Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Патріарша проповідь у середу першої седмиці Великого посту в Храмі Христа Спасителя в Москві

Патріарша проповідь у середу першої седмиці Великого посту в Храмі Христа Спасителя в Москві
Версія для друку
5 березня 2014 р. 16:46

 

5 березня 2014 року, в середу першої седмиці Великого посту, Святіший Патріарх Кирил звершив Літургію Передосвячених Дарів у Храмі Христа Спасителя в Москві. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із проповіддю.

Усіх вас, дорогі владики, брати й сестри, вітаю з середою великого посту. Це особливий день, коли люди, що намагаються відвідувати храм Божий вранці і ввечері, мають можливість причаститися Святих Христових Таїн і підкріпити свої фізичні та духовні зусилля, спрямовані на подолання гріха, на зміну свідомості й серця силою Божественної благодаті.

Ось чому так важливо на першій седмиці Великого посту намагатися відвідувати Літургію Передосвячених Дарів — тому що силою благодаті Божої ми зміцнюємося. Властива тією чи іншою мірою кожному з нас людська слабкість і неміч нібито відступає, коли торкається до серця, до розуму, до природи нашої Божественна благодать.

От і сьогодні сталося те ж саме. Силою Святого Духа ми зміцнюємося на подальший подвиг, щоб здійснювати пісний хід, пильнувати свою думку і стан свого серця, постійно віддаючи про те звіт Богові.

Святитель Василій Великий вчить нас, що кожного дня, до того як лягти спати, ми повинні порівнювати свій день із днем попереднім, для того щоб наступний день був краще. Мудрий святитель Василій, великий філософ, письменник, учений, людина величезного духовного досвіду, сам занурений у стихію богомислення, передає нам такі прості життєві поради. І робить він це саме для того, щоб свій багатий духовний досвід, у тому числі пов'язаний з поприщем Великого посту, передати наступним поколінням, і його слова з IV століття досягають слуху нас, людей, що живуть у столітті XXI.

Відгукуючись на ці мудрі слова, ми повинні розуміти, що самоконтроль, який є таким важливим у людському житті взагалі, є сугубо важливим у житті духовному. Без цього самоконтролю неможливо ніяке зростання. Справді, як ми можемо боротися з гріхами, якщо не усвідомлюємо того, які гріхи здійснюємо?

Досить звичною для багатьох стала сповідь у загальних гріхах, коли священик перераховує гріховні вчинки, а віруюча людина словом «грішний» або «грішна» нібито приносить покаяння за ці вчинки. Нерідко буває так, що ми говоримо слово «грішний» або «грішна» після згадування того гріха, який ми ніколи не вчиняли. Це свідчить про механічний підхід до сповіді. Ми по-справжньому не фіксуємо свою свідомість на конкретних гріхах — на словах, які сказали, на думках, які нас відвідали, на діях, які були гріховні.

Преподобний Макарій Єгипетський, розвиваючи ту ж думку, яку так ясно висловив святитель Василій Великий, говорить, що потрібно мати певну книгу для записів. Він має на увазі зовсім не звичайну книгу і не блокнот, чи не папір з пером, на якому люди нерідко записують свої гріхи (хоча це теж непогано, щоб гріх не пішов із пам'яті). Але він має на увазі, насамперед, книгу своєї совісті. Якщо ми здійснюємо щось погане, то, за словами Макарія Єгипетського, ми повинні відкладати у своїй совісті цей гріх, згадувати про нього, каятися в ньому, і якщо будемо так чинити, за словом Василя Великого, щодня, то під контролем дійсно будуть і слова, і помисли сердечні, і кожне діяння.

А що відбувається, якщо ми не контролюємо самих себе? У кращому разі ми входимо до храму. Нас приваблюють молитви, церковні співи, богослужбовий чин. Ми, звичайно, знаходимо щось для своєї душі — не можна сказати що відвідування храму Божого без глибокого самоіспиту й самоконтролю не має сенсу. Є сенс, навіть якщо ми взагалі ні про що не молимося, увійти в храм Божий і віддати своє серце течії тієї спільної молитви, яка там здійснюється. Так нерідко і відбувається. Люди не знають, про що молитися, про що каятися, про що просити, але, переступаючи поріг храму і бачачи, як моляться інші, чують дивні співи та дають серцю своєму, думкам своїм текти в цій спільній благодатній Божественній річці спасенного богослужіння.

Ну, а якщо ми зберігаємо в пам'яті свої гріхи, то час стояння в храмі, тривалий у Великому посту, може бути спрямований саме на ще більший самоконтроль. І якщо ми здійснюємо, за словом Василія Великого, таке спостереження над самими собою щодня, то можемо скоро переконатися, чи провели ми день краще, ніж попередній, чи гірше. Ось це і є вимірювання нашого духовного стану.

Іноді люди вважають, що таким вимірюванням є почуття. Добре світле почуття відвідало людину після богослужіння, вона тішиться, що благодать Божа доторкнулася до неї, і це вірно. Але благодать торкається не по наших заслугах, але по любові Божої до нас. Благодать торкнулася і розбійника, який висів з правого боку від Спасителя. Благодать торкнулася і блудниці. Але ж найважливіше питання: що відбувається після того, як благодать торкнеться? Ми переживаємо душевний і духовний підйом, а потім повертаємося до буднів і все забуваємо, знову робимо те, що робили раніше? Або ми відповідаємо на цю Божественну благодать, що торкнулася нас, нашими зустрічними зусиллями, нашими роздумами над власними вчинками і, нарешті, нашим щирим покаянням?

Справжнє релігійне життя завжди є зосередженим. Іноді нам кажуть, що релігія — доля слабких людей. Коли читаєш твори святих отців, дивуєшся їх силі, мудрості, зосередженню. Слабкий — це той, хто рухається в загальному потоці. Слабкий — це той, хто ні про що не розмірковує. Слабкий — це той, хто готовий підписатися під будь-яким рішенням. Слабкий — це той, хто не має своєї точки зору, тому що масова свідомість пригнічує його, і особистість перетворюється на гвинтик, на гаєчку. Як легко керувати подібними масами тим, хто бажає керувати людьми зловмисно! Релігія — це справа сильних, тому що вона вимагає самоконтролю, самоаналізу, справжнього покаяння. Спробуйте запропонувати на вулиці людині невіруючій, нецерковній розкаятися у своїх вчинках, — вона не зрозуміє, про що йдеться, бо глибоко переконана: те, що вона робить, і є правильним, а все інше, що не відповідає її думкам і справам, — помилковим і поганим. Залежно від емоційного стану людини її реакція на цю несхожість з іншими може бути від м'якої до найбільш радикальної. І ми бачимо, що відбувається в житті людей і народів, коли радикальне рішення, позбавлене всякої християнської свідомості, долає гору, — тоді погано стає оточуючим, тоді розриваються громадські та людські зв'язки, і люди втрачають здатність жити разом.

Бути віруючою людиною означає бути сильною людиною. Але ця сила не від наших м'язів і навіть не від нашого розуму. Ця сила від нашого духовного зосередження. Зовсім не випадково, що саме цій чесноти присвячують так багато уваги святі отці та вчителі, подвижники благочестя. І якщо в майбутні дні Святої Чотиридесятниці ми зуміємо хоча б доторкнутися до досвіду щоденного духовного самоконтролю, то це виявиться найважливішим результатом всього пісного поприща.

Я від усього серця бажаю всім нам пережити можливість думати про себе, піддавати критиці й аналізу свої думки, свої почуття, свої вчинки, і спробувати робити це щодня, щоб порівнювати його з днем попереднім, за словом Василія Великого. Тоді у кожного побудується ясна програма боротьби зі своїми недоліками й пороками, і навіть якщо на перших порах ця програма буде тільки у свідомості, то це вже великий і спасенний крок, а далі потрібно тільки не забувати цю програму і милістю Божою освоювати її крок за кроком, наближаючись до тієї мети, де нас зустріне Сам Господь і Спаситель, обніме любов'ю Своєю і простить наші гріхи. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патриаршая проповедь после Литургии в Свято-Троицком соборе Соловецкого монастыря

Патріарша проповідь після Літургії в Спасо-Преображенському соборі Санкт-Петербурга

Слово Святішого Патріарха Кирила після всеношної в Казанському кафедральному соборі Санкт-Петербурга

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті преподобного Серафима Саровського після Літургії в Серафимо-Дівеєвському монастирі

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Успенському соборі Саровської пустині

Слово Святішого Патріарха Кирила після молебню біля пам'ятника святому рівноапостольному князю Володимиру в Москві

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святої рівноапостольної княгині Ольги після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь після Літургії в Новоторзькому Борисоглібському монастирі

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті преподобного Сергія Радонезького в Троїце-Сергієвій лаврі

Патріарша проповідь в день пам'яті апостолів Петра і Павла після Літургії в храмі праведного Олексія Мечєва у Вешняках м. Москви