Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в Троїцькому соборі Подольська

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в Троїцькому соборі Подольська
Версія для друку
25 жовтня 2013 р. 17:11

25 жовтня 2013 року, в день святкування на честь ікони Божої Матері «Єрусалимська», Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в Троїцькому соборі м. Подольська Московської області. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із проповіддю.

Ваше Високопреосвященство, владико митрополите Ювеналію! Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Високоповажний отче Олександре, настоятелю цього святого храму! Матушки ігумені, дорогі отці, брати й сестри!

Усіх вас сердечно вітаю з великим святом для міста Подольська — вшануванням Єрусалимської ікони Божої Матері.

Дякую Вам, владико, що Ви нагадали нам чудову історію про зцілення жителів міста Подольська після принесення з Бронниць ікони Божої Матері «Єрусалимської» з благословення святителя Філарета. Цей день — 12 серпня за старим і 25 серпня за новим стилем — увійшов у духовний календар Подольська і всієї нашої Церкви як спогад про чудо позбавлення жителів цього града від смертоносної хвороби.

Так і сприймалася та подія — як чудо. Чудесну дію промислу Божого бачимо ми і в тому, що храм цей, незважаючи на грізне рішення колишньої влади закрити його, як і всі інші храми міста Подольська, і викреслити навіть пам'ять про духовне, церковне життя з сердець людей, не було закрито, хоча всі умови до того були. Адже ми знаємо, як в інших містах і селищах закривалися й знищувалися храми, як викорінювалася зі свідомості людей віра, як людям заборонялося виявляти свою релігійність. І коли ми говоримо про збереження цього святого храму у Подольську, незважаючи на страшні гоніння, коли ми говоримо про відродження Церкви в нашій країні, хіба ми говоримо не про чудо?

Чудеса супроводжують наше життя. Чудо є таким явищем чи подією, яка незрозуміла з точки зору знань і досвіду людей, яка виходить за межі людського розуміння. Але на чудо реагують по-різному. Є люди, які відмовляються розуміти чудові явища, які говорять: «Це вище мого розуміння. Я не можу давати оцінки тому, що сталося, але тільки знаю, що те, що сталося, не відповідає ні досвіду життя роду людського, ні знанням, які людство накопичило». Так нерідко кажуть лікарі, які ставлять хворому смертельний діагноз, особливо хірурги, які, розкривши людину і побачивши страшне руйнування організму, яке найчастіше породжується злоякісними пухлинами, зашивають хворого і відправляють його помирати додому; а потім, дізнавшись, що людина ця живе, кажуть: «Не знаємо, що це».

Один видатний наш сучасник, російський хірург, розповів мені таку історію. Не можна сказати, щоб він був дуже віруючою людиною. Одного разу жінка, яку він оперував і в якій він побачив абсолютно не здатну до зцілення людську плоть, через три роки знову опинилася у нього на операційному столі через зовсім іншу причину. Знову розкривши цю хвору, він з подивом і навіть із жахом виявив, що немає і сліду тієї страшної розкладницької сили, злоякісної пухлини, — весь організм, вражений метастазами, на цей раз виявився чистим. І тоді лікар сказав: «Я не знаю, що це таке. Це перевищує мої знання і мою здатність розуміти».

Але є й інші люди, які, стикаючись із чудом, кажуть: «Цього не може бути». — «Чому?» — «Тому що цього не може бути ніколи і ні за яких умов!» Люди, які відкидають чудо, відштовхуються виключно від тієї суми знань, яку накопичило людство, і від досвіду, який вони мають, вважаючи, що нинішня сума знань і їх нинішній досвід покривають усе різноманіття Божого світу. Так, звичайно, можуть говорити тільки люди зарозумілі, гордовиті, які абсолютизують знання людства на сучасному етапі, думаючи, що цих знань цілком достатньо, щоб описати геть усе, і більше нічого не потрібно. Ми знаємо ці слова, що викликають посмішку у розумних людей: «Наука довела, наука вирішила». Проходить деякий час, і виявляється, що наука спростувала те, що ще недавно вважалося аксіомою.

Є і ще одне сприйняття чуда, коли людина, розуміючи розумом, що не здатна пояснити те чи інше явище, сприймає це як Божу руку, як втручання Господа в наше життя і в нашу історію. Втручання, яке нібито призупиняє закони фізичного буття і порушує логіку історичних подій, як то було у випадку зі зціленням від холери мешканців Подольська, як то було зі збереженням цього храму від закриття й знищення, як то сталося з відродженням нашої Церкви.

Ось тоді виникає питання: чому ж одні дивуються, інші заперечують, а треті приймають чудо Боже? Чудові слова ми знаходимо у Єфрема Сіріна, який говорить: «Людське тіло вмирає, якщо не вкушає хліба; людська ж душа не може жити, не долучаючись до Божественної мудрості». А святий Василій Великий, говорячи про цю мудрість, роз'яснює: «Під мудрістю розумію споглядання Сущого», тобто споглядання Бога. Це є найбільша мудрість, вища від усякого природного людського знання. Це та мудрість, яка вводить людину в зіткнення з сущим, з Богом, з Творцем всесвіту, з Творцем законів, у силі і в волею Якого призупинити дію цих законів і змінити логіку історичних подій.

А що ж означає споглядання Сущого? Це означає, що кожній людині дана можливість бачити Бога — не своїми фізичними очима, але зором духовним. У одних цей зір більш сильний, пронизливий, у інших — слабкий, притуплений. Дехто, за словом апостола Павла, бачить цю реальність нібито крізь тьмяне скло (див. 1 Кор. 13:12), як люди, які втратили зір, які ледве розрізняють лише силуети. Так і ми в круговерті нашого життя, відволікаючись на безліч проблем і лише зрідка вдаючись до молитви й до спілкування з Господом, як крізь тьмяне скло, немов каламутними, хворими очима, бачимо лише якийсь силует, якийсь розпливчастий образ, який часом взагалі зникає з нашого поля духовного зору. Тоді ми втрачаємо віру і не відчуваємо зв'язку з Господом. Але ми повинні пам'ятати, що без духовної мудрості, яка відкриває нам Божу присутність у нашому житті, душа перестає бути життєздатною і вмирає.

Не можна не побачити присутність Божу в чуді настільки явному, як те, про яке ми сьогодні тут говорили, що сталося в 1866 році. Страшна епідемія холери охопила місто Подольськ і припинилася в один день, коли з Бронниць було принесено сюди чудотворний Єрусалимський образ Богоматері. Є й інші чудеса, можливо, менш зримі, але реальні, серед яких, насамперед, усе те, що відбулося у XX столітті з нашим народом. Хіба це не Боже чудо, не знак Божої присутності в історії? Навіть своїм слабким духовним зором ми можемо щось побачити. Але якщо ми зміцнюємо себе в молитві, якщо молитва супроводжує нас по життю, якщо ми вступаємо в спілкування з Богом через участь у Таїнствах Церкви, якщо ми відкриваємо Богові свою душу, причащаючись Святих Таїнств Сина Його Єдинородного, — то ми прозріваємо, і розпливчасте зображення іншої реальності стає дедалі яснішим. Ми починаємо споглядати якщо не Самого Сущого, за словом Василія Великого, то, принаймні, Його яскравий і переконливий слід ув нашому власному житті, в історії нашого народу, в історії роду людського.

Якщо ми маємо це зір, то нас не вражають навіть Божі чудеса. Вони стають для нас буденним, абсолютно зрозумілим за своєю природою явищем. Тоді ми можемо бачити ці великі й малі чудеса буквально щодня у своєму житті.

Власне кажучи, релігійний досвід людини і виростає з цього внутрішнього, особистого духовного життя, без якого навіть найпереконливіше чудо не переконує людей. П'ятьма хлібами й двома рибами наситив Господь п'ять тисяч людей (див. Мф. 14:15-21). Можна собі уявити це величезне скупчення людей, які зібралися на галілейському узгір'ї. Можна собі уявити, що відчували вони в ту мить, коли були насичені п'ятьма хлібами і двома рибами. Але хіба всі вони зберегли віру в те, що Ісус із Назарета, Котрий проповідував їм, є Месією, Христом і Спасителем? Напевно багато хто з них піддався спокусі, звабі, як ми сьогодні сказали б, пропаганді, і розчинилася, зникла з пам'яті ця подія, перестала бути для них спогляданням Сущого.

Найсильніше підгрунтя віри — це наш внутрішній духовний досвід, в якому ми повинні зростати, як зростали наші благочестиві предки, як зростали ті, хто захищав цей храм, як зростали ті, хто в пам'яті своїй зберігав чудо від Єрусалимського зображення Божої Матері, що було в місті Подольську в 1866 році. І нехай допоможе нам всім Господь саме таким чином зміцнювати свою віру, і тоді  бачитимемо чудеса великі й малі та прославлятимемо Господа, Який не покидає народ Свій. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Проповідь Святішого Патріарха Кирила у свято Хрещення Господнього після Літургії в Богоявленському кафедральному соборі у Москві

Слово Святішого Патріарха Кирила в Хрещенський святвечір після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила в день свята Собору Пресвятої Богородиці після Літургії в Успенському соборі Московського Кремля

Слово Святішого Патріарха Кирила після великої вечірні у день свята Різдва Христового

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святителя Петра Московського після Літургії в Успенському соборі Кремля

Патріарша проповідь в Неділю 31-шу після П'ятидесятниці після Літургії в храмі Всіх преподобних отців Києво-Печерських у Старих Черьомушках м. Москви

Патріарша проповідь в Неділю 30-ту після П'ятидесятниці після Літургії в храмі Казанської ікони Божої Матері в Узькому м. Москви

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Миколо-Угреському монастирі в день пам'яті святителя Миколая Чудотворця

Патріарша проповідь після Літургії в Савино-Сторожевському ставропігійному монастирі

Святіший Патріарх Кирил: Сьогодні дуже важкі події відбуваються в братській Україні