Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила після Божественної літургії в Успенському храмі в Троїце-Ликовому

Слово Святішого Патріарха Кирила після Божественної літургії в Успенському храмі в Троїце-Ликовому
Версія для друку
30 жовтня 2011 р. 16:45

30 жовтня 2011 року, в неділю 20-у після П'ятидесятниці, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в храмі Успіння Пресвятої Богородиці в Троїце-Ликовому. Після закінчення богослужіння Предстоятель звернувся до присутніх із Первосвятительським словом.

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Високоповажний отче Стефане! Дорогі отці, браття й сестри! Пане Кара-оол, глава Тивинської Республіки!

Усіх вас сердечно вітаю і поздоровляю зі знаменною подією — освяченням Успенського храму в Троїце-Ликовому та звершенням у цьому новоосвяченому храмі архієрейської хіротонії архімандрита Феофана в єпископа Кизильського і Тивинського.

Це друге за ліком звершення Таїнства архієрейського рукопокладання в парафіяльних храмах міста Москви. Здійснюючи в цих храмах висвячення архієреїв, ми намагаємося відзначити, по-перше, важливість для всієї Церкви єпископського служіння і, по-друге, необхідність для архієреїв бути ближче до кожної парафії і до кожної віруючої людини. Бо на архієрея виливається особлива Божественна благодать, і коли віруючі входять у живий зв'язок з архіпастирем, отримуючи від нього благословення, отримуючи його пораду, його підтримку, це особливим чином впливає на їхнє життя.

Сьогодні в Руській Церкві створюються нові єпархії, особливо у віддалених регіонах, де на величезних просторах розкидані парафії, до яких правлячому архієрею часом фізично неможливо добратися. От для того щоб архіпастир був ближче до свого народу, щоб у Церкві нашій з'являлося більше парафій, недільних шкіл, місць для молитви й спілкування віруючих людей, і створюються нові єпархії та висвячуються нові архієреї.

Владика Феофан поїде до Республіки Тива — це південна частина Східного Сибіру, і там у непростих умовах нестиме своє служіння. Я вже сказав владиці Феофану від усього серця все те, що хотів сказати, — у надії, що він докладе всіх зусиль до того, щоб життя православних людей у Тиві збагатилося дарами Божественної благодаті, щоб у людей з'явився стимул жити згідно з Божим законом, з Божими заповідями, щоб на досвіді свого життя люди побачили, усвідомили, відчули, наскільки благим є ярмо Господнє, наскільки чудово, спасенно й щасливо можна жити згідно з Божим велінням.

 Під час архієрейської хіротонії над головою того, кого висвячують у єпископа, відкривається Євангеліє, і за існуючою традицією я завжди закладаю це місце Євангелія з тим, щоб потім сказати висвяченому єпископу, які слова Христа увійшли в пряме фізичне зіткнення з ним в момент висвячення. І те, що сьогодні відбулося, вважаю невипадковим. Я відкрив Євангеліє, не дивлячись у текст, на тих самих словах, які сьогодні за статутом читаються в храмі (Лк. 8:5-15). Це притча про сіяча, і думаю, що цей подвійний збіг є знаком Божим, свідченням про те, що тобі, владико Феофане, належить особливим чином трудитися, сіючи слово Боже.

Коли ми читаємо цю притчу або розмірковуємо про неї, ми насамперед думаємо про насіння: ось воно падає у придоріжжя, падає на кам'янистий грунт, падає в бур'яни, в терни, падає на сприятливий грунт... Але головне в цій притчі не слово, а грунт. Слово Боже несе в собі величезну силу, але ця сила не може бути сприйнята людиною без її участі. У притчі розкривається дивовижна таємниця співвідношення Божественного й людського, Божого промислу й людської волі. Бог дає нам Своє слово — Він дає його кожному, але кожен сприймає це слово згідно зі своїми внутрішніми особливостями, схильностями та уподобаннями.

І коли насіння падає при дорозі, то, за словом притчі, його затоптують ногами або птиці небесні скльовують його. Пояснюючи цей образ, Сам Спаситель сказав, що це диявол, який приходить до людини, що відгукнулася на слово Боже, і вириває це насіння з її єства. Як дивно ці слова стосуються того, що зараз нерідко відбувається, особливо серед молоді! Адже є такі, хто навчався в недільних школах, ті, кого батьки приводили до храмів Божих, хто чув слово і приймав його. Але потім диявол через спокуси, зваби, розпалювання плоті, провокування найбільш низьких інстинктів людської природи вириває це слово з сердець і розуму молодих людей. І багатьом потрібні ще довгі-довгі роки, багатьом ще потрібно пройти тернистими шляхами життя, набити гулі, отримати рани, щоб врешті-решт зрозуміти, що те слово, яке колись торкнулося їх розуму й серця, і несло в собі таємницю людського щастя.

Але ж буває і так, що ми чуємо слово Боже і нібито його сприймаємо, а серце кам'яне і нездатне відгукнутися на Божий заклик — подібно до того, як зерно, що впало на камінь, висихає, тому що немає внутрішньої вологи.

Але найчастіше в сучасному житті буває так, що суєта, прагнення до насолод, прагнення до багатства пригнічують будь-яку здатність людини розвивати прийняте ним Боже слово. Думаю, це стосується і великої кількості віруючих людей, включаючи духовенство, яке чує і знає слово. Але суєта житейська, прагнення здобувати гроші — не тільки для себе, але й для вирішення якихось завдань, що стоять перед нами, — позбавляють нас можливості, поринаючи у Божественне слово, жити згідно з ним. Особливо ж небезпечними є насолоди, до яких спрямовується людина. Святі отці — а їх безліч, усіх не перерахуєш, але в певному сенсі всі вони говорять про одне — про небезпеку насолод. Це може здивувати сучасну людину, але зміст святоотцівського свідчення в тому, що насолоди не є синонімом щастя. Людина, що насолоджується, необов'язково буде щасливою — скоріше людина, що живе тішенням своєї плоті, ніколи не буває щасливою.

Про це чудово говорить Іоанн Златоуст — про те, що в такої людини з'являється страх втратити джерело насолоди. У неї з'являються різні передсуди, зокрема такий поширений, як страх смерті, адже нічого, крім насолоди, така людина за мету життя не бачить і для неї повною катастрофою, кінцем всього є смерть. Господь, пояснюючи притчу, говорить про те, що терни — це і є суєта житейська, прагнення до багатства й до насолоди.

Усі ці чудові божественні слова допомагають кожному з нас відповісти на питання: «А де я в цьому переліку: я той, хто при дорозі, той, хто на камені, той, хто в тернах, чи той, хто на сприятливому грунті?» Мабуть, на це питання немає однозначної відповіді, тому що в кожен момент життя ми буваємо і в одному, і в іншому, і в третьому, і в четвертому стані. І сенс притчі полягає в тому, щоб розбудити нашу совість, розбудити нашу свідомість, змусити нас таким чином жити, сприймати слово Боже, працювати й молитися, щоб, незважаючи на слабкості природи своєї, бути здатними відкрити душу назустріч слову Божому і явити в собі грунт, удобрений для сприйняття Божественної мудрості.

От і тобі, владико Феофане, належить сіяти це вічне, святе, добре й неминуще, що міститься в Божественному слові, на далекій тувинській землі.

Я хотів би подякувати Вам, Ваше Високопреподобіє, отче Стефане, за багаторічні труди з улаштування цього місця. Я багато чув про численні Ваші скорботи, про Ваше мужнє стояння за повернення Церкві того, що колись було не тільки відібрано силою, а й зруйновано, осквернено. З цим місцем пов'язані страшні моменти нашої постреволюційної історії — напевно, багато присутніх знає про це. Тут відбувалися розстріли й беззаконня, гинули невинні люди; і саме на цьому місці було підписано кривавий декрет про вилучення церковних цінностей, після чого святині було порушено й осквернено, під виглядом допомоги голодуючим винищено духовний і матеріальний скарб і Церкви, і Вітчизни нашої, і зведено велику хулу й наклеп на Церкву з метою відірвати душі від спасенного життя. У якийсь момент історії всім здавалося, що все те, що зроблено, є незворотнім, що неможливо повернути назад перебіг життя, але сьогоднішній день свідчить не про силу людської злоби, не про силу богоборчих устремлінь, а про силу Божу. І знову ми звершуємо тут Божественну службу, і з сонмом архієреїв Патріарх не тільки освятив цей храм, а й висвятив нового єпископа для далекої Тиви, про що навіть подумати не могли ті, хто глумився над вірою Христовою, в тому числі й у цьому місці.

Нехай Господь допоможе Вам, отче Стефане, разом із кліром і благочестивою паствою, місцевою владою, благодійниками довести до кінця святу справу відродження і общини, що тут знаходилася, і святих храмів, які прикрашали це святе місце, — на пам'ять про віру наших предків і про мужність тих, хто в тяжкі роки випробувань зберіг вірність Христу та Його Церкві.

На пам'ять про перебування в цьому святому храмі я хотів би піднести Вам образ святителя Олексія, митрополита Московського, Київського і всієї Русі, і святого преподобного Серафима Саровського. Їх молитвами нехай Господь береже це святе місце, Вас, Ваше Преподобіє, кліриків і парафіян — всіх тих, хто з любов'ю і вірою трудиться тут.

Хотів би сердечно привітати пана Кара-оола, главу Республіки Тива, представників Тиви зі знаменною подією — висвяченням єпископа Кизильського і Тивинського. Нехай благословення Боже перебуває з усіма нами, зміцнюючи нас на шляхах нашого життя. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Виступ Святішого Патріарха Кирила на позачерговому соборному з'їзді Всесвітнього руського народного собору

Вітання Святішого Патріарха Кирила з нагоди Дня військ національної гвардії Росії

Патріарше вітання настоятельці Покровського Хотькового монастиря ігумені Олімпіаді (Барановій) з 40-річчям чернечого постригу

Патріарше вітання наміснику Ніколо-Угреського ставропігійного монастиря ігумену Мефодію (Зінковському) з 25-річчям чернечого постригу

Патріарше вітання єпископу Сергієво-Посадському Кирилу з 25-річчям чернечого постригу

Співчуття Предстоятеля Єрусалимської Православної Церкви у зв'язку з терористичним актом у «Крокус Сіті Холі»

Вітання Святішого Патріарха Кирила з нагоди Дня працівника культури Росії

Співчуття Блаженнішого Архієпископа Охридського і Македонського Стефана у зв'язку з терористичним актом у «Крокус Сіті Холі»

Звернення Святішого Патріарха Кирила з нагоди 25-ї річниці початку агресії НАТО проти Югославії