Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Відповіді Святішого Патріарха Кирила на запитання під час зустрічі з юними спортсменами з Донбасу

Відповіді Святішого Патріарха Кирила на запитання під час зустрічі з юними спортсменами з Донбасу
Версія для друку
26 лютого 2023 р. 23:53

26 лютого 2023 року в Москві Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил зустрівся з юними спортсменами Донбасу. Предстоятель Руської Церкви звернувся зі словом до присутніх і відповів на запитання.

— Доброго дня, Ваша Святосте! У мене до Вас питання: як прищепити віру молодому поколінню?

— Взагалі молоде покоління має народжуватися і виховуватися у вірі. Так завжди було на Русі, і цією вірою з дитинства і був сильний наш народ.

Адже що таке віра? Віра — це переконання в існуванні Бога. А чому віра формує інший спосіб життя, інший світогляд, не такий, як у тих, хто в Бога не вірить? Тому що, як казав Достоєвський, якщо Бога немає, все дозволено.

Насправді, люди теж винаходять закони. Але ж це звичайнісінькі люди, з плоті і крові, вони і помилятися можуть, і створювати закони заради власної вигоди. Бувають несправедливі, інколи ж і дуже несправедливі законодавчі системи. Візьміть, наприклад, апартеїд у Південній Африці — яка ж справедливість, коли людей позбавляли будь-яких прав, іноді навіть права на життя, тільки тому, що вони мають інший колір шкіри?

Тому все, що походить від людей, умовно; а ось Божественний закон абсолютний. І цей закон Господь дав нам не лише через Євангеліє, через Біблію — Він вклав цей закон у нашу природу.

Дивне поняття — совість! Здавалося б, людину ніхто нічому не вчить, вона живе сама по собі і раптом якимось внутрішнім чуттям починає розуміти: це можна робити, а от цього робити не можна, це погано. Звідки це у людини? Дехто каже: все від виховання. Але ж різне буває виховання! У радянські часи виховання повністю виключало будь-яке відсилання до віри, а совість працювала, та ще й як працювала!

А що таке робота совісті? Це ж у певному сенсі неприродний процес! Тому що у людини рука влаштована так само, як у тварини, тобто звернена до себе. Чому? Щоб існувати, адже ти маєш харчуватися, одягатися, забезпечувати себе всім необхідним. Рух до себе походить від нашої природи, і у тварин той самий — тягнути до себе, щоб забезпечити своє життя та забезпечити потомство.

Здавалося б, у людини має бути та сама логіка. Звідки береться совість? Як людина, якою рухає совість, йде назустріч смерті, щоб урятувати іншого? Віддає своє життя — найдорожче, щоб інший жив! Або щоб інші жили у волі, у достатку і мали людські умови життя.

Це абсолютно не пов'язано з природою людини — це згори. І жодною еволюцією це явище не пояснити, як нас намагаються переконати люди невіруючі. Ну, як у процесі еволюції можна змінити природу людини? Природа закликає: бери, забирай, ставай сильнішим. А совість каже: ні, віддай! Віддай, може, останнє! Життя своє віддай заради іншого!

Взагалі, явище совісті — на мій погляд, найпереконливіший доказ того, що Бог є. Тому що з еволюції, із природних умов неможливо вивести закони совісті — вони проти безпеки людини та проти її матеріального благополуччя. Адже совість вимагає від людини подвигу, в тому числі такого, який може закінчитися каліцтвом або втратою свого життя. Ось чому совість є найсильнішим доказом буття Божого.

Дивно, що в якийсь момент прийшли філософи — спочатку в Західній Європі, а потім і до нас це перекинулося разом із революцією, які почали говорити: ніякого Бога немає. Але чудово сформулював Достоєвський: якщо Бога немає, то все дозволено. Якщо Бога немає, то й совісті нема. Звідки совість? Вона, ще раз наголошу, — не від природного начала.

Скільки разів намагалися навчити нас тому, що можна жити без Бога! Це було ще у XVIII столітті через так зване «Просвітництво», яке йшло із західних країн. І в XIX столітті, коли почалися різноманітні революційні рухи. Ну і, звичайно, у віці XX, коли відбулася революція, і сильні світу цього наказали: у Бога не вірити, а якщо не відмовитеся від віри, ми з вами швидко впораємося. І ми знаємо, який сонм мучеників наших, залишившись вірними Господу, віддав своє життя!

Якось ніяково говорити про себе, але ось і мій дід, який був робітником, машиністом на залізниці ще в дореволюційний час, після революції став боротися проти закриття храмів, монастирів, боротися за те, щоб люди мали право вірити. Більшу частину життя він провів у в'язницях, таборах. Його посадили ще зовсім молодим, у 1922 році. Потім ненадовго випустили, наприкінці 20-х знову посадили та випустили вже лише після війни. А в нього було семеро дітей, та ще восьму дівчинку взяли, сироту, далеку родичку.

Так от, коли я розмовляв з дідом, він мене дуже багато чого навчив. Я вже неодноразово про це говорив, та й вам скажу. Найголовніше — він навчив мене тому, що не треба боятися нікого, окрім Бога. Він казав: ніколи нічого не бійся — тільки Бога бійся! Якби мені це сказав якийсь вчений чи просто вчитель у школі, я засумнівався б, але коли це сказав мій дід, який пройшов через такі випробування, я пам'ятав його слова протягом усього життя.

Дійсно, найбільша цінність — це віра в Бога, а від неї витікає вже решта: спосіб наших думок, спосіб поведінки, ставлення один до одного. Звідси походять любов, вірність, міцна сім'я, у якомусь сенсі навіть довголіття, адже якщо жити за Божим законом, то ні питимеш, ні куритимеш, ні хуліганитимеш, ні надриватимеш своє здоров'я, а спосіб життя, який Господь нам пропонує, обумовлює, зокрема, фізичне здоров'я та довголіття.

Тому питання «вірити чи не вірити» — це найголовніше питання життя. Від того, як ми на це запитання відповідаємо, залежатиме все — і особисте, і благополуччя, і доля країни. І ми, пройшовши через десятиліття безбожжя, яке нав'язувалося нам силою, маємо сьогодні, будучи вільними людьми, насамперед зрозуміти, що віра — як прожектор, який висвічує наш історичний шлях, шлях народу, шлях країни, шлях кожного з нас.

Дай Боже, щоб саме так, а не інакше, формувалася свідомість нашої молоді. Звичайно, молодь дуже сприйнятлива до всіх сигналів. Молода людина легко збуджується, це пов'язано з віком, а тому нерідко схильна до різних зваб, спокус. Молодий розум не завжди встигає підключитися, щоб проаналізувати ситуацію, подумати, чи правильно я роблю. Молоді люди нерідко спонтанно відповідають на якісь виклики і припускаються помилок. Так ось, віра допомагає, зокрема, уникнути помилок.

На цьому я зупинюся, давайте підемо далі.

— Доброго дня, Ваша Святосте! У мене теж до Вас запитання: чому Ви вирішили пов'язати своє життя зі служінням у Церкві?

— Ви знаєте, я не пам'ятаю жодного дня свого життя, коли я не хотів би бути священиком. Коли я був зовсім маленьким, можливо, у три-чотири роки або ближче до п'яти, я попросив, щоб мені пошили священиче облачення. І ось одна черниця, яка прислужувала в одній із прилеглих церков, неподалік нашого дому в тодішньому Ленінграді, пошила мені таке облаченнячко, і я «служив» удома. Ну і відвідував, звісно, храм, і був навіть такий випадок.

У той час до мого батька, який теж був священиком, почав приходити один дуже відомий чоловік, професор консерваторії. Він сказав моєму батькові, що хотів би стати священиком, але піти в семінарію не може, оскільки не може залишити консерваторію, а поєднувати семінарію з роботою в консерваторії на той час було неможливо. Тому батько навчав його вдома — давав якісь завдання, літературу, а ця людина приходила до нас на квартиру.

Ми мешкали в одній кімнаті — п'ятеро осіб. Так раніше жили загалом у Радянському Союзі. До речі, це нікого не стискало — вміли жити п'ятеро людей в одній кімнаті.

Отже, ця людина вдома прочитувала задане, а потім приходила і відповідала моєму батькові на відповідні запитання. Якось чоловік прийшов до нас, а тата не було вдома. Я став його про щось питати, а тато все затримується. Кажу: а давайте я послужу. Він питає: а що ти послужиш? Відповідаю: можу молебень чи панахиду. Він здивувався та й каже: ну давай. І я одягнув своє маленьке вбрання і почав служити молебень чи панахиду напам'ять. Відслужив, зняв із себе одяг, а коли тато прийшов додому, він йому каже: ви знаєте, сьогодні Ваш синочок служив панахиду, а я ловив себе на думці, що я ось так, без службовця, відслужити не можу.

Навіщо я все це розповідаю? До того, що з дитинства я вже формував себе таким чином, щоб стати священиком. Дуже любив богослужіння, любив відвідувати храм і ніколи не думав про жодну іншу спеціальність та взагалі про життєвий шлях, окрім цього.

— У мене таке запитання: а чи потрібно вчитися вірі і чи можна вірити довільно, тобто без правил?

— Спробую відповісти. Взагалі, віра від Бога, і можна нічого не знати, а в Бога вірити. Як чудово сказано в Катехизі митрополита Філарета (Дроздова), віра належить серцю, хоча починається в умі. Так от, якщо розум починає ставити перед собою ті світоглядні питання, яких ми коротко торкнулися, серце людини нерідко відгукується вірою, і без особливого навчання.

Але галузь релігійності дуже складна. Ми знаємо, що в історії людства були різні релігії. Людство проходило через період язичництва, через поклоніння бовванам і демонам. Були різні культи, зокрема пов'язані з людськими жертвопринесеннями. Тобто релігійне почуття, яке притаманне людині так само, як почуття любові, як совість, може реалізовуватись різними способами і в різних формах, у тому числі далеко не спасительних. Ми ж знаємо про наявність різноманітних небезпечних сект. Людина, потрапляючи до секти, іноді навіть кінчає життя самогубством. Адже в основі входження в секту теж віра. Людина повірила, стала чогось вчитися від оточуючих, а врешті-решт це призводить до катастрофи.

Неодмінно віра належить серцю, але починається в умі, і тому знання необхідні. А в наш час будь-хто, дізнавшись, що ти православний християнин, може про щось запитати, і це вже наш обов'язок перед Богом і перед своїми переконаннями — бути готовим, по слову апостола, дати відповідь кожному, хто запитує (див. 1 Пет. 3:15). Запитує тебе хтось: а чому ти в Бога віриш? Ти що, до церкви ходиш? А чому? І кожен має дати відповідь на ці запитання.

Тому в сучасних умовах зміцнення у вірі обов'язково означає формування відповідної інтелектуальної відповіді. Ми повинні знати, чому ми віримо в Бога. І це вимагає, від молоді особливо, не просто навчання у вірі та молитві, а й читання літератури — а зараз дуже багато всього видається — яка б допомагала відповісти самому собі, чому я вірю в Бога, і відповісти кожному, хто може вас про це запитати.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Версія: російська

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Поздравление Святейшего Патриарха Кирилла по случаю Дня эколога

Патриаршее поздравление митрополиту Владимирскому Тихону с 75-летием со дня рождения

Слово Святішого Патріарха Кирила на церемонії вручення Патріаршої літературної премії 2023 року

Вітання Святішого Патріарха Кирила Прем'єр-міністру Угорщини Віктору Орбану з 60-річчям від дня народження

Вітання Святішого Патріарха Кирила Блаженнішому Митрополитові Варшавському Саві з 25-ю річницею інтронізації

Патріарше вітання наміснику Воскресенського Ново-Єрусалимського ставропігійного монастиря архімандриту Феофілакту (Безукладникову) з 35-річчям ієрейської хіротонії та з 15-річчям призначення на посаду намісника

Патріарше вітання учасникам концерту, присвяченого 100-річчю від дня кончини архідиякона Костянтина Розова

Вітання Святішого Патріарха Кирила Реджепу Тайїпу Ердогану з переобранням на пост Президента Турецької Республіки

Патріарше вітання учасникам Форуму керівників та духівників православних шкіл

Патріарше вітання настоятельці Свято-Троїцького Олександро-Невського ставропігійного монастиря ігумені Антонії (Мініній) з 10-річчям призначення на посаду ігумені