Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в неділю 5-ту Великого посту після Літургії в храмі Спаса Нерукотворного Образа на Сетуні

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в неділю 5-ту Великого посту після Літургії в храмі Спаса Нерукотворного Образа на Сетуні
Версія для друку
6 квітня 2014 р. 17:37

6 квітня 2014 року, в неділю 5-ту Великого посту, преподобної Марії Єгипетської, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію святителя Василія Великого в храмі Спаса Нерукотворного Образа на Сетуні при Кунцевському цвинтарі. Після закінчення Літургії Предстоятель Руської Православної Церкви звернувся до віруючих з Первосвятительським словом.

Ваші Преосвященства, вельмишановні владики! Ваше Високопреподобіє, отче Миколаю, настоятелю цього святого храму! Вельмишановні отці, брати й сестри! 

Я з особливим радісним почуттям звершив сьогодні Божественну літургію в цьому храмі Нерукотворного Спаса на Сетуні, одному з найперших храмів у місті Москві, які були повернуті Руській Православній Церкві після довгих років гонінь. Я пам'ятаю цей храм через рік після повернення, у 1990 році, коли тут тільки-но почалися відновлювальні роботи. Пам'ятаю, з яким ентузіазмом і з якою радістю люди сприйняли те, що святиня повернута Церкві. Хоча зовні храм ніс на собі страшні рани, нанесені руйнуваннями, людською ненавистю, людським безпам'ятством і злочинами, святиня залишалася святинею. І сьогодні, святкуючи 25 років з того дня, коли відбулося це історичне діяння, ми можемо з радістю свідчити, що храм Нерукотворного Спаса на Сетуні — один з найбільш упорядкованих храмів міста Москви. І тут не тільки зовні чудовий храм, але і добре організоване парафіяльне життя, включаючи хор, недільну школу та численні парафіяльні програми, з якими я знайомився перед тим, як до вас їхати, і був радий дізнатися про те, що тут відбувається. 

Сьогодні на Церкву Божу покладається особлива відповідальність не тільки за спасіння людських душ, хоча це найголовніша відповідальність Церкви, а й за улаштування земного життя людей, тому що земне життя є певний переддень життя вічного. І якщо в земному житті багато безладу, несправедливості, людського горя, людського безпам'ятства по відношенню до горя і багато іншого, що обтяжує життя людей, то цей переддень до вічного життя стає дуже і дуже важким, таким, що нерідко спонукає людей не до того, щоб удосконалюватися, але до того, щоб применшуватися. 

Говорячи так, я зовсім не маю на увазі відсутність людських скорбот. Скорботи, людське горе будуть завжди, поки жива людина і поки існує рід людський. Тому що скорбота й горе, включені в людське буття, походять не з наших з вами гріхів, а з того великого пороку, того великого зла, яке було скоєно на зорі людської історії, коли гріх як явище через гріх прабатьків увійшов у людську історію, увійшов у життя людей, отже і в життя кожного з нас. І гріх завжди супроводжується болем. Заражене гріхом людське суспільство несе в собі страждання як певну даність. І, можливо, найважливіше питання, яке має стояти перед віруючою людиною і на яке вона повинна мати ясну відповідь, полягає в наступному: а як же сприймати ці страждання, цю скорботу, що є даністю людського життя, які не можна з цього життя виключити? 

Сьогоднішнє Євангельське читання є дуже повчальним (Мк. 10:32-45). Два близьких Спасителю учні, Іаков та Іоанн, звертаються до Нього після того, як Він сказав, яка страшна скорбота чекає на Нього в Єрусалимі, — про те, що Він буде схоплений, підданий побиттю, плюванню, мукам, потім буде розп'ятий і на третій день воскресне. Він, можливо, вперше говорив так ясно учням про Свої страждання, і, здавалося б, відповідь учнів мала бути відповідною. Вони повинні були явити любов, можливо, прагнення й бажання розділити з Учителем Його страждання, або інакше висловити свою солідарність, спробувавши захистити Спасителя від страждань. Нічого такого не сталося. Навпаки, найближчі учні, Іаков та Іоанн, підійшли до Нього й кажуть: «Господи, коли Ти будеш у славі Своїй, посади нас по правий і по лівий боки від Себе». Господь відповів: «Ви не розумієте, що говорите. Чи можете ви хреститися хрещенням, яким Я буду хреститися, і пити ту чашу, яку Я повинен випити?», — Маючи на увазі чашу Крові Своєї і хрещення в Крові Своєї. І відповідають Іаков та Іоанн: «Зможемо». І тоді говорить Господь: «Чашу, що Я її питиму, і хрещенням, яким Я хрещуся, ви будете хреститися, — передбачаючи їх мученицьку кончину. — А от посадити вас по правий і по лівий боки не в Моїй влади».

Як нам розуміти ці чудові слова? Святий Симеон Новий Богослов, чудовий пізньовізантійський церковний письменник, святий отець Церкви, говорить чудові слова: «Бог зробить того першим, як обіцяв, хто з терпінням і вдячністю прийме зневагу та ляпаси». Ось чому Господь, відповідаючи апостолам про посадження їх по правий і по лівий боки, пов'язав цю першість з питтям Його чаші, чаші Його страждань. Можливо, непросто людям сучасним, що живуть в цій повсякденній круговерті подій, зрозуміти сенс того, що сказав Господь. Але сенс цей великий і спасенний: першим в очах Божих стає той, хто гідно переносить скорботу й страждання, які є даністю цього світу.

Дійсно, завжди будуть хвороби, завжди буде смерть, завжди буде людська несправедливість, завжди буде страждання людей, — багато чого буде завжди, до скону віків. Протягом історії не було того, щоб страждання йшли з людського життя. Так, звичайно, люди завжди мріяли про рай на землі, створювали політичні утопії про побудову певного суспільства, де все буде справедливо, де всі будуть насолоджуватися рівністю. Але навіть ці утопії намагалися уникати теми страждань, тому що їх творці усвідомлювали, що страждання буде завжди і воно не залежить ні від суспільного устрою, ні від державного ладу, ні від того, як влаштовані економіка або політика, ні від того, наскільки розвинена благодійність у суспільстві. Страждання — це те, що належить людській природі, і воно буде завжди. Більше того, саме з цим станом людини Бог і пов'язує її першість у Своїх очах, як чудово говорить нам про це і сьогоднішнє Євангеліє, і чудові слова Симеона Нового Богослова. 

Що ж це означає для нас? Це означає наступне. Коли Господь відвідує нас скорботою, а нерідко і стражданням, ми не повинні бути легкодушними, ми не повинні втрачати віри. Більш за все, ми ніколи не повинні нарікати на Бога. Ми повинні сприймати страждання як даність і ніколи в цю мить не порівнювати себе з іншими — мовляв, ось цей нібито гірший за мене, а не страждає. Адже ми не знаємо, що відбувається в житті і в душах інших людей. Наше завдання зустріти власну скорботу гідно і не дати цій скорботі зруйнувати цілісність нашої особистості, ослабити нас, зробити нещасними; і ми повинні з відданістю волі Божій нести свій хрест, пам'ятаючи, що гідне несення хреста і є необхідною умовою справжньої першості. Не тієї, суєтної, яка формується людськими звичаями, політичною кон'юнктурою або кількістю грошей, а справжньої першості перед Богом, яка тільки й має неминущу цінність. 

Ми згадуємо сьогодні Марію Єгипетську — дивовижну жінку, життя якої в молодості не було відзначене жодними особливими скорботами. Вона жила веселим, розпусним життям, але в якусь мить Господь допоміг їй усвідомити небезпеку цього життя. І що ж вона робить? Вона сама себе ставить у таке становище, яке проводить її через численні скорботи і тяжкі фізичні страждання. Вона йде в пустелю, де зазнає і жару, і холоду. Вона залишається без води і без їжі, харчуючись тільки травами й колючками, і так живе багато років, повністю присвятивши себе спілкуванню з Богом. І що ж з нею відбувається? Вона долає і скорботу, і страждання. Вона стає ангелоподібною істотою. Зосима, чернець з монастиря преподобного Герасима на березі Йордану, зустрівшись із цією жінкою в пустелі, бачив, як під час молитви вона піднімається від землі, очима своїми бачив, як вона перейшла Йордан як по сухому, досягнувши дійсно ангелоподібного житія, першості у Бога. Марія пройшла через безсумнівні скорботи й страждання, про які сама розповіла Зосимі, так гідно, з такою вірою і з такою вдячністю Богові, що знайшла цю першість.

Багато людей, живучи в нашому світі, покладають на себе особливі вериги, тобто певну тяжкість, свідомо, — щоб пройти через випробування, щоб знайти благодать перед Богом. Такими веригами, таким випробуванням є чернече життя, суворе чернече житіє. Чернець добровільно ставить себе в ситуацію, яка для звичайної людини була б нестерпною. Це відмова від усього — і від матеріальних благ, і від ситної їжі, і від комфортного життя; це відмова від своєї волі. Але, проходячи гідно через ці випробування, людина знаходить першість перед Богом, а, простіше кажучи, спасіння, наслідуючи життя вічне. 

Але не тільки у вічному житті людина отримує відповідь від Бога. Це життя стає наповненим глибоким змістом, радістю, справжнім щастям. Уся ця суєта, яка дає нам видиме, таке скороминуче щастя, йде кудись за обрії зору; і людина знаходить у спілкуванні з Богом справжнє щастя, неминущу радість і Царство Небесне. 

Усього цього ми навчені сьогодні через читання Євангелія, через спогад про подвиг святої Марії Єгипетської. Ми далекі, звичайно, від цього подвигу, і, можливо, і не потрібно в умовах великого міста цей подвиг повторювати. Але ми повинні пам'ятати, що коли Господь попустить нам скорботу і проведе через страждання й випробування, ми повинні сприймати ці скорботи з терпінням і подякою Богу; і, можливо, ми багато в чому зрівняємося з тими, хто добровільно приймає на себе скорботу, щоб бути ближче до Господа і знайти Його благовоління. Молитвами святої преподобної Марії Єгипетської хай допоможе Господь кожному з нас на тому місці, на якому він знаходиться, жити за Його заповідями, щоб здобувати Його благовоління. Амінь. 

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патріарша проповідь після Літургії в Свято-Троїцькому соборі Соловецького монастиря

Патріарша проповідь після Літургії в Спасо-Преображенському соборі Санкт-Петербурга

Слово Святішого Патріарха Кирила після всеношної в Казанському кафедральному соборі Санкт-Петербурга

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті преподобного Серафима Саровського після Літургії в Серафимо-Дівеєвському монастирі

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Успенському соборі Саровської пустині

Слово Святішого Патріарха Кирила після молебню біля пам'ятника святому рівноапостольному князю Володимиру в Москві

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святої рівноапостольної княгині Ольги після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь після Літургії в Новоторзькому Борисоглібському монастирі

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті преподобного Сергія Радонезького в Троїце-Сергієвій лаврі

Патріарша проповідь в день пам'яті апостолів Петра і Павла після Літургії в храмі праведного Олексія Мечєва у Вешняках м. Москви