Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила після Божественної літургії в Високо-Петровському монастирі

Слово Святішого Патріарха Кирила після Божественної літургії в Високо-Петровському монастирі
Версія для друку
6 вересня 2014 р. 20:57
6 вересня 2014 року, в день пам'яті святителя Московського Петра, всієї Росії чудотворця, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил відвідав Високо-Петровський ставропігійний чоловічий монастир. Після великого освячення храму на честь святителя Московського Петра Предстоятель Руської Церкви звершив Божественну літургію в монастирському храмі на честь преподобного Сергія Радонезького. Після Літургії Святіший Патріарх звернувся до віруючих із Первосвятительським словом

Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Всечесний отче Петро, наміснику та ігумене цієї святої обителі! Дорогі отці, матушки ігумені, брати й сестри!

Усіх вас сердечно вітаю з днем пам'яті святого Петра, митрополита Київського, Московського і всієї Русі, і з днем нашого Першопрестольного града. Чудово, що цьогоріч урочистості в цьому Високо-Петровському монастирі і головні урочистості міста Москви збігаються. І дай Боже, щоб, можливо, колись, незважаючи на складності формування графіка світських святкувань, усталилася ця традиція — у день пам'яті святителя Петра святкувати день нашого міста. Тому що без святителя Петра Москва ніколи не стала б столицею.

Це дивовижне діяння святителя. Адже сам він був з Волині, малоросом, як і більшість архієреїв того часу. Від Константинопольського Патріарха він отримав благословення на те, щоб очолити Руську митрополію, хоча куди більше шансів на це мав тоді ставленик великого князя Володимирського. Але з невідомих причин Константинопольський патріарх обирає прибульця з Малоросії, не пов'язану з великокнязівським двором людину, і поставляє його в митрополити всієї Русі.

Святитель Петро, як і личить Київському митрополитові, відразу ж з Константинополя вирушив до Києва. Це було XIV століття, а ми знаємо, що в XIII столітті Київ неодноразово був розорений і татаро-монголами, і іншими лихими людьми, які нападали на місто, що втратило свої стіни й укріплення. Жити в Києві було смертельно небезпечно, він вже навіть перестав бути містом. Проте святитель Петро приїжджає саме туди, розуміючи, що там Києво-Печерська лавра, що Київ — матір міст руських.

Але не зміг Первосвятитель землі нашої довго перебувати в Києві і змушений був виїхати до Володимира, де був великокнязівський двір і де умови життя були безпечні. Де він міг здійснювати свою місію служіння для всієї Київської митрополії, тобто для всієї Руської Православної Церкви.

А потім відбуваються дивовижні події. Звичайно, і московський князь Іван Калита чимало цьому сприяв, і, можливо, прозріння самого святителя. Але він все частіше й частіше починає відвідувати з Володимира малопримітне в ті часи місто Москву. І настільки серце його приліпилося до цього града, що він став жити тут постійно, хоча його кафедри були в Києві та Володимирі. Але місцем перебування його стала Москва. І саме тут, у Москві, він закладає величний Успенський собор, але, не встигнувши його побудувати, вмирає.

А потім відбувається дещо дуже символічне, що і зумовило в підсумку піднесення Москви як міста великого князя, хоча на той час він таким не був. Святитель заповів поховати його в місті Москві. Це було майже революційне рішення, тому що поховання Київських митрополитів відбувалося переважно в Києві. І коли святитель Петро був похований біля північної стіни споруджуваного Успенського собору, то стало ясно, що Москва стає Першопрестольним градом. І після святителя Петра всі Київські митрополити того часу — Предстоятелі Руської Православної Церкви — місцем свого перебування обирали Москву. І тому по праву ми всіх їх іменуємо митрополитами Київськими, Московськими і всієї Русі.

Коли сьогодні під дією, безперечно, темної сили робляться спроби зруйнувати зв'язки між Києвом і Москвою, піддати сумніву цю законну спадкоємність Москви як Першопрестольного града всієї Руської Церкви, коли робляться спроби посіяти ненависть у нашому народі, коли ці спроби призвели до кровопролиття, Церква наша займає ту єдину позицію, яку вона повинна займати: вона примиряє всіх. Тому що Церква дивиться на історію не короткого періоду, що притаманне політикам і багатьом людям, які мають земну владу, — Церква відміряє свій крок тисячоліттями, і тому вона має особливий духовний зір. І сьогодні, прозріваючи трагедію нашого народу, — міжусобну брань на Українській землі, ми постійно молимося, у тому числі й святителю Петру, щоб він, хто доклав багато зусиль для збереження єдності Русі — і Володимира, і Галичини, і Волині, і Києва, і Новгорода, і Ярославля, — безперестанно молився про збереження духовної єдності всього нашого народу, що населяє простір від Тихого океану до Карпатських гір, від північних морів до Чорного моря.

Ми як народ і як Церква не претендуємо ні на які політичні об'єднання, які є значущими знову-таки для людей, що відміряють час короткими проміжками. Але ми нікому не дамо потоптати побожну пам'ять, а значить і свідомість народу, пов'язаного тисячолітньою єдиною духовною історією, єдністю нашої Церкви. І в ці важкі часи міжусобної брані на сході України ми підносимо молитву про примирення людей, про те, щоб Господь зцілив виразки, зцілив хвороби, зміцнив у духовній єдності наш народ, зберіг його вільним, незалежним від чужоземних впливів, здатним улаштовувати своє майбутнє на основі того духовного фундаменту, який був покладений святим рівноапостольним князем Володимиром, який вирощувався митрополитами Київськими, Київськими і Володимирськими, Київськими і Московськими, Московськими і всієї Русі митрополитами і Патріархами.

Кому ж заважає це духовна єдність? Вона ж не претендує на політичну організацію. Вона може заважати тільки тим людям, кому заважає наша Церква. Тому що очевидно, що Церква ніколи не ототожнювала себе з жодною формою правління і з жодною політичною структурою, бо вона несе відповідальність перед Богом за весь народ, хрещений в Київській купелі, за всіх його наступників, за всіх, хто несе на собі відбиток цього хрещення.

Тому з абсолютно особливим почуттям я звершував сьогодні Божественну літургію в день пам'яті святителя Петра і освятив стародавній храм початку XVI століття, закладений на честь святителя Петра, митрополита Київського, Московського і всієї Русі. Віримо, що за його молитвами Господь утихомирить народ Свій, дарує йому сили до того, щоб спільно сповідуючи православну віру в Господа і Спасителя, будучи об'єднаним єдиною Церквою, іти вперед, затверджуючи великі й світоспасенні заповіді Господа нашого Ісуса Христа, ніколи не піддаючись ні на які гріховні спокуси і не зраджуючи своїх хрещальних обітниць.

Хотів би сердечно подякувати Вам, отче Петро, за Ваші добрі слова і за подарунок. І зі свого боку хотів би подарувати цей старовинний образ святителя Єрмогена, Патріарха Московського і всієї Русі. У його руках — жезл святителя Петра. Це не випадково, тому що Патріарх Єрмоген був першим з патріархів, хто при своїй інтронізації прийняв жезл святителя Петра. У цьому символічному діянні — вираження віри Церкви в духовне спадкоємство всіх поколінь ієрархів з моменту хрещення за часів князя Володимира і до сьогоднішнього дня, спадкоємство всіх первосвятителів землі Руської. І нехай у монастирі, присвяченому пам'яті святителя Петра, зберігається цей образ Патріарха Єрмогена, який тримає в руках святительський посох митрополита Петра. <...>

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Інші статті

Патріарша проповідь в Неділю 14-ту після П'ятидесятниці після Літургії в храмі Введення в храм Пресвятої Богородиці в Вешняках м. Москви

Патріарша проповідь в день пам'яті благовірних князів Даниїла Московського і Олександра Невського після Літургії в Даниловому ставропігійному монастирі

Патріарша проповідь в Неділю 13-ту після П'ятидесятниці після Літургії в Храмі Христа Спасителя в Москві

Патріарша проповідь після Літургії в свято Донської ікони Божої Матері в Донському монастирі

Патріарша проповідь у свято Успіння Божої Матері після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь після Літургії в Савино-Сторожевському ставропігійному монастирі

Патріарша проповідь після Літургії в Свято-Троїцькому соборі Соловецького монастиря

Патріарша проповідь у свято Преображення Господнього після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь після Літургії в підмосковному храмі святителя Миколая Чудотворця в Красногорську

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в храмі пророка Божого Ілії в Обиденському провулку в Москві