога немає, усе це казки, усе це слабкість людська, усе це рудиментарні залишки, що в нас живуть, усе це не відповідає рівню знань, освіти, науки і все це має залишитися у минулому».

Я ще пам'ятаю покоління людей, які розповідали про шаленство 20-х і 30-х років. До них належали і мої благочестиві батьки, імена яких ми сьогодні згадували у молитві, тому що саме тут вони зустрілися, познайомилися, а після, пройшовши через великі випробування, пов'язані з ув'язненням мого батька, зрештою одружилися і створили християнську сім'ю. Адже все в точності повторюється, звучать ті ж самі гасла: «пережиток минулого», «люди неосвічені, темні, дурні, нещасні, закабалені забобонами», «потрібно розкріпачити людину, зробити її вільною і, насамперед, зруйнувати віру, зруйнувати храми». Майже так само і зараз говорять люди — правда, найчастіше анонімно в Інтернеті. Як погано, що практично не залишилося тих, хто був живим свідченням цього гоніння на віру, цієї ганьби віри, цих моторошних карнавалів, коли безбожники одягалися у священні ризи, зображуючи духовенство, і йшли містом, знущаючись над вірою і закликаючи розірвати всякий зв'язок з «пережитками»! От і сьогодні нас, у тому числі за допомогою карнавалів, намагаються налаштувати на безбожний лад.

Швидкоплинним є людське життя, ще більш швидкоплинною є пам'ять. Чому в 20, 30-ті й наступні роки підривали храми? Не просто зневажували — підривали? Тому що потрібно було знищити, у тому числі, і матеріальні носії минулого. Храм є матеріальним виразом великої ідеї, яка є вічною, як вічним є Бог. Один тільки купол над храмом, що зображує Всесвіт, який спрямований до неба, — спрямовує будь-яку мислячу людину на те, щоб шукати справжні цілі життя. Не дивитися собі під ноги або в бік свого шлунка та кишені, а відірватися поглядом від землі і полинути в майбутнє, вдивляючись у небо.

Сьогодні ми з вами чули уривок з Євангелія від Матфея, добре всім відомий (Мф. 19:16-26). Це історія про багатого юнака, який звернувся до Спасителя з питанням: «Що зробити, щоб успадкувати життя вічне?» У наших російських перекладах з грецької в його зверненні згадується життя вічне. А в деяких стародавніх рукописах сказано просто «життя» — «Що потрібно зробити, щоб мати життя?» Це говорив багатий юнак, у якого було багато коштів жити так, як він хоче; але, мабуть, щось було неправильне в його житті, і він запитав Господа.

Господь відповідає йому дивним чином, приводячи кілька заповідей зі Старого Заповіту і одну з Нового. Він не перелічує 10 заповідей Мойсея і не повторює 9 заповідей блаженств, але з усього цього вибирає, мабуть, найголовніше, що потрібно було сказати молодій людині: «Щоб успадкувати життя, не вбивай, Не чини перелюбства, не кради, не свідкуй неправдиво, шануй батька і матір і люби іншого, як самого себе». Ось у цих шести заповідях — начебто вся квінтесенція і Старого, і Нового Заповітів, пристосована, у тому числі, не тільки для розуміння багатого юнака, але й для розуміння сучасної людини. Усе так ясно — ніякого особливого богослов'я, конкретні приписи. Якщо 10 заповідей не можемо виконати, то ці шість виписати, запам'ятати і жити за ними — і, за словом Божим, успадкуєш життя вічне.

Але юнак був благочестивим і сказав Спасителю: «Усе це я виконую від юності своєї». Тоді, поглянувши на нього і зрозумівши його, Спаситель каже: «Іди, продай свій маєток, роздай бідним і матимеш скарб на небі. Приходь і йди за Мною». Господь знав, що юнак був багатий, побожний, виконував заповіді, але зажадав від нього особливої жертви, щоб той став досконалим. І юнак із сумом відійшов, бо не був здатний зробити того, що привело б його до досконалості. Звертаючись до апостолів, Спаситель говорить: «Важко багатому увійти в Царство Небесне». Апостоли питають: «Хто ж тоді може спастися?» І звучить дивовижна відповідь: «Неможливе людям можливе для Бога».

Ці слова ми з вами повинні добре запам'ятати. Ми намагаємося жити за заповідями, але ж не завжди виходить. Ми падаємо, помиляємось, порушуємо заповіді. Мабуть, кожен, хто кілька разів поспіль, а то і все життя своє кається в одному і тому ж гріху, може в серцях сказати, усвідомлюючи, що сил немає цей гріх пересилити: «Господи! Як же тоді можна спастися?!» Але Господь вже відповів всім нам, що Його питали: «Неможливе людям можливе для Бога».

І на прикладі нашої історії, на прикладі припинення гонінь, метою яких було знищення віри в нашому народі, на прикладі відродження церковного життя ми можемо повторити ці слова: «Неможливе людям можливе для Бога». Сьогодні іноді кажуть: «Йде потужна хвиля нового безбожництва, яке підкріплюється високим рівнем життя, запозиченням чужих культурних моделей, отриманою в інших місцях освітою і руйнує в людині уявлення про віру. Як же можна врятуватися, особливо людям, які хулять Бога, не розуміючи, що творять?» Відповідь усім, у тому числі й людям, які, забуваючи історію, повторюють минулі помилки: «Неможливе для людей можливе для Бога».

Для того щоб спасіння було можливим, ми і здійснюємо велике таїнство Святої Євхаристії. Ми об'єднуємося як громада віруючих у Господа Ісуса Христа. Ми зміцнюємо себе у вірі, ми насичуємо себе благодаттю через Таїнства. Ми, погляд свій спрямовуючи до неба, з упевненістю дивимося в майбутнє, «бо неможливе людям можливе для Бога».

Нехай сьогоднішній день назавжди збережеться в нашій пам'яті — день освячення Успенського храму на Василівському острові, який нині є подвір'ям Введенської Оптиної обителі. І я хотів би подарувати для цього храму образ Віри, Надії, Любові та матері їх Софії, дорогоцінно прикрашений золотом. Їх імена — назви великих чеснот, які походять з віри в Господа, і нехай Віра, Надія, Любов і Божественна Мудрість — Софія — перебувають у серцях нашого народу, бо саме через ці великі почуття людина здатна піти назустріч Господу, навіть будучи грішною і слабкою, в надії, що «неможливе для людей можливе для Бога».

Я хотів би також сердечно подякувати титарю святого храму цього Вадиму Новинському, людині, яку я давно знаю і щиро люблю. Вадим належить до числа небідних людей, але, на відміну від того євангельського юнака, він не йде від Господа, а йде за Ним і значну частину маєтку свого присвячує Богу. Ця краса відродженого храму є результатом його жертви. Зовсім недавно, перебуваючи на Афоні, я вручив Вадиму один з найвищих орденів Руської Православної Церкви. А сьогодні, на знак подяки за труди Ваші, я хотів би вручити Вам цей старовинний образ Успіння Пресвятої Богородиці. Нехай Її Пречистий Покров перебуває над Вами, над Вашою сім'єю і над Вашими трудами на благо Руської Православної Церкви.

Ще раз всіх вас, мої дорогі, вітаю зі святом. Нехай Цариця Небесна Покровом Своїм осіняє землю нашу, всю історичну Русь — Росію, Україну, Білорусь і всі інші країни, які знаходяться під омофором Матері Божої і під пастирським окормленням Руської Православної Церкви. Нехай Господь береже кожного з нас, умудряє і зміцнює на нашому життєвому шляху. Я б хотів кожному з вас на згадку про сьогоднішню подію дати таку ось іконочку Успіння Пресвятої Богородиці з Патріаршим благословенням. Нехай береже вас усіх Господь і Матір Божа.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Виступ Святішого Патріарха Кирила на позачерговому соборному з'їзді Всесвітнього руського народного собору

Вітання Святішого Патріарха Кирила з нагоди Дня військ національної гвардії Росії

Патріарше вітання настоятельці Покровського Хотькового монастиря ігумені Олімпіаді (Барановій) з 40-річчям чернечого постригу

Патріарше вітання наміснику Ніколо-Угреського ставропігійного монастиря ігумену Мефодію (Зінковському) з 25-річчям чернечого постригу

Патріарше вітання єпископу Сергієво-Посадському Кирилу з 25-річчям чернечого постригу

Співчуття Предстоятеля Єрусалимської Православної Церкви у зв'язку з терористичним актом у «Крокус Сіті Холі»

Вітання Святішого Патріарха Кирила з нагоди Дня працівника культури Росії

Співчуття Блаженнішого Архієпископа Охридського і Македонського Стефана у зв'язку з терористичним актом у «Крокус Сіті Холі»

Слово Святішого Патріарха Кирила при врученні архієрейського жезла Преосвященному Алексію (Турікову), єпископу Раменському

Звернення Святішого Патріарха Кирила з нагоди 25-ї річниці початку агресії НАТО проти Югославії