Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Проповідь Святішого Патріарха Кирила у свято Введення до храму Пресвятої Богородиці в Успенському соборі Московського Кремля

Проповідь Святішого Патріарха Кирила у свято Введення до храму Пресвятої Богородиці в Успенському соборі Московського Кремля
Версія для друку
5 грудня 2013 р. 10:00

4 грудня 2013 року, у свято Введення в храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в Патріаршому Успенському соборі Московського Кремля. Після читання Євангелія Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із проповіддю.

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Сьогодні ми святкуємо одне з дванадесятих свят — свято Введення в храм Пресвятої Богородиці. Подія, що лягла в основу цього святкування, пов'язана із земним життям Матері Божої — Діви Марії. Відомості про неї дійшли до нас через усне Передання Церкви, але відомо, що свята цариця Єлена, мати імператора Костянтина, у IV столітті побудувала на Святій Землі храм на честь Введення Пресвятої Богородиці. А це означає, що задовго до IV століття Введення в храм Пресвятої Богородиці вже усвідомлювалося як велика подія новозавітної історії і відзначалося як особливе церковне свято.

У самій цій події є щось пов'язане зі звичайним життям тодішніх людей і щось, що пов'язано з присутністю Божою в людському житті. Був такий звичай у іудеїв — кожного хлопчика-первістка присвячували Богу. Приносили на 40-й день після народження до храму, і за дитину давався якийсь викуп, приносилася жертва. Про це ми знаємо, зокрема, з історії Стрітення Пресвятої Богородиці, коли Спасителя був принесений до храму, отримав благословення, а за Нього була принесена жертва (див. Лк. 2:22-39). Нічого подібного не відбувалося, коли народжувалася дівчинка, але іноді благочестиві батьки бажали присвятити свою дитину Богові і відводили до храму, де дитина виховувалася, зростала і нерідко все своє життя присвячувала служінню Богу й добрим справам.

У Іоакима й Анни, батьків Пресвятої Діви, довго не було дітей, і коли народилася дівчинка, вони сприйняли це як милість Божу, як якесь диво. Виконуючи обітницю, дану Богу, вони вирішили присвятити Її служінню при Єрусалимському храмі, а коли Дитині виповнилося три роки, вони привели Її до храму — все згідно з традицією, зі звичаєм, нічого особливого.

А от потім відбувається дещо, що виходить з ряду цих звичайних подій. У храмі дівчинку зустрічає первосвященик. Це дійсно щось незвичайне, дивне. Первосвященик, глава старозавітної Церкви, духовний лідер народу — з якої речі він мав зустрічати невідомого йому дитину? Але сталося саме так, що він перебував тоді біля сходів храму.

І потім сталося щось особливе. Дитина Марія, трьох років від роду, вступає на першу сходинку, — а їх було п'ятнадцять, що ведуть до храму, і це були великі кам'яні сходи. Ті, хто бачив коли-небудь стародавні споруди, знають, що це таке — це не сучасні сходинки в сучасному будинку. Але Дитина Марія в трирічному віці піднімається Сама, без сторонньої допомоги, цими п'ятнадцятьма сходами.

Потім знову відбувається щось незвичайне. Первосвященик, який Її супроводжує, вводить Її туди, куди не можна було вводити нікого з мирян і навіть священиків. Сам первосвященик тільки один раз на рік входив у це місце, де знаходився ковчег Заповіту, в якому зберігалися скрижалі закону Мойсеєвого; де стояло золоте начиння з манною — тієї самою, якою євреї харчувалися протягом сорока років після виходу з Єгипту; де лежав розквітлий жезл Аарона, брата Мойсея. Це були великі святині старозавітної Церкви, що нагадували про найважливіші події в житті народу; і ось туди, куди первосвященик заходив тільки раз на рік, він вводить Дитину Марію.

Усі ці події можна розділити на три важливих етапи, і за кожним з них стоять люди. Перший — це присвячення Діви Марії Богу. Хто стоїть за цією подією, за цим рішенням? Її батьки. Саме батьки приймають таке рішення, ніхто інший не мав права це зробити. Батьки вирішують присвятити дитину Богові. Потім первосвященик, наставник народу, — це він відкриває свої обійми Дитині, він вводить Її у святая святих. Великою є роль наставника в людському житті — так само, як і батьків. Ну і, нарешті, Сама Діва Марія, що піднімається цими п'ятнадцятьма величезними сходами. За цією подією — тільки Вона і ніхто інший. Важко було йти такій маленькій дитині, але Марія йшла, і за цією подією — Її воля, Її призволення, Її жертва.

Ось так і в нашому житті. Величезне значення в житті кожної людини мають батьки. Батьки закладають основу не тільки фізичного організму людини — вони формують її душу, її переконання, її погляди на життя. Недарма педагоги кажуть, що людська особистість формується до п'яти років, а потім вона вже сформована і буде розвиватися згідно з закладеними в ній навичками. Яка ж величезна відповідальність лежить на батьках!

Ми знаємо, що батьки, старше покоління нерідко обурюються з приводу молодого покоління, бачачи в ньому багато неприйнятного, помилкового, небезпечного. Іноді це дійсно відповідає тому, що є насправді. Але звідки ж береться це нове покоління? Воно ж не з неба звалилося! У кожного з молодих людей, що нерідко роблять дуже ганебні вчинки, є батьки; і хіба можна засуджувати молодих, не засуджуючи їх батьків? Хіба Господь не бачить всього того, що відбувається? І чому всю відповідальність ми покладаємо на того, хто робить якесь противне Богу або людям діяння, показуємо на нього пальцем, піддаючи його критиці і засудженню? Адже за ним стоять його батьки.

Іоаким і Анна могли присвятити дівчинку Богу, а могли не присвятити. Могли привести до храму, а могли не привести. Ось так і сьогодні, і завжди протягом усієї історії батьки могли зробити або не зробити. А якщо не зробили, то вони поділяють відповідальність — перед Богом, перед людьми, перед суспільством — за поведінку своїх дітей.

Ну і, нарешті, наставники. Адже міг первосвященик і не вийти назустріч Марії, міг не ввести Її у святая святих, вводячи тим самим душу Дитини в живе зіткнення з Божественною силою, з Божественною благодаттю, що її розточували священні предмети зі священної історії. Але він це зробив.

Сьогодні старше покоління, у тому числі педагоги в школі, викладачі й професори в університетах та інститутах, нерідко нарікають на те, яка жахлива молодь. А хіба вони не несуть відповідальність за молоде покоління? Хіба старше покоління не є наставником для молодшого? І хіба молодь може бути іншою, якщо вона дивиться на приклад старших, які творять беззаконня, руйнують сім'ї, руйнують моральні основи особистого, сімейного, суспільного життя? Якщо молодь дивиться фільми, телевізійні передачі, які створює старше покоління, руйнуючи моральну основу суспільства? Молоді будуть як найгірші герої цих самих фільмів — саме так воно і відбувається. Ми дивуємося жорстокості в молодіжному середовищі. А як же не бути жорстоким, коли головний герой сьогодні творить справи жорстокості? Ми дивуємося, коли молоді люди вживають наркотики і йдуть з цього світу. Як же ми не дивуємося, що весь віртуальний світ, створений дорослими, сприяє тому, щоб людина розривала свій зв'язок із реальністю і йшла з реального світу? Наставники — а це все старше покоління, особливо ті, хто впливає на уми й на серця людей, педагоги, викладачі, журналісти, письменники, продюсери фільмів — несуть відповідальність за формування молодого покоління. І від цієї відповідальності перед Богом і перед історією не втекти.

Ну і, нарешті, особистий фактор. Адже Дитина Марія Сама піднімалася цими крутими сходами, долаючи те, що дитині в три роки подолати практично неможливо. Напевно, це вимагало величезної цілеспрямованості, сили волі, здатності терпіти, — і Вона це зробила.

Тому відповідальність за життя, за своє власне життя, несе насамперед сама людина. Як вона йде сходами життя? Дитині було важко підніматися. Напевно, легше було зістрибувати з цих сходинок і йти вниз. Саме так багато хто з нас вчиняє. Нам важко підніматися, нам важко зростати, нам важко морально, інтелектуально, духовно, естетично себе виховувати, тому що все це вимагає зусиль. Набагато легше котитися вниз, падати у прірву, особливо якщо тебе приваблює те, що створюється людьми у вигляді псевдокультури. Коли тебе манять у прірву твої власні інстинкти, твої слабкості, псевдоідеали і псевдоцінности, потрібна сила особистості, щоб підніматися вгору незважаючи ні на що. І як важливо, коли батьки приводять людину до цієї початкової позиції і кажуть їй, що треба йти вгору. Як важливо, щоб поруч були наставники, які під час цього сходження ніколи б не відступили і були з людиною до самого кінця. І, нарешті, як же важливо, щоб на цьому шляху відбулася зустріч із Богом, реальне зіткнення з Божественною присутністю. Тоді у людини виростають крила, вона стає сильною, по-справжньому вільною, незалежною від багатьох спокус і гріховних притягань. Вона стає здатною підніматися вгору, на саму вершину — туди, де двері до Царства Божого.

Ось ця історія з Богоматір'ю, історія Її батьків, історія первосвященика, історія трирічної Дитини, що піднімається величезними сходами стародавнього храму, — який прекрасний образ, що допомагає нам зрозуміти, що ми повинні робити і як ми повинні діяти, щоб кожне наступне покоління людей досягало справжньої мети людського буття. І сьогодні, згадуючи про цю подію, ми просимо Пречисту Преблагословенну Царицю Небесну простягнути над усіма нами Свій Покров і зміцнювати нас на шляху нашого життя. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Інші статті

Патриаршая проповедь после Литургии в Свято-Троицком соборе Соловецкого монастыря

Патріарша проповідь після Літургії в Спасо-Преображенському соборі Санкт-Петербурга

Слово Святішого Патріарха Кирила після всеношної в Казанському кафедральному соборі Санкт-Петербурга

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті преподобного Серафима Саровського після Літургії в Серафимо-Дівеєвському монастирі

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Успенському соборі Саровської пустині

Слово Святішого Патріарха Кирила після молебню біля пам'ятника святому рівноапостольному князю Володимиру в Москві

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святої рівноапостольної княгині Ольги після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь після Літургії в Новоторзькому Борисоглібському монастирі

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті преподобного Сергія Радонезького в Троїце-Сергієвій лаврі

Патріарша проповідь в день пам'яті апостолів Петра і Павла після Літургії в храмі праведного Олексія Мечєва у Вешняках м. Москви