Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в неділю Сиропусну в Троїцькому соборі Данилового монастиря

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в неділю Сиропусну в Троїцькому соборі Данилового монастиря
Версія для друку
17 березня 2013 р. 16:07

17 березня 2013 року, в неділю сиропусну (спомин про Адамове вигнання) і день пам'яті святого благовірного князя Даниїла Московського, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил очолив Літургію в Троїцькому соборі Данилового монастиря м. Москви. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із словами проповіді.

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Високоповажний отче наміснику! Дорогі отці, браття й сестри!

Усіх вас щиро вітаю з недільним днем. Сьогодні день особливий — переддень Великого посту, Прощена неділя, спомин вигнання Адама з раю.

Цей спомин про відлучення людини від Бога на самій зорі людської історії невипадково пропонується нам напередодні Великого посту. Як страшна подія — розрив між Богом і людиною, відлучення людини від спілкування з Богом — вплинула на життя людей і чому саме напередодні посту ми повинні про це подумати? Відповідь міститься в сьогоднішньому апостольському читанні (Рим. 13:11-14:4): «Зодягніться в Господа нашого Ісуса Христа і турботу про плоть не обертайте на похоті». І якщо уважніше подивитися, що сталося в райському саду, що послужило причиною вигнання Адама та причиною розриву між Богом і людиною, то слова апостола Павла допоможуть зрозуміти цю причину.

Господь дав першим людям усе для того, щоб вони мали повне радості життя. Він дав їм можливість піклуватися і про плоть свою, вселивши їх у чудовий плодоносний сад — у рай. Вони ні в чому не мали нестатку, вони підтримували свою плоть, тому що задумом Божим була передбачена турбота про підтримку людиною свого фізичного життя. Щоб організм міг функціонувати, щоб людина могла працювати, щоб вона могла любити, щоб вона могла відчувати, щоб вона могла молитися, щоб вона могла творити, — її фізичне тіло, її плоть мають бути здорові. Апостол Павел чудово говорить: «Зодягніться в Господа нашого Ісуса Христа», тобто «прийміть на себе все те, що Христос вам сказав, зодягніться в Його правду»; і далі ключова фраза: «і турботу про плоть не обертайте на похоті».

Турбота є нормою буття. Що ж тоді похіть, яка, мабуть, такою нормою не є? Похіттю святі отці називають панування плоті та панування вимог цієї плоті над усім іншим. Власне кажучи, так влаштований тваринний світ. Найголовніше для тварини — їсти й розмножуватися. Усі інстинкти сформовані навколо цих двох життєво важливих функцій, і більше від тварини нічого не потрібно. Щоправда, коли ми привчаємо тварин, дресируємо їх, пристосовуємо до своїх потреб, передаємо їм частину своєї психології, тоді у них виробляються інші навички. Але ніякі з цих навичок не можуть конкурувати з вродженим інстинктом їсти й розмножуватися, і кожен, хто має домашніх тварин, це знає.

Говорячи про те, щоб ми не перетворювали законну турботу про нашу плоть на похіть, апостол оберігає нас від уподібнення тваринам. Цими словами підкреслюється найвеличніше призначення людини: «Зодягніться в Господа нашого Ісуса Христа, наблизьтеся до Бога». Але, напевно, цього зробити неможливо, якщо розумна турбота про плоть перетворюється на похіть.

Що ж сталося там, у райському саду? Адже людина була ситою, вкушаючи від плодів райської землі. Навіщо ж знадобилося вкусити від забороненого плоду? Плід цей виглядав красиво (див. Бут. 3:6) — мабуть, так привабливо, так принадно, що хотілося його вкусити, щоб плоті стало ще краще. А ще й змій вселяє: «вкусите й будете як боги» (див. Бут. 3:5). Отже, можна ще більше земних утіх, не маючи ніяких обмежень. І людина вкусила забороненого плоду, порушивши заповідь. Похіть була рушійною силою того. Не допитливість — похіть.

З того самого вирішального моменту людської історії розвиток усієї цивілізації пішов іншим шляхом. Не одягнення в Бога, не прийняття на себе Божої правди, а задоволення своїх потреб стало наріжним каменем і головною метою. Нерідко ця мета маскується під красиві слова, у тому числі під різні політичні гасла, під філософські доктрини; але якщо провести ретельне дослідження й докопатися до глибин, то там, усередині, — похіть, панування плоті.

А чому ж таким страшним є це панування? Та тому що людина, що живе за законами похоті плоті, дійсно стає звіром. Уся людська історія свідчить нам про це — страшні війни, кровопролиття, цивільні та міжособистісні конфлікти, підступність, обман, лицемірство, брехня спрямовані лише на те, щоб мати більше влади, більше грошей, більше споживати, втішаючи свою плоть.

Мова, звичайно, йде не тільки про фізичне насичення. Багато з тих, хто страждає похіттю плоті, можуть бути дуже обмеженими у фізичній їжі, дотримуватися різного роду дієт. Але від цього вони не перестають служити похотям своєї плоті.

Апостол Іаков у своєму посланні допомагає нам зрозуміти, чому похіть плоті губить людину: «Похіть, зачавши, народжує гріх, а гріх вчинений народжує смерть» (див. Іак. 1:15). Похіть зачинає гріх — як тоді, в раю, так і в нашому житті. Вона зачинає гріх, вона формує склад думок і спосіб життя, який спрямований на те, щоб ні з чим не рахуватися й поставляти найвищим пріоритетом задоволення своїх власних потреб — чи то у фізичній їжі, у питті, у машині, у будинку, у владі, у кар'єрі, у володінні знайомими або друзями, у володінні славою... Усе це похоті плоті — мати якомога більше, у тому числі на шкоду іншим. Мова, звичайно, не йде про справжню дружбу чи справжню любов. Йдеться про такі міжособистісні стосунки, які спрямовані на підтримання амбіцій людської плоті.

А чому це апостольське читання пропонується напередодні Великого посту? І чому вигнання Адама з раю ми згадуємо сьогодні? Та тому що похіть плоті є несумісною зі спілкуванням із Богом. Коли людина починає служити самій собі і своїй плоті, у неї руйнується зв'язок з Богом. І не один тільки Адам згрішив. Адже гріх Адама не примушує нас автоматично чинити такі ж гріхи, але ми чинимо. От для того щоб зрозуміти, що відмовитися від гріха неможливо без відмови від похоті плоті, нам і пропонується сьогодні образ Адама, вигнаного з раю, і чудові слова апостольського послання.

Хтось може сказати: «Але ж це повна переорієнтація всього того, до чого сьогодні спрямовується людина! Як можна жити за таким законом?» Відповідь є простою: можна й потрібно жити за таким законом, якщо ми хочемо жити людським життям.

Похіть, зачавши, народжує гріх, а гріх вчинений — смерть. Якщо ми хочемо жити фізично й духовно, якщо хоче жити людська цивілізація, якщо хоче жити людське суспільство, необхідний розворот у світорозумінні, у світовідчутті, у філософії життя і в практичній діяльності. Церква пропонує засіб, використовуючи який, люди могли б, принаймні у своєму особистому житті, зробити такий розворот. Цим засобом є піст. Ми обмежуємо себе в їжі, зводячи її споживання до необхідного мінімуму. Йдеться не тільки про відмову від скоромної їжі — йдеться про помірність в їжі взагалі, тому що, як говорили святі отці, можна й пісною їжею наїстися не менше, ніж скоромною. Йдеться про самообмеження, через яке нам відкривається велика істина, що похіть плоті — це не доля, не інстинкт, з яким боротися неможливо. Похіть плоті — у нашій свідомості, у нашому розумі, а не в потребах нашого організму. Піст дає нам можливість доторкнутися до іншого стилю життя й усвідомити, що не тільки душа, але й фізичне тіло в піст розцвітають. Піст дає нам можливість усвідомити правоту слів апостола і зовсім іншими очима подивитися на наше означення цілей, на наші устремління, на домінанти, які ми будуємо в цьому житті і які прагнемо реалізувати.

Сьогодні ми згадуємо пам'ять святого благовірного і преподобного князя Даниїла Московського. XIII століття — важкий вік в історії Русі, початок повного поневолення Русі татаро-монголами, агресії з боку Заходу. Тут, у цій частині Середньоруської височини, на пагорбах уздовж Москви-ріки виникло місто Москва, і преподобний Даниїл став князем цієї землі. Усі, хто писав про нього, кажуть, що це була людина смиренна, спокійна, яка не стільки в бою, скільки добрим словом стримувала непотрібний розпал інших князів, сприяючи збереженню миру між князівськими уділами. Святий князь Даниїл жив чернечим життям. Ця людина не плутала розумну турботу про плоть з похіттю плоті. Вона явила нам приклад дивовижного аскетизму князівського життя і показала, що за таким законом може жити не тільки простолюдин, не тільки монах, не тільки священнослужитель, — за цим Божим законом може жити і можновладець, і найсильніша й наймогутніша людина. У тихому й світлому образі преподобного князя Даниїла дається нам приклад розумної турботи про плоть — без того, щоб служити похоті.

Навчені Божественними словами, що чули ми сьогодні під час Літургії, та прикладом святого благовірного князя Даниїла Московського, вступимо зі сподіванням на волю Божу й на Його допомогу у велике поприще посту. Не для того щоб поставити галочку, не для того щоб на роботі сказати колегам: «а я постую», не для того щоб зверху вниз подивитися на тих, хто не дотримується посту, а для того щоб відчути, наскільки легким і благим є ярмо Господнє. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патріарша проповідь у свято П'ятидесятниці після Літургії в Троїце-Сергієвій лаврі

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в московському храмі на честь ікони Божої Матері «Нев'янучий Цвіт» в Рубльові

Слово Святішого Патріарха Кирила на свято Вознесіння Господнього після Літургії в кафедральному соборі Архангела Михаїла м. Черняховська

Слово Святішого Патріарха Кирила напередодні свята Вознесіння Господнього у кафедральному соборі Христа Спасителя м. Калінінграда

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії у Воскресенському Новодівочому монастирі Санкт-Петербурга

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в храмі Всіх святих у Страсбурзі

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті святих рівноапостольних Мефодія й Кирила після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Проповідь Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Миколо-Перервинському монастирі

Проповідь Святішого Патріарха Кирила після Літургії на Бутовському полігоні

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в Покровському ставропігійному монастирі