Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Проповідь Святішого Патріарха Кирила у свято Воздвиження Хреста Господнього в храмі святителя Миколая Чудотворця в Пижах

Проповідь Святішого Патріарха Кирила у свято Воздвиження Хреста Господнього в храмі святителя Миколая Чудотворця в Пижах
Версія для друку
27 вересня 2013 р. 17:19

27 вересня 2013 року, у свято Воздвиження Чесного й Животворящого Хреста Господнього, Предстоятель Руської Церкви звершив чин великого освячення храму святителя Миколая Чудотворця в Пижах м. Москви і Літургію в новоосвяченому храмі. Після богослужіння Святіший Патріарх Кирил звернувся зі словом до парафіян.

Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Високоповажний отче Олександре! Дорогі отці, брати й сестри!

З великою радістю я звершив сьогодні освячення старовинного, на всю Москву відомого храму Миколая в Пижах — головного його вівтаря на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. Ці урочистості посилилися звершенням архієрейської хіротонії.

Ми сьогодні дійсно пережили особливі, благодатні хвилини звершення цього богослужіння — спільної молитви в день, коли Церква згадує Хрест Христовий. Хрест — у центрі наших переконань, у центрі нашого християнського світогляду, але він повинен також бути і в центрі нашого світовідчуття. Ось цього домогтися дуже важко. Умоглядно, по-філософську, по-богословську ми знаємо, чому Хрест у центрі. А от пережити на власному досвіді, що означає розташувати в центрі свого життя скорботу, страждання, — дуже важко. Адже людина покликана до щастя, до повноти життя, а страждання є певною обмеженістю цієї повноти, Богом призначеного життя. Тому й бентежиться іноді розум, не кажучи вже про почуття, коли ми самі проходимо через хрест, через страждання, через спустошення, через скорботи.

У цю мить мало хто згадує про Хрест Христовий, тому що свій власний хрест заслоняє все — він стає величиною у все життя. Усе інше опиняється на периферії, а в центрі — своє власне страждання. І як часто несення свого хреста супроводжується нерозумінням, наріканням на Бога, а нерідко озлобленням, ускладненням відносин з ближніми й дальніми і навіть втратою віри!

Для того щоб ми могли легше нести свій хрест, ми маємо дуже ясно зрозуміти одну істину — те, що саме Хрестом Бог забажав спасти світ. І як чудово звучали сьогодні слова апостола з Першого послання до Коринфян: «Коли світ мудрістю своєю Бога не пізнав, то Богові угодно було спасти віруючих через юродство проповіді. Бо іудеї чекають дива, елліни — мудрості, а ми проповідуємо Христа розп'ятого, для іудеїв спокусу, для еллінів безумство, але для тих, хто спасається, і іудеїв, і еллінів — додамо, і для всього світу, — Божу силу і Божу премудрість»(див. 1 Кор. 1:21-24).

Богові було угодно юродством проповіді, тобто божевільними словами про Хрест, реально спасти світ. Апостол Павел не соромиться називати християнську проповідь юродством, в перекладі на нашу звичайну мову — божевіллям. Божевільно говорити людині, що через страждання вона спасається. Адже всі ми біжимо від страждань, як бігли і древні; жодна філософія, жодна релігія не пропонували людям шлях Хреста, шлях страждань заради здобуття спасіння.

Але ось ще на що потрібно звернути увагу. Як сказав апостол Павел, світ мудрістю своєю Бога не пізнав. Апостол знав, про що говорить. Він був, безперечно, людиною освіченою і володів абсолютно неабияким даром — це була геніальна людина. Звичайно, наділений великими знаннями, він добре знав про всі шляхи роду людського, на яких люди намагалися пізнати Бога. І жахливі стародавні культи, пов'язані з людськими жертвопринесеннями, і так звані великі природні релігії, і, нарешті, грецька й римська міфології, тісно пов'язані з філософією греків і римлян, яка в той час була вищою точкою розуму й освіченості, — усе це не дало людству пізнання Бога.

Дивно, що на цих шляхах богопізнання бувало всяке, і з'являлися люди натхненні, геніальні, слова яких зачаровували тисячі й мільйони людей. Ми знаємо, що деякі з цих релігій існують донині, і мільйони людей, як і раніше, намагаються йти їхніми шляхами, щоб знайти Бога. Але апостол Павел говорить, що мудрістю своєю світ не зміг пізнати Бога. Вся мудрість була вичерпана, отже з'явилося й таке особливе вчення, як атеїзм. Адже заперечення Бога теж відбулося на цих шляхах богошукання; і ті, хто називає себе атеїстами, навіть не підозрюють, що для них головне питання — це питання про Бога, хоча вони й називають себе людьми, які заперечують Бога. Усі ці прозріння, часом геніальні, творче напруження, робота розуму, волі, почуттів так і не привели людей до пізнання Бога. Весь людський потенціал був використаний, а мета не досягнута.

От про це й говорить апостол Павел. Коли світ мудрістю своєю Бога не пізнав, то угодно було Богу не людською мудрістю, не людською силою, не людською владою, а божевіллям проповіді спасти світ. У цій проповіді є найбільше покаяння за всю людську історію, констатація того факту, що розум не зумів взяти цих висот і ніколи не візьме, адже шлях до Бога лежить через дещо інше, хоча розум, безперечно, завжди супроводжує людину, навіть у цих нових шляхах Божественного пізнання, що відкрилися у Христі.

Що ж це за шлях? Це шлях, яким Христос повів людей до спасіння. Христос прийшов і через любов Свою постраждав заради нас. Він не став ні великим філософом, ні великим політиком, ні царем, ні імператором, Він навіть не став багатою людиною. Він був на самому споді соціуму, Він був там, звідки нічого значущого не могло відбутися. От чому первосвященики, книжники й Пілат не могли прийняти думку про те, що від Людини, що стоїть перед ними, може виходити істина. Істина пов'язувалася із зусиллями людей, з освіченістю, становищем, знаннями, владою, — але стоїть перед Пілатом Чоловік повержений, що не має ніякої влади, і Він говорить про істину. І ми знаємо, що через цю поверженість, через це приниження виростає древо спасіння. Господь невипадково відмовився від сили людської, для того щоб кожен із нас зрозумів: послання, яке Господь приніс, — це не людське послання, тому що воно входить в логічне протиріччя з усім, що було до Христа, зі світовідчуттям, філософією життя людей. Усе це доводить Божественне походження Євангелія, і ми повинні з довірою поставитися до всього, чого вчить нас Господь — саме тому, що спасіння наше не від людської сили, а від повного людського безсилля, адже спасіння не від чоловіків, а від Бога.

Мабуть, неможливо уявити собі більше приниження, скорботу, слабкість, ніж при розп'ятті на хресті. Це знак повної поразки, відсутності будь-якої сили. Невипадково, що всі відступилися від Христа, — і ті, хто ще недавно кричав «Осанна!», вражені воскресінням Лазаря, також пішли вбік, бо те, що сталося зі Спасителем, ясно всім показало, що ніякої сили за Ним не стоїть. Ось цим божевіллям проповіді Бог спасає світ. Він каже, що послання, яке Він приніс, послання, наповнене великим моральним і духовним змістом, не від чоловіків, а від Бога.

І ось ще що Господь пропонує нам, щоб ми зрозуміли, що це так. Він пропонує нам взяти на себе свій хрест і йти за Ним. Він пропонує не ховатися, не боятися скорботи, а сприймати її так, як Він Сам запропонував нам життям Своїм сприймати будь-яку скорботу. І ми знаємо, як у глибині людських скорбот відбувається воскресіння людської особистості. Нам, російським людям, знайома творчість Достоєвського, — це головний лейтмотив того, що великий письменник хотів сказати і сказав своєму народові. І його слова — теж не від філософії, а від досвіду життя. Християнство є великою силою, здатною перетворити людське суспільство, рід людський, бо це не сила людська, а сила Божа, і ми повинні, не мудруючи, у юродстві, у простоті серця приймати це послання, відгукуватися на нього і думкою своєю, але, найголовніше, серцем своїм, намагаючись здійснити те, до чого Господь нас покликав, і йти тим шляхом, яким Він йшов. І ми знаємо, що це шлях перемоги, що це шлях воскресіння.

От і цей колись закритий і зневажений храм нині відроджений — не тому, що хтось наказав його відродити, не тому, що хтось доклав особливих зусиль, а тому що такою була віра народу й потреба в тому, щоб цей храм був відкритий. Хіба це не свідчення того, як з розп'яття нашого народу, з розп'яття нашої Церкви на страшній історичній Голгофі виростають, сповнені неміччю, паростки нового життя? Дуже багато чого в історії доводить безумовну силу й правоту Євангелія, і нехай сьогоднішній день всіх нас зміцнить у вірі в те, що людина спасається силою Божою. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Інші статті

Патриаршая проповедь в праздник Пятидесятницы после Литургии в Троице-Сергиевой лавре

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в московському храмі на честь ікони Божої Матері «Нев'янучий Цвіт» в Рубльові

Слово Святішого Патріарха Кирила на свято Вознесіння Господнього після Літургії в кафедральному соборі Архангела Михаїла м. Черняховська

Слово Святішого Патріарха Кирила напередодні свята Вознесіння Господнього у кафедральному соборі Христа Спасителя м. Калінінграда

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії у Воскресенському Новодівочому монастирі Санкт-Петербурга

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в храмі Всіх святих у Страсбурзі

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святих рівноапостольних Мефодія й Кирила після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Проповідь Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Миколо-Перервинському монастирі

Проповідь Святішого Патріарха Кирила після Літургії на Бутовському полігоні

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Покровському ставропігійному монастирі