Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Виступ Святішого Патріарха Кирила на відкритті XVII Всесвітнього російського народного собору

Виступ Святішого Патріарха Кирила на відкритті XVII Всесвітнього російського народного собору
Версія для друку
31 жовтня 2013 р. 15:56

31 жовтня в Залі церковних соборів Храму Христа Спасителя в Москві відкрився XVII Всесвітній руський народний собор «Росія як країна-цивілізація. Солідарне суспільство й майбутнє російського народу». Церемонію відкриття та перше пленарне засідання очолив голова ВРНС Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил. 

Шановний Сергію Борисовичу! Шановна Президіє! Дорогі учасники XVII Всесвітнього руського народного собору!

Сьогодні ми винесли на обговорення дуже глибоку й важливу тему: «Росія — країна-цивілізація. Солідарне суспільство й майбутнє російського народу». Дозвольте мені з самого початку сказати, що під Росією слід розуміти культурне багатонаціональне утворення в абсолютно конкретних історичних і географічних вимірах, яке пов'язане зі Стародавньою Руссю. У якомусь сенсі Росія — це синонім Русі. Сьогодні ми маємо іншу геополітичну реальність, коли на теренах цієї історичної Росії виникли самостійні держави, багато з яких також є спадкоємцями цієї історичної Русі. Тому, коли я говорю про Росію, я завжди маю на увазі цей великий цивілізаційний простір. Але оскільки сьогодні в ході Собору багато питань ми будемо розглядати стосовно до Російської Федерації, то під Росією ми матимемо на увазі насамперед Російську Федерацію — з її проблемами, з її надіями, з її поглядом на майбутнє.

По суті, самим формулюванням поставлені три тісно пов'язані одне з одним завдання. Перше: осмислити місце Росії в долі людства. Друге: запропонувати гармонійну форму суспільного устрою. І третє: по можливості дати прогноз на завтра, заглянути в майбутнє. Кожне з цих фундаментальних завдань могло б заслуговувати на окрему грунтовну розмову, але цілком очевидно, що вони не можуть бути поставлені у відриві одне від одного.

Розмірковуючи над цими завданнями, дозволю собі звернутися до 20-річного досвіду роздумів, який ми накопичили в рамках Всесвітнього руського народного собору.

Кожен християнин у своєму житті задається або, принаймні, повинен задаватися питанням: «Що, Господи, Ти наказуєш мені зробити в житті? Який задум Твій про мене і про моє життя?» Але те ж питання можна поставити і про людські співтовариства: наприклад, яким є задум Божий про Росію? Що Бог наказує нам як спадкоємцям, продовжувачам єдиної Святої Русі і традицій Руського світу зробити в той час, який Він нам дав? Чи є Росія особливою, унікальною, самостійною цивілізацією, рівновеликою Заходу, Індії або Китаю? Дванадцять років тому, у 2001 році, на VI Соборі, який мав тему «Росія: віра й цивілізація. Діалог епох», ми вже зверталися до цього питання. На наш погляд, відповідь може бути тільки ствердною. Навряд чи у когось з людей, які серйозно цікавляться філософією історії, це може викликати сумніви.

Одне перерахування видатних імен російських і зарубіжних дослідників, які визнавали Росію самостійним, самобутнім суспільством, виглядає переконливо. У цьому списку опиняться дуже різні люди — такі, як Микола Данилевський, Арнольд Тойнбі, Освальд Шпенглер. А хіба виникнення на початку ХХ століття російської релігійної філософії — яскравого, самобутнього напрямку в гуманітарній науці — не є доказом самобутнього творчого початку нашої цивілізації, здатної запропонувати свій погляд на світ, сказати людині своє слово? Невипадково, що й сьогоднішні мислителі та політичні діячі звертаються саме до мудрості тих, хто сформував корпус цієї чудової релігійної філософії кінця XIX — XX століття.

Безумовно, ще більш вагомими аргументами, ніж філософські роботи та теоретичні викладки істориків, є реальні справи, тобто історичний досвід Росії, її видатні досягнення в культурі й техніці, її здатність давати неповторну національну відповідь на виклики часу, її унікальна роль у переломні моменти людської історії.

Тому на питання, чи є Росія самостійною цивілізацією в сім'ї найбільших цивілізацій планети, ми зобов'язані дати ствердну відповідь. Так, Росія — це країна-цивілізація, зі своїм власним набором цінностей, своїми закономірностями суспільного розвитку, своєю моделлю соціуму і держави, своєю системою історичних та духовних координат.

Однак на VI Всесвітньому руському народному соборі це питання було поставлено мною інакше: чи можемо ми як і раніше вважатися великою цивілізацією, чи зберегли ми це право? Адже наші фінансові ресурси у багато разів менше фінансових ресурсів Заходу, а демографічний потенціал багаторазово поступається потенціалу Індії або Китаю.

Це питання залишається актуальним і сьогодні. Хоча за минулі півтора десятиліття в Росії відбулися позитивні зрушення, зокрема, в економіці і в демографії, але вони ще не цілком переконливі для тих наших співвітчизників, які втратили або втрачають віру у творчі сили своєї країни і свого народу. І тут ми вступаємо в смисловий простір, де діють зовсім інші аргументи, ніж розміри накопичених матеріальних багатств і чисельність людських мас.

Цінність будь-якої цивілізації — не в тому, у скільки мільярдів доларів оцінюється її сукупний продукт за минулий рік, і не в тому, скільки у неї прихильників на сьогоднішній день. Цінність будь-якої цивілізації — в тому, що вона несе людству. І перед кожною цивілізацією стоїть питання: чи здатна вона відображати в думках, відчуваннях, словах і справах ту неминущу правду, яка має значення у вічності?

Росії як країні-цивілізації є що запропонувати світові. Це наш досвід будівництва справедливих і мирних міжнаціональних відносин. Не було на Русі народів-панів і народів-рабів. Росія ніколи не була тюрмою народів, тут не було народів першого і другого сорту. Чи не в цьому криється глибинне народне противлення фашизму, який пропонував зовсім іншу концепцію міжнаціональних відносин? Але, крім того, ми як цивілізація маємо особливий досвід багатополярного і багатоукладного буття. Ми маємо традицію самообмеження, настільки важливу в умовах дефіциту ресурсів, що насувається, і гострої екологічної кризи. Це концепція моральних цінностей, що не дозволяє девальвувати інститут сім'ї і зруйнувати життєві орієнтири особистості, а також Богом визначені відносини між чоловіками й жінками.

Особливою національною ідеєю, що пронизує нашу історію й культуру протягом багатьох століть, є ідея людської солідарності. З часів Хрещення Русі слова Спасителя про те, що «ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ін. 15:13), подібно камертону, налаштовували думки й почуття наших предків на служіння євангельському моральному ідеалу. Іван Олександрович Ільїн, представник тієї самої філософії, про яку я сказав вище, визначав державу виключно через поняття солідарності, називаючи її «організованим єднанням духовно солідарних людей». Ця модель людських відносин походить від того образу Церкви як тіла, який ми знаходимо в посланнях святого апостола Павла: «Членів багато, та тіло одне. Не може око сказати руці: Ти мені непотрібна; або голова знов ногам: Ви мені непотрібні. Навпаки, члени тіла, що здаються слабкіші, значно більше потрібні, і які нам здаються менш благородними в тілі, про тих більш піклуємося... Та Бог змішав тіло, честь більшу дав нижчому членові, щоб не було розділення в тілі, а всі члени однаково дбали один про одного»(1 Кор. 12:20-25). Слова апостола відкривають задум Бога про людину і будь-яке людське об'єднання: ми всі покликані до братньої співпраці і до піклування один про одного.

Однак у сучасному світі переважає інша модель улаштування суспільства — це модель конфлікту. У його основу покладено систему перманентних протистоянь, конкуренції і боротьби, нібито неминучих і необхідних для прогресу. Нашим ідеалом, навпаки, є солідарне суспільство, суспільство соціальної симфонії, де різні шари й групи, різні народи й релігійні громади, різні учасники політичних та економічних процесів є конкурентами, що борються один з одним, а співпрацівниками. І конкуренція в такому солідарному суспільстві заохочується як змагальність, але не як боротьба за виживання. Святий Сергій Радонезький навчає нас «поглядом на Святу Трійцю перемагати ненависну ворожнечу світу цього». Основою для спільного життя та спільних дій є фундамент спільних, базових цінностей, у тому числі й тих, які спробував сформулювати XV Всесвітній руський народний собор у 2011 році.

Прагнення до солідарності визначає весь історичний шлях Росії, пов'язуючи воєдино різні епохи. Солідарні цінності пронизують весь простір вітчизняної культури. Тому нашим проектом майбутнього має стати солідарне суспільство як альтернатива суспільству перманентного конфлікту.

Коли ми говоримо про Росію як про особливу цивілізацію, ми не просто констатуємо факт, але усвідомлюємо своє історичне покликання, формулюємо завдання на майбутнє для себе і своїх нащадків. Вже згаданий мною Микола Якович Данилевський зазначав: для того щоб «цивілізація, властива самобутньому культурно-історичному типу, могла зародитися й розвиватися, необхідно, щоб народи, що до нього належать, мали політичну незалежність». Однак сьогодні, у ХХI столітті, одного лише політичного суверенітету явно недостатньо для захисту цивілізаційних рубежів і для досягнення адекватної ролі тієї чи іншої цивілізації у світі. У підсумковому документі XVI Всесвітнього руського народного собору, що мав тему «Рубежі історії — рубежі Росії», зазначалося, що сьогодні доречно говорити не тільки про суверенітет державних кордонів, а й про суверенітет гуманітарного простору — простору смислів, духовних символів, соціально-культурного розвитку. На цьому тлі створення власних інструментів пізнання — соціологічних, політологічних, культурологічних — стає завданням величезної важливості. Ось чому Всесвітній руський народний собор може й повинен стати інтелектуальним центром, що збирає навколо себе людей, здатних ставити й вирішувати подібні завдання.

Ще одним, і, мабуть, найвищим ступенем затвердження суверенітету Росії як унікальної країни-цивілізації є суверенітет духовний. У його основі лежать цінності, що їх поділяє моральна більшість нашого суспільства. «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Притч. 4:23), говорить Слово Боже, і це вірно стосовно як окремої людини, так і народу в цілому. Не раз в історії Росії країна піднімалася з руїн завдяки тому, що люди зберігали віру й свідомість свого обов'язку перед Богом, один перед одним і перед нащадками. Але ні економіка, ні наука, ні оборона, ні культура неможливі там, де люди втратили мотивацію для служіння одне одному, втратили свідомість незаперечних зобов'язань щодо суспільства, в якому вони живуть. Таке суспільство, де люди втрачають мотивацію до взаємодії одне з одним, розпадається на атоми, чому багато в чому сприяє гіпертрофована ідея індивідуалізму, яка дійсно є викликом і антиподом ідеї солідарного суспільства. При цьому солідарне суспільство ніколи не повинно пригнічувати індивідуальність, тому що воно є сильним тільки взаємодією вільних людей.

Безумовно, люди різних поглядів і переконань не завжди розуміють суспільні цінності однаково. Є відтінки й нюанси, є простір для дискусії, для діалогу. Неможливий, проте, ніякий діалог з тими, хто ці цінності грубо принижує, висміює, топче, хто руйнує міжнаціональний та міжрелігійний мир.

Сьогодні заперечення цінностей стало одним з найнебезпечніших проявів сил духовного руйнування. У цій ситуації захист цінностей — це захист нашого духовного суверенітету. Ті, хто у своїй одержимості гординею і егоїзмом підносять себе над суспільством, руйнуючи його цінності, повинні отримати дуже ясну відповідь, співзвучну внутрішньому голосу більшості нашого народу — відповідь інтелектуальну, вольову, духовну, діяльну.

Святитель Микола Сербський свідчить: «Якщо ми озирнемося на життя руського народу від святого князя Володимира до сьогоднішнього дня, то побачимо, що він ішов шляхом, на який вивів його дух і приклад його хрестителя». Ці слова — не просто метафора. Загальнонаціональні базисні цінності, про які, зокрема, йшлося на XV Всесвітньому руському народному соборі, глибоко вкорінені в національному характері руського народу. Формуючись протягом століть під впливом православного християнства, він і понині є соціально-психологічною домінантою, запорукою миру й злагоди в нашому суспільстві.

Дуже часто ті, хто заперечує наші святині та цінності, переносять свої почуття і на руський народ, який є головним творцем нашої цивілізації, носієм її ідеалів. Ці сили немов намагаються підтримати все, що може його ослабити, розділити, світоглядно й морально дезорієнтувати. Схоже, що ці кола понад усе на світі бояться справжнього відродження російської цивілізації, відродження на основі віри, з'єднаної з життям, з соціально значимою дією.

Зараз, на Всесвітньому руському народному соборі, ми повинні ясно і недвозначно сказати: симфонія етносів, яка надає нашій цивілізації неповторного вигляду, неможлива без участі в ній росіян. Діалог народів, покликаний внести гармонію в міжнаціональні відносини, не досягне мети без присутності в ньому російських голосів, російського фактора. Вважаю, що Собор є досить зрілою і впливовою організацією для того, щоб представляти російський народ на майданчиках міжнаціональних дискусій.

Мільйони російських людей, які дорожать своєю ідентичністю, повинні відчути, що їхні сподівання отримують живий відгук, у тому числі на побутовому, повсякденному рівні, у тому числі на рівні діалогу з владою, яка повинна бути голосом народної душі, виконавицею її надій, сподівань, світоглядних уподобань.

Давайте визнаємо очевидне: розвинена самосвідомість і єдність російського народу — це непорушна підстава цілісності Росії і єдності нашої поліетнічної цивілізації. У свою чергу, ігнорування інтересів російських людей, витіснення російського питання з публічної сфери призводить до лавиноподібного зростання маргінальних і агресивних проявів.

Дуже небезпечною може бути перспектива відчуження росіян і насамперед російської молоді, від держави, державних структур, керівництва бізнесом. У недалекому майбутньому це може стати найбільшим чинником нестабільності, що несе загрозу фундаментальним основам нашої цивілізації. Зіткнення, що відбулися нещодавно в московському мікрорайоні Бірюльово, показують: глухота можновладців до вимог народу, небажання шукати спільні рішення проблем надмірної міграції та пов'язаного з нею криміналу, а також іноді зухвалої поведінки приїжджих вже зараз виводять ситуацію на критичну межу. Якщо позиція російської більшості й надалі буде ігноруватися, у виграші залишаться тільки руйнівники Росії, провокатори з обох сторін, що не залишають спроб зіштовхнути лобами етноси та релігії.

Ми відкидаємо позицію тих, хто вважає, що Росія повинна бути країною тільки й виключно для росіян. Але ми також ніколи не погодимося з тими, хто хоче бачити її «Росією без росіян», позбавленою національного й релігійного обличчя, яка втратила почуття солідарності та єдності. Подібний сценарій чреватий катастрофічними наслідками не тільки для нашої держави, а й для всього світу.

До того ж хотів би відзначити, що жодна людина, що належить до іншого народу в Росії, не повинна бути обмеженою у своїх правах, у своїх можливостях. Однією з неодмінних умов міжнаціональної злагоди має бути, по-перше, здійснення права народів нашої країни на етнокультурний розвиток, при цьому державотворчий російський народ не може бути виключений з цього процесу. І по-друге, формування багатонаціональної цивільної та цивілізаційної спільноти, усвідомлення всіма людьми, що належать до різних етносів і народів, своєї причетності до єдиного суспільства, до єдиної країні, щоб кожен міг пишатися тим, що він є громадянином вільної Росії.

Ми знаємо: духовні та ціннісні ресурси, які вручені нашому народу, нашій країні, і всій сім'ї народів Росії, не раз визначали шлях людства на вирішальних історичних перехрестях, в осьові моменти часу. Так було колись, так має бути і в майбутньому. Тому найважливіше завдання Всесвітнього руського народного собору, спільне завдання всіх нас, присутніх тут, — зберегти й примножити цю цивілізаційну спадщину, якою ми сьогодні володіємо, передавши її поколінням, що йдуть нам на зміну. Дякую за увагу.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патріарше привітання єпископу Бєльцькому Маркелу з 60-річчям від дня народження

Привітання Святішого Патріарха Кирила губернатору Архангельської області І.А. Орлову з 55-річчям від дня народження

Патріарше привітання митрополиту Київському і всієї України Онуфрію з п'ятиріччям інтронізації

Патріарше привітання митрополиту Почаївському Володимиру з 60-річчям від дня народження

Патріарше привітання митрополиту Нижньогородському Георгію з 55-річчям від дня народження

Вітання Святішого Патріарха Кирила з нагоди 60-річчя Міжнародного аеропорту Шереметьєво

Привітання Святішого Патріарха Кирила народному артисту СРСР О.О. Стриженову з 90-річчям від дня народження

Патріарше привітання єпископу Видновському Тихону з 20-річчям архієрейської хіротонії

Патріарше привітання учасникам святкування на честь Смоленської ікони Божої Матері в Смоленську

Привітання Святішого Патріарха Кирила Голові Ради міністрів Італії Джузеппе Конте з 55-річчям від дня народження