Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила після освячення відновленого подвір'я Оптиної пустині в Петербурзі

Слово Святішого Патріарха Кирила після освячення відновленого подвір'я Оптиної пустині в Петербурзі
Версія для друку
15 вересня 2013 р. 17:59

15 вересня 2013 року Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив чин великого освячення відновленого храму Успіння Пресвятої Богородиці Санкт-Петербурзького подвір'я Оптиної пустині та Божественну літургію в новоосвяченому храмі.

Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до присутніх із Первосвятительським словом.

Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Дорогі отці, брати й сестри!

Усіх вас сердечно вітаю з недільним днем і з особливим святом освячення храму колишнього Київського подвір'я в Петербурзі, а нині подвір'я Введенської Оптиної пустині. Цей храм ніколи не був зруйнований, але його було спотворено утилітарним використанням, настільки далеким від церковного життя. Я народився і виріс зовсім неподалік від цього місця, на Василівському острові, і щоразу, коли ще дитиною приходив на Неву подивитися на воду, на кораблі, я звертав свій погляд на цей величний храм. Потім, вже в зрілі роки, проїжджаючи повз цього місця, я завжди журився серцем, бо храм стояв німим докором усім петербуржцям, усьому нашому народу, який в певну мить зрікся Бога, зруйнував своє національне життя, вирішив побудувати життя щасливе, багате, справедливе, а замість цього мав те, що мав — зруйновані святині сусідили з бідним і нещасним життям.

Господь не вторгається в нашу з вами повсякденність. Він створив нас вільними, Він дає нам право розпоряджатися самими собою. І коли ми Бога зрікаємось, тим більше, коли ми заявляємо, що Бога немає і ми в Нього не віримо, Він повністю віддає нас у наші руки. Тоді ми живемо як можемо, як хочемо, але, будучи за природою слабкими, такими, яким легко можна навіяти щось і якими легко керувати, ми потрапляємо під владу сил, які з Богом борються. Так і сталося в нашій історії — ми зреклися Бога, і Бог віддав нас самим собі. Жили як хотіли, під склепіннями святого храму на ковзанах каталися, інші храми оскверняли й руйнували... Прагнули до якихось неймовірних висот, щось виходило, а життя залишалося важким, тяжким, і не було того щастя, заради якого люди були готові віддати своє життя. Щастя не приходило і не прийшло.

Сьогодні настали інші часи; принаймні, ми маємо можливість і право відновити історичну справедливість, відновити пам'ять про наших благочестивих предків, про тих, хто не шкодував грошей і праці своєї, споруджуючи такі величні храми, як цей. І велика робота з реставрації храму, яка була тут здійснена, є насамперед приношенням всім тим, хто трудився, створюючи цей Божий храм, а також і всім тим, хто у найважчі роки наповнював цей храм і звершував тут молитву — до самого 1932 року, коли все було закрито й порушено.

Я хотів би, згадуючи цю історію, сказати ще от про що. Пройшовши через важкий історичний досвід заперечення Бога, гонінь на Церкву, ми повинні були б як народ отримати щеплення від цієї інфекції на цілі століття вперед. Але в нашій країні відбувається щось інше. Усього-то двадцять з невеликим років, як стало більш-менш можливо відкривати й відновлювати храми, хоча й не без зусиль; але з'являються люди, — на жаль, серед них багато молоді, — які кажуть: «Ніякого Бога немає, усе це казки, усе це слабкість людська, усе це рудиментарні залишки, що в нас живуть, усе це не відповідає рівню знань, освіти, науки і все це має залишитися у минулому».

Я ще пам'ятаю покоління людей, які розповідали про шаленство 20-х і 30-х років. До них належали і мої благочестиві батьки, імена яких ми сьогодні згадували у молитві, тому що саме тут вони зустрілися, познайомилися, а після, пройшовши через великі випробування, пов'язані з ув'язненням мого батька, зрештою одружилися і створили християнську сім'ю. Адже все в точності повторюється, звучать ті ж самі гасла: «пережиток минулого», «люди неосвічені, темні, дурні, нещасні, закабалені забобонами», «потрібно розкріпачити людину, зробити її вільною і, насамперед, зруйнувати віру, зруйнувати храми». Майже так само і зараз говорять люди — правда, найчастіше анонімно в Інтернеті. Як погано, що практично не залишилося тих, хто був живим свідченням цього гоніння на віру, цієї ганьби віри, цих моторошних карнавалів, коли безбожники одягалися у священні ризи, зображуючи духовенство, і йшли містом, знущаючись над вірою і закликаючи розірвати всякий зв'язок з «пережитками»! От і сьогодні нас, у тому числі за допомогою карнавалів, намагаються налаштувати на безбожний лад.

Швидкоплинним є людське життя, ще більш швидкоплинною є пам'ять. Чому в 20, 30-ті й наступні роки підривали храми? Не просто зневажували — підривали? Тому що потрібно було знищити, у тому числі, і матеріальні носії минулого. Храм є матеріальним виразом великої ідеї, яка є вічною, як вічним є Бог. Один тільки купол над храмом, що зображує Всесвіт, який спрямований до неба, — спрямовує будь-яку мислячу людину на те, щоб шукати справжні цілі життя. Не дивитися собі під ноги або в бік свого шлунка та кишені, а відірватися поглядом від землі і полинути в майбутнє, вдивляючись у небо.

Сьогодні ми з вами чули уривок з Євангелія від Матфея, добре всім відомий (Мф. 19:16-26). Це історія про багатого юнака, який звернувся до Спасителя з питанням: «Що зробити, щоб успадкувати життя вічне?» У наших російських перекладах з грецької в його зверненні згадується життя вічне. А в деяких стародавніх рукописах сказано просто «життя» — «Що потрібно зробити, щоб мати життя?» Це говорив багатий юнак, у якого було багато коштів жити так, як він хоче; але, мабуть, щось було неправильне в його житті, і він запитав Господа.

Господь відповідає йому дивним чином, приводячи кілька заповідей зі Старого Заповіту і одну з Нового. Він не перелічує 10 заповідей Мойсея і не повторює 9 заповідей блаженств, але з усього цього вибирає, мабуть, найголовніше, що потрібно було сказати молодій людині: «Щоб успадкувати життя, не вбивай, Не чини перелюбства, не кради, не свідкуй неправдиво, шануй батька і матір і люби іншого, як самого себе». Ось у цих шести заповідях — начебто вся квінтесенція і Старого, і Нового Заповітів, пристосована, у тому числі, не тільки для розуміння багатого юнака, але й для розуміння сучасної людини. Усе так ясно — ніякого особливого богослов'я, конкретні приписи. Якщо 10 заповідей не можемо виконати, то ці шість виписати, запам'ятати і жити за ними — і, за словом Божим, успадкуєш життя вічне.

Але юнак був благочестивим і сказав Спасителю: «Усе це я виконую від юності своєї». Тоді, поглянувши на нього і зрозумівши його, Спаситель каже: «Іди, продай свій маєток, роздай бідним і матимеш скарб на небі. Приходь і йди за Мною». Господь знав, що юнак був багатий, побожний, виконував заповіді, але зажадав від нього особливої жертви, щоб той став досконалим. І юнак із сумом відійшов, бо не був здатний зробити того, що привело б його до досконалості. Звертаючись до апостолів, Спаситель говорить: «Важко багатому увійти в Царство Небесне». Апостоли питають: «Хто ж тоді може спастися?» І звучить дивовижна відповідь: «Неможливе людям можливе для Бога».

Ці слова ми з вами повинні добре запам'ятати. Ми намагаємося жити за заповідями, але ж не завжди виходить. Ми падаємо, помиляємось, порушуємо заповіді. Мабуть, кожен, хто кілька разів поспіль, а то і все життя своє кається в одному і тому ж гріху, може в серцях сказати, усвідомлюючи, що сил немає цей гріх пересилити: «Господи! Як же тоді можна спастися?!» Але Господь вже відповів всім нам, що Його питали: «Неможливе людям можливе для Бога».

І на прикладі нашої історії, на прикладі припинення гонінь, метою яких було знищення віри в нашому народі, на прикладі відродження церковного життя ми можемо повторити ці слова: «Неможливе людям можливе для Бога». Сьогодні іноді кажуть: «Йде потужна хвиля нового безбожництва, яке підкріплюється високим рівнем життя, запозиченням чужих культурних моделей, отриманою в інших місцях освітою і руйнує в людині уявлення про віру. Як же можна врятуватися, особливо людям, які хулять Бога, не розуміючи, що творять?» Відповідь усім, у тому числі й людям, які, забуваючи історію, повторюють минулі помилки: «Неможливе для людей можливе для Бога».

Для того щоб спасіння було можливим, ми і здійснюємо велике таїнство Святої Євхаристії. Ми об'єднуємося як громада віруючих у Господа Ісуса Христа. Ми зміцнюємо себе у вірі, ми насичуємо себе благодаттю через Таїнства. Ми, погляд свій спрямовуючи до неба, з упевненістю дивимося в майбутнє, «бо неможливе людям можливе для Бога».

Нехай сьогоднішній день назавжди збережеться в нашій пам'яті — день освячення Успенського храму на Василівському острові, який нині є подвір'ям Введенської Оптиної обителі. І я хотів би подарувати для цього храму образ Віри, Надії, Любові та матері їх Софії, дорогоцінно прикрашений золотом. Їх імена — назви великих чеснот, які походять з віри в Господа, і нехай Віра, Надія, Любов і Божественна Мудрість — Софія — перебувають у серцях нашого народу, бо саме через ці великі почуття людина здатна піти назустріч Господу, навіть будучи грішною і слабкою, в надії, що «неможливе для людей можливе для Бога».

Я хотів би також сердечно подякувати титарю святого храму цього Вадиму Новинському, людині, яку я давно знаю і щиро люблю. Вадим належить до числа небідних людей, але, на відміну від того євангельського юнака, він не йде від Господа, а йде за Ним і значну частину маєтку свого присвячує Богу. Ця краса відродженого храму є результатом його жертви. Зовсім недавно, перебуваючи на Афоні, я вручив Вадиму один з найвищих орденів Руської Православної Церкви. А сьогодні, на знак подяки за труди Ваші, я хотів би вручити Вам цей старовинний образ Успіння Пресвятої Богородиці. Нехай Її Пречистий Покров перебуває над Вами, над Вашою сім'єю і над Вашими трудами на благо Руської Православної Церкви.

Ще раз всіх вас, мої дорогі, вітаю зі святом. Нехай Цариця Небесна Покровом Своїм осіняє землю нашу, всю історичну Русь — Росію, Україну, Білорусь і всі інші країни, які знаходяться під омофором Матері Божої і під пастирським окормленням Руської Православної Церкви. Нехай Господь береже кожного з нас, умудряє і зміцнює на нашому життєвому шляху. Я б хотів кожному з вас на згадку про сьогоднішню подію дати таку ось іконочку Успіння Пресвятої Богородиці з Патріаршим благословенням. Нехай береже вас усіх Господь і Матір Божа.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патріарше привітання митрополиту Єкатеринбурзькому Євгенію з 50-річчям від дня народження

Вітання Святішого Патріарха Кирила з нагоди 100-річчя Центрального будинку вчених

Відповіді Святішого Патріарха Кирила на запитання учасників Зборів ігуменів та ігумень монастирів Руської Православної Церкви

Доповідь Святішого Патріарха Кирила на Зборах ігуменів та ігумень монастирів Руської Православної Церкви (23 вересня 2022 року)

Вітання Святішого Патріарха Кирила членові Ради Федерації О.П. Ткачу з 55-річчям від дня народження

Вітання Святішого Патріарха Кирила з нагоди 1100-річчя прийняття ісламу народами Волзької Булгарії

Слово Святішого Патріарха Кирила при врученні архієрейського жезла Преосвященному Кирилу, єпископу Звенигородському

Патріарше вітання митрополитові Веніаміну (Пушкарю) із 30-річчям архієрейської хіротонії

Вітання Святішого Патріарха Кирила учасникам урочистостей, присвячених 1160-річчю російської державності

Патріарше вітання настоятельці Гродненського Різдво-Богородичного монастиря ігумені Гавриїлі (Глуховій) із 30-річчям настоятельських трудів та 30-річчям відродження чернечого життя в обителі