Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Патріарша проповідь у день пам'яті благовірного князя Даниїла Московського після Літургії в Даниловому ставропігійному монастирі м. Москви

Патріарша проповідь у день пам'яті благовірного князя Даниїла Московського після Літургії в Даниловому ставропігійному монастирі м. Москви
Версія для друку
17 березня 2024 р. 15:53

17 березня 2024 року, в Неділю сиропусну, спогад про Адамове вигнання (Прощена неділя), день пам'яті благовірного великого князя Даниїла Московського (1303), Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в Троїцькому соборі Данилового ставропігійного чоловічого монастиря м. Москви. Після богослужіння Предстоятель Руської Православної Церкви звернувся до віруючих із Первосвятительським словом.

Ваше Преосвященство, дорогий владико наміснику! Дорогі владики, отці, брати та сестри!

Завжди з особливим почуттям звершую богослужіння в Данилівській обителі. Старше покоління пам'ятає, що відкриття цієї обителі було першим знаком змін у церковно-державних відносинах у нашій країні. До цього й уявити було неможливо, щоб у місті Москві було відкрито хоч якийсь храм. І відродження Данилівської обителі стало справді якимось одкровенням, дозволивши поглянути на світ, на самих себе з іншої точки зору, усвідомити, що важкі роки гонінь, утисків — можу вжити навіть дуже різке слово — знущань з релігійного почуття народу вже позаду.

І можете собі уявити, з якою радістю ми відкривали цю обитель, з якою радістю освячували цей святий храм, з якою радістю та надією на Господа дивились у майбутнє! При цьому цілком усвідомлюючи, що ніколи в історії роду людського, після гріхопадіння, не було так, щоб усе складалося благополучно, чи то в особистому житті, чи то в житті народів та держав. Чому так? А тому, як дуже сильно сказав Федір Михайлович Достоєвський, диявол з Богом бореться, а поле битви — людські серця. Якби тільки Господь Бог виявляв Свою присутність у житті роду людського та особистого життя кожного, то це був би рай на землі. Але є і темний, злий початок, і ми знаємо, якими спокусами, зрадами супроводжується особисте життя будь-якої людини. Але ж щось подібне відбувається також у житті держав і народів, і історія нашої Батьківщини — яскравий тому приклад.

Але як Господь веде Свій народ? За часів, що передували відкриттю Данилівської обителі, важко було навіть уявити відродження релігійного життя в нашій країні. Важко було уявити, що не лише відкриватимуться закриті храми, а й будуватимуться нові, хоча надія завжди залишалася в наших серцях. Кажу «в наших», тому що належу до того самомого покоління, яке із захопленням і надією зустріло відкриття Данилівської обителі та зміни в житті нашого народу, радіючи все більшим свободам для життя нашої Церкви.

Але ми повинні пам'ятати, що і хороше, і погане залежить від нас. Господь нам посилає радісні, мирні, спокійні часи, але Він проводить нас через спокуси і великі труднощі. Історія Вітчизни нашої виявляє нам низку подій, низку епох, коли добре, спокійне, мирне, наповнене духовним життям існування народу змінювалося на щось зовсім протилежне.

Господь дає кожному по справах його не лише у житті майбутньому, але й у житті нинішньому. І тому сьогодні, насолоджуючись тими свободами, які має Церква, ми в жодному разі не маємо спочивати на лаврах. Ось чому і я недостойний, і єпископат нашої Церкви закликаємо сьогодні віруючий народ не лише приходити до Божих храмів, але виховувати своїх дітей, відкривати для них недільні школи, намагатися привносити світло Христової істини і в ті галузі суспільного життя, які донедавна були для нього закриті, але тепер помалу відкриваються.

Величезна відповідальність лежить на нашій Церкві за збереження у нашому народі Православ'я, благочестя, душевної та тілесної чистоти. Ось сьогодні ми згадуємо вигнання перших людей з раю, драматичну подію на зорі людської історії. Все було дано людям: чудовий сад, де зростали цілий рік чудові плоди, що давали їжу; поряд тваринний світ, і ніякі хижаки не зазіхали на життя людей чи життя одне одного. Все знаходилося в абсолютно особливій гармонії, являючи приклад того, як влаштовується життя разом із Богом, коли неможливі конфлікти, образи чи щось небезпечніше для людини. Богозданий рай явив людям образ абсолютного щастя в гармонійних відносинах, в першу чергу, з Богом, одного з одним, а через це і з навколишнім світом. Звичайно, цей образ потьмянів протягом історії, але Церква його зберегла і нагадує нам про те особливе земне буття роду людського, коли не було смутку та зітхань, коли щастя було природним станом людини і не було ніякого іншого стану, а лише свідомість повноти буття. Все це було тому, що життя людей було в гармонії з Божественним законом, і поки люди виконували закон, залишалося саме так. Але відступили від закону, і були вигнані з раю, бо позбавили самих себе можливості залишатися в тій системі стосунків один із одним і з навколишнім світом, який Господь визначив людям, вимагаючи від них лише одного — послуху Його волі.

А в якому сенсі ми можемо говорити про актуальність цієї розповіді? Можливо, це так було давно, що й не має жодного до нас відношення? Зовсім немає! Якщо ми живемо в гармонії зі своєю совістю, якщо ми віримо в Господа і живемо відповідно до Його закону — не повною мірою, звичайно, але настільки, наскільки наші плоть і кров дозволяють нам це, ми здатні самі в собі відтворити цей самий рай. Адже чим було життя святих угодників? Нас вражають подвиги самітників, постників, які йшли в пустелю чи дрімучі ліси. Неймовірно! Як вони там жили, чим харчувалися, чому дикі звірі їх не розірвали? Та саме тому, що в їхньому серці був рай і ніяка зла сила не могла торкнутися цих людей. Досить згадати святого преподобного Серафима Саровського — протягом тисячі днів він перебував у лісі, молився на камені, і до нього приходив ведмідь, якого преподобний годував із рук хлібом. І все це було зафіксовано, адже преподобний Серафим жив недавно. Чи це не бачення раю? Але якщо це було можливо у Саровських лісах, значить, це і скрізь можливо, якщо ми хочемо мати такі самі стосунки з Богом та один із одним.

Тому сьогоднішній спогад про вигнання людей із раю має кожного з нас налаштувати на якусь думку і на якусь молитву: «Господи, я не хочу позбутися раю! Я не хочу втратити надії на рай тут під час земного життя! Я не хочу, щоб пекло почалося вже тут, за мого життя, у моїй душі, у моїй сім'ї, у спілкуванні з оточуючими мене! Захисти мене від цього пекла, дай мені торкнутися Твого Божественного буття, Твого закону вже тут, на землі!» А хіба ми не так молимося? Можливо, не тими словами, які я зараз запропонував, але ми просимо у Господа допомоги, коли сповідуємо перед Ним свої гріхи, коли прагнемо змінити життя на краще. І це та сама молитва, щоб Господь нас прийняв до раю, який завжди починається тут, на землі, — для тих, хто має змогу знайти його в майбутньому.

Згадуючи подвиг святих, про які щойно було сказано, ми повинні пам'ятати: якщо й святі угодники досягали цього, то й ми маємо можливість, а головне, маємо бажання і волю йти саме таким шляхом, щоб прагнути до раю. І про те, що ми рухаємось цим шляхом, свідчать відблиски раю в наших серцях вже за нашого життя, якщо ми відчуваємо особливу благодать Божу під час молитви і причастя Святих Христових Таїн.

Усьому цьому ми навчені з життя святих угодників, адже сказане мною не є результатом якихось особистих роздумів. Впевнений, що кожен це розуміє — бо не вперше чує, бо знайомий, по житіях святих, із їхнім досвідом раю вже у земному житті. А якщо так, дорогі мої, то ми маємо вийти з цього храму, розуміючи, що мета нашого життя — не зробити кар'єру, отримувати більшу зарплату і таке інше; це прийде само собою, якщо чесно трудишся. Мета — це набуття раю в серці. Ні від якої роботи, ні від якої зарплати, ні від якого становища в суспільстві це не залежить, це залежить від нашої віри, від нашої молитви і від нашої готовності робити добрі справи.

І нехай допоможе всім нам Господь йти саме таким, а не якимось іншим шляхом, щоб доторкнутися до Його Божественного Царства тут, за нашого життя, і, віримо, у вічному житті. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Версія: російська

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патріарша проповідь у свято Вознесіння Господнього після Літургії у московському храмі «Велике Вознесіння»

Патриаршая проповедь после Литургии в кафедральном соборе Христа Спасителя в Калининграде

Проповедь Святейшего Патриарха Кирилла по окончании вечернего богослужения в Никольском храме г. Калининграда

Слово Святейшего Патриарха Кирилла после Литургии в Покровском храме Рязани

Слово Святішого Патріарха Кирила в Неділю 4-у по Великодню після Літургії в головному храмі Збройних сил Росії

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті рівноапостольних Мефодія й Кирила після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила у день пам'яті святителя Миколая Чудотворця після Літургії в Миколо-Угреському монастирі

Патріарша проповідь у Неділю жон-мироносиць після Літургії у Георгіївському соборі в Одинцові Московської області

Патриаршая проповедь в день Радоницы после Литургии в Архангельском соборе Московского Кремля

Патриаршая проповедь в Неделю 2-ю по Пасхе после Литургии в Храме Христа Спасителя