Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Проповідь Святішого Патріарха Кирила після великого повечір'я у вівторок першої седмиці Великого посту в Богоявленському соборі м. Москви

Проповідь Святішого Патріарха Кирила після великого повечір'я у вівторок першої седмиці Великого посту в Богоявленському соборі м. Москви
Версія для друку
4 березня 2014 р. 23:13

Увечері 4 березня 2014 року, у вівторок першої седмиці Великого посту, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив велике повечір'я з читанням Великого канону прп. Андрія Критського в Богоявленському кафедральному соборі в Єлохові. Після закінчення богослужіння Предстоятель звернувся до віруючих із проповіддю.

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.

У житті кожної людини доводиться стикатися з таким важким душевним станом, який мовою святоотцівською називається зневірою. Святитель Іоанн Златоуст говорить, що зневіра — це найтяжче лихо, що це початок і глава людських нещасть. Слова Златоуста допомагають нам звернути особливу увагу на цей душевний стан і дуже серйозно поставитися до будь-якого прояву зневіри, яка тією чи іншою мірою дійсно стосується кожної людини протягом її життя.

Зневіру не слід змішувати із смутком, зі скорботою. Скорбота — це природне почуття людини, яке теж є гріховним, проте є реакцією на важкі обставини, на втрату близьких, на хвороби. Скорбота — це те, що в сучасному житті ми називаємо стресом. Зневіра пов'язана зі скорботою, але не завжди. Про зв'язок зневіри зі смутком, зі скорботою говорить святий преподобний Макарій Єгипетський: «Диявол ввергає нас у зневіру під час скорботи, щоб позбавити уповання на Бога». Отже смуток — це не сама скорбота, а дещо супутнє скорботі. Більш того, зневіра може виникнути і взагалі без жодної видимої причини, тому що дійсно є не чим іншим, як впливом на нас темної диявольської сили.

На відміну від смутку, який просто пронизує людину болем, скорбота позбавляє нас духовного імунітету, робить розслабленими, позбавляє зосередження. Перебуваючи в зневірі, людина не може зібрати свої сили, у тому числі для того, щоб подолати смуток, скорботу, стрес, — вона нібито смертельно поранена. Вона жива, але вона не може чинити опір.

Святі отці, говорячи про скорботи, описують дуже барвисто цей стан, який позбавляє людину можливості трудитися, мислити, який призводить до різного роду наслідків, таких як лінь, розслабленість. Усе це відбивається на нашому способі життя, усе це передається нашим ближнім, але найголовніше, зневіра завдає нам самим дуже великого духовного збитку.

Ми живемо в той час, коли нас постійно супроводжують смуток, скорбота, стреси. Коли людина духовно сильна стикається зі скорботою, вона намагається подолати цей стан так, як вчить нас авва Дорофей — мужністю і благородством, як вчать нас інші святі подвижники — молитвою, богомисленням, добрими справами. Але якщо в серці людини проникає зневіра, то вона нездатна чинити опір життєвим обставинам, що призводить її до смутку, до скорботи.

Тепер зрозуміло, чому святитель Іоанн Златоуст називає зневіру главою й початком всіх наших нещасть, — тому що слабка людина, яка перебуває в зневірі, нездатна чинити опір. А чому так відбувається? А тому що через зневіру ми втрачаємо надію на Бога, за словом Макарія Єгипетського. Зневіра руйнує в людині віру, у такої людини опускаються руки, їй навіть молитися важко, вона не вірить, що Бог може їй допомогти. Ось чому зневіра — початок всіх нещасть. Якщо втрачається віра в те, що Бог поруч і що навіть у найважчих обставинах життя Він може протягнути Свою спасенну десницю і допомогти нам відновити сили, душевну рівновагу, вийти із смуги невезіння, невдач, важких обставин, то людина, що впала в зневіру, нездатна ні до молитви, ні до надії на Бога.

Зневіра, як вже було сказано, відвідує нас не тільки на тлі скорбот, але іноді і без жодної видимої причини. На це іноді скаржаться ченці в монастирях, де, здавалося б, усе сприяє молитві, богоспогляданню, особливому строю життя. І раптом невідомо, безпричинно в серці з'являється зневіра, опускаються руки, не хочеться йти на богослужіння, такий інок через силу молиться... Якщо не вийти з цього стану, то він може призвести навіть ченців, не кажучи вже про людей мирських, до дуже сильного духовного розладу.

Святий Єфрем Сирин, розмірковуючи на тему зневіри, говорить, відштовхуючись насамперед від чернечої практики, що найсильніший засіб для подолання зневіри — молитися. Молитися Богу всупереч, можливо, дедалі зростаючому небажанню це робити. Уявіть, як людина на морозі, замерзаючи в снігу, спочатку страждає від жахливого холоду, який сковує весь її стан, а в якусь мить їй раптом перестає бути холодно. Вона занурюється в стан розслабленості, сну, і якщо в цю мить її не розбудити, не розворушити, не поставити на ноги, не повернути до свідомості, то вона неодмінно помре. У неї втрачена опірність, вона не може більше боротися за своє життя. Ось те ж відбувається з людиною, яка впадає в зневіру. А тому святий преподобний Єфрем Сирин і наполягає на необхідності, саме під час таких душевних випробувань, змушувати себе молитися, звертатися до Бога з дерзновенністю, просити у Нього допомоги, щоб не заснути гріховно, щоб не перейти межу, що відокремлює духовне життя від духовної смерті.

Авва Дорофей, який також багато розмірковує на тему зневіри і який також, подібно святому преподобному Єфрему, співвідносить все це з життям монахів, говорить про необхідність не тільки молитви і не тільки роздумів про свій власний стан, а й рукоділля. Необхідно щось робити своїми руками. Іншими словами, необхідно почати трудитися, неодмінно щось робити. Це дуже важливо для того, щоб сконцентрувати свої думки на іншому. Не завжди споглядати свою власну скорботу, свою власну зневіру, захлинаючись у цих небезпечних почуттях, але переключити свою свідомість, направити енергію на інше — на працю. І найкраще трудитися на благо ближніх своїх, чи то в сім'ї, чи навіть на роботі, чи за якихось інших обставин. Треба обрати певну роботу, яка дійсно захопила б серце, захопила розум. І якщо супроводжувати таке рукоділля, таку працю молитвою, то думка перестане перебувати в небезпечній дрімоті. Людина перестане занурюватися в небезпечну духовну трясовину, яка може повністю її погубити.

Великий досвід отців і вчителів Церкви, заснований на двотисячолітній традиції християнства, допомагає нам доторкнутися до важливих сторін духовного життя людини і знайти такі способи самовдосконалення, які дозволяють реально впливати на наше життя і змінити його на краще. І дні святого Великого посту ми повинні присвятити боротьбі з нашими гріхами, з нашими пороками, для подолання всього того, що позбавляє нас внутрішньої гармонії і заважає здоровому духовному життю. Піст є дивним часом духовного пробудження, духовної активності, збирання духовної енергії, і нехай допоможе нам Господь знайти все це в дні святого й великого посту. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патріарша проповідь у Неділю 7-у по Великодню після Літургії у Свято-Троїцькому соборі м. Сургута

Слово Святішого Патріарха Кирила після богослужіння в монастирі на честь ікони Божої Матері «Умиління» в Сургуті

Патріарша проповідь у день свята Вознесіння Господнього після Літургії в московському храмі «Велике Вознесіння»

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті рівноапостольних Мефодія та Кирила після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила у день пам'яті святителя Миколая Чудотворця після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила після закінчення Літургії в Казанському соборі м. Казані

Патриаршая проповедь в Неделю 5-ю по Пасхе, о самаряныне, после Литургии в Храме Христа Спасителя

Слово Святейшего Патриарха Кирилла после Литургии на Бутовском полигоне

Патриаршая проповедь в Неделю 4-ю по Пасхе, о расслабленном, после Литургии в храме священномученика Ермогена в Гольянове г. Москвы

Патриаршее слово в день памяти вмч. Георгия Победоносца после Литургии в Георгиевском храме на Поклонной горе