Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила після великого повечір'я в середу першої седмиці Великого посту в Богоявленському кафедральному соборі м. Москви

Слово Святішого Патріарха Кирила після великого повечір'я в середу першої седмиці Великого посту в Богоявленському кафедральному соборі м. Москви
Версія для друку
20 березня 2013 р. 23:06

Увечері 20 березня 2013 року, у середу першої седмиці Великого посту, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив велике повечір'я з читанням Великого канону прп. Андрія Критського в Богоявленському кафедральному соборі м. Москви.

Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Православної Церкви звернувся до пастви з проповіддю.

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Святоотцівська традиція свідчить про те, що гріх, початок якому було покладено в ангельському світі і який через гріхопадіння прабатьків увійшов у життя людей, різноманітним чином проявляє себе в різних пороках. Понад усе ж природа гріха являє себе в гордині. Гордість, за словами багатьох святих отців, — це матір пороків. З неї, як зі злого кореня, виростають різні прояви людської гріховності.

Одним із таких проявів є гнів. Святий Іоанн Лествичник прямо пов'язує гнів із гордістю. Гнів — це та людська емоція, яка приносить страждання і тому, хто гнівається, і тим більше тим, хто є свідком або об'єктом гніву. Іоанн Лествичник називає гнів хворобою, і він правий: гнів — це хвороба і в духовному, і у фізичному сенсі.

Іноді причина гніву — це розлад нервової системи. Це певний безлад у фізичному тілі людини, і такі прояви гріха потрібно лікувати, звертаючись до лікарів, вживаючи ліки та інші способи зцілення від цієї болючої емоції. Але нас з вами понад усе турбує інше. А якщо це душевна хвороба? Якщо це прояв гріха, то як боротися з цією хворобою?

Якщо гнів є проявом гордості, то він пов'язаний із такими якостями, як себелюбство, владолюбство, зарозумілість. Гнів походить із того, що людина дозволила гордині увійти у своє серце, допустила до себе цей гріх, який розвиваючись, породжує важкі наслідки.

Горда людина нібито повторює гріх Денниці — того ангела, який став сатаною. Той не захотів бути поруч із Богом, він захотів бути на місці Бога. Так і горда людина виганяє Бога з центрального місця у своєму житті, і це місце посідає її власне «я», якому вона поклоняється, яке вона звеличує і одночасно піддає величезним випробуванням. Адже якщо людина є себелюбною, егоїстичною, то будь-яка спроба інших людей сказати те, що не відповідає її думкам, або вчинити дії, які хоч якось ущемляють її «я», призводить до важких наслідків, і нерідко такі люди, нібито скривджені іншими, виявляють гнів.

Коли людина страждає від гордині, вона стає дуже вразливою та слабкою. Їй здається, що вона сильна, адже найчастіше гордість проникає у свідомість людей розумних, освічених, успішних. Але, виганяючи Бога зі свого життя і поставляючи на це місце саму себе, така людина стає дуже вразливою. Власне кажучи, гнів — це крайній ступінь незгоди людини з іншими, яка виражається зовні в найогидніших формах. У гніві ми немов бачимо обличчя гріха, його неподобство, його ненормальність, адже нормою є виконання Божого закону, слухання Божих заповідей, життя згідно з цими заповідями. Це і є Богом визначена норма життя для людей, а гріх є порушенням норми, цебто ненормальністю, хворобою, як про те кажуть святі отці.

Багато гріховних рухів відбувається всередині людини, в глибині її свідомості, у серці. Незгода з людьми може викликати почуття внутрішнього роздратування, але це роздратування є прихованим, від нього страждає тільки той, хто дратується. Зовсім іншою справою є гнів. Гнів — це не приховане роздратування, а це видима всім важка емоція, яка насамперед призводить до тяжкого стану того, хто гнівається. Через гнів він послаблює, якщо не руйнує, свої стосунки з іншими людьми. Ну, хто буде любити гнівливого? А як важко працювати з гнівною людиною. І дружити з нею неможливо, і вона, вважаючи себе сильною, у дійсності є слабкою настільки, що опиняється на повній самоті.

Гріх не може бути приємним. Пороки можуть бути тільки уявно приємними, насправді ж кожен гріх несе в собі величезну шкоду для людської особистості, і гнів являє нам приклад такої шкоди. Той, хто гнівається, втрачає і нічого не здобуває, тому що людина нічого не може придбати для себе через гріх.

Але є ще дещо, що перетворює цей гріх на велику небезпеку для духовного життя людини. Ми знаходимо дивовижні слова в посланні апостола Павла до Єфесян: «Сонце нехай не заходить у вашому гніві, і місця дияволові не давайте!» (Єфес. 4:26-27). Тобто апостол попереджає: якщо й розгнівався, не витримав, виявив емоції неналежним чином, то зроби так, щоб до заходу сонця все пройшло, сам себе звільни від вантажу гніву, примирись із тією людиною, на яку розгнівався. А чому це потрібно зробити швидко? А тому що якщо гнів утримується протягом довгого часу, то він переростає в інший, ще страшніший порок — у злобу. А злоба — не просто один із пороків. По-російськи слово «злоба» має той самий корінь, що і зло, а зло — це ж і є диявол. Як і в гордині, у злобі проявляється сама природа гріха, і людина зла спастися не може. Вона не може бути разом із Богом, тому що там, де зло, там немає Бога. Людина через зло зв'язується з дияволом і мимо своєї волі стає іграшкою в його руках, подібно до того, як через любов людина входить у спілкування з Богом.

Гнів інколи списують на властивості характеру, і, дійсно, він може бути якимось чином пов'язаний з особливостями людського організму. Але якщо ця риса, цей порок не піддається духовному лікуванню, то переростає у злобу, а злобу вже нічим вилікувати неможливо, тому що зло є протилежним Богові — зла людина гине.

От чому необхідно боротися з гнівом, утримувати себе, насамперед, від зовнішніх проявів роздратування. Саме по собі роздратування також є небезпечним для людини — воно руйнує її внутрішній світ і спокій, плутає думки, заважає визначитися, у тому числі у відносинах з людьми, правильно проаналізувати ці відносини, особливо якщо вони входять у смугу конфлікту. Через роздратованість людина послаблює свої здібності до спілкування з іншими, але роздратування, залишаючись усередині, не завдає такої шкоди людині та її відносинам з оточенням, як зовнішнє роздратування, — це набагато страшніший стан.

Отже гнів, який входить у звичку, гнів, який перетворюється на природу людини, який стає її другою натурою, — це і є шлях у безодню, тому що такий гнів завжди переростатиме в злобу, у повне відчуження від Бога. Людина може й вірити формально, і навіть до Церкви ходити, але якщо в душі злоба, то не може бути спасіння. А тому потрібно зупиняти цей гріх, коли він ще всередині, коли з'являється роздратування, досада на інших людей. Дуже хороший засіб пропонують святі отці — думати в цей час про свої власні гріхи. Якщо нам щось не сподобалося в людині, якщо ми бачимо смітинку в її оці, потрібно подивитися на самого себе, і, можливо, побачиш деревину, непорівнянну з тим, що викликає роздратування в іншій людині.

Ну, а якщо гнів таки відвідав, захопив душу, вихлюпнувся назовні, то словами апостола Павла «до заходу сонця» вивергай із себе цей стан, кайся перед Богом і примиряйся з ближнім. Чудові слова ми чуємо багато разів під час великопісного богослужіння: «Поклади, Господи, схоронення вустам моїм». Ми звертаємося до Бога з молитвою, щоб Він дав нам силу контролювати наші слова, отже і наші емоції, і це насамперед стосується такого стану, як гнів. Великий піст — час роздумів над самим собою, час молитви, час боротьби з нашими пристрастями й пороками, і нехай допоможе нам Господь милістю Його звільнятися від того, що тяжіє над нашою душею, щоб зробити, можливо, не такі вже великі, але реальні кроки назустріч Богові. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії в храмі пророка Божого Ілії в Обиденському провулку в Москві

Слово Святішого Патріарха Кирила в День Хрещення Русі після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь після Літургії в Казанському соборі на Красній площі

Слово Святішого Патріарха Кирила в день пам'яті преподобного Сергія Радонезького після Літургії в Троїце-Сергієвій лаврі

Патриаршая проповедь в день памяти апостолов Петра и Павла после Литургии в Храме Христа Спасителя

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в свято Вознесіння Господнього

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в Неділю 5-ту після Пасхи, про самарянина

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в Неділю 3-ю після Пасхи

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в Велику П'ятницю

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в Великий Четвер