Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила сербській газеті «Політика»

Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила сербській газеті «Політика»
Версія для друку
30 квітня 2019 р. 15:30

У свято Світлого Христового Воскресіння газета «Політика» (Сербія) опублікувала інтерв'ю Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила. Відповідаючи на питання кореспондента видання, Його Святість, зокрема, торкнувся теми історичних і духовних зв'язків Руської та Сербської Православних Церков і опікуваних ними народів, поділився спогадами про свої відвідини Белграда 20 років тому, під час бомбардувань сербської столиці силами НАТО, висловив стурбованість долею історичної та культурної спадщини сербського Православ'я в Косово і Метохії, розповів про ситуацію в православному світі після антиканонічного рішення Константинопольського Патріархату щодо надання «автокефалії» українським розкольникам, а також про випробування, які переживає канонічна Українська Православна Церква.

— Ваша Святосте! Відносини між сербським та російським народами, у тому числі і між двома Православними Церквами-Сестрами, які завжди були братніми, міцними і дуже глибокими, особливо заохочував Ваш попередник, Святіший Патріарх Олексій ΙΙ. Під час агресії НАТО, у квітні 1999 року, він відвідав Белград, і перед храмом святого Сави разом з Патріархом Павлом служив молебень про мир, на якому молилися десятки тисяч віруючих. У той трагічний час і Ви, тоді займаючи посаду голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату, дуже часто відвідували Сербію і всіма способами підтримували стражденну Церкву і народ на сербській землі. Ви єдиний архієрей православного всесвіту, який був свідком безжального бомбардування Белграда в полуденний час, як нам засвідчив єпископ Бачський Іриней. Нині сербський народ високо цінує російський внесок в прикрашення цього найбільшого сербського храму. Яким запам'ятався Вам 1999 рік? Чи вплинули Ваші враження на рішення Росії брати участь в створенні внутрішнього оздоблення храму святого Сави?

— Мені довелося не раз бувати в Белграді в 1999 році, коли ваша країна піддалася протиправному нападу країн НАТО. Югославія, ослаблена багаторічними економічними санкціями, стала тоді жертвою цинічної агресії і шантажу, об'єктом застосування практики подвійних стандартів. Таке ж втручання ми бачили згодом на Близькому Сході. Жителі Югославії страждали за те, що прагнули залишитися вільними, бажали зберегти свою землю і батьківські святині від посягання терористів.

Пам'ятаю Белград різним. Були моменти, коли місто виглядало завмерлим, коли в ньому панувала атмосфера напруженості, постійного очікування прихованої небезпеки. Шокував вигляд вибитих вікон і пошкоджених бомбардуваннями будівель. Пам'ятаю звуки сирени повітряної тривоги, звуки війни, що сповіщає чиюсь смерть. Але пам'ятаю і інший Белград, який не переставав працювати, і в якому не зупинялося суспільне життя, незважаючи на повітряні атаки авіації НАТО. З бесід з югославськими політиками і простими людьми в храмі і на вулицях мені пам'ятна їх внутрішня сила.

Візит Святішого Патріарха Олексія трапився на Радоницю, тобто в пасхальний період. До храму святого Сави на Літургію зібралися багато тисяч людей. Патріархи Олексій і Павел молилися про людей усіх національностей, які стали жертвами цієї беззаконної війни. На їхніх обличчях було видно пасхальну радість, надію. Мимоволі згадувалися слова Святого Письма, що читаються в храмах перед пасхальною утренею, про те, що Господа Ісуса Христа руками беззаконників розп'яли та забили; Та Бог воскресив Його, пута смерті усунувши, вона бо тримати Його не могла (Діян. 2:23-24). Була ясна сонячна погода. І храм, купол якого височів над натовпом віруючих, символізував присутність вічності.

Храм святого Сави — велична будівля. Він споруджувався протягом тривалого часу, з перервами, викликаними перешкодами з боку безбожних властей. Однак у духовному житті часто трапляється так: що сіється в неславу, у славі встає; сіється в немочі, у силі встає (1 Кор. 15:43). Храм святого Сави — це святиня загальнонародного і загальноправославного масштабу. Такі святині творяться часом кількома поколіннями. Та обставина, що Росія і Руська Православна Церква беруть участь у прикрашанні цього величного храму — прояв глибинного зв'язку наших Церков і опікуваних ними народів, що ніколи не переривався.

— Причиною агресії і бомбардування Сербії були Косово і Метохія. Як в Руській Православній Церкві сьогодні спостерігають за подіями в Косово, де тепер під загрозою не тільки стародавні сербські святині, а й існування сербського народу?

— З самого початку війни в Косово і процесу насильницького відділення цього краю від Сербії наша Церква виступала з засудженням агресії НАТО. Ми відстоювали також права Сербської Церкви, яка століттями відповідає за збереження православних святинь в даному регіоні. Ми схиляємося перед мужністю сербів, які, незважаючи на загрозу своєму життю, не покинули землю предків. Я знаю, наскільки ця земля, будучи колискою сербського народу і державності, важлива для кожного серба.

Ми переживаємо за долю історичної та культурної спадщини сербського Православ'я в Косово і Метохії, яке знаходиться під загрозою знищення. Особливий біль — це страждання сербів, які проживають на даній території, багато з яких стали жертвами насильства. Звичайно ж, людям, що влаштовують розправу над косовськими сербами, доведеться дати відповідь перед Богом за свої злочини. Але сподіваюся, що ці злочини будуть, нарешті, об'єктивно розслідувані міжнародним співтовариством і винні понесуть справедливе покарання.

Ми щиро молимося про наших сербських братів і сестер, які проживають на косовській землі. Наша Церква підтримує зусилля Росії щодо збереження святинь в Косові. В останні роки ми проводили збір коштів на відновлення корпусів Призренської духовної семінарії, надавалася підтримка храмам і монастирям Косово.

Дай Боже, щоб історична справедливість була відновлена на цих древніх землях.

— Наскільки небезпечним, на Вашу думку, є стан, в якому перебуває сьогодні єдність між Православними Церквами? Звичайно, сильне потрясіння мало місце після рішення Константинопольської Патріархії дати автокефалію розкольникам в Україні, внаслідок чого були припинені відносини між Москвою і Константинополем.

— Єдності Святого Православ'я завдано сильного удару антиканонічними діями Константинопольського Патріархату в Україні. Однобічне «відновлення» в сані розкольників, відданих забороні законною церковною владою, надання їм так званої автокефалії при повному ігноруванні існуючої в країні багатомільйонної канонічної Церкви, визнаної всім православним світом, — все це не просто втручання однієї Помісної Церкви в справи іншої, це повалення самого канонічного устрою Православ'я. Починаючи з апостольських часів в Церкві Христовій особливо складні проблеми вирішуються соборним розумом всієї Повноти церковної. На жаль, деякі наші брати цей соборний характер Церкви вже не визнають. Одна Помісна Церква проголосила себе главою всіх інших Помісних Церков, привласнила собі право довільно скасовувати рішення їх Архієрейських Соборів, оголошувати «благодатними» таїнства навіть тих розкольників, що були висвячені самозванцями, які не мали взагалі ніякого посвячення в єпископський сан. Такі погляди не узгоджуються з історією Церкви, в тому числі нещодавньою. Патріарх Варфоломій у своєму листі Архієпископу Албанському Анастасію, який в березні було опубліковано Фанаром, так пояснює це протиріччя: виявляється, Константинополь брав участь в міжправославних заходах на рівних правах з іншими автокефальними Церквами начебто з поблажливості, а тепер вирішив нагадати про свої виняткові права, що нібито завжди існували. Дивним чином ці «права» в розумінні Константинополя не передбачають ніякої відповідальності, ніякої послідовності у своїх судженнях. Константинопольський Патріархат спочатку визнає анафему на Філарета Денисенка, потім не визнає. То визнає канонічні кордони Руської Церкви, то немає. Зараз Константинополь заявляє, що він ніколи не здійснював вторгнення за межами своїх кордонів. Однак історія Православ'я у Фінляндії, Польщі, Естонії, Латвії, Чехословаччині та інших країнах говорить про зворотне. До останнього часу за межами своїх кордонів Константинопольська Церква бачила і Україну. У всіх щорічно видаваних офіційних виданнях Константинопольської Церкви аж до 2018 року українські єпархії були серед єпархій Руської Церкви без будь-якої згадки про їх належність Константинополю. Як ми бачимо, це аж ніяк не завадило вторгненню Константинопольського Патріарха в Україну. Очевидно, що проходження такої безвідповідальної лінії поведінки і реалізація подібних домагань не може не мати найтрагічніших наслідків для єдності Православ'я.

— Більшість Помісних Православних Церков запросила до всеправославного діалогу щодо українського питання. Чи можливий такий діалог в ситуації, коли припинені відносини між найбільшою Помісною Церквою і «першою серед рівних», яка звично головує на Всеправославних Соборах?

— Руська Православна Церква завжди виступала за вирішення спірних питань і розбіжностей, що виникають в нашій православній сім’ї, шляхом діалогу і співробітництва Помісних Церков між собою. Навіть у ситуації, коли Константинопольський Патріархат почав відкрито заявляти про намір дарувати «автокефалію» розкольникам в Україні, ми продовжували сподіватися на відвертий і братський діалог між нашими Церквами. З цією метою я почав поїздку на Фанар в серпні минулого року, проте зустріч з Патріархом Варфоломієм показала, що в Константинополі вже давно прийняли рішення і обговорювати його з нами принципово не бажають. Ми і зараз підтримуємо ідею розгляду українського питання спільними зусиллями Православних автокефальних Церков. Само собою зрозуміло, що т.зв. розкольницька ПЦУ в такому обговоренні брати участі не повинна. Крім того, викликає питання, наскільки Константинопольський Патріарх, будучи зацікавленою стороною, має право скликати і тим більше головувати на таких зборах. З вищезгаданого листа Патріарха Варфоломія Архієпископу Албанському Анастасію ясно, що Константинополь обговорювати українське питання з ким би то не було принципово відмовляється.

— Чи може бути «український рецепт» застосований до територій інших Помісних Православних Церков? Перш за все, це питання стосується Македонії і Чорногорії, про які, правда, Патріарх Варфоломій в недавньому інтерв'ю для газети «Політика» сказав, що їх неможливо порівнювати з Україною.

— Якщо відкинути другорядні ситуаційні деталі, то «український рецепт», як Ви його назвали, дуже простий: Константинопольський Патріарх оголосив себе таким, що відтепер має право переглядати будь-які видані його попередниками документи і домовленості, якщо їх зміст перестав його влаштовувати. Так, одночасно з сенсаційним рішенням про скасування грамоти 1686 року про передачу Київської митрополії в юрисдикцію Руської Православної Церкви Синод Константинопольського Патріархату скасував і стародавнє канонічне правило, яке забороняє двошлюбність духовенства.

Так що сказане Патріархом Варфоломієм в інтерв'ю вашій газеті про Македонію і Чорногорію зовсім не гарантує, що український сценарій там не повториться. Македонія і Чорногорія зараз є незалежними державами, отже, актуальність кордонів Сербської Православної Церкви згідно Томосу 1922 року може бути легко оскаржена Фанаром, як сталося зі згаданим актом 1686 року. Зовсім не випадково Патріарх Варфоломій в цьому інтерв'ю згадав, що те, що належить Сербії, належить їй канонічно і еклезіологічно — він спеціально говорив не про Сербську Церкву, а саме про Сербію як державу, натякаючи тим самим на її сучасні кордони. Хоч Патріарх Варфоломій і говорить, що зараз не збирається змінювати кордони Сербської Православної Церкви, він також заявляє і про здатність Константинопольського Патріархату переступити ці кордони в разі, якщо надійде відповідне клопотання або з'явиться якась «вища церковна необхідність». Цю «вищу церковну необхідність» на Фанарі розуміють по-своєму. І у випадку з Україною Константинополь зважився на вторгнення тоді, коли накопичилася певна сума політичних чинників і коли українські політики і розкольники звернулися до нього з клопотаннями.

Хто з жителів Балкан, поклавши руку на серце, візьметься поручитися, що рано чи пізно не з'явиться клопотання на Фанар про автокефалію від якогось нового або вже діючого політичного лідера? Більш того, не будемо забувати, що таке клопотання вже є — від Прем'єра Македонії Зорана Заєва. Воно було направлено ще торік, майже одночасно з сумнозвісним клопотанням Президента України Петра Порошенка, і прийнято до розгляду Синодом Константинопольського Патріархату в травні, про що Синодом була поширена офіційна інформація. Однак навіщо Синоду Константинопольського Патріархату було вивчати питання, що наперед не має під собою підстав, як про це заявив в недавньому інтерв'ю Патріарх Варфоломій? Хіба наявність Томосу 1922 року не була в даному випадку достатньою підставою для відмови? Очевидно, задум повторити «український рецепт» в Скоп'є все ж має місце.

— У згаданому інтерв'ю для нашої газети Константинопольський Патріарх пояснив рішення про Томос для українських розкольників. Він наполягає на тому, що більшість українського народу перебувала поза Церквою з причин нездоланної безодні, яку Московська Патріархія посилила між віруючими.

— Це несправедливо, перш за все, по відношенню до українського народу. Він боголюбивий і все так само вірний канонічній Церкві. Подивіться відео і фотографії щорічних хресних ходів на День Хрещення Русі — в Києві та регіонах України.

У них беруть участь десятки, сотні тисяч віруючих: йдуть з іконами і хрестами, співають молитви, дякують Богові... Штучно — за гроші або насильно — такого результату не досягнеш. Можна примусово привезти з усієї країни студентів і держслужбовців, як це робила за радянських часів або намагається робити зараз влада в Україні. Але тоді виходить не хресний хід, а мітинг: прапори, гасла, народні пісні... Народ, що вірує, такою «картинкою» не обдуриш: вона виглядає не дуже переконливо навіть для нецерковної, світської людини.

Українське духовенство говорить, що людей в храмах з кожним роком все більше. Нещодавно, в Неділю Православ'я знову були хресні ходи по всій Україні. Наприклад, в місті Рівне вийшли тисячі віруючих канонічної Церкви — але ж це регіон з найбільш складною конфесійною обстановкою. У Рівненській області у наших віруючих регулярно захоплюють храми, спецслужби тиснуть на священиків і їхні сім'ї: їх викликають на допити до Служби безпеки, в домівках і храмах духовенства проводять обшуки. Але тиск на канонічну Церкву лише збільшує підтримку віруючих.

— Якщо Православ'я в Україні є настільки сильним, то чим пояснити розкол? Чи робилися спроби його подолання?

— Ми завжди шукали шляхи возз'єднання з нашими відпалими від Церкви братами. Ця робота зі зрозумілих причин не розголошувалася, але велася інтенсивно, і я брав у ній безпосередню участь. Протягом багатьох років підтримувалися контакти з «ієрархами» неканонічного «Київського патріархату», і деякі з них з покаянням повернулися в канонічну Церкву. У 2010 р. було досягнуто домовленостей про возз'єднання з Церквою двох впливових «ієрархів» розколу зі значною частиною їх духовенства, але напередодні їх повернення обидва вони раптово померли за нез'ясованих обставин.

Зовсім недавно, у 2017 році, велися непрості переговори з ієрархією так званого «Київського патріархату». Їх підсумком став лист Філарета Денисенка, з яким він звернувся до мене і Архієрейського Собору Руської Церкви в листопаді 2017 р. Але як тільки про це стало відомо в Києві, на Філарета вчинили тиск, і він дезавуював сказане в листі. Український розкол має політичну природу, і тільки політичний фактор згуртовує його.

— Константинопольська Церква якось брала участь в процесі?

— У нас була достатньо продуктивна взаємодія з 2000 по 2005 рік, я брав у ній безпосередню участь. Проведено десять раундів переговорів, в окремих випадках і за участю представників української влади. Ми пропрацювали весь список ієрархії двох основних гілок українського розколу, розглянули можливі варіанти їх повернення в Українську Православну Церкву, зустрічалися особисто з деякими їхніми представниками.

Але в 2005 р. до влади прийшов Президент Ющенко. Він відкрито підтримував розкол — і Константинопольський Патріархат перейшов до односторонніх дій. Була спроба відкрити константинопольські «ставропігії» в Києві та Львові, константинопольські ієрархи заговорили про те, ніби Україна не є канонічною територією Московського Патріархату.

І навіть в таких умовах Патріарх Олексій прагнув знову повернутися до діалогу. У листі до Патріарха Варфоломія він висловив надію на «канонічну твердість» Патріарха Варфоломія стосовно розкольників і запропонував продовжити спільну роботу з українського церковного питання. Але Патріарх Варфоломій тоді нічого не відповів. Тепер я розумію, що він уже тоді був націлений на односторонні дії і не мав інтересу до подальшої спільної роботи.

До речі, ще в ті роки представники Константинополя були згодні з нами, що більшість так званих «єпископів» українського розколу не можуть бути такими. Тепер цей псевдоєпископат повністю прийнятий в спілкування, а матеріали щодо розколу, зібрані і надані нами Константинопольській Патріархії, проігноровані. Наприклад, про відсутність канонічного спадкоємства хіротоній у ряду ієрархів УАПЦ: адже «хіротонії» УАПЦ ведуть свій початок з 1990-х років, від самозванця, колишнього диякона Руської Православної Церкви. У цієї людини була вкрай погана репутація, і ніколи не було єпископського сану. В Україні він видавав себе за єпископа «Катакомбної церкви», в Росії — за римсько-католицького єпископа, в Австралії — за єпископа Англіканської церкви, і, в остаточному підсумку, потрапив там у в'язницю за шахрайство і підробку. Перших «ієрархів» він висвятив удвох з виверженим із сану колишнім єпископом Руської Православної Церкви. На початку 2000-х ця проблема хіротоній УАПЦ ні для кого в Україні не була секретом, і ми сумлінно сповістили про це наших константинопольських братів. Але в 2018 році всі ці «ієрархи» були прийняті в спілкування одним розчерком пера, без розгляду обставин їхніх хіротоній — «в сущому сані», якого у них не було і немає. Це, звичайно, справило відразливе враження на наших віруючих в Україні.

— Патріарх Варфоломій посилається на канонічну юрисдикцію Константинопольської Патріархії над Київською митрополією. Які Ваші погляди на такі аргументи?

— У 1686 році Патріарх Константинопольський Діонісій видав три правовстановлюючих грамоти: Московським царям, Патріарху Московському Іоакиму і українському гетьману. Ні в одному з цих документів не говориться про те, що нібито Київська митрополія передавалася у тимчасове управління. Нічого не сказано і про те, що документи можуть бути відкликані. Тексти прямо говорять про передачу Київської митрополії «в підпорядкування» і «під начало» Патріархів Московських, включаючи право висвячувати митрополитів Київських. Вирази двох з трьох грамот настільки незручні для нинішньої позиції Константинопольського патріархату, що він був змушений оголосити їх «менш авторитетними».

На нашій останній зустрічі на Фанарі я пропонував Патріарху Варфоломію провести конференцію наших вчених, щоб разом вивчити документи і переконатися в очевидному. Він мені відповів, що у нього на це немає часу. Тепер, коли «ієрархія» українського розколу прийнята в спілкування і отримала свій «Томос», про це вже не йдеться.

Проблема наших відносин — не тільки в різниці трактувань документів 1686 року. Проблема в тому, що одна зі сторін вважає, ніби зміст цих документів, та й будь-яких домовленостей між нами, може змінюватися в залежності від ситуації. Ця сторона так і говорить: так, я обіцяв, але обставини змінилися — отже, я нічого не обіцяв. Але документи і домовленості існують саме для того, щоб відносини між нашими Церквами не залежали від політичних обставин, були вище політики. Якщо цього не розуміти, то моментально знецінюються і документи, і домовленості, і самі відносини.

У 1654 році Патріарх Константинопольський Паїсій назвав нашого Патріарха Никона «Московським, Великої і Малої Росії». Цей статус і був підкріплений документами 1686 року. Сьогодні Константинополь заявляє, ніби наша канонічна територія обмежується тільки Росією і «Північними країнами» — і посилається на документи XVI століття, де цей титул використовується. Отже, справа не в документах.

— Чим, на Ваш погляд, пояснюється така поспішність і різка зміна позиції Вселенського Патріархату з українського питання? Вселенський Патріарх говорить, що причиною тому — апеляції обох лідерів українського розколу, а також драматичні події 2014 року в Україні.

— Апеляцію Філарет подавав ще в 1992 році, після того як був позбавлений сану Руською Православною Церквою. Після отримання апеляції Патріарх Варфоломій письмово підтвердив, що визнає рішення Руської Православної Церкви про засудження Філарета. У 1997 році, коли Філарет був відданий анафемі, Патріарх Константинопольський знову підтвердив свою згоду з цим рішенням.

Патріарх Варфоломій обіцяв не втручатися в українське церковне питання у 2016 році, на Синаксисі Предстоятелів Помісних Церков, коли вже щосили палахкотів збройний конфлікт на Донбасі, коли в Україні розкольники знову почали захоплювати храми канонічної Церкви і бити наших віруючих. Думаю, що така зміна позиції пояснюється політичним тиском ззовні. Упевнений, що він не міг не розуміти наслідків визнання розколу.

Вдячні Богу, що жодна Помісна Церква не визнала здійснені ним в Україні розкольницькі дії. І як після цього він може називатися главою 300-мільйонного православного населення планети? Скажімо прямо: сьогодні його авторитет у світовому Православ'ї істотно підірваний. Адже саме на згоді Православних Церков грунтувалася координуюча роль, яка була засвоєна Константинопольському Патріарху в останні десятиліття, в період підготовки до Всеправославного Собору.

— В якому стані сьогодні Українська Православна Церква, яка перебуває під егідою Руської Православної Церкви? Як живуть єпископи, священнослужителі, віруючі? Яке у них майбутнє?

— В Україні зараз — пора президентських виборів, і владі необхідно було продемонструвати обіцяне «об'єднання Православ'я». На канонічну Церкву справляється сильний тиск. За підтримки влади і поліції захоплюють її храми. Служба безпеки порушує кримінальні справи проти її духовенства. Прийнято закони, мета яких — легалізувати захоплення храмів і навіть позбавити Українську Православну Церкву свого імені, змусити її називатися «Російською церквою».

Це час випробувань для Церкви, але і час яскравих прикладів християнської мужності. Акти вандалізму проти наших церков, підпалення храмів обчислюються десятками по всій Україні. Мені показували відеозйомку захоплень храмів: як б'ють і викидають з церкви старих і жінок; як б'ють наших священиків; як люди служать літургію на морозі, тому що їх не пускають у храм, який вони своїми руками побудували.

При цьому в захоплених храмах нікому служити: канонічне духовенство не бажає йти в нову структуру. Уже зараз псевдоєпископи розкольників заявляють про те, що у них немає духовенства для нових храмів. Ці храми буде нікому утримувати, тому що ті, хто ці храми захоплював, — люди нецерковні, і ні молитися, ні жертвувати не будуть. Якщо Господь не будує дому, даремно працюють його будівничі (Пс. 126, 1).

А наші віруючі побудують собі нові храми. Тому що Церква в Україні — це серця віруючих, а не кам'яні стіни. Можна вкрасти ім'я у Церкві, можна вкрасти будівлі, але віру у народу не можна знищити або вкрасти, її не можна штучно «скорегувати» в залежності від політичної ситуації. Хто намагається зараз це зробити в Україні — жалюгідні люди, вони не уявляють собі справжню силу і красу Православної віри і Православної Церкви. Українська Православна Церква на чолі з митрополитом Онуфрієм — це єдина канонічна Церква України. Вона духовно міцна, і я вірю, що вона милістю Божою встоїть у спокусах.

Служба комунікації ВЗЦЗ/Патріархія.ru

Версія: російська

Матеріали за темою

Архієрейський Собор Сербської Православної Церкви заявив про неприйнятність зміни статусу Косово і Метохії

Предстоятель Руської Православної Церкви зустрівся зі Святішім Патріархом Сербським Іринеєм

Голова ВЗЦЗ зустрівся з міністром закордонних справ Сербії І. Дачичем

Патриаршее приветствие участникам торжеств по случаю 75-летия образования Луганской епархии [Патріарх : Привітання та звернення]

Митрополит Волоколамский Иларион: От руководства Украины мы ожидаем невмешательства во внутреннюю жизнь Церкви [Iнтерв'ю]

У Почаївській лаврі відбулися урочистості з нагоди 360-річчя обрітення мощей преподобного Іова Почаївського

Блаженніший митрополит Онуфрій очолив святкування Собору преподобних отців Києво-Печерських, що в Дальніх печерах спочивають

Єпископу Бачському Іринею вручено диплом почесного доктора Санкт-Петербурзької духовної академії

Єпископи Сербської Православної Церкви взяли участь в урочистостях у Псково-Печерському монастирі

Ієрархи Української та Сербської Православних Церков звершили богослужіння на горі Ключський Фавор у Чорногорії

Предстоятель Української Православної Церкви висловив підтримку Сербській Православній Церкві в Чорногорії

Митрополит Волоколамский Иларион: От руководства Украины мы ожидаем невмешательства во внутреннюю жизнь Церкви [Iнтерв'ю]

Митрополит Волоколамський Іларіон виступив із доповіддю на міжнародному форумі християнських журналістів «Християнство в сучасному світі»

Доповідь митрополита Волоколамського Іларіона на міжнародному форумі християнських журналістів «Християнство в сучасному світі» [Стаття]

Митрополит Керкірський Нектарій: Ми визнаємо тільки одну канонічну Церкву в Україні — Українську Православну Церкву

Священний Синод прийняв до складу Руської Православної Церкви главу Архієпископії західноєвропейських парафій руської традиції, а також кліриків і парафії, які бажають піти за ним

На московському подвір'ї Православної Церкви в Америці пройшло заупокійне богослужіння за жертвами тероризму

Митрополит Волоколамский Иларион: Сила Европы должна заключаться в нравственном стержне европейского общества [Iнтерв'ю]

Митрополит Керкірський Нектарій: Ми визнаємо тільки одну канонічну Церкву в Україні — Українську Православну Церкву

Вийшов у світ восьмий номер «Журналу Московської Патріархії» за 2019 рік

Інші статті

Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила на завершення візиту до Страсбурга

Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила сербській газеті «Політика»

Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила грецькій газеті «Етнос тіс Кіріакіс»

Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила напередодні святкування 10-річчя Помісного Собору та інтронізації Його Святості

Різдвяне інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила телеканалу «Росія»

Відповіді Святішого Патріарха Кирила на запитання учасників VIII Міжнародного фестивалю «Віра і слово»

Відповіді Святішого Патріарха Кирила на запитання учасників VIII загальноцерковного з'їзду з соціального служіння

Відповіді Святішого Патріарха Кирила на запитання учасників III Міжнародного православного молодіжного форуму

Святіший Патріарх Кирил: «Києво-Печерська лавра сьогодні залишається оплотом канонічного Православ'я на українській землі. І не тільки на українській землі»

Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила Албанській державный телерадіокомпанії