Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святого рівноапостольного великого князя Володимира в Храмі Христа Спасителя в Москві

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святого рівноапостольного великого князя Володимира в Храмі Христа Спасителя в Москві
Версія для друку
28 липня 2014 р. 23:53

28 липня 2014 року, в день пам'яті святого рівноапостольного великого князя Володимира та День Хрещення Русі, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя в Москві. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із проповіддю.

Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Шановний Вікторе Васильовичу Золотов, головнокомандувач внутрішніх військ Росії! Дорогі матушки ігумені, отці, брати й сестри!

Усіх вас сердечно вітаю з великим святом — днем пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира, що хрестив наш народ. У цей же день ми відзначаємо недавно засноване свято — День хрещення Русі. Тому наші думки сьогодні звертаються до великого подвигу рівноапостольного князя, до наших благочестивих предків, до всієї нашої історії і, звичайно, до днів сьогоднішніх. <...>

Те ж саме можна сказати про будь-який рід людської діяльності: щось неодмінно зберігається, але більша частина того, що створено силою людського розуму або естетичного почуття йде у небуття. Як багато пам'яток мистецтва було створено в античності, але тільки мізерно малу їх частину ми можемо зараз побачити в музеях. А це ж була велика культура, якої вже немає. 

А знання? Якісь дійшли до нас, а щось розчинилося в бурях людської історії, які вирували протягом тисячоліть. Та й за останні дві тисячі років — скільки ж усього було зруйновано, знищено, а скільки втратило всякий сенс для сучасних людей, зберігши свою цінність тільки для окремих вчених, що вузьконаправлено вивчають ті чи інші явища давнини.

Чому ж і в XXI столітті в Москві, сучасному мегаполісі, ми збираємося для того, щоб прославити ім'я рівноапостольного князя Володимира? Що зі створеного князем Володимиром дійшло до нашого часу? Здається, що небагато. Матеріальна культура практично не збереглася в тому вигляді, в якому створювалася за часів князя Володимира. Про життя наших середньовічних предків ми можемо судити лише за нечисленними і зазвичай більш пізніми зразками.

А що ж повною мірою дійшло до нас від князя Володимира, без будь-якого руйнування й змін? Віра православна. А чому? Та тому що князь Володимир, як і апостол Павел, сприйняв євангельську вість не від людей, а через одкровення Ісуса Христа. В основі, в самій серцевині Євангелія лежить слово Боже, незаперечне і таке, що не піддається руйнуванню з боку вихорів і бур історії. Саме тому не вмирає і євангельське слово, і все те, що створюють люди, пов'язуючи свою творчість з Божественним одкровенням.

Зберігання цього цивілізаційного стрижня нашого народу, православної віри, було справою непростою. По-перше, тому що в якийсь момент нашої історії сталося так, що саме цей стрижень став сприйматися зовнішніми противниками Русі як небезпечне для них явище, яке потрібно або знищити, або переформатувати під свої власні стандарти. Ми знаємо, що і в боях, які вів Олександр Невський, і в Куликовській битві, і в багатьох інших війнах зусилля нашого народу були спрямовані на те, щоб захистити цей світоглядний стрижень. І вимовляли слова «за віру, царя Вітчизну», поставляючи віру на перше місце, тому що якщо вона буде зруйнована — і цар не встоїть, і Вітчизну буде зруйновано і, якщо не фізично, то духовно, вона втратить свій суверенітет. Дивовижно, через які випробування, пов'язані із зовнішнім бажанням зруйнувати цей духовний стрижень, пройшов наш народ.

У ХХ столітті ми зіткнулися з ще більшою, можливо, небезпекою, коли православну віру вирішили зруйнувати не силою зброї, а поєднанням насильства з переконанням, видаючи ці переконання за високі наукові одкровення. Це була грізна агресія проти того, що завжди зберігала Русь. У якийсь момент здавалося, що ворог переміг. Тепер ми знаємо, що не переміг, і збереглося те, чим пишався наш народ, насамперед — наша віра, яка зберігається протягом уже 1026 років.

От і сьогодні дуже багато хто хотів би переформатувати наш внутрішній стрижень, усвідомлюючи, що завдяки цьому стрижню Русь є непереможною. І знову-таки для цих цілей вживаються і військові, і ідеологічні засоби. Одними нас лякають ззовні, а інші використовуються всередині, щоб знову переконати наш народ, що православна віра, могутня духовна традиція, цей наш стрижень — це ніщо, якийсь забобон, який не має нічого спільного з сучасною людиною, з її силою і міццю, з її культурою, з її пошуками, з її усвідомленням того, що є добрим і що поганим. 

І, можливо, нинішній ідеологічний тиск на віру ще страшніший за той, який супроводжувався насильством. Тому що де насильство, там і опір, там і мученики, там і сповідники, там і приклад боротьби. А якщо м'якою силою обволікають людину, солодким життям спокушають, протиставляючи її бідність багатству, яке нібито тільки тому і мають інші, що вони не такі, як вона, — хтось може й завагатися, особливо з людей молодих. Можна подумати: та, дійсно, навіщо нам все це потрібно? І якщо ці думки оволодіють нашим народом, буде вже не важливо, чи через насильницькі дії ззовні, чи з причини власного запаморочення буде втрачено Русь.

Саме тому, святкуючи 1026-річчя Хрещення Русі, згадуючи пам'ять великого князя, який прийняв одкровення Ісуса Христа і включив його в духовне, культурне і навіть державне життя нашого народу, ми повинні пам'ятати про те, що віра православна є тим стовпом, тим стрижнем, який ніколи не дасть Русі бути поневоленою або зруйнованою. Зрадимо, відмовимося — втратимо все.

У цьому сенсі дуже повчальною є історія Великої Вітчизняної війни, адже саме вона поклала край періоду страшного кривавого гоніння на Церкву і винищення святинь. Ми знаємо, яку страшну ціну заплатив наш народ за боговідступництво, за ті гори людських страждань, які були створені людськими руками тих, хто від Бога відступив.  <...>

Тому пам'ятати ми повинні, що й сьогодні, живучи під час воєнних чуток і загроз, ми залишимося сильними й непереможними, якщо збережемо нашу віру. Але не просто віру десь у глибині серця і в особистій молитві. Цінності цієї віри повинні отримати реальність у житті нашого суспільства, звичайно, з урахуванням того, що не всі люди православні. Але й багато неправославних, як ми добре це знаємо з діалогу з традиційними релігіями, готові підтримувати ті самі моральні цінності, які ми знаходимо в Євангелії. Тому зберігання скарбу, який передав нам великий князь Володимир, є запорукою і нашої безпеки, благополуччя, процвітання і тієї духовної єдності всієї історичної Русі, яку не можуть похитнути ніякі слова і ніякі дії.

Я хотів би сьогодні привітати в Храмі Христа Спасителя Віктора Васильовича Золотова, головнокомандувача внутрішніх військ Російської Федерації, і представників цього роду військ, тих мужніх офіцерів, прапорщиків, солдатів, які в будь-яку мить готові захистити нас з вами. Коли я кажу «в будь-яку мить», маю на увазі відсутність зовнішніх військових дій. Ще в царські часи була усвідомлена необхідність створення цієї внутрішньої варти держави. Наші внутрішні війська в усіх відношеннях є правонаступниками тієї самої російської внутрішньої варти. Ми знаємо, що внутрішні війська у важкі моменти нашої історії — у 1990-і роки, та й у наступні роки, відіграли свою вирішальну роль у збереженні єдності нашої країни, її територіальної цілісності, у перемозі над зовнішніми та внутрішніми ворогами.

Я хотів би від усього серця побажати Вам і всьому складу внутрішніх військ, які 15 років тому обрали своїм небесним покровителем князя Володимира, побажати допомоги Божої через молитви цього великого святого, героя, засновника нашої християнської цивілізації. Будьте на сторожі всіх тих цінностей, які він мужністю й подвигом свого життя приніс у наш народ, щоб вони передавалися далі з покоління в покоління.

Нехай Господь береже державу Російську, її Збройні сили, внутрішні війська. Нехай Господь береже всю історичну Русь, братські слов'янські народи. Нехай припинить Господь силою Своєю міжусобну битву, що послаблює ці народи і здатна зруйнувати й похитнути той самий ціннісний стрижень, на якому тримається наше життя й безпека. Віримо, що молитвами всіх нас — росіян, українців, білорусів, людей багатьох інших національностей — Господь покарає нас, але не віддасть на смерть.

Зі святом вас всіх вітаю.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

(Скорочено. Повний текст див. на російській версії сайту).

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Проповідь Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Миколо-Перервинському монастирі

Проповідь Святішого Патріарха Кирила після Літургії на Бутовському полігоні

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Покровському ставропігійному монастирі

Слово Святішого Патріарха Кирила після Великодньої великої вечірні в Храмі Христа Спасителя в Москві

Проповідь Святішого Патріарха Кирила у Велику Суботу після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в Великий Четверток після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила напередодні Великого Четвірка після богослужіння в Марфо-Маріїнській обителі в Москві

Проповідь Святішого Патріарха Кирила у Велику Середу після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь напередодні Великої Середи в Андріївському ставропігійному монастирі

Проповідь Святішого Патріарха Кирила у Великий вівторок після Літургії в Високо-Петровському ставропігійному монастирі