Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в неділю 4-у Великого посту в московському храмі прп. Олексія, людини Божої, в Червоному Селі

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в неділю 4-у Великого посту в московському храмі прп. Олексія, людини Божої, в Червоному Селі
Версія для друку
31 березня 2014 р. 09:30

30 березня 2014 року, в неділю 4-ту Великого посту, прп. Іоанна Лествичника, і день пам'яті преподобного Олексія, чоловіка Божого, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Літургію в храмі прп. Олексія, чоловіка Божого, в Красному Селі м. Москви. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із проповіддю.

Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Високоповажний отче Валерію, настоятелю цього святого храму! Дорогі отці, браття й сестри!

Усіх вас сердечно вітаю з четвертою неділею Великого посту, днем, коли ми згадуємо пам'ять святого преподобного і богоносного отця нашого Івана Лествичника — великого аскета, подвижника, церковного письменника, труди якого і сьогодні допомагають людям, нашим сучасникам, відділеним багатьма століттями від преподобного Іоанна, здійснювати справу спасіння.

Сила творінь святого преподобного Іоанна в тому, що думки, які містяться в його словах, — не від мудрості людської. Звичайно, все в міркуваннях преподобного викладено дуже логічно. У його книзі, іменованій «Лествиця», про шляхи сходження людини від землі до неба, надзвичайно логічно слідства пов'язані з причинами, так що вибудувана ціла аскетична система, відповідно до якої людина може зійти по невидимих сходах від землі до неба вже у своєму земному житті. Але ця мудрість, ця логіка, це надзвичайно переконливе слово обумовлені не освітою або знаннями преподобного, а його життєвим досвідом. Він писав про те, що сам пережив, сам відчув, що стало частиною його життя. А коли людина говорить від власного досвіду, а не з чужих слів, коли її слова проходять через її власний розум, через її серце, тоді слова ці стають надзвичайно переконливими. Вони вже не можуть бути обмежені ні національністю, ні країною, ні культурою, ні епохою, — вони матимуть значення для кожної людини, де б і коли б вона не жила. Так і сталося з творіннями святого преподобного Іоанна Синайського, Лествичника, пам'ять якого ми сьогодні звершуємо.

Вся система, яку пропонує нам преподобний Іоанн, будується на принципі поступового сходження людини від меншого до більшого, до того, що є найважливішим для духовного життя людини. Саме в день пам'яті святого преподобного Іоанна Лествичника читається чудовий уривок з Євангелія від Марка, де розповідається про зцілення біснуватого хлопця, який був німий і глухий (Мк. 9:17-31). Дух, що жив всередині цього нещасного, кидав його у вогонь і у воду, так що він втрачав свідомість, він стікав піною, він бився в конвульсіях, — це була людина, нездатна до життя в соціумі, до спілкування з іншими. Нещасний батько привів свого ураженого страшною духовною недугою сина до Спасителя і попросив зцілити. І єдине, що Господь запитав у батька: «Чи віруєш ти?» На що той відповів: «Вірую, Господи! допоможи моїй невірі». Він відповів чесно. Якби він сказав: «Так, вірю від початку до кінця. Вірю, що одного Твого слова вистачить, щоб видужав хлопець», — то, напевно, сказав би щось неправильне, невірне, помилкове. Однак він усвідомлював, що знаходиться в полоні невіри, і просив Господа допомогти йому подолати цю невіру, бо все-таки відчував у серці своєму віру в силу Божу.

І Господь зцілює отрока. А потім, коли апостоли запитують: «Чому ж ми не могли його зцілити?», Спаситель відповідає: «Рід цей виганяється тільки молитвою і постом». Таким чином, у невеликому євангельському уривку ми знаходимо згадку трьох необхідних умов того, щоб Бог допоміг людині зцілюватися від недуг душевних і тілесних, — це віра, це пост і це молитва.

Хворий, якого зцілив Спаситель, був не просто фізично хворим. Деякі сучасні люди, читаючи цей уривок, кажуть: «Напевно, він страждав на епілепсію». Ні, він не страждав на епілепсію. Він був глухий і німий. Його людська природа була зруйнована. Він був нездатний до спілкування з іншими людьми. І невипадково Господь виганяє з нього духа злоби, бо хвороба була, безперечно, наслідком присутності в тілі й душі цієї людини сили злоби піднебесної — диявола. Отрок був одержимим диявольською силою настільки, що в ньому не залишалося нічого живого — ні свідомості, ні волі, ні почуттів. Вся його духовна сутність була знищена диявольською силою. Всі сили людські були зруйновані, подібно до того, як страшні метастази злоякісної пухлини, якщо їх не зупинити, проростають через все тіло людини. Ось так одержимість злою силою проросла через всю природу нещасного — через дух, душу і тіло. У ньому не було нічого живого, — він був страждальником, який практично вже не жив у цьому світі. І Господь звільняє його від цієї страшної недуги — виганяє з нього біса.

Коли ми говоримо про одержимість духом злоби, ми повинні розуміти, що одержимість не завжди пов'язана з настільки радикальними зовнішніми проявами. Це не завжди хвороба фізична. Одержимість може виявлятися по-різному, але вона завжди пов'язана із знищенням людської особистості, з повним її поневоленням злою силою. Може виникнути питання: а з чого починається це поневолення? Можливо, ми вже відчуваємо на собі це поневолення, будучи абсолютно здоровими, принаймні, розумово? Багато хто фізично є абсолютно здоровим, але, можливо, десь вже присутня ця страшна хвороба, що породжує духовні метастази?

Розмірковуючи на цю тему, святитель Іоанн Златоуст говорить дуже важливі слова про те, що присутність темної сили в людині починається з брехні. Не з якихось страшних хвороб — не з паралічу, не з німоти, не з глухоти, не з припадків, не з піни біля рота, не з поведінки повністю несумісної з участю в житті суспільства, — все починається з брехні. Причому брехня входить у нашу свідомість так, що ми можемо навіть і не помітити її. Ось як говорить той же Іоанн Златоуст: «Демони насаджують брехню, надаючи їй частку правди, подібно до того як ті, хто виготовляє отрути, обмазують зовнішню частину посудини медом, щоб небезпечне зілля було придатним для пиття».

От який чудовий образ пропонує нам святитель Іоанн Златоуст. Диявол не дає для споживання людині брехню, в якій не було б правди, бо така брехня легко спростовується. Диявол спокушає людину брехнею, в якій є частки правди. Ось це і називається спокусою, це і є перша атака диявола на людину — спокусити, заразити брехнею. А через брехню входить і гріх, бо де брехня, там і гріх, де брехня, там і диявол, бо він є батько брехні (Ін. 8:44).

Яким же пильним треба бути для того, щоб розсипані в брехні частки правди не затьмарили погляд, насамперед духовний погляд, щоб за словами, що містять правду, побачити брехню і зрозуміти, що це спокуса! Власне кажучи, адже саме так диявол збиває з пантелику людину в її особистому житті, в її спілкуванні з іншими. Адже ніколи брехун, ошуканець, злодій, розбійник, знайомлячись з людиною чесною, не говоритиме про те, хто він. Він говоритиме про себе щось, у чому є частка правди, яку легко перевірити ще раз. Він буде говорити так, щоб увійти в довіру до співрозмовника. Але ж так само відбувається, коли ті, хто має владу і може звертатися до мільйонів, говорять неправду, закликаючи до дій, сповнених брехні. У цій брехні завжди є і правда, причому така, що подається так яскраво, виразно, переконливо, що люди в ім'я цієї правди піддаються на брехню.

Ми щойно чули від отця настоятеля історію закриття Олексіївського монастиря і цього святого храму. Адже і тоді, коли відбувалася революція, коли руйнувалися храми, коли знищувалися святині, брехня була перемішана з правдою. Адже і тоді людям давали посудину, край якої був обмазаний медом, і, прикладаючи губи до цієї посудини, люди пили отруту, того і не відчуваючи. І які чудові слова звучали «братство, рівність і свобода», «всі житимуть однаково, і не буде ніяких експлуататорів», «все буде так чудово»... А чим все обернулося? Руйнуванням храмів, руйнуванням країни, для відтворення якої знадобилися мільйони людських жертв і десятиліття надзвичайно важкого життя. І те, що сталося з нами в недавньому минулому, сьогодні відбувається з дуже багатьма по всьому світу. Спалахують братовбивчі війни, відбуваються революції, і всі знову-таки перемішане: брехня, страшні таємні задуми перемішані з правдою, і люди п'ють цю отруту, цю вбивчу суміш не кривлячись, бо краї посудини обмазані медом...

З цього і починається одержимість. Якщо ми впускаємо в себе брехню, навіть перемішану з правдою, якщо ми починаємо служити цій брехні, ми стаємо одержимими. Для цього не потрібно вболівати фізично, не потрібно бути глухим або німим, не потрібно битися в припадках. Страшна одержимість спрямовує людську свідомість в той бік, який потрібен для диявола, і відбуваються страшні, непоправні діяння в нашому особистому, суспільному, державному або загальнолюдському житті.

Святий преподобний Іоанн Лествичник вчить нас, як потрібно підніматися, щоб долати тяжіння зла. А святитель Іоанн Златоуст говорить, що дияволу важко зробити перший крок — перший крок на шляху до одержимості робить людина. Диявол не має сили зробити за людину перший крок до безодні — перший крок завжди залишається за людиною. Але коли вона його робить, вона вже вступає на заміноване поле, господар якого — диявол.

Ось чому ми маємо так пильно ставитися до свого духовного життя. Ось чому постом, молитвою і вірою ми повинні відганяти від себе всякий вплив зла, всякий вплив брехні. Ось чому ми повинні напружувати свої сили душевні й духовні, щоб давати бій тому, хто є брехнею і батьком брехні. Саме тоді, коли ми здійснюємо ці добрі діяння, ми покладаємо початок нашому сходженню лествицею духовного життя, що веде від землі до неба.

Я всіх вас вітаю, мої дорогі, з четвертою неділею Великого посту. Молитвами святого преподобного Іоанна Лествичника нехай зміцнює всіх нас Господь і напоумляє в нашій невидимій боротьбі. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патріарша проповідь у Неділю 7-у по Великодню після Літургії у Свято-Троїцькому соборі м. Сургута

Слово Святішого Патріарха Кирила після богослужіння в монастирі на честь ікони Божої Матері «Умиління» в Сургуті

Патріарша проповідь у день свята Вознесіння Господнього після Літургії в московському храмі «Велике Вознесіння»

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті рівноапостольних Мефодія та Кирила після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила у день пам'яті святителя Миколая Чудотворця після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила після закінчення Літургії в Казанському соборі м. Казані

Патриаршая проповедь в Неделю 5-ю по Пасхе, о самаряныне, после Литургии в Храме Христа Спасителя

Слово Святейшего Патриарха Кирилла после Литургии на Бутовском полигоне

Патриаршая проповедь в Неделю 4-ю по Пасхе, о расслабленном, после Литургии в храме священномученика Ермогена в Гольянове г. Москвы

Патриаршее слово в день памяти вмч. Георгия Победоносца после Литургии в Георгиевском храме на Поклонной горе