Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Проповідь Святішого Патріарха Кирила після Божественної літургії в кафедральному соборі Христа Спасителя м. Калінінграда

Проповідь Святішого Патріарха Кирила після Божественної літургії в кафедральному соборі Христа Спасителя м. Калінінграда
Версія для друку
17 листопада 2013 р. 22:18

17 листопада 2013 року Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Літургію в кафедральному соборі Христа Спасителя м. Калінінграда. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до присутніх із Первосвятительським словом.

Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Високоповажний владико Серафиме! Шановний Олександре Дмитровичу, депутат від Калінінградської області, перший заступник голови Державної Думи! Шановні Миколо Миколайовичу, наш губернатор, Олександре Георгійовичу, мер міста Калінінграда! Дорогі отці, браття й сестри!

Хотів би сердечно всіх привітати з цим недільним днем і висловити щиру радість у зв'язку з тим, що я знову з вами в цьому близькому моєму серцю храмі, разом з людьми, з більшістю з яких пов'язані десятиліття мого перебування тут, на цій землі. Це дійсно рідна для мене земля — Калінінградська область, з якою пов'язані особливі сторінки мого життя.

Господь послав мене сюди тоді, коли тут не було жодного храму, коли була купочка православних людей, коли влада пишалися тим, що це найбільш атеїстичний регіон Радянського Союзу і люди в очі не бачили священика в рясі, з хрестом, коли все доводилося робити з самого нуля. Я дякую Богові за ті випробування й скорботи, але й за ті радості, з якими пов'язане моє служіння на Калінінградській землі.

Сьогодні ми чули чудові слова апостола Павла в його посланні до Галатів: «Я розп'ятий з Христом, — говорить апостол Павел, — і вже не я живу, а живе в мені Христос». А до цього апостол, звертаючись до всього християнського світу, але особливо до Галатів, говорить про те, що справами закону — людського, старозавітного закону, який до пришестя у світ Спасителя регламентував усі сторони і звичайного людського суспільного життя, і всі сторони духовного життя — справами, які спрямовані на виконання цього закону, неможливо спастися, тому що людина спасається вірою. І завершую цю частину свого послання словами «не я живу, але живе в мені Христос», мабуть цим самим говорячи про те, що він спасається вірою (див. Гал. 2:16-20).

Ці слова, можливо, не всім легко сьогодні зрозуміти. Як це так: бути розп'ятим з Христом? Це що, слідом за Ним на Голгофу зійти, віддати все своє життя на страждання й смерть? Зовсім не так. Бути розп'ятим з Христом означає ототожнити себе з Ним, з Його словами, з Його життям, щоб не ми жили, але щоб живий був у нас Христос.

А що таке духовне внутрішнє життя людини? З яких складових складається? Таких складових три: це наша розумова, інтелектуальна, творча діяльність; це наші вольові установки і здатність діяти так, як ми бажаємо згідно з нашою волею; і, нарешті, це область наших почуттів. Отже, коли апостол Павел говорить про те, що не він живе, але живе в ньому Христос, це означає, що його розум, його воля, його почуття підпорядковані Господу.

А що для нас це означає? Як ми можемо підпорядкувати розум Господу, коли 8-10, іноді 12 годин на добу ми думаємо не про Бога, ми думаємо про свої справи — про свої професійні, творчі, прості людські справи? Облаштувати будинок, подбати про сім'ю, про здоров'я, про відпустку, придбати якісь речі, влаштуватися на роботу, зробити кар'єру, отримати освіту — от про що ми думаємо. А ті люди, які піднімаються по ієрархічних сходах влади, вони мають ще більше різного роду думок — потрібно вирішувати задачі і професійні, і політичні, економічні, соціальні. Та хіба мало про що ми думаємо...

Але як же підпорядкувати свій розум Христу? Це що, постійно думати про Євангеліє, про кожне слово євангельське? Тоді на які наші людські справи вистачить нашого розуму?  

Жити у Христі це означає підпорядкувати свій розум Йому. Ми можемо чогось і не знати, хоча ми багато чого повинні знати. Ми повинні знати, чого Господь навчив рід людський. Тому коли говорять «я віруючий, але я ніколи Євангеліє не читав», то це означає, що людина щось плутає у своєму житті. Вона не може вірити в те, про що не має жодного уявлення. Євангеліє має бути нашою настільною книгою, ми повинні дійсно кожен день присвячувати читанню Євангелія, хоча б невеликими уривками сприймати слова Господні. Але найголовніше — ми повинні сформувати свій розум у системі християнського світогляду. Це дуже важливо, тому що, навіть здійснюючи тисячі земних справ, і великих, і малих, ми не відмовимося від Христа, ми не зрадимо Його, ми не зробимо помилки, якщо ми діятимемо в тій системі координат, яку Бог нам визначив.

Іноді виникають в житті такі питання: а як цю систему координат визначити? І відповідь така: людина, звичайно, має знати, що означає християнство. І друге, що дуже важливо, людина має прислухатися до голосу своєї совісті і ніколи не творити підлості, ніколи не робити того, що проти волі Божої.

Немає нічого противного волі Божій в тому, що ми виконуємо свій обов'язок — професійний, державний обов'язок, сімейні зобов'язання, коли ми виконуємо свої зобов'язання щодо друзів, близьких, рідних. Але все це ми повинні робити в тій самій системі Божественних координат, не грішачи ні перед Богом, ні перед людьми. І якщо хтось скаже: «Я не знаю, що все це означає», я з дерзновенням скажу, що кожна людина знає, коли вона здійснює гидкий вчинок. І як би вона себе не переконувала в тому, що це можна пояснити, виправдано зовнішніми обставинами, політикою, дипломатією, голос совісті їй каже: «Не так робиш». Діяти згідно з волею Божою, бути розп'ятим з Христом своїм розумом, щоб Він жив у нас, це і означає жити згідно з Його законом, який ми пізнаємо і через слово Боже, і через закон нашого серця, через моральний закон голосом нашої совісті.

Що ж означає підпорядкувати волю Господу? Це означає, що наш світогляд, наше моральне почуття, яке допомагає нам зрозуміти, де правда, а де брехня, куди потрібно йти, а куди йти ніколи не можна, має супроводжуватися нашими вольовими установками. Коли ми говоримо самому собі «зупинися, не йди далі — там гріх, там смерть, і ніякі блискучі перспективи, цінності, які зараз тебе приваблюють, не виправдають твого вчинку — зупинись і подумай», це і є воля, підпорядкована Христу.

І, нарешті, почуття — особлива сфера людського життя. Апостол Павел говорить: «У вас повинні бути ті ж самі почуття, що в Христі Ісусі» (Флп. 2:5). А яке ж почуття було у Христі Ісусі? Він був Любов'ю, Він був втіленням любові. І ми знаємо, як важко втілювати це почуття в житті у відношенні до людей. Його не завжди вистачає навіть на найближчих і рідних — на чоловіка, на дружину, на дітей, на братів, на сестер, а що вже говорити про інших людей! Але Господь не скасовує цієї заповіді, Він говорить: «Любіть один одного» (Ін. 13:34). А це означає, що ми повинні зростати в любові. І коли любов у серці, коли вона палко горить, як потрібно оберігати це почуття! Іноді дивишся на молодих людей, які зустрілися і відчули в серці своєму любов один до одного — які вони ніжні один до одного, як вони ніжно тримають один одного за руки, як вони обіцяють іти один з одним по життю. Але знаємо, що часто від цього почуття нічого не залишається, одні тільки руїни, а іноді на цьому місці виростає і інше почуття — почуття злості.

Отже Бог нам наказує не руйнувати нашу любов. І навіть коли виникає спокуса, зваба, а наш сучасний світ, навколишня дійсність обрушують на нас цілий водоспад цих спокус, ми повинні мати силу волі, щоб захищати свої почуття. І все одно не вистачить серця на те, щоб усіх любити.

А що ж тоді означає ця заповідь про любов? Вона означає тільки одне: якщо ми не робимо людям зла, а намагаємося робити добро, то саме ця добродійність виховує в нас внутрішнє почуття любові. Ми, можливо, не можемо сказати «люблю цю людину, вперше в житті її побачив», але якщо серце виховане в добрі, то поступово і любов приходить, як вона приходила до святих угодників, до преподобного Серафима, який стояв на камені тисячу днів і тисячу днів молився, і в серці його була любов до всього світу. Це, звичайно, висота досконалості. Але неможливість досягти висоти саму висоту не скасовує. Багато хто з нас не може піднятися на високу гору, але це не означає, що гори не існує. Багатьом важко подивитися на небо, але це не означає, що неба й сонця не існує. Це все існує як чарівна мета людського життя. Ось що означає «живу вже не я, а живе в мені Христос».

Апостол Павел занурився в цю стихію Божественного життя. І він говорить від серця, він пов'язує це з розп'яттям, тому що, звичайно, на цьому шляху потрібно розіпнути багато які свої гидкі риси характеру, жахливі погані навички. Це потрібно зруйнувати, розіп'яти, потрібно розчистити свій розум, своє серце і свою волю назустріч Спасителю.

Святий преподобний Єфрем Сирін говорить чудові слова: «Той не спотикається, кого Бог підтримує». Це означає, що і на нашому життєвому шляху, у вирішенні наших життєвих проблем ми не спотикаємося тоді, коли нас Бог підтримує. Ми не спотикаємося також і на нашому шляху духовного зростання, якщо Бог нас підтримує. Ось чому і стверджує Слово Боже, що немає спасіння поза Церквою — бо Церква як громада віруючих людей, де сходить Святий Дух, де подаються Таїнства, і є ті руки, якими Бог підтримує людину. А це руки всіх нас, бо Церква це громада віруючих. Саме від цього походить величезної сили духовний посил і духовна вимога до всіх нас — жити як єдина громада, підтримувати одне одного і на шляхах життя, і на шляху духовного зростання. І тоді нам не будуть страшні ніякі злочинні групи, ніякі злочинні етнічні угрупування, ні що-небудь інше, тому що люди, які через свою віру знаходять солідарність, здатні цю солідарність поширити на все суспільство.

Сьогодні цього чекає від нас народ і наша країна. І таким чином, через життя у Христі, ми здатні передати потужні імпульси солідарності, взаємної підтримки, любові, добрих справ, відмови від усякого зла і несправедливості всьому нашому народові. У цьому наше покликання і в цьому сьогодні наше служіння.

Я хотів би від усього серця побажати всім вам — і можновладцям, і всім вам, хто стоїть тут, у цьому храмі, а також владикам, духовенству, всім, хто трудиться в Церкві, ніколи в суєті щоденній не випускати з уваги найголовнішого, що є метою, досягнення якої не тільки облагороджує, підносить наше життя, але й відкриває перед нами врата вічності. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Слово Святішого Патріарха Кирила в Неділю Торжества Православ'я після Літургії в Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила напередодні Неділі Торжества Православ'я після всеношної в храмі благовірного князя Ігоря Чернігівського в Передєлкіні

Патріарша проповідь в суботу першої седмиці Великого посту після Літургії в Зосимовій пустині

Слово Святішого Патріарха Кирила напередодні суботи першої седмиці Великого посту після богослужіння в Даниловому ставропігійному монастирі

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в п'ятницю першої седмиці Великого посту після Літургії в Троїце-Сергієвій лаврі

Проповідь Святішого Патріарха Кирила після великого повечір'я в четвер першої седмиці Великого посту в Стрітенському ставропігійному монастирі

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в четвер першої седмиці Великого посту після ранкового богослужіння в Заіконоспаському ставропігійному монастирі

Проповідь Святішого Патріарха Кирила після великого повечір'я в середу першої седмиці Великого посту в Новоспаському монастирі м. Москви

Слово Святішого Патріарха Кирила в середу першої седмиці Великого посту після Літургії Передосвячених Дарів у Храмі Христа Спасителя м. Москви

Проповідь Святішого Патріарха Кирила після великого повечір'я у вівторок першої седмиці Великого посту в Богоявленському кафедральному соборі м. Москви