Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила в п'ятницю 4-ї седмиці Великого посту в московському храмі святого мученика Іоанна Воїна на Якиманці

Слово Святішого Патріарха Кирила в п'ятницю 4-ї седмиці Великого посту в московському храмі святого мученика Іоанна Воїна на Якиманці
Версія для друку
28 березня 2014 р. 18:12

28 березня 2014 року, в п'ятницю 4-ї седмиці Великого посту, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Літургію Передосвячених Дарів у храмі святого мученика Іоанна Воїна на Якиманці м. Москви. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до парафіян із проповіддю.

Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Вельмишановний отче Миколаю! Дорогі отці, брати й сестри!

Я з особливим почуттям звершив богослужіння в цьому чудовому московському храмі, який був відомий не тільки в Москві, але і, можливо, у всій Русі, особливо в часи, коли храми всюди закривалися, руйнувалися, знищувалися. І цей храм в центрі Москви стояв нібито запалена свічка, засвідчуючи всім, хто проходив поруч, — хто з радістю, а хто і з острахом, — про те, що жива віра православна на нашій землі. Це було майже німе свідчення, тому що слова, які тут вимовлялися, молитви, які тут підносилися, не виходили за межі храму. Церква на рідній для себе землі, у своїй власній країні, була як в окупації. Кожен храм, що діяв тоді, був таким собі острівцем, який зберігав велику духовну традицію народу, і у всіх цих храмах жевріла молитва за Вітчизну нашу. І ми віримо, що сьогоднішня наша свобода і можливість безперешкодно звершувати богослужіння, проповідувати, у тому числі через засоби масової інформації, займатися корисною для народу громадською діяльністю, виховувати дітей і молодь, здійснювати справи благодійності, працювати з військовослужбовцями, з ув'язненими, нести своє слово ближнім і дальнім, є не що інше, як результат того самого подвигу, який відбувався на невеликих острівцях духовної свободи, що існували в нашій Вітчизні.

Я хотів би висловити особливу подяку Вам, отче Миколаю, за Ваше бездоганне 60-річне служіння у священному сані. Це дійсно особлива дата, якщо взяти до уваги, що протягом всіх цих 60 років, на які випали настільки складні й трагічні події нашої історії, Ви залишалися вірним Господу Спасителю і Його Церкві, і сили свої покладали на те, щоб ніколи не припинялася молитва і в цьому храмі, і в інших храмах, щоб слово Боже розповсюджувалося. У цьому, безперечно, Ваша велика заслуга, і сьогодні ми віддаємо належне Вам як одному з найстаріших кліриків Московської єпархії.

Ви були вірними своєму пастирському обов'язку. А що таке обов'язок, борг? Кожен знає: якщо він бере у когось гроші, той стан, в якому він знаходиться, називається боргом. Маю борг — означає зобов'язаний повернути те, що мені дали. Ми вживаємо це слово і в іншому значенні, але й тоді воно не втрачає свого первинного сенсу — пастирський обов'язок є обов'язок перед Богом. Не перед людьми — перед Богом, тому що пастирем, священиком людина стає не тому, що її вибрала якась група осіб, як відбувається в неправославних релігійних організаціях. Людина стає пастирем, тому що її Сам Бог закликає до служіння. Бог дарує пастирю благодать, і це означає, що священнослужитель є підзвітним і відповідальним насамперед перед Богом.

Таким є православне вчення про священство. Воно піддається критиці, особливо з точки зору домінуючих у даний час політичних і філософських смаків. Іноді нас звинувачують у тому, що ми не відповідаємо світським системам влади й управління, на що ми відповідаємо: наша система управління походить не з мудрості людської і не є результатом філософських роздумів. Наша церковна система управління бере початок від Самого Господа Ісуса Христа, Який не звертався до людей і не говорив: «оберіть Мені 12 апостолів», а Сам обрав їх і Сам поставив на апостольське служіння. Потім і апостоли, розповсюджуючи віру Христову, поставляли, часто радячись із людьми, кращих з чоловіків на пресвітерське і єпископське служіння. А тому обов'язок священнослужителя — насамперед перед Богом; і перед Богом священик кається у своїх гріхах, кається, що не зробив те, що повинен був зробити, сповідує свою недосконалість і закликає допомогу Божу.

Зі сказаного зовсім не випливає, що народ не має влади в Церкві. Він бере співучасть у всьому, що в Церкві відбувається. Церковні рішення, у тому числі ті, що стосуються призначення священнослужителів, не будуть мудрими і часто виявляються нежиттєздатними, якщо не беруться до уваги думки людей, їх ставлення до того чи іншого священнослужителя.

Ви, отче Миколаю, авторитетний священик, отже Ви усвідомлюєте свій обов'язок і свою відповідальність перед Богом і намагаєтеся чесно повернути цей борг Спасителю і Господу нашому. Люди бачать це і підтримують Вас, зміцнюючи Ваш авторитет в Церкві і в суспільстві.

Ось так і має бути, на цьому стоїмо і будемо стояти. Як у Господі Ісусі Христі з'єднуються Божественне і людське, так і в церковному управлінні з'єднуються Божественне і людське, Божественний авторитет і обов'язок перед Богом з авторитетом і підтримкою священнослужителя з боку народу Божого. Моя молитва про те, щоб саме так, непорушно зберігалася система церковного управління в нашій Церкві і в усьому православному світі. Для цього потрібні зусилля і з боку ієрархії, з боку священнослужителів, і зустрічні зусилля з боку народу. І коли ці зусилля об'єднуються в єдиній дії, тоді Церква стає сильною, авторитетною, знаходячи здатність відповідати на потреби й запити людей.

Я радий сказати все це тут, у цьому храмі, вшановуючи 60-річчя від дня хіротонії настоятеля — протоієрея Миколая Смирнова. Хотів би відзначити також, що в лютому цього року виповнилося 60 років від дня одруження отця Миколая з матушкою. Ці 60 років спільного життя є чудовим прикладом для всіх, насамперед для молоді. «Що Бог спарував, людина нехай не розлучає» (див. Мф. 19, 56). і яким чудовим було б наше сімейне і суспільне життя, якби ця Божа заповідь зберігалася в серцях нашого народу.

На знак моєї вдячності і любові хотів би піднести Вам цей образ Божої Матері Володимирської, а також Патріарший молитвослов. Нехай Господь береже Вас і Вашу матушку на многая і благая літа! Для храму я хотів би піднести це святкове кадило, щоб воно використовувалося в належний час за богослужіннями і щоб дзвін його срібних дзвоників нагадував про сьогоднішню подію, яка випала на Великий піст, але від того не стала менш урочистою і значущою. А для всіх вас я хотів би передати зображення святого мученика Іоанна Воїна з Патріаршим благословенням. Нехай береже вас Господь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патріарша проповідь у Неділю 7-у по Великодню після Літургії у Свято-Троїцькому соборі м. Сургута

Слово Святішого Патріарха Кирила після богослужіння в монастирі на честь ікони Божої Матері «Умиління» в Сургуті

Патріарша проповідь у день свята Вознесіння Господнього після Літургії в московському храмі «Велике Вознесіння»

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті рівноапостольних Мефодія та Кирила після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила у день пам'яті святителя Миколая Чудотворця після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила після закінчення Літургії в Казанському соборі м. Казані

Патриаршая проповедь в Неделю 5-ю по Пасхе, о самаряныне, после Литургии в Храме Христа Спасителя

Слово Святейшего Патриарха Кирилла после Литургии на Бутовском полигоне

Патриаршая проповедь в Неделю 4-ю по Пасхе, о расслабленном, после Литургии в храме священномученика Ермогена в Гольянове г. Москвы

Патриаршее слово в день памяти вмч. Георгия Победоносца после Литургии в Георгиевском храме на Поклонной горе