Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Патріарша проповідь у день пам'яті мучениці Татіани в домовому храмі МДУ

Патріарша проповідь у день пам'яті мучениці Татіани в домовому храмі МДУ
Версія для друку
25 січня 2014 р. 16:04

25 січня 2014 року, у день пам'яті мучениці Татіани і з нею в Римі постраждалих, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в домовому храмі святої мучениці Татіани при МДУ імені М.В. Ломоносова. Після читання Євангелія Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із проповіддю.

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Ми щойно прослухали уривок з Євангелія Матвія, де розповідається про спокушання Спасителя дияволом на горі поблизу міста Єрихона на завершення Його 40-денного посту (Мф. 4:1-7). Цим постом Спаситель готує Себе до громадського служіння. Пост був дуже суворим — Він 40 днів не вкушав їжу, і через Свою людську природу Він відчув сильний напад голоду, як пише про це євангеліст, «Він зголоднів». І явився Йому сатана і запропонував зробити з каменів хліб: «Якщо ти — Син Божий, якщо ти претендуєш на те, щоб іти після перебування в пустелі до народу і звіщати йому від Свого імені певні істини, зроби чудо, зроби з каменів хліб». І Господь відкидає цю спокусу їжею і чудом, вимовляючи слова, що стали загально відомими: «Не хлібом єдиним живе людина, але кожним словом, що виходить з уст Божих».

Другу спокуса схожа на першу. Диявол захоплює Спасителя, ставить Його на дах Єрусалимського храму і каже: «Скидайся вниз, яви Свою могутність». Господь відкидає і цю спокусу. І, нарешті, останнє: показуючи Спасителю всі царства світу, сатана каже: «Поклонися мені, і я дам тобі владу над усіма ними», — впевнений у тому, що він таку владу над світом має. Але Господь відрікається від цієї влади і каже, що одному Богу слід поклонятися.

Це великі слова Євангелія. Тому що спокуси їжею, матеріальними благами, чудом і владою присутні не тільки в житті великих людей. Вони присутні в житті кожної людини. У якомусь сенсі це головні спокуси, з якими людина стикається, живучи у світі; і, можливо, в цих трьох спокусах особливо виразно представлена ідея чуда — чуда як доказу істини, чуда як способу переконання, чуда як способу формування думок людини, її переконань та світогляду. Господь відмовляється від цього засобу. Він не бажає з каменів робити хліб. Він не бажає Своєю Божественною силою, кинувшись у прірву, зберегти Своє життя. Він не бажає чудесним чином, від якоїсь сили диявольської, отримати владу над світом. Він відмовляється від сили чуда.

Напевно, кожен, хто читав Євангеліє, скаже: «Почекайте, але ж найбільше в Євангелії говориться про чудеса Божі, про чудеса, які Спаситель являв людям. Він зціляв, годував, Він воскрешав з мертвих, — чи це не чудо?» Так, Господь звершував ці чудеса, але Він не звершував їх для того, щоб вразити людей і детермінувати вільний вибір. Він не звершував ці чудеса, щоб перетворювати людей на рабів. Він не звершував ці чудеса, щоб, вражаючи уяву, позбавити людину можливості йти іншим шляхом, якщо вона того захоче. Господь звершував чудеса, тільки рухомий любов'ю до людей, — це були не фокуси, що вражають свідомість, це були добрі справи.

І ось що дивно. Ці чудеса на якусь мить, звичайно, вражали тих, хто був їх свідком, але не справляли того враження, яке, здавалося б, повинні були справляти. Аж до самого арешту й допиту у первосвященика до Спасителя весь час звертаються з вимогою: «Яви чудо, доведи, що Ти Син Божий». Навіть коли Він стоїть на допиті, позбавлений будь-якої людської сили, від Нього вимагають чуда; навіть коли Він розп'ятий на хресті, Йому кажуть: «Зійди з хреста, і тоді повіримо». Наче мало було воскресіння чотириденного Лазаря, наче мало було зцілення прокажених, сліпих, глухих, біснуватих, — усе забуто! Ніякого враження ті чудеса на людей не справили, — їм було потрібно нове чудо і новий доказ, який, звичайно, нічого б не довів...

Ми сьогодні святкуємо пам'ять чудової святої — мучениці Татіани. Можливо, і вона просила Господа про чудо, коли її, молоду дівчину, схопили й жорстоко мучили. Адже їй було боляче, смертельно боляче. Дорослі люди знущалися над майже дитиною, терзаючи плоть і вириваючи згоду на те, щоб вона зрадила свою віру. Їй було фізично боляче, як було голодно Спасителю, як Йому було боляче, коли Його били або прибивали цвяхами до хреста. Напевно, хтось із спостерігачів говорив: «Ну, де ж справедливість? У такого Бога я точно не вірю. Як Він допускає, щоб в ім'я Його терзали цю дитину? Чому Він не пошле зараз легіон ангелів, щоб розметати цих легіонерів, тих, хто руками своїми торкався святого тіла немовляти і рвав його буквально на частини?»

Не було послано легіону ангелів — як і там, у Гефсиманському саду, як і там, на допиті у первосвященика та у Пілата, як і там, на страшній Голгофі. Нічого не змінилося — донині, для того щоб повірити в Бога, люди вимагають чуда. Відбуваються чудеса щодня — не віримо, не ті чудеса, сумніваємося: відбуваються вони чи ні. Сотні тисяч людей стоять у черзі, щоб доторкнутися до святині, бо реально отримують допомогу і потім свідчать про це — не віримо, не те чудо.

Як сказав Господь Своїм учням, якщо навіть мертві воскреснуть, не повірять (див. Лк. 16:31). Чудо не стільки скасовує фізичні закони, скільки з волі Божої зупиняє їх, впливаючи на перебіг природних процесів, так що відбувається зцілення від хвороби або навіть повернення померлих до життя. Але чудо в руках Божих не є силою, яку Бог використовує для звернення людей до віри. Він дає нам чудо через Свою любов до нас, Він відповідає чудом на нашу молитву.

А хіба не чудо, що зараз, у XXI столітті, ми всі зібрані тут, у кількох метрах від Кремля, на майданчику Московського університету, — люди, об'єднані однією вірою, яку пронесли наші предки, яку закарбували кров'ю своєю наші мученики? Хіба це не Боже чудо? Яке ще чудо потрібно? І віру ж ми зберігаємо не тому, що хтось вразив нашу уяву, не тому, що володіємо якоюсь особливою надприродною силою, — ми звичайні люди, — але зберігаємо віру саме тому, що наш внутрішній досвід свідчить про дієвість, про реальність віри. Ми стикаємося з присутністю Божою у своєму власному житті, у великому й малому, — у відповіді на нашу молитву, у радісному битті серця посеред розчарування й песимізму. Ми віримо в Бога, стаємо сильнішими та відчуваємо цю силу, яка, подібно потужному вітру, надуває наше життєве вітрило і рухає вперед.

Мабуть, до кінця людської історії залишатимуться невирішеними проблеми й питання, пов'язані з релігійним життям людини. До скону віків будуть ті, хто вірить, і ті, хто не вірить, вимагаючи чуда. Але те, що відображено в Євангелії, є великим аргументом, справжньою підставою для того, щоб відкрити своє серце назустріч Богові. Богові, Який не порушує фізичних законів, щоб вразити людську уяву. Богові, Який не втручається в життя людини, щоб негайно вершити Свій суд, караючи грішників і заохочуючи праведників. Богові, Який не захищає віруючого від спокус, скорбот і випробувань, тому що Він Сам пройшов через ці спокуси, скорботи й випробування. Богові, Який у відповідь на нашу віру й молитву дає велику духовну силу, наповнюючи життя змістом, відкриваючи перспективу вічності, а через цю перспективу актуалізуючи в людському житті найвищі і найбільші ідеали, які, власне кажучи, і відрізняють людину від усього іншого, що є у всесвіті.

Нехай пам'ять про святу мученицю Татіану, яка без всякого чуда зберегла віру в Христа, допоможе і нам, хто сумнівається, в ту мить, коли ми захочемо попросити або зажадати у Бога чуда або, що частіше буває, зажадати від Бога розпорядитися історією чи життєвими обставинами так, як нам здається, потрібно було б розпорядитися. Нехай у цю саму мить нас відвідає спогад і про випробування Спасителя в пустелі, і про чудовий життєвий подвиг святої мучениці Татіани, що стала нібито з нагоди, але, безперечно, з волі Божої покровителькою російського студентства. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Слово Святішого Патріарха Кирила у день пам'яті мучениці Татіани після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у Неділю за Богоявленням після Літургії в Успенському соборі Московського Кремля

Проповідь Святішого Патріарха Кирила у день свята Хрещення Господнього після Літургії в Богоявленському кафедральному соборі у Москві

Патриаршая проповедь в Неделю 31-ю по Пятидесятнице после Литургии в Александро-Невском скиту

Патриаршая проповедь в Неделю 30-ю по Пятидесятнице, по Рождестве Христовом, после Литургии в Успенском соборе Московского Кремля

Слово Святейшего Патриарха Кирилла после великой вечерни в праздник Рождества Христова

Патриаршая проповедь в праздник Рождества Христова после Литургии в Храме Христа Спасителя

Патриаршая проповедь в Рождественский сочельник после Литургии в Храме Христа Спасителя

Патриаршая проповедь в день памяти святителя Петра после Литургии в Успенском соборе Московского Кремля

Патріарша проповідь у Неділю 29-ту після П'ятидесятниці після Літургії в кафедральному соборі великомученика Георгія Побідоносця в м. Одинцово Московської області